Культура і цивілізація (реферат)

«КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ»

ПЛАН:

Культура як предмет філософського аналізу. Поняття цивілізації.

Закономірності функціонування культури і цивілізації.

1. Слово «культура» походить від латинського слова colere, що означає
культивувати, чи обробляти ґрунт. У середні століття це слово стало
означати прогресивний метод оброблення зернових, у такий спосіб виник
термін agriculture чи мистецтво землеробства. Але в XVIII і XIX ст.
його стали вживати і стосовно людей, отже, якщо людина відрізнялася
добірністю манер і начитаністю, його вважали «культурним». Тоді цей
термін застосовувався головним чином до аристократів, щоб відокремити їх
від «некультурного» простого народу. Німецьке слово Kultur також
означало високий рівень цивілізації. У нашому сьогоднішнім житті слово
«культура» усе ще асоціюється з оперним театром, прекрасною літературою,
гарним вихованням.

Сучасне наукове визначення культури відкинуло аристократичні відтінки
цього поняття. Воно символізує переконання, цінності і виразні засоби
(застосовувані в літературі і мистецтві) , що є загальними для якоїсь
групи; вони служать для упорядкування досвіду і регулювання поводження
членів цієї групи. Вірування і погляди підгрупи часто називають
субкультурою.

Засвоєння культури здійснюється за допомогою виховання. Культура
створюється, культурі навчаються. Оскільки вона здобувається не
біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному
поколінню. Цей процес є основою соціалізації. У результаті засвоєння
цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів відбуваються формування
особистості дитини і регулювання його поводження. Якби процес
соціалізації припинився в масовому масштабі, це привело б до загибелі
культури.

Культура формує особистості членів суспільства, тим самим вона в
значній мірі регулює їхнє поводження.

Культура ( цемент будинку громадського життя. І не тільки тому, що вона
передається від однієї людини до іншої в процесі соціалізації і
контактів з іншими культурами, але також і тому, що формує в людей
почуття приналежності до визначеної групи. Як видно, члени однієї
культурної групи в більшій мірі випробують взаєморозуміння, довіряють і
співчувають один одному, чим стороннім. Їхні загальні почуття відбиті в
сленгу і жаргоні, в улюблених блюдах, моді й інших аспектах культури.

Культура не тільки зміцнює солідарність між людьми, але і є причиною
конфліктів усередині груп і між ними. Це можна проілюструвати на
прикладі мови, головного елемента культури. З одного боку, можливість
спілкування сприяє зімкненню членів соціальної групи. Загальна мова
поєднує людей. З іншого боку — загальна мова виключає тих, хто не
говорить мовою чи мові говорить на ньому трохи інакше.

На думку антропологів, культура складається з чотирьох елементів:

1. Поняття (концепти). Вони містяться головним чином у мові. Завдяки їм
ставати можливим упорядкувати досвід людей. Наприклад, ми сприймаємо
форму, колір і смак предметів навколишнього світу, але в різних
культурах мир організований по різному.

У мові жителів Тробріандських островів одне слово позначає шістьох
різних родичів: батька, брата батька, сина сестри батька, сина сестри
матері батька, сина дочки сестри батька, сина сина брата батька батька
і сина сина сестри батька батька. В англійській мові навіть відсутні
слова, що позначають чотирьох останніх родичів.

Це розходження між двома мовами пояснюється тим, що для жителів
Тробріандських островів необхідне слово, що охоплює всіх родичів, до
яких прийняте відноситися особливою повагою. В англійському й
американському суспільствах склалася менш складна система родинних
зв’язків, тому в англійців немає необхідності в словах, що позначають
таких далеких родичів.

Таким чином, вивчення слів мови дозволяє людині орієнтуватися в
навколишньому світі за допомогою добору організації свого досвіду.

2. Відносини. Культури не тільки виділяють ті чи інші частини світу за
допомогою понять, але також виявляють, як ці складові частини зв’язані
між собою — у просторі і часі, за значенням ( наприклад, чорне
протилежно білому), на основі причинної обумовленості («пошкодувати
різку — зіпсувати дитини»). У нашій мові маються слова, що позначають
землю і сонце, і ми упевнені, що земля обертається навколо сонця. Але до
Коперніка люди вірили, що справа обстоїть навпаки. Культури часто
по-різному витлумачують взаємозв’язку.

Кожна культура формує визначені представлення про взаємозв’язки між
поняттями, що відносяться до сфери реального світу і до сфери
надприродного.

3. Цінності. Цінності — це загальноприйняті переконання щодо цілей, до
яких людина повинна прагнути. Вони складають основу моральних принципів.

Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям ( героїзму на
поле бою, художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад
установлює, що є цінністю, а що не є.

4. Правила. Ці елементи ( у тому числі і норми ) регулюють поводження
людей відповідно до цінностей визначеної культури. Наприклад, наша
законодавча система включає безліч законів, що забороняють убивати,
ранити інших чи людей загрожувати ім. Ці закони відбивають, наскільки
високо ми цінуємо життя і добробут особистості. Точно так само в нас
існують десятки законів, що забороняють крадіжку зі зломом, присвоєння
чужого майна, псую власності й ін. У них відбите наше прагнення до
захисту особистої власності.

Цінності не тільки самі мають потребу в обґрунтуванні, але і, у свою
чергу, самі можуть служити обґрунтуванням. Вони обґрунтовують чи норми
чекання і стандарти, що реалізуються в ході взаємодії між людьми.

Норми можуть являти собою стандарти поводження.

Філософія прагне виразити мудрість у формах думки. Вона виникла як
духовне подолання міфу. Як мислення філософія прагне до раціонального
пояснення всього буття.

Наука має своєю метою раціональну реконструкцію світу на основі
збагнення його істотних закономірностей. Вона нерозривно зв’язана з
філософією, що виступає як загальну методологію наукового пізнання, а
також дозволяє осмислити місце і роль науки в культурі і людському
житті.

Культура розвивається в суперечливій єдності з цивілізацією. Творчий
потенціал і гуманістичні цінності культури здатні реалізовуватися лише
за допомогою цивілізації, але однобокий розвиток цивілізації здатний
привести до забуття вищих ідеалів культури.

Культура являє собою багатофункціональну систему. Головна функція
феномена культури — людино-творча, чи гуманістична. Всі інші так чи
інакше зв’язані з нею і навіть випливають з її.

Функцію трансляції соціального досвіду нерідко називають функцією
історичної наступності, чи інформаційної. Культуру по праву вважають
соціальною пам’яттю людства. Вона опредмечена в знакових системах: усних
переказах, пам’ятниках літератури і мистецтва, «мовах» науки, філософії,
релігії й інших. Однак це не просто «склад» запасів соціального досвіду,
а засіб твердого добору й активної передачі кращих її зразків. Звідси
всяке порушення даної функції чревате для суспільства серйозними, часом
катастрофічними наслідками. Розрив культурної наступності приводить до
аномії, прирікає нові покоління на втрату соціальної пам’яті.

— Пізнавальна функція зв’язана зі здатністю культури концентрувати
соціальний досвід безлічі поколінь людей. Тим самим вона здобуває
здатність накопичувати найбагатші знання про світ, створюючи тим самим
сприятливі можливості для його пізнання й освоєння. Можна затверджувати,
що суспільство інтелектуальне на стільки, наскільки їм використовуються
найбагатші знання, що містяться в культурному генофонді людства. Усі
типи суспільства істотно розрізняються насамперед за цією ознакою.

— Регулятивна функція культури зв’язана насамперед з визначенням різних
сторін, видів суспільної й особистої діяльності людей. У сфері праці,
побуту, міжособистісних відносин культура так чи інакше впливає на
поводження людей і регулює їхні вчинки, дії і навіть вибір тих чи інших
матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури
спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

— Семіотична чи знакова функція, представляючи собою визначену знакову
систему культури, припускає знання, володіння нею. Без вивчення
відповідних знакових систем неможливо опанувати досягненнями культури.
Власними знаковими системами розташовують і природничі науки.

— Ціннісна, чи аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан
культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком визначені
ціннісні потреби й орієнтації. По їхньому рівні і якості люди найчастіше
судять про ступінь культурності тієї чи іншої людини. Моральний і
інтелектуальний зміст, як правило, виступає критерієм відповідної
оцінки.

Розвитку цивілізацій супроводжують свої протиріччя і проблеми, що у
кінцевому рахунку приводять цивілізації до неминучого старіння і
загибелі чи до зміни одних іншими. У цьому змісті немає абсолютно ніяких
основ вважати розвиток земної цивілізації виняткової. Життя \SYMBOL 151
\f «Arial Cyr» це не стільки форма існування матерії, скільки одна з
форм самоорганізації матерії. Для утворення біологічних видів, у тому
числі і людини, не потрібні були особливі чи компоненти речовини.
Будь-яке становлення \SYMBOL 151 \f «Arial Cyr» це процес самостійного
утвору. Можна затверджувати, що наша цивілізація \SYMBOL 151 \f «Arial
Cyr» не єдина і не унікальна в просторах Уселеної, а її теперішня
стадія \SYMBOL 151 \f «Arial Cyr» ця лише мить у нескінченних змінах.
Цивілізацію можна визначити як культурну спільність найвищого рангу
(речовинне втілення культури), що випливає ступінь складає вже те, що
відрізняє рід людський від інших видів живих істот. Цивілізації
визначаються наявністю загальних рис об’єктивного порядку, таких як
мова, історія, звичаї, інститути, \SYMBOL 190 \f «Symbol» а також
суб’єктивною самоідентифікацією людей. Культурна самоідентифікація людей
може мінятися, і в результаті міняється склад і границі тієї чи іншої
цивілізації. Цивілізація може охоплювати велику масу людей \SYMBOL 190
\f «Symbol» наприклад, Китай: «Це цивілізація, що видає себе за країну»
(Л.Пай). Цивілізація може містити в собі кілька націй-держав, як у
випадку з західною, латиноамериканською чи арабською цивілізаціями, або
одне-єдине \SYMBOL 190 \f «Symbol» як у випадку з Японією.
Цивілізації можуть змішуватися, накладатися одна на іншу, включати
субцивілізації. Незважаючи на все це, цивілізації являють собою
визначені цілісності. Границі між ними рідко бувають чіткими, але вони
реальні. Цивілізації динамічні: у них буває підйом і занепад, вони
розпадаються і зливаються і зникають, їх затягують піски часу. На думку
О.Шпенглера розвиток народу є розвиток його культури, основи їх можуть
бути різнорідні і навіть протилежні. Кожна культура є неповторне,
унікальне і замкнуте утворення. Він малює образи 8 культур, що існували
на землі: єгипетської, вавілонської, індійської, китайської,
греко-римської, візантійсько-арабської, західно-європейської і культури
майя. В уведенні до «Заходу Європи» думає, що з названих культур
продовжує існування тільки західно-європейська, котра вступила у фазу
завершення й упадку, заходу. Європейська цивілізація стала ключовою
частиною сучасної культури. На ній заснована технологія, система
утворення, погляди на світ, на людство, суспільство. Вона визначає стиль
життя, що пропонується усьому світу як зразок.

2. Інакше розглядає культуру і цивілізацію А.Дж.Тойнбі, для якого
цивілізація — це не мертва, але цілком розвита культура. Найбільш
цікавими аспектами його концепції розвитку цивілізацій є поняття
«виклик-і-відповідь» як основна рушійна сила цього розвитку, а також
те, як він порівнює зовсім, здавалося б, різні і не мають історичного
загального цивілізації, наприклад Спарту і турків-мамлюків. Виявляється,
розвиток будь-якої цивілізації відбувається в умовах зовнішнього
стосовно культури тиску. Доля ж цивілізації залежить від того, чи
буде знайдена адекватна відповідь на такий виклик. Знайдена
відповідь забезпечує підйом, але якщо за ним не випливає нового чи
виклику цивілізація виявляється до нього не готової, то випливає надлам
і загибель. Так відбулося в долі Спарти, що, знайшовши відповідь на
військовий виклик усієї Греції і Персії, виявилася неспроможної перед
викликом мирного життя і була проковтнута землеробською і торговою
культурою Афін. Аналогійний випадок він спостерігає й у воєнізованій
Туреччині. У такий спосіб Тойнбі намагається намацати загальні
закономірності історичного розвитку культур і, незважаючи на критику,
його концепція є однієї з найбільш цікавих. У всякому разі, розуміння
історії як ланцюга викликів і відповідей, можливо, виявиться для
людства цінніше, ніж фатальний песимізм О.Шпенглера. Загибель
європейської цивілізації може і не наступити, якщо правильно зрозуміти
дійсний історичний виклик і знайти йому адекватна відповідь. Тойнбі
розглядає взаємодія з іншими культурами — Сходом, Московією,
Оттоманською імперією й іншими як зіткнення, протистояння чужорідному
тиску в прагненні вижити, зберегти себе. Однак у наш час наростаючого
взаємопроникнення культур і небезпеки силових рішень, чреватих
планетарною катастрофою, має сенс спиратися на пошук глибинних зв’язків
між самими різними культурами. Якщо земляни поки ще не стали єдиною
цивілізацією, (особливо великі складності виникають тут з Китаєм і
Африкою), то в самому найближчому майбутньому це має статися — це
питання виживання. Тому в сучасної культурології широке поширення
одержують усілякі концепції мондіалізму.

Використовувана література:

Тойнби А. Дж «Збагнення історії».

Богомолова Л. Н, Лазебинкова А. Ю «Основи сучасної цивілізації».

Барг М. А «Цивілізація».

Корсунцев И. Г «Проблеми розвитку і майбутнє цивілізації» 1994 р.

Хатингтон С. А «Зіткнення цивілізацій» 1994 р.

«Філософський енциклопедичний словник» М. 93 р.

Гуревич П. З «Людин і культура». 98 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *