Реферат на тему:
«Каролінзьке відродження» (роки правління Карла Великого)
«Каролінзьке відродження» (Роки правління Карла Великого) – це не
тільки війни, а й період розквіту середньовічної культури Західної
Європи. Історики називають його «Каролінзьким відродженням». Розвиток
науки, освіти, мистецтва, архітектури був викликаний життєвими потребами
держави. Карл добре розумів, що керувати імперією здатні освічені люди –
як світські, так і духовні. Латинську мову – мову стародавніх римлян – у
той час вже не розуміли ні рядові франки, ні духовенство. Діалекти,
якими розмовляло населення західних областей Франкської імперії та
Італії, хіба віддалено нагадували мову давніх римлян. Без знання латини
неможливе було не тільки читання творів античних авторів, але й Святого
Письма. Тому при великих монастирях і центрах єпископств почали
створюватися школи, де передусім вивчали латинську мову. Вчителями, як
правило, були ченці з Англії та Ірландії, їх запрошував до своєї країни
Карл Великий.
Діяла школа і при дворі Карла. Там вели заняття члени Академії –
невеликого придворного гуртка, в якому читали твори античних авторів і
отців церкви, дискутували, писали вірші…
Головну роль в Академії відігравав вчений чернець Алкуїн (735-804 pp.)
родом з Нортумбрії. Якось Карл зустрів його в Італії і, вражений його
освіченістю, умовив переїхати до Аахена і зробив своїм найближчим
радником. Алкуїн написав відомі філософські та богословські твори; його
підручники з філософії, математики, граматики та інших предметів
використовувалися в тогочасних школах. В останні роки свого життя Алкуїн
був абатом монастиря в Турі, де заснував школу і велику бібліотеку.
Розвитку освіти і поширенню знань сприяло переписування книг давніх
авторів як християн, так і язичників. Цим займались ченці в багатьох
франкських монастирях.
За часів правління Каролінгів при дворі та деяких монастирях почали
вести записи подій за роками. Вони називаються аннали (від латинського
слова annus – рік).
Це відіграло важливу роль у створенні писемної історії цієї держави.
«Каролінзьке відродження» виразно проявилось також у розвитку мистецтва
й архітектури. При спорудженні церков, монастирів, палаців бралися за
зразок пізньоримські та візантійські будівлі. Поступово відродились
настінний живопис і мозаїка.
Отже, після кількох століть забуття за Карла Великого і його наступників
почала відроджуватися антична, насамперед римська, культура.
ЧОМУ ПОЧАЛАСЯ СТОЛІТНЯ ВІЙНА? Зусиллями кількох поколінь своїх королів
Франція поступово перетворилася на могутню державу Європи. Французькі
королі, не гребуючи засобами, підкоряли собі окремі герцогства і
графства. Великою перешкодою на шляху повного об’єднання Франції стали
володіння королів Англії династії Плантагенетів. Хоча ще на початку XIII
ст., за Іоана Безземельного, було втрачено Нормандію і більшість
графств, але англійський король і надалі володів багатьма землями на
південному заході Франції. Королю Філіппу IV Красивому, котрий добився
перемоги над римським папою і тамплієрами, не вдалося повністю вигнати
англійців із французької території.
До причин давньої ворожості між Францією і Англією додалося їхнє
суперництво за Фландрію – один з найбагатших регіонів Європи, де були
розвинуті торгівля та сукнарство. Французькі королі не раз намагалися
приєднати Фландрію до своїх володінь, але безуспішно. Фландрію у
конфлікті з французами підтримувала Англія, бо їх з’єднували міцні
торговельні інтереси: дороге фландрське сукно вироблялося з англійської
вовни.
Французькі та англійські інтереси також зіткнулися в Шотландії, Франція
надавала допомогу шотландцям у їхній боротьбі з Англією за незалежність.
Постійні чвари між Англією та Францією посилилися після смерті синів
Філіппа IV, коли не виявилося прямих спадкоємців французького престолу.
Династія Капетінгів, що правила Францією з кінця X ст., згасла.
Законними спадкоємцями королівської корони у Франції визнали споріднене
з Капетінгами сімейство Валу а. Однак англійський король Едвард
ZZ/заявив, що він як онук Філіппа IV Красивого має більше прав на
французьку корону, ніж будь-хто з Валуа.
Щоб відхилити претензії англійського короля, французькі правники
звернулися аж до «Салічної правди». В цьому законі часів Хлодвіга
говорилося, що земля не може перейти у спадок жінці. А королівство — це
також земля, пояснювали знавці права, тому дочка Філіппа IV, вона ж мати
Едварда III, не може ані успадкувати Французьке королівство, ані
передати синові права на французький престол.
У конфлікті за право престолонаслідування обидві сторони вирішили
вдатися до зброї. У1337р. французький король Філіпп VI Валуа заявив, що
забирає володіння англійського короля на південному заході Франції до
свого домену. У відповідь Едвард III оголосив Франції війну, яка
виявилась найтривалішою і найважчою війною часів усього Середньовіччя.
Історики її назвали Столітньою війною (1337-1453).
ПЕРШІ ПЕРЕМОГИ І ПОРАЗКИ Прагнення французького короля відібрати останні
володіння Плантагенетів на континенті було зрозумілим. Франція —
найбагатша і найбільш залюднена (близько 20 мільйонів мешканців) держава
тогочасної Європи — могла сподіватися на швидку перемогу. Англія, що
тоді налічувала всього 4,5 мільйона чоловік, мала слабше розвинуте
господарство, а її північні райони зазнали спустошень під час війни з
шотландцями.
Однак виявилось, що Едвард III добре підготувався до війни. Він
перетягнув на свій бік німецького імператора, уклав союз з багатими
містами Фландрії, добився позики у ганзейських та італійських купців і
створив міцну армію.
Тактика ведення боїв у англійців була досить простою. Центр бойової
шеренги, що наступала, займала кіннота, по боках ішли лучники, набрані з
вільних селян, а перед ними – піхотинці. Англійські лучники не мали собі
рівних у Європі. Вони стріляли дуже влучно і з великою частотою (12
стріл на хвилину) на відстані понад 200 метрів. Ударна сила їхніх стріл
була дивовижно великою — від неї не захищав навіть рицарський панцир.
Рицарські кіннотники отримували платню з королівської скарбниці, тому
були безвідмовно вірними королю та його воєначальникам.
Щодо французької армії, то вона складалася з окремих загонів
важкоозброєних рицарів, приведених великими сеньйорами. Самовпевнені
французькі герцоги і графи не бажали виконувати накази
головнокомандувача, а діяли на свій страх і ризик.
Воєнні дії фактично почалися в 1340 році, коли англійці у морському бою
при Слейсі, біля берегів Фландрії, вщент розгромили французький флот і
перейшли у наступ на суходолі. Однак сутички проходили з довгими
перервами, а великі бої траплялися не часто. Тільки в 1346 році
відбулася перша серйозна битва – битва під Кресі. Вигідна позиція,
підготовлені воїни, використання оборонної тактики і, нарешті, вміле
командування усією операцією забезпечили перемогу англійцям. Французи
знову зазнали поразки через неузгодженість дій.
З кожним роком війна ставала дедалі жорстокішою. Англійці захопили порт
Кале – «морські ворота Франції» — і перетворили його на свою опорну
базу. На південному заході Франції здійснював грабіжницькі напади на
села і міста син англійського короля Едвард на прізвисько Чорний Принц.
У 1356 р. під час рейду біля Пуатьє його оточила переважаюча чисельністю
французька армія. Едвард погоджувався віддати всю здобич і бранців,
аби французи дали змогу йому вийти з оточення. Але французький король
Іоан Добрий вимагав від Чорного Принца здатися у полон разом зі своїм
почтом. Тоді англійці приготувалися до тривалої оборони. Французи ж
повторили усі свої помилки, яких припустилися під Кресі: діяли
розрізнено і невиразно. На полі битви, повідомляє хроніст, залишився
«весь цвіт французького рицарства»; багато французів на чолі з королем
потрапили в полон. Так англійці повернули собі майже всі колишні
володіння Плантагенетів у Франції.
«ЧОРНА СМЕРТЬ» ТА ЇЇ НАСЛІДКИ Ще на початку Столітньої війни Західну
Європу охопила епідемія чуми. Вона розпочалася в 1346 році в Криму,
звідки поширилась по всій Візантії, Італії, Франції, перекинулась до
Англії, а у 1349-1350 роках охопила Німеччину, Польщу, Скандинавію.
Особливо лютувала чума в містах. Інколи вимирали цілі міста, нікому було
ховати мертвих. Жертв епідемії було так багато, що чимало сіл і міст
цілком обезлюдніли, а поля почали заростати лісом. Приблизно за три роки
нечуваної біди населення Європи скоротилось на третину. Ця епідемія
відома в історії європейців під назвою «чорна смерть».
Різке скорочення людності спричинило до серйозних змін у господарському
житті. Зменшилась потреба у продуктах харчування. Маловрожайні землі
перестали обробляти, перетворивши їх на пасовища. На ринках з’явилося
більше привозних продуктів, ніж до епідемії. У зв’язку з цим пожвавилось
торгове життя в Європі. Стало вигідніше поставляти зерно зі Східної
Німеччини, Прибалтики і Польщі, ніж вирощувати його на місці. Саме тоді
з’явились дуже багаті люди – засновники майбутніх купецьких і
банкірських династій.
ГЕРЦОГ КАРЛ СМІЛИВИЙ І КОРОЛЬ ЛЮДОВИК XI Після Столітньої війни стосунки
між бургундськими герцогами та французькими королями загострилися. З
одного боку, бургундський герцог Карл Сміливий прагнув проголосити свої
володіння самостійним королівством, з другого — французький король
Людовик XI (1461- 1483) хотів якнайшвидше зібрати під своєю владою всі
французькі землі, в тому числі й Бургундію. Тому Карл Сміливий
підтримував або сам організовував змови великих сеньйорів проти
французького короля. Одного разу він сказав: «Я так люблю Францію, що
бажав би їй не одного, а шістьох королів». Герцог Бургундський бачив
себе не тільки королем, але й німецьким імператором. Імператорська
корона була йому потрібна для того, щоб поквитатися з підступним та
скупим королем Франції Людовиком XI і на чолі воїнства всього
християнського світу відправитися в новий Хрестовий похід звільняти
Єрусалим. Переговори Карла Сміливого з німецьким імператором та плани
видати заміж єдину дочку і спадкоємицю за його сина викликали тривогу
Людовика XI.
Людовик XI у боротьбі зі своїми противниками не гребував ніякими
засобами, не раз вдавався до обману, порушував дане слово. Обережний і
хитрий, король вміло використовував помилки, яких припускався гордий і
зарозумілий герцог. Хто знає, чим би скінчилася боротьба між Бургундією
і Францією, якби Карл Сміливий не вдався до сумнівної авантюри.
Герцог Бургундський посварився зі своїми сусідами-швейцарцями –
мешканцями гірського альпійського краю — і вирішив їх провчити. Він
зібрав військо і рушив у бік Альп. Однак цей похід закінчився його
поразкою в двох битвах. Селянська піхота у важкодоступній гірській
місцевості мала перевагу перед рицарською кіннотою, та й артилерію
бургундці змушені були залишити на полі бою. Довідавшись про перемогу
швейцарців, підвели голову вороги Карла. Не встигнувши добре
підготуватися, герцог розпочав з ними війну. В черговій битві в січні
1477р. він загинув.
Цією звісткою скористався Людовик XI. Його війська одразу оволоділи
Бургундією. Інша частина колишніх володінь Карла Сміливого, в тому числі
й Нідерланди, відійшла до Священної Римської імперії внаслідок шлюбу
спадкоємиці герцога з сином німецького імператора. Бургундська держава
зникла з карти Європи разом з мріями про відродження рицарства і
хрестових походів. Час вбраних у лати рицарів минув. З появою
вогнепальної зброї та найманих армій їм уже не залишалося місця на полях
європейських битв.
ЗАВЕРЩЕННЯ ОБ’ЄДНАННЯ ФРАНЦІЇ Людовику XI вдалося приєднати до своїх
володінь також велике Провансальське графство з містом Марсель. Після
його смерті до Французького королівства увійшла Бретань – герцогство на
північному заході континенту. Так до кінця XV ст. завершилося об’єднання
Франції.
Одночасно відбувалося зміцнення королівської влади. Тепер король правив
країною за допомогою чиновників, що були у нього на службі. Він мав
постійне військо, на утримання якого щороку збиралися податки з
населення. В умовах миру і сильної королівської влади зростали міста,
розширювалася торгівля, пожвавлювався розвиток сільського господарства.
Франція вступала в XVI ст. могутньою європейською державою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
