Культура Стародавнього Риму (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Культура Стародавнього Риму”

Історія давньоримської культури починається з ІІІ ст. до н.е. Римляни
були політеїстами. У них було багато богів: Юпітер – бог грому та
блискавки, Юнана – богиня шлюбу, Плутон – бог підземного царства,
Нептун – бог морів. Але попри це народ Риму володів тверезим мисленням.
Уже в архітектурі Стародавнього Риму це проявилося. Римляни будують
дороги, міцні стіни, мости, водопроводи, розбудовуються міста. Римляни
почали використовувати у будівництві новий матеріал – бетон. Це
відкривало нові можливості при зведенні споруд. Будується римський Форум
– центральний міський майданчик. Тут розташовується храм Юпітера, Юнони
і Мінерви, Табуларій – державний архів, тут встановлювалися почесні
статуї римських громадян. Військові трофеї полководців.

Одне з найбільш вагомих досягнень римського мистецтва – скульптурний
портрет. На відміну від класичного грецького портрета, який показував
ідеально прекрасну людину, римський портрет зображував людину без мрії,
земну.

В ІІ-ІІ ст. До н.е. виникає римська наукова і художня література. Після
завоювання Римом Греції почалося знайомство з грецькою культурою, яку
римляни взяли за взірець. Грецька мова стає звичною у вищому світі.
Численні копії творів грецького мистецтва заповнили громадські будови
Риму, житлові будинки і вілли.

Видатними вченими республіканського Риму 1 ст. До н.е. були
енциклопедист Марк Варрон, який залишив не менше 500 книг з різних
галузей знань і Лукрецій Кар.

Вагомий внесок у розвиток римської культури зробив оратор, філософ і
письменник Марк Цицерон, який був видатним політичним і громадським
діячем кінця республіканського і початку імперського періоду історії
Давнього Риму.

Він створив чимало трактатів, присвячених різним галузям знань: “Про
природу богів”, “Про закон”, “Парадокси”.

Завдяки реформам Юлія Цезаря і Октавіана Августа Рим перетворюється з
республіки на імперію. За наказами римських імператорів будуються
грандіозні архітектурні споруди. У Римі було поставлено Вівтар миру у 19
році до н.е., прикрашений рельєфами із зображеннями жертвоприношень
богині Миру. У 82 р. н.е. був збудований величезний амфітеатр
гладіаторських богів – Колізей. В його основу покладено еліпс довжиною
188 м і шириною156 м. Одночасно на арені Колізею могли змагатися 3000
пар гладіаторів. На честь перемог імператорів споруджувались особливі
тріумфальні арки. Однією з найкращих споруд давньоримської архітектури є
“храм усіх богів” – Пантеон, збудований у 125 році. З часом у містах
імперії зводяться численні двійники римських споруд — місцеві колізеї,
амфітеатри і і театри, здійснюється будівництво кількаповерхових
палаців.

Однією зі складових частин римської культури були різноманітні видовища,
які повинні були відволікати громадян від суспільного життя і
негараздів. Так, Цезар у 46 році до н.е. наказав вирити штучне озеро, на
якому організував битву сірійського і єгипетського флотів. У цирках
влаштовувались криваві гладіаторські бої, цькування хижаками полонених і
перших християн.

Підлоги в громадських спорудах та багатих будинках прикрашались
мозаїкою, стіни розписувалися фресками. Подальший розвиток отримує
скульптура. Створюється багато зображень імператорів і їх сімей. Римські
імператори схожі на олімпійських богів. За часів імперії створюється
класична римська література. У період правління Октавіана Августа
римський багач Меценат створює гурток, до якого входили поети Вергілій,
Горацій, історик Лівій. Давньоримські поети орієнтувались на класичні
грецькі зразки. Найвизначнішим твором Вергілія є поема “Енеїда”, у якій
автор намагається укріпити підупалий вже на той час, похований у
розкопках і чварах “римський дух”. Вершиною творчості Горація є чотири
книги “Од”. Його твори присвячені роздумам про призначення поета та
поезії, темі кохання і дружби, величі давніх культів. У ці ж часи творив
і третій видатний поет Риму – Овідій. В ранній період творчості він
уславився поемою “Метаморфози”, в якій об’єднав усі міфологічні сюжети
про перетворення людей на рослини та у тварини.

У літературі уславились сатирики Ювенал і Петровій, байкар Федр.
З’являється жанр роману, який оспівував піднесене кохання, що
перевірялось розлукою, дальніми мандрівками та подоланням різних
перешкод.

В історії римської науки в добу імператорів знання не примножувалось, а
лише систематизувалися і засвоювались раніше накопичені наукові
досягнення. Однак і в цей час продовжували з’являтися визначні вчені,
такі як Клавдій Гален у медицині, Клавдій Птоломей у географії та
астрономії, Сальвій Юліан у галузі права, Луцій Колумелла в агрономії.

У добу Римської імперії виникають риторичні публічні школи, викладачі
яких отримували жалування з імперської казни. Поступово складалася
система освіти з викладом “вільних” мистецтв або наук, тобто теоретичних
дисциплін, оволодіння якими не пов’язане з фізичною працею, що вважалося
негідною благородної людини. Філософські школи, які в основному
розвивали давньогрецькі традиції, також продовжували функціонувати і
розвиватися. Період імперії був часом надзвичайного поширення
різноманітних релігійних культів, розвиток яких пов’язують з неіснуючого
на той час офіційного культу вшанування імператорів. Найбільшою
популярністю користувався єгипетський культ Богині Узиди. Розквіт цих
культів сприяв зростанню світоглядних розходжень у суспільстві. Імперію
проводжували потрясати численні заколоти і повстання, які мали підтримку
у певному культі. Усе важче ставало вести переможні війни проти
“варварів”, без чого економіка рабовласницької імперії не могла
розвиватись. В цей час зростають очікування всесвітнього
Сотере-Спасителя.

За цих умов найбільше значення для подальшого розвитку культури мали
появи, швидкий розвиток і поширення християнства, яке стало ще однією
світовою релігією. Основи християнського віровчення викладено у другій
частині Біблії – Новому Завіті. Новий Завіт складається з чотирьох
Євангелій – “добрих вісток” – написаних апостолами Матвієм, Марком,
Лукою та Іваном; Книги діянь апостолів (сімох соборних послань до
християн усього світу апостолів Якова, Петра, Іоана, Іуди і чотирнадцяти
послань апостола Павла); Апокаліпсису або Одкровення апостола Іоана. На
відміну від Старого Завіту, Новий Завіт адресується усім людям незалежно
від походження, соціального статусу, віку, статі. У Євангеліях описано
обставини народження, земного проповідницького життя, мученицької смерті
та воскресіння Ісуса Христа. У Книзі діянь апостольських розповідається
про те, як виконували свою місію посланництва учні Христа. В
Апокаліпсисі викладено майбутню долю церкви христової та розповідається
про кінець цього світу, друге пришестя Ісусове, Страшний Суд.

Християнство з його повстанням проти усталених в тогочасному суспільстві
норм було зрозумілим широким верствам простих людей. В період державних
гонінь на християн до нової релігії залучалися усі прошарки суспільства.
Швидке поширення християнства об’єктивно сприяло кардинальним змінам у
світоглядних установках.

Важливе, з точки зору подальшого розвитку культури, значення мало й те,
що Ісус Христос постає перед читачем Біблії земним втіленням тієї
споконвічної сили, якою Бог-Отець створював світ. Ця ідея вносила
важливі корективи у риторичну культуру античності, стимулюючи
благоговійне ставлення християн до писемного і усного слова й змушуючи
шукати саме у Біблії відповіді на актуальні питання культурного
облаштування і перетворення довколишнього світу. Ідейним суперникам
християн – рідні форми гностицизму, неоплатонізм – бракувало
правдоподібної конкретності, безпосередності релігійного переживання й
доступності широким верствам. Запеклість боротьби вплинула на жорсткість
організаційної структури християнських об’єднань, які мали витрачати
значні сили на подолання ідейних хитань і розколів.

Тим часом культурні традиції й соціально-економічне підґрунтя існування
імперії все більше й більше розхитувалися. З часом кількість рабів і
віддача від їх праці ставали все меншими. З середини ІІІ ст. Почався
розпад Римської імперії, яка усе частіше терпіла поразки від численних
“варварських” народів. УV ст. Рим був двічі захоплений і зруйнований
вестготами й вандалами. Так відійшла у небуття стара імперія, а разом з
нею стала надбанням історії антична культура.

При цьому роль античної спадщини у розвитку європейської культури
неможливо переоцінити. Після кардинального повороту від значної частини
античних цінностей за доби Середньовіччя ця культура вже в
переосмисленому вигляді оживає у творах митців Відродження, які вбачали
у звернені до античностей шлях відновлення духовної свободи, утвердження
науки, творчості, пошуків в усіх сферах життя.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Культура Стародавнього Риму (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Культура Стародавнього Риму

Багатовікову історію має за собою Римська імперія. Значення римської
культури важко переоцінити для світової цивілізації. Латинська мова,
яка була носієм цієї культури, справила вплив на цілу групу мов, так
званих романських. Ще два-три століття тому вона була мовою філософії,
науки, медицини, юриспруденції, релігії і літератури багатьох
європейських народів. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних,
юридичних термінів – латинського походження. Таке ж значення мають
досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі
державного і приватного права, адміністративного управління та форм
організації суспільного життя. Вивчення історії античної, і зокрема
римської, культури дає змогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох
соціальних та культурних феноменів, робить можливим більш ґрунтовний
підхід до вивчення й розуміння сьогоднішніх соціальних і культурних
процесів. Події та герої римської культури та історії осмислюються у
зв’язку з цим як культурні символи, що допомагають глибше розуміти
сучасність.

Історію Римської держави традиційно поділяють на три великих періоди:
ранній Рим, або царський період, Римська республіка та Римська імперія.
Вони мають ще і внутрішнє членування. У періоді раннього Риму виділяють
етруську епоху й суто царську, тим більше, що деякі римські царі були
етрусками за походженням. Римська республіка знала три епохи: рання
республіка (кінець 6 століття – 256 рік до нашої ери), епоха великих
завоювань (256 – 130 роки до нашої ери), епоха громадянських воєн та
кризи республіки (133 – 31 роки до нашої ери). В історії римської
імперії вичленуються дві епохи: рання імперія, або принципат (31 рік до
нашої ери – 2 століття нашої ери), і пізня імперія (3 століття нашої ери
– 476 рік).

На мою думку, саме у зв’язку з історичними подіями тих часів слід
розглядати культуру Римської держави, адже хід історії дає поштовх
розвитку (чи занепаду) культури. Отже, коротко розглянувши основні віхи
історичного розвитку Риму, перейдемо до опису культурних процесів,
пов’язаних з цими подіями.

Рим з’явився як один із землеробських полісів на південній периферії
етруського світу. На протязі 6 століття до нашої ери він був під владою
етрусків. Невелика кількість пам’яток цього періоду є складовою частиною
цивілізації етруського типу. Потім почалася повільна, але тривка
експансія Риму, що знаходився на кордоні двох великих італійських
цивілізацій: етрусків і Великої Греції. Ця експансія привела Рим не
тільки до визволення, але й дозволила йому зайняти ключові позиції в
Центральній Італії.

Частиною Римської культури, безперечно, є легенда про заснування Риму.
До нас дійшли твердження, що Рим був заснований між 754 і 753 роками до
нашої ери латинськими колоністами зі стародавнього міста Альба Лонга. За
легендою, римляни пов’язували заснування Рима з Троянською війною.
Легенда розповідає, що коли загинула Троя, деякі троянці на чолі з Енеєм
повтікали на кораблях до Італії. Вони прибули в Лацій, де заснували
місто Альба, в якому й зацарював Еней. Його нащадок, цар Альби Нумітор,
був повалений своїм братом Амулієм. Побоюючись помсти дітей або онуків
Нумітора, Амулій примусив його дочку Рею Сільвію стати весталкою. Жриці
богині Вести, берегині домашнього вогнища, не мали права виходити заміж.
Однак у Сільвії від бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул і
Рем. Амулій наказав кинути їх у Тибр. Але малюки врятувалися: хвиля
викинула кошик із дітьми на берег, де їх вигодувала молоком вовчиця. До
речі, саму капітолійську вовчицю у 6 – на початку 5 століття до нашої
ери римляни зобразили у вигляді бронзової скульптури, яку встановили на
Капітолії. Вона відома й по сьогоднішній день. Потім братів виховував
царський вівчар. Врешті-решт Ромул і Рем довідались про своє походження,
вбили Амулія, повернули царську владу своєму дідові і, зібравши дружину,
заснували нове місто на Палатинському пагорбі, на березі Тибру. За
жеребом місто дістало назву Рим від імені Ромула. Під час побудови
міської стіни між братами виникла сварка, Рем загинув від руки брата. А
Ромул став першим римським царем. Він поділив громадян на патриціїв і
плебеїв, усе населення – на курії і створив військо.

Легенда розповідає, що першими жителями Рима були юнаки – супутники
Ромула та його дружина. Сусідні общини з недовірою ставилися до нових
поселенців і не хотіли одружувати з ними своїх дочок. Тоді Ромул
улаштував свято, на яке запросив сусідів-сабінів. Під час бенкету
римляни викрали дівчат-сабінянок. Сабіни пішли війною на Рим, але
сабінянки зуміли помирити своїх батьків і чоловіків. Як наслідок злиття
латинської і сабінської общин утворилась єдина Римська держава, в якій
стали спільно правити два царі – Ромул і сабінянин Тит Тацій.

Другий римський цар, сабінянин Нума Помпілій, затвердив культи богів і
зорганізував жрецькі і ремісничі колегії. Наступний цар, Тулл Гостілій,
зруйнував Альбу Лонгу і переселив її жителів до Рима. Його спадкоємець
Анк Марцій побудував міст через Тибр і заснував у гирлі річки першу
римську колонію – Остію.

Потім, за римською традицією, в Римі правили ще три царі, етруски за
походженням. Тарквіній Давній побудував у Римі перший цирк, храм на
Капітолії і підземний стічний канал – Велику клоаку, що існує дотепер.
Його наступник Сервій Туллій провів важливі соціальні реформи і
встановив довкола міста міцну кам’яну стіну. Останнього, сьомого, царя
Тарквінія Гордого вигнало з Рима повстале населення. Від цієї події 510
року бере початок історія Римської республіки.

Спеціальне вивчення легенд про ранній Рим і зіставлення їх із
результатами археологічних та лінгвістичних досліджень привели вчених до
висновку, що відомості античних письменників у цілому заслуговують на
довіру. Тепер визнано, що антична традиція містить поряд із вигадками і
спомин про реальні історичні події та особи. Наприклад, достовірні у
своїй основі відомості про етнічний склад населення на території
майбутнього Рима, зв’язок цього населення зі Східним Середземномор’ям (
греки, фінікійці, етруски ), приблизний час виникнення Рима, зв’язок
перших римських поселенців з Альбою Лонгою, злиття латинської і
сабінської общин у Римі, загальні уявлення про діяльність перших
римських царів, про етруське правління в Римі наприкінці царського
періоду тощо.

На протязі 3 століття до нашої ери Рим утверджується як головна сила, що
підпорядкувала собі весь Апеннінський півострів, включаючи і Етрурію,
яка на той час вже вичерпала свій історичний потенціал, та більшість
полісів Південної Італії. До кінця 3 століття до нашої ери Рим стає
великою середземноморською державою. Підкоривши в останній чверті 3 та в
першій половині 2 століття до нашої ери Карфаген, Рим став керівною
силою в Центральному та Західному Середземномор’ї. В 2 та 1 століттях до
нашої ери Рим підкоряє собі багаті землі елліністичної Греції, Єгипту і
Малої Азії.

Рим зростав, будуючи легендарні дороги і починаючи торгівлю з сусідніми
країнами. Життя в ньому було досить гідним, але жителі Риму прагнули
більшого. Вони створили величезні легіони, щоб підкорити собі нові
землі. Імперія ставала сильнішою, і ніхто вже не міг зупинити Рим.
Захоплені у полон війська противника ставали рабами, яких купували
багаті міщани, насолоджуючись усіма радощами життя в Римі. Але не кожен
римлянин жив у такій розкоші. Це призводило до повстань голодних нижчих
класів. Але Рим вижив. Як доказ його величі, були збудовані величезні
арени, де проходили захоплюючі небезпечні змагання (битви гладіаторів,
кінний біг, поєдинки рабів з левами тощо). Все це було неодмінними
атрибутами римського побуту.

На протязі 1 століття до нашої ери складається велика римська
латиномовна література, закладаються основи власного римського
образотворчого мистецтва й архітектури.

На рубежі старої і нової ери Рим перетворюється на величезну світову
державу. Старий полісний устрій вступає у непорозуміння з тими
завданнями, які необхідно було розв’язувати у рабовласницькій країні. На
зміну полісному республіканському устрою приходить імперія. Так з 1
століття нашої ери починається заключний етап розвитку античного
Середземномор’я.

Період з 1 по 5 століття нашої ери – епоха останнього розквіту античної
культури. У 476 році нашої ери могутня Римська імперія впала під
натиском напіводягнених голодних варварів, ставши жертвою своєї власної
необачності, надмірної вишуканості та багатства. А до культури варварам
діла не було – грандіозні палаци, монументи та скульптури, колони та
форуми, сенати та префектури були знищені при взятті Рима. Загибель Риму
означає і загибель великої античної культури в цілому. Як образно
відмітив Т.Момзен: “Над греко-латинським морем опустилась історична ніч,
і відвести її не було змоги, але Цезар дав все ж таки вимученим народам
доживати вечір свого розвитку в стерпних умовах. А коли, після довгої
ночі, зайнявся новий історичний день і нові нації потягнулися до нових,
високих цілей – у багатьох з них дало пишний цвіт насінина, посіяна ще
Цезарем, і багато саме йому зобов’язанні своєю національною
самобутністю.”

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *