Реферат на тему:
Композиція українського народносценічного танцю поняття композиції та
архітектоніки у народносценічній хореографії
Всебічне глибоке розкриття поняття композиції сучасної народносценічної
хореографії передбачає ґрунтовне висвітлення цілого ряду найважливіших
проблем, зокрема: основного закону побудови хореографічної композиції;
соціально-історичної обумовленості ідей, тем і відтворення їх в
українському танці; зародження основ композиції у традиційних хороводах
та розвиток їх в інших жанрах – побутових, сюжетних танцях; принципів
обробки фольклорного танцю, конструктивної цілісності композиції
українського танцю та основних композиційних прийомів і принципів;
розширення жанрових та тематичних кордонів тощо.
Термін композиція (від лат. compositio – складання, створення,
розташування, компонування, поєднання) твору широко використовується в
архітектурі, скульптурі, живопису, музиці, літературі тощо і визначає
побудову художнього твору, зумовлену його змістом, характером та
призначенням. Остання значною мірою визначає його сприйняття і являє
собою найважливіший організуючий компонент художньої форми, що задає
творові єдності та цілісності, підпорядковує його елементи один одному
та в цілому. Закони композиції, що складалися у процесі художньої,
практики, естетичного пізнання дійсності, створюють і узагальнюють
об’єктивні закономірності і взаємозв’язки явищ реального світу. Ці
закономірності та взаємозв’язки виявляються в художньо реалізованому
вигляді, причому щабель і характер їх реалізації та узагальнення
залежать від виду мистецтва.
У хореографії під терміном “композиція” розуміємо формотворчу структуру
твору, побудову усіх його частин – від найелементарніших до
найскладніших. Архітектоніка означає пропорційність драматургічного
співвідношення частин змісту до загального цілого, тобто пропорційність
загального і часткового у танці. Отже, поняття архітектоніки та
композиції нерівнозначні. Архітектоніку у хореографічному творі ми не
бачимо (як скажімо, малюнок, побудову), але відчуваємо її у процесі
образно тематичного розвитку.
Поняття композиції стосується також художньої творчості
балетмейстера-творця і назви однієї з провідних частин наукової
теоретично-практичної дисципліни у викладанні предмета мистецтво
балетмейстера у вищих мистецьких навчальних закладах та “композиції
танцю” у середніх навчальних закладах, Коледжах, ліцеях.
Ми розглядаємо композицію як предмет реалізації задуму балетмейстера,
втілення його первісного інтуїтивного пластичного мотиву у завершений
хореографічний твір.
Компоненти композиції, пов’язані зі сценічним простором та |музичним
чаром, – це хореографічна лексика (рух, жест, поза, міміка); малюнок
танцю (напрямки просування виконавців, рух); темпоритм хореографічної
дії.
Під час застольного період)’, по визначенні теми майбутнього танцю,
хореограф стикається з проблемами, без вирішення яких неможливо
розпочати постановчу роботу. Більшість із них пов’язані з лексикою та
композицією номера, адже саме від них залежить, як буде втілено ідейний
задум відкрито сюжет нового хореографічного твору. Архітектоніка, як уже
зазначалося, зумовлює гармонію усіх частин композиції, логічну
вмотивованість побудови окремих малюнків, переходів тощо, підказує
відповідну лексику у поєднання її з музикою та ін.
Автор новоствореного танцю має вирішити, в якому жанрі доцільніше
розкрити тему, що захопила його (від цього залежатиме лексика,
композиційні побудови), на яких опорних ланках розгортатиметься
безперервний розвиток сюжету, які моменти допоможуть підкреслити основну
ідею твору, як відтворюватимуться у взаєминах ті чи інші образи, яку
лексику використати для характеристики того чи іншого персонажа тощо.
Тому план архітектоніки та композиції майбутнього номера – один з
найважливіших етапів реалізації творчих задумів балетмейстера. У
подальшій роботі потрібно вичислити основні частини, епізоди
хореографічного твору, визначити наскрізну дію.
Після поділу на частини танець розподіляють на основні епізоди, шматки,
фігури, що виникають як результат розвитку хореографічної дії. Кожний
епізод, фігура – певний етап на шляху розвитку основного конфлікту.
У багатьох танцях відсутній сюжет у розумінні послідовного розвитку явищ
та подій, але це не означає, що вони безсюжетні. Скажімо, у деяких
побутових народних танцях сюжет виступає через думки, почуття героїв,
їхні переживання, експресію тощо. Саме на цьому у таких випадках і
тримається композиційна організація танцювального номера. Через
емоційно-психологічний стан той чи інший персонаж передає
узагальнено-образну думку, мислення, які втілюються в колористичну
лексику, певні композиційні елементи, музику тощо.
Кожний хореографічний твір має своєрідну, лише йому притаманну
композицію, але основний драматургічний закон побудови композиції має
спільні риси для всіх танцювальних різновидів та жанрів.
Сюжет. Композиційно-сюжетні елементи в українському танці
Сюжет (франц. sujet від лат. subjectum – підкладене) – безперервний
ланцюг подій, поєднаних причиново-часовими зв’язками, образне
відтворення яких розкриває у поступовому, динамічному русі ідею
хореографічного твору. За допомогою сюжету балетмейстер відображає
буття, змальовує характери персонажів, їхні дії, вчинки, взаємини.
Елементи сюжетності знаходимо ще в традиційному хореографічному
фольклорі, обрядових ігрових хороводах: “Дружба”, “Подушечка”.
“Подолянка”, “Коваль”, “Молодець”, “Вербова дощечка” та ін.
На основі традиційних хороводів українські балетмейстери горюють сучасні
сюжетні народносценічні танці. Скажімо, на грунті хороводної пісні –
“Льон” К.Василенком створено класний танець “Льонок”, в якому
розповідається про працю гірських льонарів.
У .хореографічному творі кожний типаж, образ живе сучасним життям, має
свій, лише йому властивий темперамент, характер тощо. Розвиток стосунків
між персонажами нерідко призведе до суперечностей, а в подальшому до
виникнення конфлікту (від лат. conflikt – незгоди, сутичка). Конфлікт –
це не тільки зіткнення найрізноманітніших характерів окремих осіб, їхніх
почуттів, думок, а й соціальних сил. Останнє виразно постає у
хореографічних творах, як: “Червона калина”, “Ми пам’ятаємо”, “Ой під
вишнею” П. Вірського, “Бидло” Лопухова та інших.
У “Червоній калині” П.Вірськии відтворює одну із хвилюючих сторінок
історії українського народу – возз’єднання України в єдину державу.
Танець побудовано як народне ігрище, на якому діють два міста – східне і
західне. Цей символічний поділ доповнюється і характеризується музично:
у східному чути срібні звуки бандури, в західному – тужливої трембіти.
Представники східного міста намагаються передати братам кетяги червоної
калини, яка в даному хореографічному контексті виступає як символ волі,
єднання.
Ворожі сили, що виступають в алегоричних образах чортів (парубки,
перевдягнуті у вивернуті кожухи і з хвостами), намагаються відібрати у
дівчат червону калину. В боротьбу вступають юнаки, в результаті –
перемога. Два міста об’єдналися, народ святкує перемогу, завершуючи
величний танець символічним сплетеним з калини вінком.
В сучасній хореографії зустрічаємось з соціальними, побутовими,
психологічними конфліктами. В основу соціальних покладено зіткнення двох
протилежних сил, якщо навіть носії однієї не присутні на кону (“Ми
пам’ятаємо” П.Вірського – радянський народ і фашизм; “Бидло” Ф.Лопухова
– російський народ і поневолювачі та ін.).
Побутові конфлікти будуються на взаєминах, зіткненнях членів сім’ї,
конкуруючих груп тощо.
Психологічний конфлікт притаманний, як правило, ліричній хореографії і
базується на суперечностях у світогляді персонажів. Часто побутові та
психологічні конфлікти співіснують в одному хореографічному творі. Сюжет
включає в себе розповідь про ряд подій, фактів, що одержують детальні
мотивації у фабулі. У сюжеті закладене загальне, у фабулі ж стислий
зміст подій, зображених у творі у послідовному логічному розвитку,
вимальовуються деталі.
Чи існують танці без сюжету? Це питання не втратило своєї актуальності і
сьогодні, бо зустрічаються ще теоретики й практики, які не бачать
різниці між сюжетністю та змістовністю, ігноруючи емоційну змістовність.
У танцювальному фольклорі, особливо побутовому жанрі, чимало танців без
сюжету, але тут зміст закладений в образно-емоційному почутті.
Через почуття, які виникають під впливом певних ситуацій, явищ
дійсності, у танці можна виразити найрізноманітніший зміст, передаючи
його опосередковано через емоційну структуру образу чи образів.
Приміром, П.Вірський в оптимістичній трагедії “Ми пам’ятаємо” не
виводить на кін фашистів. Він показує заграву палаючого Бухенвальда, як
шикуються в один ряд борці за мир і вступають у нерівний бій з ворогом.
Під час емоційно-експресивних сцен бою ми нібито бачимо фашистські орди,
чуємо тупіт кованих чобіт, брязкіт зброї. Цей же прийом був використаний
К.Василенком у постановці першого широкомаштабного масового (2200
учасників) народного балету “Билина про Київ”, здійсненій на
Республіканському стадіоні у , дні святкування 1500-річчя заснування м.
Києва (бій дружини Ярослава з половцями).
Працюючи над постановкою, балетмейстер будує сюжетну лінію так, щоб
глядач швидко зорієнтувався у виникненні, розвитку і розв’язанні
конфлікту твору. Так, у складних сюжетних танцях постановник – хореограф
наче готує глядача до іншого сприйняття твору, використовуючи для цього
пролог – своєрідний вступ до повного сюжетного розвитку.
У пролозі трагедії “Ми пам’ятаємо” П.Вірський висловлює своє ставлення
до основної ідеї – “Люди, будьте пильні!”
Найчастіше пролог зустрічаємо в героїчних, епічних, рідше ліричних
танцях.
В експозиції глядач знайомиться з дійовими особами, місцем дії, умовами,
що створюють поведінку персонажів у зображуваному конфлікті, хореографії
експозиція, як правило, чітко визначена, конкретна, невелика за часом.
Для розвитку дії необхідне виникнення таких ситуацій, костей, які дали б
їй поштовх. Іноді це зіткнення активних та позитивних герою або початок
розвитку якоїсь о дії, життєві колізії тощо. Цей елемент сюжету має
назву зв’язки. Зав’язка, розкриваючи протиріччя, що виникли, дає
можливість зрозуміти тему хореографічного твору.
Після зав’язки починається розвиток дії, що дає уявлення можливі шляхи
вирішення проблеми, яку висвітлює автор -майстер.
Кульмінація – це момент найбільшого напруження у розвитку лінії, найвища
точка ідейно-тематичного розвитку твору.
В сюжетних танцях, де розвиток дії відбувається, так би мовити, на
одному диханні, як правило, є одна головна кульмінація. Проте, в окремих
танцювальних постановках маємо часткових кульмінацій, тобто кожна
частина будується постійно і має свої композиційно-сюжетні компоненти (в
хореографічних сюжетах, картинах).
Кульмінація наростає поступово такт за тактом, фраза за фразою
(динамічна кульмінація), якщо твір побудовано в єдиному темпоритмічному
ключі. У такому разі (більшість побутових танців) глядач поступово
готується до розв’язки – фіналу. Інколи в образно-дійовому розвитку
бувають моменти і несення, і спаду. Тоді після спаду, що нерідко
завершується музично-хореографічними паузами, починається нове нарощення
кульмінації.
У багатьох українських народносценічних танцях застосовують своєрідний
сценічний прийом – раптову кульмінацію, що поєднується у часі з
розв’язкою.
Доцільно назвати випадки, за яких використовуються декілька кульмінацій.
Яскравий приклад – “Гопак” П. Вірського. Після першої кульмінації –
фінал}’ йде друга – танець – уклін (тема “Гей, не дивуйте, добрії
люди”), потім ще частина “малого” гопака – сімки (кульмінація) і,
нарешті, четверта кульмінація – остаточний уклін (в музичному супроводі
українська народна пісня “Час додому, час”).
В епілозі балетмейстер відтворює наслідки, що випливають з подій, про
які йшлося у творі: розповідає про долю героїв, втілення їх ідеалів у
життя і т.ін. (“Ми пам’ятаємо”, “Про що верба плаче” П.Вірського).
Інколи через специфіку народносценічного хореографічного мистецтва (час,
простір) спостерігаємо поєднання експозиції і зав’язки в одній точці, а
також емоційної та логічно-смислової кульмінацій.
Зауважимо, що побудова сюжету в хореографії зосереджує в собі одночасно
і динамічну, і емоційну, і логічну музично-драматургічну лінії розвитку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
