.

Культура Еллінізму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
734 6179
Скачать документ

Реферат на тему:

Культура Еллінізму

Після смерті Александра Македонського (323 до н.е.) його імперія
розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сірія
(монархія Селевкідів), держави Малої Азії і Македонії. Загальний зміст
цих грандіозних соціальних процесів полягав в об’єднанні узбережжя і
глибинних районів материка, а також створенні єдиного економічного
простору для різних сформованих культур. В основному на всіх етнічних
територіях збереглася місцева влада за умови, що вона визнає свою
залежність і регулярно виплачує данину.

В усіх завойованих країнах поширювалася (і почасти розвивалася) грецька
духовна культура (Еллінізм), що сама вбирала деякі риси східних культур,
що відповідають духу соціальних змін в Греції. В умовах безперервних
воєнних дій, коли життя цілих країн перебувало в залежності від
індивідуальності і таланту полководця, в масовій свідомості став
переважати суб’єктивно-ідеалістичний підхід в оцінці громадського життя,
тепер знову ідеалом служила не громадянська норма і абстрактний збірний
образ, а конкретна видатна особистість. Уже наприкінці IV ст. до н.е.
афіняни обожнювали в буквальному значенні своїх царів-благодійників,
зводячи їм статуї і вівтарі, засновуючи щорічні свята на їх честь і т.п.

Відбувається подальший поділ мистецтва на жанри. Виділяється
декоративно-парадний жанр — багатофігурні пишні рельєфи і композиції
колосальних масштабів (Колос Родоський). Іноді, коли подія мала
виняткове суспільне значення, художня уява створювала шедеври
експресивно-героїчного плану. Така «Ніка Самофракійська» — статуя
богині-переможниці, споруджена на честь розгрому флоту Птолемея. Струнка
фігура в шатах, що розвіваються, немов злетіла з небес на ніс корабля,
встановленого на скелі високо над морем.

В основному цей жанр розвивав прийоми, що використовував Лісіпп з
Сікіону, останній скульптор класики і перший скульптор Еллінізму (часів
правління Александра Македонського). Він умів передати індивідуальне,
характерне в людині і одночасно підкреслити самостійне виразне значення
скульптурної форми. Його захоплювало чергування світла і тіні, закладена
в скульптурі можливість змінювати образ в залежності від точки, з якої
дивиться на неї глядач (Лісіппа можна вважати першим імпресіоністом в
скульптурі).

Саме ці прийоми, що створюють ілюзію руху в нерухомих фігурах, блискуче
реалізовані в статуях Афродіти Мілоської (III-II ст. до н.е.) і Аполлона
Бельведерського (Леохар, 340 до н.е.).

Скульптура поступово відходить від монументалізму, стає по-своєму більш
інтимною, створюються образи чарівних пухких дітей, розвивається дрібна
пластика, з’являються камеї — синтез пластики і ювелірного мистецтва,
садово-паркова архітектура (особливо в Александрії Єгипетській).

Шедевром античної скульптури є фриз храму-вівтаря Зевса в Пергамі (180
до н.е.). Горельєф довжиною в 120 м, що зображає битву богів-олімпійців
з гігантами, щільно заповнений фігурами в бою. При цьому замість жаху
битви фриз передає життєстверджуючий настрій, викликає відчуття гімну.

Кращі традиції Родоської школи втілені в скульптурній групі «Лаокоон»
майстрів Агесандра, Афінодора і Полідора (бл. 50 р. до н.е.). Лаокоона,
що попередив троянців про підступність греків, і двох його синів душать
два велетенські змії. Страждання на обличчі героя, високий трагізм всієї
композиції виражають протест проти несправедливості богів, Фатуму. Група
виконана в оповідальній манері, з чого можна зробити висновок про її
зв’язок з рельєфом храму. Про це говорить і те, що група призначена
тільки для фронтального огляду. Звичайно при цьому скульптура втрачає
свою об’ємність, стає рельєфом без фону. Але автори нейтралізували цей
недолік унікальним способом: вони створили просторову перспективу,
характерну винятково для живопису. Якщо дивитися на скульптуру з досить
великої відстані, здається, що всі фігури знаходяться на різному
віддаленні від глядача. Виділяються три плани, і в кожної фігури — свій
простір руху. Композиція створює відчуття глибини простору в багато
метрів. Але автори продовжили досліди з перспективою. При наближенні до
скульптури перспектива просторова зникає, але починає грати свою роль
перспектива значеннєва. Фігури синів нарочито зменшені в порівнянні з
центральною — Лаокооном. Досягнутий ефект підсилюється ще і за рахунок
«руху» останнього; завдяки невеликій сходинці на постаменті він займає
більший простір і виразність його посилюється, а фігури синів лише
врівноважують рух центральної фігури. Два змії, що оповили тіла трьох
героїв — не тільки персонажі сюжету, їх роль в композиції велика: вони
перетворюють групу в єдине ціле.

Замкнутість поліса-держави в епоху Еллінізму змінилася відкритістю
міста, що належить великій імперії. Центром його стає не храм, а
адміністративні будинки і торговельні портики, що оточували агору.
Вздовж широких, пересічних під прямим кутом вулиць стояли
багатоповерхові дохідні будинки з вікнами на вулицю, будинки багатіїв з
колонадами, будинки без вікон з внутрішнім двориком. Місто менше
зв’язане старими містобудівними традиціями, воно більше підлегле
рельєфові місцевості, природні схили стали використовуватися для
спорудження терас — можна говорити вже про появу міського пейзажу.

В будівництві храмів переважав іонічний ордер, велике поширення одержали
круглі храми, з’явилися відкриті вівтарі (як, наприклад, той самий
Пергамський вівтар). Як будівельні матеріали широко використовувався
камінь і сирцева цегла. Найбільш великими і технічно досконалими були
громадські будинки і споруди: храми, гімнасії, булевтерії (будинки
міських рад), театри, стадіони, іподроми, портові споруди. До останніх
відносився Александрійський маяк — зарахований до семи чудес світу. Маяк
був споруджений в 280 р. до н.е. на острові Фарос в гирлі Нілу і в
висоту сягав 135 м. На його вершині була встановлена бронзова статуя
Посейдона заввишки 7 м. Під куполом маяка горіло багаття, дрова для
якого піднімали по гвинтовому пандусі на ослах. Маяк, відомий нам з
опису арабів, являв собою триступінчасту вежу. Він служив також
спостережним пунктом, метеорологічною станцією і фортецею з гарнізоном.
Александрійський маяк у перебудованому вигляді проіснував до XIV ст.,
потім був зруйнований внаслідок землетрусу.

Свідченням технічних досягнень стародавніх греків було ще одне з семи
чудес світла — Колос Родоський, статуя бога Геліоса, що представляла
собою позолочену бронзову на залізному каркасі фігуру висотою 32 м.
Колос був споруджений на початку III ст. до н.е. при вході в гавань
міста Родос. Всіх, що бачили статую, вражали не її художні вартості, а
інженерна майстерність його творця — Хареса з Ліндосу.

В інтелектуальному житті імперії велике значення одержали грецькі
(класичні) традиції і, головне, знання їх, «ученість». В усьому
елліністичному світі одержала поширення розмовна грецька мова — койне.
Однак в сфері духовного життя намітилося різке розшарування. Основна
маса населення захоплювалася спортивними видовищами (подвоївся амфітеатр
навколо арени — народилася форма сучасного стадіону); зі сценічних
жанрів особливу популярність придбала комедія ситуацій і характерів;
трагедія стала тяжіти до благополучних кінцівок (Медея щадить дітей,
Антігона ховається і т.п.).

Елітарна культура віддавала перевагу книжним формам, з’явилися драми для
читання, а не для постановки. Оскільки красномовство в умовах монархії і
бюрократії втратило своє суспільне значення, розцвіла поезія (але
остаточно втратила зв’язок з музикою). Велике поширення одержує трохи
штучне новаторство, але дійсно розвиваються лише жанри, слабко розвинуті
в греків: епіграма, ідилія (пейзажна лірика), буколіка (сцени з
«пастушачого» життя). Загальне ретельне вивчення грецької мови і
класичних зразків культури привело (зокрема, александрійських знавців)
до створення філологічних наук.

Тут необхідно відзначити, що грецька культура в різних регіонах
сприймалася неоднозначно. В східному Парфянському царстві прийняття
грецької культури було просто неможливим. Іудеї відносилися до неї як до
культури поневолювачів, повстання Маккавеїв в 165-142 рр. до н.е. було
спрямовано в першу чергу саме проти греків. Римляни прийшли в
елліністичний світ для багатьох не як поневолювачі, а як миротворці.

Література:

Виппер Ю., Самарин Р. Курс лекций по истории зарубежной литературы ХVІІ
в. – М.,1954.

Елизарова М. и др. История зарубежной литературыХІX в. – М., 1961

Зарубежная литература средних веков: В 2 Вып. / Сост. Б. Пуришев. – М.,
1975.

История зарубежной литературы ХІX в. / Под ред. Н. Соловьева. – М.,1986.

История римской литературы: В 2 Т. / Под ред. С. Соболевского – М.,
1959-1962.

Искусство стран и народов мира: Краткая художественная энциклопедия: В 5
Т. – М., 1962-1980.

Кертман Л. История культуры стран Европы и Америки. 1870-1917. – М.,
1987.

Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1990.

Литература Средних веков. Хрестоматия. / Сост. Б. Пуришев и Р. Шор. –
М., 1953.

Модернизм: Анализ и критика основных направлений. – М.,1987.

Никитина В., Паевская Е. и др. Литература Древнего Востока. – М., 1962.

Рассел Б. Історія західної філософії – К., 1994.

Самарин Р. Зарубежная литература. – М., 1987.

Стамеров К. Нариси з історії костюмів: У 2 Т. – К., 1978.

Тойнбі А. Дж. Дослідження історії: У 2 Т. – К., 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020