Реферат на тему:
Музика, лексика та композиція хороводів
Українське танцювальне мистецтво має навдивовижу широкий музичний
діапазон: від чарівних мелодій, наспівів до надзвичайно чітких ритмічних
зворотів. Це властиво і такому хореографічному жанру, як хоровод.
Однак хороводи, пісні й танці мають надзвичайну стійкість щодо впливу
інших музичних культур. Так, багатовікове угорське поневолення на
Закарпатті не вплинуло на форму гагілки (окрім зміни у тексті). Те ж
можна сказати й про старовинні традиційні форми болгарської хори, що не
зазнала впливу турецької музики. Про стійкість хороводів свідчить і
такий цікавий факт: поляки (болгари, навернені у магометанство)
зберігають свої пісні, танці, хороводи, які нічим не відрізняються від
танців болгар-християн, що мешкають поруч.
Основа музики і танець залишились консервативними, незмінними, а це –
животворний грунт народної творчості. Безперечно, на розвій фольклору
(поетичні тексти, зміст, а інколи й форму) впливав економічний,
політичний поступ народу, але ці нашарування пізніші, вже починаючи з
XVI сторіччя. До цього, як справедливо зауважував Ф.М. Колесса,
“Українська етнографічна територія має однаковий зруб”.
Ідейно-емоційний зміст хороводу, що виявляється у тексті, мелодії та
хореографії, перебуває в найорганічнішому сплаві, в цілковитій єдності
цих компонентів. Хоч у подальшому танець відокремився від слова, та
лишився невіддільним від музики, зміст якої часто розкривається у
зорових образах.
Музика до хороводів, шліфуючись протягом віків, і сьогодні сприймається
як досконало витончений народний взірець.
Подільні цезури поетичного тексту у хороводі майже завжди збігаються з
мелодійними (виняток, коли в середині хороводної пісні проходить
зміщення на затакт).
Таким чином, певна віршово-ритмічна організація, тобто слова, що
групуються у певні вірші, а далі об’єднуються у строфи (поєднання
кількох віршів, об’єднаних однією думкою), відповідає формотворчим
музичним частинам.
Ось чому нерідко у хороводах ритми та інтонації, немовби поєднуючись з
ритмами рухів створюють надзвичайно оригінальну ритміку. При цьому
зауважимо, що загальний ритм будується підпорядкуванням ритмічних
закономірностей вірша ритмові, що виникає від танцювального руху.
За характером виконання й темпом, як вже відмічалось, хороводи
поділяються на декілька груп.
Текстам хороводів, які передають біль душі людської, смуток, тугу тощо,
відповідає і мелодія. Хоровод складають елементарні кроки-ходи.
Урочисті, величні, широкого музичного діапазону весняні, купальські
хороводи. Хореографія у них відповідає змістові тексту, який вимагає від
виконавців внутрішньої зосередженості, чіткості рухів.
У радісних хороводно-тацювальних наспівах мелодія хороводу прозора,
весела, дзвінка. У ній, як правило, спостерігаємо чітке чергування
ритмічних акцентів, музичні фрази відзначаються сталою тривалістю. Темп
сталий, переважно помірно-швидкий, а наприкінці дещо прискорюється,
наближаючись до швидкого, танцювального. Текст промовляють чітко.
Доцільно окремо виділити групу хороводів, у яких у різних темпах і
характері виконують заспів та приспів.
У хороводах досить поширена зміна метроритміки. Тут слід зауважити, що
українські хороводи мають надзвичайно різноманітні метроритмічні
структури, В одних – рівномірні такти, прості чи складні розміри, а в
інших – нерівномірне потактове чергування, мішані розміри. Все це
пов’язується зі змістом, вокальною партією і відповідно відбивається у
хореографії того чи іншого хороводу. Серед найрозповсюдженіших простих
метрів в українських хороводах ми маємо 2/4: “Голуб-голубочок”, “Ой
Іванчику-білоданчику”, “Ой бриніли ключі”, “Заїнько” та інші. Чільне
місце займають прості тридольні розміри 3/5 і 3/8: “Не стій, вербо, над
кодою “, “Та виплинь, селезню “, “Ой зав’ю вінки “, “А вже весна”, та
інші. Рідше зустрічаються хороводи у розмірі 3/2. Значна кількість
хороводів має розмір 4/4 (“Діду, мій дударику”, “Питається мати дочки”
та інші) та 4/8. Нерідко в одній мелодії трапляються змішані метри: 2/4
та 6/8 або 6/4 та 4/4. Маються хороводи і в розмірі 5/7, 7/4 та ін. З
багатьох мелодій хороводів, які складаються з заспіву та приспіву,
виникли у подальшому танцювальні пісні і, власне, музика до танців.
Хореографія у хороводах зумовлена музичним супроводом та
образно-тематичним розвитком змісту і виконує роль підпорядкованого
елемента.
Щоб не порушувати мелодію і чітко промовляти слова при тому, що хоровод
водить багато людей, танцювальна лексика і композиція повинні бути
практично простими. Однак, це не обмежує кількості та різноманітності
рухів. Для злагодженості виконання, незважаючи на наявність водія
(провідника чи хороводника), учасники мають чітко уявити, на скільки
тактів робитимуть той чи інший рух, який музичний відрізок припаде саме
на відтворення тієї чи іншої фігури, малюнка.
Найчастіше це вже традиційні рухи та побудови. Основними рухами у
хороводах є різновиди танцювальних кроків: зальотний; урочистий
танцювальний хід; хороводний крок; приставний крок; потрійний хід;
комбінація простого та потрійного кроків (уперед, назад); крок з
винесенням ноги; ходи з акцентом на одну ногу тощо. Разом з варіантами
пружних кроків у хороводах, Особливо дитячих, зустрічаємо чимало кроків
з підскоками та пробіжками, кроків-стрибків на одну ногу.
У гагілках, гаївках використовують боковий хід з випадом на каблук;
боковий гуцульський хід з невеликим припаданням тощо, парні обертання.
Значного поширення набули ілюстративні рухи – імітації тієї чи іншої
дії, відтворення трудового процесу. Це той грунт, на якому у подальшому
сформувався один з різновидів сюжетного танцю. Серед ілюстративних рухів
маємо: косовицю, снопов’язання, прополку, сіяння тієї чи іншої культури
і подальший її обробіток. Те ж стосується рухів шевця, бондаря, гончаря
та інших ремісників.
Невід’ємнім елементом багатьох хороводів є надзвичайно поетичні
запрошення-поклони.
Найчастіше учасники водять хоровод, побравшись за руки. Таке положення
характерне і для танців з атрибутикою (вінки, хустки, стрічки). Серед
поширених положень слід відмітити схрещені руки поперед себе, руки
закладені навхрест-назад, на талію партнерів, які стоять ліворуч або
праворуч від виконавця; поширене положення “ліса”, що найчастіше бачимо
у ключових хороводах.
Кілька слів про назви хороводів. Деякі з них походять від основного,
центрального персонажа (чи персонажів): “Білоданчик”, “Ой ти, Ганнусю”,
“Васильок”, “Чорнушко”, “Молодець”, “Теща і зять”, “Галя”, “Дід та
баба”, “Дудар” та інші; е назви, що підказані ідеєю, сюжетом хороводу:
“Мак”, “Просо сіяли”, “Хміль”, “Огірочки”; що підкреслюють оточення, в
якому вони створені: “Коваль”, “Бондар”, “Шевчик” тощо; назви, в яких
відбиваються повадки звірів, птахів: “Бичок”, “Коза”, “Заїнько”,
“Перепілка”, “Голуб-голубочок”, “Журавель”; відображаються явища
природи: “А вже весна”, “Дощику”, “Вітерець”, “Хурделиця” тощо. І
нарешті, окремі назви виникли як наслідок впливу основних структурних
побудов, провідного танцювального руху, малюнку, що превалює у хороводі:
“Кривий танок”, “Мости”, “Ключ”, “Плету, плету лісочку”, “Дрібушечка”,
“Вибиванець”, “Ворітця”; походять від предмета, з яким виконується
хоровод: “Стрілка”, “Марена”, “Вербиченька”; є відбитком місцевості, в
якій з’явився хоровод: “Подоляночка”, тощо.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
