.

Освіта в Україні у XVI-XVIII ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
763 1955
Скачать документ

Реферат на тему:

Освіта в Україні у XVI-XVIII ст.

Однією з характерних рис української культури XVI-XVIII ст. є особливий
інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти.

Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії, зіткнення
католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула
використати всі засоби для посилення свого впливу. Своєрідним
результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл.

Тривалий час основним типом учбових закладів були початкові, парафіяльні
(приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень та
форми навчання в них вже не відповідали вимогам часу. Після утворення
Речі Посполитої у 1569 р. в Україні з’явилися єзуїтські колегіуми – по
суті вищі школи, які були добре організовані і фінансово забезпечені.
Головною умовою прийому до єзуїтського коледжу було сповідування
католицизму. Ці учбові заклади виконували функцію окатоличування і
ополячення українського населення.

Незважаючи на те, що багато з представників української еліти
орієнтувалися, як вже говорилося, на чужу культуру і мову, знайшлися все
ж патріотично настроєні багаті феодали, які виступили ініціаторами
створення православних шкіл, які б не поступалися єзуїтським. Взагалі
традиції меценатства були в цей період яскраво вираженими. Можна назвати
імена князя Андрія Курбського, який втік від немилості Івана Грозного і
в містечку Міляновичі на Волині створив цілий культурний гурток, князя
Юрія Слуцького, який у своєму маєтку зібрав багатьох діячів культури
України, Білорусії та ін. Одним з найбільш відданих українській культурі
людей був князь Костянтин Василь Острозький. У 1576 р. у своєму маєтку
він відкрив перший православний колегіум, куди для роботи були запрошені
фахівці з ряду європейських країн. У колегіумі вивчалися
давньослов’янська, грецька і латинська мови, а також цикл дисциплін,
який називався за традицією “сім вільних наук”: граматика, риторика,
діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.

Ініціатива князя Острозького знайшла багатьох послідовників. Найбільш
активними з них стають братства, і, треба сказати, шкільна справа
входить до числа їх головних турбот. У 1584 р. був отриманий дозвіл на
цю діяльність, а у 1586 р. була відкрита перша братська школа у Львові.
Тільки на Правобережжі було створено біля 30 подібних шкіл.

Включається до створення шкіл і козацтво, особливо у XVII ст.
Утвердження в ході Хмельниччини форм національної державності, полкового
розподілу, місцевого самоврядування вело до масового відкриття
початкових шкіл. Своя школа діяла, зокрема, в Запорозькій Січі. При
цьому треба наголосити, що офіційна гетьманська влада опікувалася
створенням і підтриманням освітньої системи шкільництва. В своєму листі
один з гетьманів на початку XVII ст. писав: “Яко завше з предків своїх
військо запорозьке звикло чинити стараніє… аби науки або цвічення в
письмі святому (були у) подпорі благочестя нашого”.

До початку XVIII ст. в Україні нараховувалися сотні шкіл, зокрема на
Лівобережжі понад 1000. Практично в кожному великому селі, в містечках і
містах були школи. Дуже добре справа освіти була поставлена в
Ніжинському та Полтавському полках, де кількість шкіл перевищувала
кількість поселень. Вони відрізнялися демократичністю статутів, у них
безкоштовно вчилися діти всіх станів, зокрема і сироти.

У Європі в цей час формуються два по суті протилежних підходи до
навчання і виховання. Якщо у Франції знайшли підтримку ідеї Руссо і
Песталоцці про вільний розвиток духовних сил і здібностей людини через
інтерес, через гру як форму навчання, то у Німеччині переважала думка
про необхідність жорсткої регламентації і контролю за навчанням,
постійного нагляду вчителів. Ці тенденції знаходили відображення і в
Україні, що відбилося в ході конкурентної боротьби православних та
єзуїтських шкіл. Про напруженість боротьби свідчать приклади закриття
ряду братств і братських шкіл на заході України. Навіть Острозький
колегіум припинив своє існування після смерті князя Костянтина. Його
внучка Анна-Елоїза на його базі відкрила єзуїтський колегіум. Львів
Польща вважала своєю землею, і у 1661 р. уряд відкрив тут університет,
перший в Україні.

Наступ єзуїтів привів до переміщення центру культурного життя з заходу
України на Лівобережжя. У XVI ст. запорозьке козацтво сформувалося як
окремий стан. До 1620 р. Брестська унія по суті втратила своє значення у
центральному регіоні України. За допомогою Війська Запорозького, його
гетьмана П.Сагайдачного була відновлена православна митрополія.

Осердям культури у Києві стали Печерська лавра і Київське братство. У
1632 р. митрополитом стає Петро Могила, який провів ряд реформ, що
сприяли відновленню авторитету православної церкви: затверджені нові
правила освячення ієрархів, введена проповідь як форма богослужіння,
повернені землі і приміщення, які церква втратила у зв’язку з Брестською
унією. Одначе Могила не був реформатором у європейському значенні.
Навпаки, він прагнув посилити вплив церкви на політичну сферу.

Важливу роль П.Могила зіграв і в справі розвитку освіти. У 1632 р. на
базі братської школи і школи Києво-Печерської лаври був створений новий
колегіум, який був названий його ім’ям. У основі 12-річного курсу
навчання знаходилися “сім вільних наук”. В 1-3 класах вчили основ
латинської мови, граматики, а після 5-го класу учні (спудеї) повинні
були вільно володіти латиною аж до укладання промов і віршів, у 8-12
класах вивчали богословські науки. Класи філософії включали схоластичну
філософію, логіку, фізику, метафізику, етику, математику, географію,
основи наук про Землю і космос. Це по суті була вища світська освіта. А
з 1690 р. в колегіумі зорганізовано вищі богословські студії. Вчилися
діти всіх станів – від аристократів до козаків і селян. У навчальному
процесі використовувалися такі прогресивні форми, як дискусії,
театральні вистави, заохочення кращих учнів (спудеїв), складання
екзаменів комісії (а не одному професору), спільні заходи студентів і
викладачів. Важливо, що колегіум мав гуртожиток, що було рідкістю на той
час. У 1736 р. у колегіумі навчалися, крім українців, росіяни та
білоруси, а також 127 студентів з європейських країн. У 1701 р. з
ініціативи гетьмана Мазепи колегіуму було присвоєне звання академії.

Багато з вихованців колегіуму були на службі у Росії, оскільки у
допетровську епоху там не було вищих учбових закладів європейського
рівня. Підготовку освічених людей здійснювали за кордоном, зокрема в
Україні, але ставлення до них у Москві було насторожене. У зв’язку з цим
багато хто не повертався додому після завершення освіти. З 30 чоловік,
посланих на навчання царем Борисом Годуновим, повернувся тільки один.
Тому з Києва до Москви прибуває, наприклад, Симеон Полоцький, який став
вчителем царівни Соф’ї, царевича Федора та інших царських дітей. З 23
ректорів Московської академії у XVIII ст. 21 дістав освіту у Києві, а з
125 її професорів – 95.

Як бачимо, відплив освічених людей з України вже тоді йшов повним ходом,
що було, безумовно, негативним явищем для української культури. У XVII
ст. таких людей називали “перелітними птахами”.

У 1700 р. колегіум з’явився у Чернігові, в 1726 р. – у Харкові, у 1738
р. – у Переяславі.Таким чином, у XVI – першій половині XVIII ст. в
Україні широко розповсюдилася шкільна справа та ідеї освіти. Унікальним
досягненням був високий відсоток письменних людей (до 90%). Позитивною
рисою була доступність, нестановий, демократичний характер освіти. Діти
всіх соціальних груп могли вчитися, оскільки навчання було безкоштовним.
Однак освіта була досить відірвана від життя. Зокрема питома вага
природних і точних наук була дуже мала. Наприклад, у Києво-Могилянській
академії факультет медицини був відкритий лише у XIX ст. Жива мова
народу практично не впроваджувалася в учбовий процес, який проходив,
головно, латиною. Традиція широкої початкової освіти була перервана
разом з закріпаченням українських селян до кінця XVIII ст. при Катерині
II.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХVII-ХVIII
століття. – К.:Мистецтво, 1981.- 159 с.

2. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.:Лыбидь,
1991.-398 с.

3. Історія світової культури. – Либідь, 1994.-320 с.

4. Історія української культури /За загал. ред. Г.Крип’якевича. –
К.:Либідь, 1994.- 656 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020