.

Концепції естетичного сприйняття та художньої творчості: провідні вчення американської естетики ХХ століття (реферат)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
323 2698
Скачать документ

Реферат на тему:

Концепції естетичного сприйняття та художньої творчості: провідні вчення
американської естетики ХХ століття

Сьогодні є очевидним, що для вирішення теоретичних і практичних завдань
естетики й мистецтвознавства набуває актуальності дослідження творчих
можливостей людини, психологічних механізмів художньої творчості, а
також естетичного сприйняття. Протягом історії естетики теорії
естетичного сприйняття  і художньої творчості досить довго не отримували
значного розвитку завдяки їхньої складності й залежності від таких
дисциплін як психологія та психофізіологія, хоча дослідження
матеріальної основи психіки розпочалося давно. Як відмічає М.
Ярошевський,  у середині ХІХ століття «успіхи фізіології нервової
діяльності й органів відчуттів зблизили тілесне й психологічне
настільки, що теорія, яка ігнорувала ці успіхи, не могла більше
претендувати на наочність» [3, 290]. Тому, починаючи з ХІХ століття,  у
західноєвропейській естетиці й психології стало з’являтися все більше і
більше робіт, в яких аналізувалися проблеми психології художнього
сприйняття й творчості, викликані потребою пояснити їхні психологічні
механізми, те, як людина  в процесі естетичного сприйняття відкриває й
намагається зрозуміти нові, раніше невідомі явища: Г. Аллен
«Фізіологічна естетика» (1877), Ч. Ломброзо «Геніальність та божевілля»
(1892), Г. Спенсер  «Основи психології» (1898), Т. Рібо «Творча уява»
(1901), Т. Манро «Художня освіта. Її психологія та філософія» (1956), А.
Гофштадтер «Істина й мистецтво» (1965), Р. Арнхейм «Мистецтво та
візуальне сприйняття» (1968) тощо.

Метою даного повідомлення є проаналізувати дві найбільш контрастні
американські естетичні концепції ХХ ст. –  Р. Арнхейма та Т. Манро –
щодо співвідношення процесів естетичного сприйняття й художньої
творчості: Чи підпорядковуються вони одним й тим же самим психологічним
закономірностям, або є такими, що не мають ніяких точок дотику?

Р. Арнхейм вважав сприйняття найважливішим елементом будь-якого творчого
процесу, а творче мислення, за його твердженням, народжується саме  в
сфері сприйняття. Гештальтдисти на чолі з Р. Арнхеймом наголошували, що
сприйняття і творчість, хоча і належать до різних сфер наукового
аналізу, у реальному акті художньої творчості – єдині. Отже, сучасне
психологічне мислення, за Арнхеймом,  дозволяє  назвати художнє
сприйняття творчою діяльністю людського розуму [4, 31]. На перший погляд
така позиція не викликає сумніву, оскільки неможливо виразити те, що не
сприйняв. Але гештальтдисти, спираючись на концепцію тотожності
естетичного сприйняття й творчості, наполягали на ідентифікації процесу
художньої творчості з процесом зорового сприйняття,  вважаючи творчу
діяльність художника реалізацією процесу його візуального сприйняття.
Таким чином, сприйняття є результатом повсякденної роботи людського ока,
коли виявляються й запам’ятовуються найбільш вагомі особливості об’єкту
сприйняття. Звідси  й відомі правила гештальт-психології – «правило
простоти» й «правило подібності», згідно яких сприйняття як мистецьких
творів, так  і найбільш простих елементів, та візуальна організація цих
елементів на основі подібності є природженою здатністю і детермінується
фізіологічними механізмами. Безумовно, активна діяльність органів
відчуттів в процесі сприйняття є очевидною, але іншими складовими цього
процесу є розумова діяльність реципієнта, а також мова, як носій досвіду
поколінь. Тому естетичне сприйняття неможна розглядати як таке, що
обумовлене лише візуальними механізмами. Воно означає активну специфічну
трансформацію зовнішніх процесів у процеси, які відбуваються у
свідомості: узагальнення, вербалізація, скорочення, подальший розвиток
тощо.  

?????????~?немає причини вважати, що перший обов’язково має бути лише
«недосконалим повторенням» другого.  Вірність своєї позиції Т. Манро
доводить наступним чином: якщо припустити, що процеси сприйняття  й
творення тотожні, то найкращим засобом для розвитку здатності до
сприйняття  було б навчання людини спеціальним художнім технікам, за
яким йде практичний досвід продукування. А це означає, що для того, щоб
навчитися сприймати, слід навчитися творити. Чи це так? Учений відкидає
таке трактування сприйняття мистецтва: «Чи мусимо ми в такому разі
займатися абсолютно всім, що нас цікавить, вивчати на практиці всі
техніки в мистецтві, бо інакше ми будемо змушені облишити надію розуміти
твори мистецтва? Ця ідея безглузда. Нам не треба повторювати досвіду
бджоли  в збиранні меду чи склодува , щоб насолоджуватися виробами зі
скла» [5, 115]. У підтвердження своїх слів Т. Манро наводить приклад
дитячого мистецтва, коли викладач, дивлячись на дитячий малюнок, завдяки
своєму життєвому досвіду може зрозуміти й сприйняти деякі його риси
більш повно, ніж сама дитина, яка створила його. Ще один приклад – 
первісне мистецтво. Сприймаючи твори цього періоду, реципієнт,
безумовно, може й  не помітити певні його значення та функції, але, на
відміну від митця, він може оцінити  й зрозуміти важливість цих творів у
світі культурної історії.

Більш того, Т. Манро впевнений, що обізнаність  у художніх техніках
навіть шкодить безсторонньому сприйманню й оцінці мистецького твору:
«Сумнівно вважати, що митці, як правило, найкраще сприймають або
оцінюють мистецтво. Звичайна людина, яка не є фахівцем, скоріше за все,
оцінить твір безсторонньо й чесно, зважаючи на його культурно-історичні
цінності, оскільки вона не розділяє тих відчуттів, які переживали автори
творів (кохання, ненависть, пошана, поклоніння тощо)» [5, 116]. Учений
також стверджує, що процес сприйняття, на відміну від процесу
продукування, носить скоріше аналітичний характер: «Сприйняття складної
художньої форми у всіх її деталях і значеннях є задачею, яка вимагає
постійного тренування та досвіду. Розвиток такої здатності є однією із
важливих фаз  тренування естетичного сприйняття. Вона часто ігнорується
під час вивчення художніх технік, про неї забувають, коли ставлять на
меті отримання результату лише завдяки зовнішнім засобам.  Треноване
сприйняття включає свої особисті техніки, які не залежать від навичок
маніпулювання відчутними матеріалами і є скоріше ментальними, ніж
мануальними» [5, 116]. Тим не менше, Т. Манро не заперечує той факт, що
 практика в галузі мистецтва допомагає в процесі сприйняття, особливо на
ранніх стадіях навчання й розвитку людини, коли корисним є
експериментування з  різними художніми техніками, оскільки діти за своєю
природою надають перевагу роботі руками,  а не спостеріганню та
міркуванню про те, що вони бачать.

Тут очевидне декотре протиріччя. Художня техніка є знання законів мови
мистецтва, а отже  й сприйняття. Крім того, сприйняття має подвійний
характер – не лише придбання знань про навколишню дійсність, а одночасно
й самопізнання. Позиція Т. Манро свідчить про недооцінку синтезуючого
характеру естетичного сприйняття [2, 28]. Оцінюючи теоретичні розвідки
неопозитивістів, Л. Левчук також зазначає: «В естетиці неопозитивізму
першої половини ХХ ст. було порушено важливі проблеми, проте її
представники не піднялися  (навіть у межах одного конкретного напряму)
до узагальнення, усунення суперечностей» [1, 315].

Література:

Естетика: Підручник / Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.І. Оніщенко, Д.Ю.
Кучерюк; За заг. ред. Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.:
Вища шк.., 2005. – 431 с.

Современная буржуазная эстетика // Критические очерки. Под ред.
Овсянникова М.Ф. – Москва: Мысль, 1978. – 300 с.

Ярошевський М.Г. История психологи. – М., 1966.

Arnheim R. Art and Visual Perception. A Psychology of the Creative Eye.
L., 1968.

T. Munro. Art Education, Its Philosophy and Psychology. Selected Essays.
– N.Y.:  The Liberal Arts Press, 1956. – 380 p.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020