Генрік Ібсен (реферат)

Реферат на тему:

ГЕНРІК ІБСЕН (1828-1906)

Генрік Йоганн Ібсен народився 2 березня 1828 року у невеличкому
торговельному містечку Шиєні, в родині, що належала до кола місцевої
купецької аристократії. У 1836 році справи Кнута Ібсена, батька
майбутнього письменника, зазнали ряд невдач, і йому довелося оголосити
банкрутство. Шукаючи заробітку, молодий Генрік у 1843 році влаштувався
аптекарським учнем у глухому містечку Грімстаді. І тут, і в рідному
місті Ібсен був оточений буденністю міщанського існування і тим
традиційним, патріархальним укладом побуту, який не міг не залишити
своїх слідів у ранніх життєвих враженнях драматурга. Розмірене міщанське
існування глухої норвезької провінції уже в ці роки дитинства, отроцтва
і перших самостійних кроків у житті розгорнулося перед Ібсеном у
контрастах забезпеченого родинного побуту і несподіваної бідності,
мнимого благополуччя затишного міщанського середовища і підневільної
роботи, що мало відповідала поетичним нахилам. Ібсен входить у коло
місцевої запальної і сповненої поривань молоді, яка романтично мріяла
про політичну перебудову країни, молоді, яка сміливо вільнодумствувала
на страх грімстадському міщанству. Бурі 1848 року доходять і до далекого
норвезького портового містечка. В усій країні вони з особливою силою
пробуджують літературні національно-романтичні традиції, а в творчості
письменника-початківця знаходять свої перші політичні відображення. Саме
в цей час на зміну раннім лірико-сентиментальним віршам Ібсена
з’являються схвильовані відгуки на угорську революцію, цикл сонетів,
викликаних датсько-прусською війною, дошкульні епіграми, спрямовані
проти місцевої громадської і бюрократичної верхівки. Шум цих же
міжнародних бур змусив Ібсена вперше виступити і в ролі драматичного
письменника. Із латинських класиків, яких він вивчав, Ібсен узяв сюжет
своєї першої трагедії «Катіліна», надрукованої в 1850 році на власний
страх і риск таким же юним, як і сам автор, захопленим шанувальником
його таланту. Трагедія пройшла непоміченою критиками і театрами. Більша
частина тиражу її видання була продана якомусь крамареві на обгортковий
папір.

Весною 1850 року Ібсен поїхав у столицю — в Хрістіанію (нині м. Осло),
де, однак, йому не вдалося здійснити свого наміру — стати студентом
медичного факультету. Відсутність потрібних коштів і невдача на
екзаменах закрили перед ним дорогу в науку, але побічно сприяли тому, що
Ібсен, залишившись у столиці і ведучи в ній життя вільного літератора,
пройшов другу, після аптекарського учнівства, ступінь школи життя. Він
діяльно співробітничає в періодичній пресі, бере участь в робітничому
русі, який розвивається під керівництвом одного з ранніх норвезьких
дрібнобуржуазних соціалістів, Маркуса Тране, бере участь у виданні
сатиричного журналу « Андхрімнер». У столиці Ібсен віч-на-віч стикається
з норвезькою «великою» політикою, що творилася як у стінах парламенту,
так і в різних політиканствуючих гуртках. До цього часу слід віднести і
його разчарування в цій «великій» політиці, яка в дійсності була
політикою малих і здебільшого вузько-користолюбних ділових комбінацій.

У 1852 році, після відносного успіху одноактної поетичної драми
«Богатирський курган», Ібсен одержав запрошення на посаду драматурга і
ре-

jKiicepa при міському театрі в Бергені. Тут він написав і поставив цілий
цикл и’єс за мотивами національних переказів, саг та богатирських
пісень.

У 1857 році Ібсен працює художнім керівником норвезького театру а
Хрістіанії, де йому довелося витримати серйозну боротьбу за проникнення
національної тематики на столичну сцену на противагу винятково датському
впливові, який панував там, так й в усьому норвезькому культурному
житті. Тут же настав і рішучий перелом у філософських та суспільних
настроях письменника, який провів різку грань між собою і пануючими в
соціально-політичному житті країни партіями відвертих реакціонерів і
удаваних демократів ліберально-примиренського напрямку. Протести і
нападки, мішенню яких стала його нова п’єса — «Комедія кохання»,
цькування, влаштоване проти письменника і реакціонерами і
ліберальствуючим міщанством, гірке розчарування і обурення, викликані в
нього датсько-прусською війною, в якій Ібсен цілком справедливо побачив
загрозу незалежності всього півострова, прискорили рішення письменника
покинути батьківщину. У квітні 1864 року він виїхав за кордон, де й
прожив — у Римі, Дрездені та Мюнхені — до 1891 року, лише двічі на
короткий час відвідавши батьківщину.

Живучи за кордоном, Ібсен має можливість ближче і ширше познайомитися з
світовим політичним життям, тим більше, що у 60—70-ті роки перед його
очима розгорнулись події такого першорядного історичного значення як
об’єднання Італії, франко-прусська війна, виникнення і загибель
Паризької Комуни. В цей час він створив такі драми як «Пер Гюнт»,
«Бранд», «Кесар і Галілеянин», «Ляльковий дім», «Стовпи суспільства»,
«Привиди» тощо.

У 1891 році Ібсен повернувся на батьківщину. А у 1898 році Норвегія
урочисто відсвяткувала сімдесятиліття великого письменника.

Помер Генрік Ібсен 1906 року після виснажливої хвороби.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *