Український живопис XIX століття (реферат)

Тема: Український живопис XIX століття

Зміст

TOC \o «1-3» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc209503111» Вступ PAGEREF
_Toc209503111 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc209503112» 1. Видатні представники українського
живопису ХІХ ст. PAGEREF _Toc209503112 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc209503113» 2. Реалізм в українському живописі ХІХ
ст. PAGEREF _Toc209503113 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc209503114» 3. Живопис Західної України ХІХ століття
PAGEREF _Toc209503114 \h 13

HYPERLINK \l «_Toc209503115» Висновки PAGEREF _Toc209503115 \h 14

HYPERLINK \l «_Toc209503116» Список використаної літератури PAGEREF
_Toc209503116 \h 15

Вступ

Хоча у XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії і далі
була Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює
Україна — «нова Італія», як її тоді називали.

Уперше перехіду до реалізму було ініціювано учнем Боровиковського,
українецем грецького кореню з Ніжина Олекса Венеціанов (1779 — 1847).
Він зібрав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв досить
значну групу учнів. Але коли в тридцятих роках знову заблисло запізненим
блиском класичне малярство в творчості Карла Брюллова, то учні
Венеціанова перейшли до цього модного професора.

В числі учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного
малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та ін. Тарас
Шевченко, геній українського слова, був з фаху майстром малярства й мав
дуже великий малярський талант. Його творчість яскраво виявилася в
різних галузях малярства: портретовій, жанровій, пейзажевій, релігійній.

Розвиток малярства у середині та другій половині 19 століття пов’язаний
з відкриттям ряду спеціальних навчальних закладів (малювальні школи в
Одесі, Харкові, Києві). Центральне місце в післяшевченківському живописі
займають сцени з української природи, історичні події та інші. Великого
значення для розвитку образотворчого мистецтва набув рух “передвижників”
– пересувних художніх виставок (1870). До передвижників належали Микола
Ге (картини філософсько – релігійної тематики), Олександр Литовченко
(драматичні сюжети з московської історії), Ілля Рєпін (картини з
козацької тематики – “Запорожці пишуть листа турецькому султану”),
Микола Бондаревський та інші.

У 80 – 90 – ті роки провідне місце в образотворчому мистецтві займає
українська школа пейзажного живопису – В. Орловський (“Сінокіс”),
С.Святославський, І.Похитонов, П.Левченко (“Село взимку”), С.
Васильківський (“Козача левада”). Був відомим художник І.Труш – він
написав серію портретів видатних діячів української культури: портрети
І.Франка, Л.Українки, В.Стефаника, М.Лисенка.

Український монументальний живопис був представлений роботами Й.Бокшай
(розписи інтер’єра палацу митрополита у Чернівцях), М.Врубеля
(реставрація фресок у Кирилівській церкві), С.Васильківського та
В.Кричевського (розпис будинку Земства у Полтаві), М.Лимоненка (розпис
Володимирського собору Києва) тощо.

1. Видатні представники українського живопису ХІХ ст.

Свій внесок у національно-культурне відродження України зробили
представники архітектури, образотворчого мистецтва та музики. Так,
зокрема, художник Карл Брюллов (1799—1852) виховав багато українських
майстрів, серед яких були Іван Сошенко, Аполлон Мокрицький, Тарас
Шевченко та ін. Завдяки К. Брюллову з кріпацтва було викуплено Т.
Шевченка.

Першим серед художників, хто відкрив українську природу й українського
селянина, був німець за походженням Василь Штернберґ (1818-1845).
Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, він зацікавився
мальовничістю українського побуту, щорічно їздив до України, де писав
етюди. У 1838 р. В. Штернберґ познайомився і подружився з Т. Шевченком,
а 1840 р. до Шевченкового «Кобзаря» він зробив гравюру «Кобзар з
поводирем».

Проте найяскравішою постаттю українського образотворчого мистецтва
1840-1860 pp. був Тарас Шевченко. Вступивши 1838 р. до Петербурзької
Академії мистецтв, він закінчив її 1845 р. із срібною медаллю, одержавши
звання «вільного художника». Своїм фахом Т. Шевченко вважав саме
малярство. Відомо понад 1000 його творів образотворчого мистецтва.
Талант Т. Шевченка як художника виявився в портретному, жанровому,
пейзажному та релігійному малярстві. Він пробував себе в скульптурі,
різьбі й гравюрі. Особливе визнання мали його офорти. За них 2 вересня
1860 р. рішенням ради Академії його було обрано академіком з
гравірування на міді.

Т. Шевченко малював картини, пейзажі й портрети, звертаючись до історії
українського народу, його побуту. У Петербурзькій Академії мистецтв він
створив картини у романтичному стилі «Хлопчик, що ділиться хлібом із
собакою» (1840), «Циганки» (1841) та ін. Т. Шевченко водночас є
основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом
відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису
«Катерина» (1842), який через драму української дівчини-кріпачки
розкриває трагедію самої України. Сценка з життя українського селянина
змальована в картині» Селянська родина» (1843).

Подорожуючи Україною і зібравши багатий матеріал, Т. Шевченко задумав
створити серію офортів під назвою «Живописна Україна». Здійснити це йому
не вдалося. Проте уявлення про зміст і характер нереалізованого задуму
дають офорти «Судна Рада», «Дари в Чигирині», «Старости», «У Києві» та
«Видубицький монастир», що відзначаються блискучою технікою, життєвою та
історичною правдою. Автор першої книги про Шевченка-художника О.
Новицький так говорив про картину «Судна Рада»: «Тут саме життя, як воно
є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не
могли дати».

З часом творчість Шевченка-художника здобула визнання не лише в Росії, а
й у світі. Вона стала доповненням його поетичної творчості, з якою
утворювала органічну цілісність, і свідчила про його прагнення засобами
мистецтва виховувати в суспільстві любов до України, її народу[2, c.
149-151].

У другій половині XIX ст. в українському образотворчому мистецтві
поширились принципи реалізму та народності, їх утвердженню та посиленню
демократичних тенденцій у живописі сприяло виникнення 1870 р. у
Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок, до складу якого,
крім блискучих живописців Росії (В. Перова, В. Васнецова, І. Шишкіна та
ін.), входили і талановиті українські художники (М. Пимоненко, О.
Мурашко, К. Костанді та ін.).

Український живопис цієї доби представлений різними жанрами. Пореформена
демократизація суспільства сприяла активному розвитку побутового жанру,
представниками якого були Л. Жемчужніков, І. Соколов, К. Трутовський, М.
Кузнецов, К. Костанді та ін. Вони не тільки збагатили цей жанр новою
тематикою та сюжетами, а, передаючи глибину наростаючих соціальних
контрастів, надали йому більшого соціального звучання. Видатним майстром
побутового жанру був М. Пимоненко, пензлю якого належать «Святочне
ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Свати», «Проводи рекрутів»,
«Жертва фанатизму» та ін. В ці роки художник створює ряд картин з життя
українського села. Це — «В чистий четвер», «Жниця», «Збирання сіна на
Україні», «Біля річки», «Свати». Художник з етнографічною точністю
відобразив українські народні звичаї, пов’язані зі сватанням. Наприклад,
на полотні «Свати» перед глядачем постає традиційне дійство: за столом
сидять поважні чоловіки, перев’язані рушниками. Мабуть, події
розгортаються на добре, бо в руках матері і молодшого свата повні чарки.
Тут же і нехитрий селянський харч. А дівчина, як і годиться, сидить на
ослоні біля печі і колупає припічок.

У 1891 році Пимоненко створює картину «Весілля у Київській губернії»,
яка яскраво свідчила про його творчу зрілість. Вона експонувалась на
академічній виставці і мала великий успіх. З блискучою майстерністю
написана художником колоритна юрба односельців, що йде вулицею. Килимом
стелиться їм під ноги опале осіннє листя. Адже осінь — весільна пора. На
передньому плані — молоді у святковому вбранні. Привертає увагу тендітна
постать нареченої. Ніжний овал обличчя, витончені риси. Поряд наречений.
Звичайний сільський парубок, кремезний, з дещо грубуватими рисами
обличчя. Глядач мимоволі помічає легкий наліт смутку на обличчі
нареченої: яким-то буде її заміжнє життя?..

Ряд полотен присвятив художник мальовничим і гомінким українським
ярмаркам: «Ярмарок», «У гончарному ряду», «На ярмарку» та інші.
Особливим успіхом у глядачів користувалася картина «Ярмарок». Власне,
ярмарок у даній композиції являє собою лише тло, на якому відбувається
сповнена гумору сцена: літній чоловік на доброму підпитку повертається з
ярмарку. Ноги погано його слухаються, і гарна молодиця, напевно,
невістка, веде його під руку з доброзичливою усмішкою.

А позаду жінка підганяє його з лайкою і штурханами. Це полотно за своїм
настроєм близьке до творів Гоголя[7, c. 214-217].

Значна роль у творчому становленні М. К. Пимоненка належить І. Ю.
Рєпіну.

За його порадою Пимоненко став експонентом пересувних виставок, а у 1899
році його було прийнято у члени Товариства передвижників.

З роками зростає майстерність митця, колорит його творів стає багатшим,
пейзаж набуває одухотвореності. Варто згадати такі картини, як «Останній
промінь», «Брід». А його картина «Перед грозою» може бути віднесена до
кращих творів українського живопису початку ХХ століття. Упевненим,
вправним пензлем написані в картині і пейзаж, і пастушка, і дорожня
курява, що здіймається за отарою овець.

Картина М.Пимоненка

У ряді творів останнього періоду художник торкається вічної для людства
теми кохання. Тонким ліризмом пронизані полотна «Побачення», «Ідилія»,
«Суперниці. Біля колодязя».

На замовлення прогресивного діяча М. І. Драгоманова М. К. Пимоненко
виконав дві картини — «В похід» та «Повернення з походу». Сюжетом для
першої, напевно, послужила українська пісня «Засвіт встали козаченьки»,
авторство якої приписується легендарній Марусі Чурай. На картині
зображена сцена прощання рідних і односельчан з козаками, які зібралися
в похід.

A

Z -

»

$

2

&

(

*

,

|

~

?

?

?

1/4

3/4

A

A

Ae

AE

th

»

$

0

2

honA2«Залишки віковічного лісу», «Ранок. Отара в степу», «Степ на
Україні», «Перед грозою» та ін. Ці картини — не просто данина красі
рідної природи. їх непересічне значення полягає не стільки у
фантастичній віртуозності майстра-живописця, скільки в глибині
закодованого в них філософського змісту. Після знайомства з творами С.
Васильківського відомий письменник М. Вороний написав у своїх спогадах:
«І враз мене прошибла думка: чи може бути ліпша символізація сучасного
стану України? І чабан-проводир у безпорадній задумі, і вівці-народ, що
лагодяться спати, і німий, повитий смерковим сумом степ — усе нагадувало
гірку дійсність і, мов тужлива пісня, хапало за серце…»1

Менш поширеним був портретний живопис, хоча в цьому жанрі працювали
відомі майстри М. Пимоненко, К. Костанді, Є. Буковецький, С.
Васильківський. У західноукраїнських землях у побутовому жанрі творили
Є. Максимович, Е. Бучевський, у пейзажному — Т. Романчук, А.
Монастирський, А. Кохановська, жанром портрету оволодівали К.
Устиянович, Т. Копистецький, Ю. Пигуляк, у історичному жанрі вагомим був
творчий доробок М. Івасюка.

Отже, хоча у XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії і
далі була Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює
Україна — «нова Італія», як її тоді називали.

2. Реалізм в українському живописі ХІХ ст.

Уперше перехіду до реалізму було ініціювано учнем Боровиковського,
українецем грецького кореню з Ніжина Олекса Венеціанов (1779 — 1847).
Він зібрав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв досить
значну групу учнів. Але коли в тридцятих роках знову заблисло запізненим
блиском класичне малярство в творчості Карла Брюллова, то учні
Венеціанова перейшли до цього модного професора.

В числі учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного
малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та ін. Тарас
Шевченко, геній українського слова, був з фаху майстром малярства й мав
дуже великий малярський талант. Його творчість яскраво виявилася в
різних галузях малярства: портретовій, жанровій, пейзажевій, релігійній.

Як представник останної доби класичності (часи Бідермайєр), Шевченко
уникав великих академічних полотен, а його творчість найкраще виявлялася
у невеликих інтимних речах. Правда, він не уникав і більших образів
олійними фарбами (як відомий його образ «Катерина»), але особливу
малярську славу йому здобули портрети — як елегантні жіночі, так і повні
індивідуальності чоловічі. У романтичних картинах «Селянська родина»,
«Циганка-ворожка» та інших уже помітний відхід від чистого академізму.
Різнобічний талант митця досяг висот і в художній графіці (серія
«Живописна Україна» тощо). 1860 року Тарасові Шевченку надали звання
академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв. Нажаль, заслання та
заборона малювати перешкодили розкритися в повній мірі його живописному
таланту.

Інший представник класицізму, російський художник Василь Тропінін
говорив, що Україна замінила йому Академію. Він багато років жив і
працював на Поділлі і присвятив українській темі чимало портретів:
«Дівчина з Поділля»», «Хлопчик із сокирою», «Весілля в селі Кукавці»,
«Українець», «Портрет подільського селянина».

Тісно пов’язаною з Україною була доля художника-мариніста Івана
Айвазовського, який значну частину життя провів у рідній Феодосії і
заповів цьому місту свою картинну галерею. Українська тема звучить у
його роботах «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки» та унікальній
для художника жанровій картині «Весілля на Україні».

Новаторською для пейзажу стала творчість Архипа Куїнджі, який народився
поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» —
стала сенсацією в Петербурзі. Художник володів тонким мистецтвом
передавати на полотні гру світла і повітря.

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття —
рух до реалізму — з найбільшою силою прозвучала у творчості членів
Товариства пересувних художніх виставок. Найзнаменитіший живописний
портрет Тараса Шевченка написано ініціатором створення та ідейним
керівником товариства передвижників українцем с з Острогорського на
Слобожанщині Іваном Крамським. Багато видатних художників-передвижників
були також родом з України: Олександр Литовченко (з Кременчука), Микола
Ярошенко (з Полтави), а Микола Ге довгі роки жив на хуторi поблизу
Харкова.

Родом з-під Чугуєва був художник-реаліст Ілля Рєпін. Даже після того, як
він дев’ятнадцяти років уїхав до Росії, повертання до батьківщини були
частими. Він не раз гостював у маєтку Качанівка українських меценатів
Тарновських. У Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини
«Запорожці пишуть листа турецькому султану». Взагалі, в його творчісті
та житті Україна посідала дуже значне місце.

Видатним майстром побутового жанру був Микола Пимоненко. Більшість його
робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щедрістю,
емоційністю, високою живописною майстерністю: «Святочні ворожіння»,
«Весілля в Київській губернії», «Проводи рекрутів», «Свати», «Жнива»,
«По воду», «Ярмарок», інші. Пимоненко — автор близько 715 картин і
малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий
жанр і поетичний український пейзаж, заснував у Києві художню школу.

«Шукачем сонця» називали Володимира Орловського, одного з
основоположників нового українського реалістичного пейзажу. Найкращим
українським портретистом кінця 19 — початку 20 століть вважається
Олександр Мурашко — учень Іллі Рєпіна.

Поєднання мистецтва з усвідомленням національної ідеї вперше
відбувається в творчості Сергія Васильківського. Свою майстерність він
повністю віддає Україні: пише пейзажі Подніпров’я, Поділля,
Слобожанщини, архітектурні пам’ятники, жанрові картини, історичні
полотна (зокрема «Козаки в степу», «Козача левада», портрет Тараса
Шевченка). Одночасно вивчає і збирає пам’ятки старовинного українського
мистецтва.

1900 року Васильківський спільно з художником-баталістом Миколою
Самокишем створює альбом «З української старовини», коментарі до
акварелей Васильківського пише історик Дмитро Яворницький[9, c.
109-112].

3. Живопис Західної України ХІХ століття

Малярство в західноукраїнських землях у першій половині XIX ст. мало
скромніші досягнення, ніж у східноукраїнських землях. Тут воно було
представлене такими українськими майстрами, як Остап Білявський (1740—
1803), Василь Береза (1754-1835) і Лука Долинський (1750-1824). Серед
них, зокрема, виділявся Л. Долинський — уроженець Білої Церкви. Він
навчався в Київській академії та Академії мистецтв у Відні, постійно
працював у Львові. Як стверджують дослідники, митець «орудував
непересічною технікою й великою творчою уявою». Його твори мали
переважно релігійний зміст, написані у стилі класицизму з оригінальними
українськими стилістичними ознаками. Низка художників українського
походження служила інтересам польської або німецької культур. Серед
таких були Юлій Коссак (1824-1899), Теодор Яхимович (1800-1870), Рафаїл
Гадзевич (1803-1886) та ін.

Висновки

Романтизм у живопису вирізнявся динамізмом композиції, стрімкими рухами
зображень, яскравими кольорами, контрастом світла і тіні, екзотичністю
сюжетів. Риси художніх творів епохи класицизму — велич, ретельне
вимальовування деталей, статичність фігур — відійшли в минуле. Художні
романтичні твори першої половини XIX ст. зображували в портретах
характерні риси, сум’яття почуттів, драматизм і трагічність образу. У
романтизмі на той час не було певної системи принципів, це було більше
відчуття, емоційний твір.

Отже, попри постійні утиски українського народу на національному ґрунті,
його культура не припиняла свого поступу. Представники прогресивної
інтелігенції цього періоду багато зробили для українського
культурно-національного відродження, формування національної
самосвідомості, утвердження української мови, розвитку музичного,
образотворчого мистецтва та театру, що спиралися на міцні традиції
культурних надбань українського народу.

Список використаної літератури

1. Баран В. Походження українського народу: науково-популярна
література/ Володимир Баран, Ярослав Баран,. — Б.м.: Інститут
мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського,
2002. — 403 с.

2. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник для вузів/
Б.І.Білик, Ю.А.Горбань, Я.С.Калакура та ін.; За ред. С.М.Клапчука,
В.Ф.Остафійчука. — К.: Вища школа: Знання, 1999. — 325 с.

3. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/
Микола Кордон,. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 579 с.

4. Ляшенко О. Зарубіжна та українська культура епохи просвітництва:
Конспект лекцій/ Ольга Ляшен-ко,; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В.
Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Вин-ниченка, 2003. — 59 с.

5. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч.
посіб./ Галина Мєднікова,. — К.: Знання, 2002. — 214 с.

6. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник
для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т.С. Олійник, Н.В. Джугла; М-во
освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка, М-во
охорони здоров’я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім.
І.Я.Горбачесвського. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 100 с.

7. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн,
Олександр Се-машко та ін.; Ред. М.М. Закович. — 3-є вид., випр. і доп..
— К.: Знання, 2002. — 557 с.

8. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький
держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна
академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий
дім, 2001. — 368 с.

9. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є.
Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти
і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім.
Ярослава Мудрого (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.

10. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник для
самостійного вивчення дисципліни/ Роман Вечірко, Олександр Семашко,
Володимир Олефіренко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — Київ, 2003.
— 367 с.

11. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/
Олена Шевнюк,. — 2-ге вид., випр.. — К.: Знання-Прес, 2003. — 277 с.

PAGE \* MERGEFORMAT 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *