Розвиток перукарського мистецтва стародавньої Греції (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Розвиток перукарського мистецтва стародавньої Греції

Давні греки були завзятим, енергійним народом. Характерною рисою
давньогрецького суспільства, хоч як це дивно, була відсутність великих
рабовласників. Це мало велике значення для розвитку античної демократії,
яка сприяла розквіту давньогрецької культури.

Історія давньогрецького античного суспільства починається приблизно в XI
ст. до н. е., з часів переселення в Грецію дорійських племен, і
поділяється на декілька періодів: гомерівський (XI-VIII ст. до н. е.),
архаїчний (VII-VІ ст. до н. е.), класичний (V-ІV ст. до н. е.),
елліністичний (ІV-ІІІ ст. до н. е.).

Велике значення для поступу цієї культури мала професія скульптора і
художника. У Стародавній Греції це вільні й шановані люди. Ідеалом
греків було здорове, фізично треноване тіло. Образ оголеного атлета став
головним в античній скульптурі. Патріотизм, висока громадянська
свідомість, широкий світогляд — усе це поєднувалося з фізичною красою
гармонійно складеного тіла.

Слід зазначити, що давньогрецьку моду вирізняли п’ять особливостей:
прагнення до організованості, закономірності, пропорційності,
доцільності, симетрії (рис. 1.26 а, б, в). Саме у Стародавній Греції
зачісці було надано значення високого мистецтва, а чоловіки охоче
експериментували зі своїм волоссям. Перукарі мали не тільки гарно і
швидко причісувати волосся, а й, як в архітектурі та скульптурі,
дотримуватися правил гармонії та естетики.

Дівчата Стародавньої Греції, на відміну від юнаків, не брали участі в
Олімпійських змаганнях, але гарне тіло вважалося і в юнаків, й у дівчат
дарунком від Бога і становило предмет гордості, поваги й шанування.

Рис. 1.26. Особливості давньо-грецької моди:

а — Фідій та учні. Зображення Посейдона, Аполлона, Артеміди на рельєфі
Парфенона; б — камея Ганзага. Птоломей та Арсіноя (III ст. до н. е.);

в — Артеміда, яка годує лебедя (близько 490 р. до н. е.)

Твори мистецтва не тільки дають уявлення про ідеали краси та смаки
давніх греків, а й дозволяють вивчати форми зачісок, модних на той час.
Естетична досконалість зачісок Стародавньої Греції впродовж багатьох
століть була предметом наслідування. Головні критерії жіночої краси того
часу — природність пропорцій тіла. Гарними вважалися прямі, правильні
лінії носа, підборіддя, невисоке чоло, великі очі й підкреслена
дугоподібна лінія брів. Саме такою людство бачить статую Афродіти
Мілоської (рис. 1.27 а). Символом чоловічої краси став Аполлон
Бельведерський (рис. 1.27 б).

Спартанці з юнацьких років не стригли волосся. Прикладом турботи про
зачіску може бути оповідь Геродота про те, що шпигун від Ксеркса бачив
одного спартанця, який зачісував і прикрашав своє волосся напередодні
битви.

Даючи загальну характеристику чоловічим зачіскам у Стародавній Греції,
можна зробити висновок, що вони були досить різноманітні. У ранньому
періоді грецької історії вони майже не відрізнялися від жіночих. В
архаїчну епоху носили довге завите й укладене у суворому порядку
волосся, а також коси, їх залишали розпущеними, вкладали навколо голови.
Пізніше зачіски спрощували: перукарі працювали годинами, створюючи
ілюзію локонів, що розвіювалися на вітрі.

Найпопулярнішими були зачіски з розчесаним на всі боки волоссям. На
потилиці залишали довгі пасма, а над чолом короткі, які завивали у тугі
локони або закручували в кільця. Волосся звисало щільно притиснутими
одне до одного пасмами чи його вкладали у вигляді заплетеного «хвоста»,
який підгортали догори. При цьому локони закладали під косу (рис. 1.28
а).

Зустрічалися також зачіски, що нагадували вавилонські, з підгорнутим у
вигляді петлі «хвостом» (рис. 1.28 б).

Чоловіки носили подібні зачіски, доповнюючи їх локонами над чолом (рис.
1.28 б). Це зачіски з довгого волосся, вільно завитого, яке спускали на
спину і плечі. У чоловіків в архаїчний період була поширена зачіска з
кіс, які заплітали за вухами й укладали навколо голови, наче обідок.
Волосся над чолом укладали чубком, що складався з дрібних кілець або
серпоподібних завитків (рис. 1.28 г). Інколи збоку спускали довге пасмо,
перекручене у вигляді джгута (рис. 1.28 д). У V-ІV століттях до н. е.
подібні зачіски зникли і з’явилися нові — із завитими кучерями.

Фарбування волосся, завивка здійснювалися добре освіченими фахівцями як
з рабів, так і з вільних громадян. Раби, які володіли професійними
технологіями виконання зачісок,

Рис. 1.27. Символи краси у Стародавній Греції:

а — статуя Афродіти Мілоської;

б — скульптурне зображення Аполлона Бельведерського

Рис. 1.28. Чоловічі зачіски у Стародавній Греції:

а — з локонами, закладеними під косу; б— з підгорнутим «хвостом»; в —
зачіска, доповнена локонами над чолом; г — зачіска з чубком, що
складається з серпоподібних завитків; д — зачіска із довгим пасмом у
вигляді джгута; е — зачіска з поєднанням різноманітних локонів

дуже високо цінувалися, мали майнові привілеї. Кожен із фахівців
виконував тільки одну операцію. Так, уже в сиву давнину виникли
своєрідні школи з навчання перукарської майстерності. Саме у Стародавній
Греції з’явилися перші професійні перукарі — «каламістри». Ця назва
походить від назви щипців для завивки волосся. Металеві стержні
«каламіс» були вдосконалені в щипці для завивки волосся «каламіструми».

Техніка виконання зачісок постійно вдосконалювалася. Можна було побачити
поєднання різноманітних локонів: трубчастих, кільцеподібних, спіральних
(рис. 1.28 е). Деякі ритуальні й нарядні зачіски прикрашали над чолом
бантом із волосся, який нагадував метелика. Таку зачіску називали
«цикада», або «бант Аполлона» (рис. 1.29).

Греки вважали, що густе довге волосся — найкраща прикраса вільної
людини. Тому в Стародавній Греції завжди, від зародження держави і до
македонського періоду, поважні мужі обов’язково відпускали бороди та
вуса (рис. 1.30).

В Афінах довгі бороди носили чоловіки літнього віку, мудреці. Борода
символізувала мужність: її відпускали після 20 років, попередньо
присвятивши перший юнацький пушок богам. Отже, обличчя голили вільні
молоді юнаки, в яких борода росла ще повільно, а також раби. Після
македонського загарбання чоловіки голили бороди й у зрілому віці.

З македонського періоду гоління обличчя стало популярним серед усього
чоловічого населення. В класичний та елліністичний періоди чоловіки
почали скорочувати довжину волосся, особливо на потилиці, зовсім
відкриваючи шию. Вони вже не випускали локонів над чолом і пасом волосся
з боків. Раби завжди мали коротку стрижку. Практично всі чоловічі
зачіски доповнювали лобними пов’язками, обручами, шнурками, стрічками
(рис. 1.31).

Лише коли почали носити коротке волосся, від лобних пов’язок поступово
відмовились. У свята чоловіки змазували бороди і зачіски ефірними
оліями, посипали розмеленою крейдою, борошном з бобів, порошком із
духмяних трав. Греки вміло поєднували форму зачіски з особливостями
обличчя. Від природи вони мали густе темне волосся, хоча дуже часто
змінювали його природний колір. У поемах Гомера «Іліада» та «Одіссея»
згадуються правителі й герої з гіацинтово-червоним волоссям, золотокосі
богині,

Рис. 1.29. Бант Аполлона Рис. 1.30. Борода та вуса у стародавнього
грека

Рис. 1.31. Чоловіча зачіска з Рис.1.32. Придворні дами з

лобною пов’язкою Кносса зі святковими зачісками

(зображення на фресках

Кносського палацу) красуні з волоссям попелястого кольору.

На створеній три з половиною тисячоліття тому фресці Кносського палацу
(Крит) зображені витончені дівчата з довгим, переплетеним волоссям, що
спадає їм на плечі м’якими, великими локонами, які звиваються, наче змії
(рис. 1.32).

З цього ж періоду збереглося зображення юнака з довгим до пояса
волоссям. Його голову покриває гарна діадема, прикрашена квітами лілії
та різнокольоровим пір’ям. Жінка, яка стоїть поруч, має довге, розділене
на прямий проділ волосся, що спускається на плечі й груди окремими
довгими пасмами, які нагадують дрібно заплетені кіски. Подібну зачіску
можна побачити на скульптурі «Дівчина в пеплосі» (540-530 рр. до н. е.;
рис. 1.33 а).

Основним типом жіночої зачіски був так званий грецький вузол: розділене
на прямий проділ волосся досить низько спадало на чоло (грекам не
подобалося занадто високе чоло) (рис. 1.33 б), а на потилиці вкладалося
пучком. Найрізноманітніші пов’язки, діадеми, стрічки і сітки давали
змогу створювати різні варіанти цієї нехитрої, по суті, зачіски.

Для жіночих зачісок характерні два основних види: довгі локони, що
спадають на шию та груди, і підібране волосся, зав’язане на потилиці у
вузол. Перша зачіска дуже нагадує чоловічі зачіски архаїчного періоду.
За відкритими вухами, на потилиці відрощували довге волосся, яке
заплітали в коси, завивали у локони або спускали вільними пасмами.
Другий вид жіночих зачісок характерний для періоду розквіту
давньогрецької культури. У більшості зачісок чоло було закрите локонами,
завитками або пасмами, що вільно спадали. Відкрите чоло в Стародавній
Греції вважалося негарним. Найпростішу зачіску робили так: волосся
розділяли на прямий проділ, трохи завивали, напускали півколами на чоло,
а потім зачісували хвилястими пасмами до потилиці або до маківки, де
зв’язували його в пучок. Шия при цьому була відкрита. Особливою
популярністю у Стародавній Греції користувалися зачіски з вузлами, які
називали «корімбос» (рис. 1.33 в).

Варіанти «корімбосів» були дуже різноманітними. Наприклад, відома
зачіска під назвою «гроно хмелю». Волосся в цій зачісці піднімали високо
догори, на маківці завивали у локони або кільця, на чоло випускали
короткі пасма закрученого волосся.

Зачіски «факел», «лампадіон» також були популярними в Стародавній
Греції. Пофарбоване у світлі мідні кольори волосся укладали на потилиці
в подовжену форму (рис. 1.34 а). Для зручності використовували
спеціальні металеві каркаси і сітки (сфендоли).

Волосся укладали в це невигадливе приладдя або перев’язували стрічками,
залишаючи стирчати кінці. Обриси зачіски нагадували форму античної
олійної лампи, а кінці волосся — язики полум’я. Саме цю зачіску називали
«лампадіон» (див. рис. 1.34 б).

У середині V ст. до н. е. Аспасія, друга дружина правителя Афін
полководця Перікла, запропонувала зачіску у вигляді дині; її так і
називали — «динеподібна». Зачіска увійшла в моду й являла собою укладені
від країв волосся до маківки правильні джгутоподібні пасма. Для
збереження форми зачіску кріпили стрічками чи шнурами, перев’язуючи їх
хресто- або спіралеподібне.

Давньогрецька гетера, красуня Фрі-на, ввела у моду високу зачіску з
бантом. Мармурову статую Фріни створив великий скульптор Пракситель.

У V ст. до н. е. відмічено спроби фарбування волосся. В Стародавній
Греції особливо захоплювалися русявим волоссям, а також його золотавими
відтінками. Цю моду було запозичено у римлянок. Пізніше греки перейняли
моду й на перуки. Гречанки змінювали природний колір волосся (чорний) за
допомогою розчинів лугу, добиваючись золотистого кольору. Для надання
волоссю світлого відтінку користувалися дрібно меленим рисом і борошном,
а в особливо

Рис. 1.33. Жіночі зачіски:

а — «Дівчина в пеплосі»; б — грецький вузол; в — жіноча зачіска з
підібраним волоссям, «корімбос»

Рис. 1.34. Жіночі зачіски: а — «факел»; б — «лампадіон»

в — динеподібна

урочистих випадках перуки посипали золотим порошком. Із світлого волосся
робили різноманітні за формою перуки, які коштували дуже дорого. Форма
залежала від смаків, пори року, часу доби. Дешеві перуки робили з
морської трави, стебел рослин, їх фарбували в охристі та жовті кольори.
Заможні жінки, як правило, мали декілька перук.

Особливими були зачіски гетер, що вирізнялися вишуканістю, золотавим
кольором волосся. За формою вони нагадували «корімбос», частково
закритий спеціальною стрічкою, тканиною або укладений у спеціальний
мішечок «сакос» (рис. 1.35). Прикрашали зачіски діадемами, обручами.

У Стародавній Греції жінки втирали у волосся духмяні есенції, олійні
суміші, що дуже дорого коштували.

Жінки користувалися білилами, рум’янами, сурмили брови. Косметику
використовували усі, але дуже делікатно (на відміну від того, як це
робилося у Стародавньому Єгипті або в архаїчний період грецької історії)
— косметика імітувала природну блідість чи рум’янець. Очі закапували
соком беладони, від чого зіниці розширювались, а очі блищали. Особливої

популярності косметика набула у гетер. У Стародавній Греції жінки
користувалися і парфумами, які тримали у вишуканих керамічних флаконах —
лекіфах. Улюбленими ароматами були жасмин, троянда, фіалка, лаванда.
Багато жінок заколювали в зачіски маленькі пакетики з квітами.
Ароматичні суміші, змішані з овечим жиром, розтавали на сонці й
поширювали пахощі свіжості. Крім того, гречанки прикрашали себе золотими
виробами, носили шпильки для волосся, сітки, сережки, браслети у вигляді
змій на зап’ясті, вище ліктя і на ногах. Носили також намиста, фібули,
геми (коштовне каміння з опуклим чи заглибленим зображенням того чи
іншого образу, сцен).

Рис. 1.35. Зачіска гетери

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.

Васіна З. Український літопис. Вбрання. — Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.

Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.

Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.

Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. —
М.: Артист, 2000.

Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. — с. 63.

Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. — 176 с.

Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.

Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. — К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.

Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.

Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. — М.: 2003.

Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.

Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. — 192 с.

Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. — 168 с.

Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.

Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *