.

Естетична діяльність та її форми (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
218 2697
Скачать документ

Реферат на тему:

Естетична діяльність та її форми

ПЛАН

1. Творчий потенціал людської праці

2. Природа в структурі естетичної діяльності

3. Естетична діяльність і мистецтво

Література

1. Творчий потенціал людської праці

Спосіб буття людини, що є її родовою ознакою, полягає насамперед у
предметно-практичній діяльності, яка опосередковує як біологічну її
природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі
форми психічного та інтелектуального її життя. Іншими словами, сама
людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а
також внутрішній світ людини – її почуття, розум, здатність до
перетворення навколишнього світу зароджуються, розвиваються і змінюються
завдяки суспільно-історичній практиці. Отже, суспільно-історична
практика є першопричиною виникнення і розвитку здатності людини до
перетворення світу за законами краси, а відтак і до формування у неї
власних естетичних почуттів, смаків га ідеалів. Та якщо ми спробуємо
визначити, де, як і в чому проявляється естетична діяльність людини, то
виявиться, що в людському бутті немає жодної галузі, сфери, яка була б
позбавлена такої діяльності. Інша справа, що естетична діяльність може
реалізуватись як самоцінна, самодостатня, а може бути лише моментом,
нехай і сутнісним, інших форм діяльності.

Принцип практики, закладений в розуміння природи людини та всіх
суспільних явищ, дав змогу розглядати естетичну діяльність як історичну
бутність, що змінюється відповідно до змін усього комплексу
суспільно-історичних умов життєдіяльності людини та суспільства. Тобто
естетична діяльність в різні історичні епохи існує в різних формах, вона
по-різному реалізовувалась в загальній діяльності людей, що і є
наслідком неоднакових досягнень в історії світової культури.

На перший погляд здається доцільним почати розгляд естетичної діяльності
з тієї форми, де естетичний компонент є домінуючим, де іншого
застосування, крім естетичної насолоди, предмет не має. Саме такою
формою естетичної діяльності є мистецтво. Проте такий підхід навряд чи
дасть змогу виявити закономірність виділення естетичної діяльності зі
сфери практики, він також утруднить розуміння зміни стану мистецтва в
різні історичні епохи, позбавить можливості розібратися в сучасному
стані взаємовідносин мистецтва і праці. Тому ми знайомитимемося з
основними формами естетичної діяльності з погляду їхнього генезису,
тобто історії становлення. Генетичний зв’язок мистецтва, як однієї з
найбільш розвинених форм естетичної діяльності, з різними напрямами
трудової діяльності, з працею протягом значного періоду історичного
суспільного розвитку не виявлявся та і не міг виявитись. Справа в тім,
що безпосередньо продуктивна праця була фізичною, мистецтво ж –
переважно працею духовною, що незалежна від матеріальних потреб і
здійснюється як вільна гра людських здібностей, як насолода.

Успіхи продуктивної праці людства, особливо у новітній час, поступово
затверджували матеріалістичний погляд щодо розуміння причин та рушійних
сил еволюційного розвитку людства. Саме матеріалістичне розуміння
історії дало змогу оцінити роль продуктивної праці в становленні різних
форм діяльності, які, на перший погляд, прямо протилежні їй за метою і
результатами. Як же в такому разі продуктивна праця породжує естетичну
практику і як у самій продуктивній праці реалізується естетична потреба
людини?

Праця – це насамперед процес, що відбувається між людиною і природою, в
ході якого перша формує другу у відповідності зі своїми потребами. Цей
процес опосередкований метою, до якої прагне людина. Форма створених нею
предметів і процесів має суспільний зміст і суспільну цінність, бо в ній
закріплено наочний досвід людини. її потреби, уподобання, а також спосіб
життя як суспільної істоти, тобто родову ознаку людства. Та оскільки
творення опосередковане пізнанням природи і її законів, то цілком
логічно, що форма є також законом буття речі предмета культури як
єдності природного матеріалу і суспільного змісту. Таким чином,
оформлена людиною частина природи – культура володіє особливим змістом.
особливою цінністю для людини, вона є законом її суспільного життя.

Між сутністю речі, тобто законом її суспільного існування, і формою
створюється глибокий взаємозв’язок: довершеність форми дає змогу
найбільш відповідно представляти, робити наочною її суспільну сутність.
Тому пошук і створення довершеної форми є естетичним моментом будь-якої
форми людської діяльності. А здатність людини знайти, створити для речі
або процесу найбільш довершену форму, яка б враховувала, з одного боку,
закон існування природного, використовуваного в праці матеріалу, а з
другого – закон суспільного існування створеної речі – це і є здібністю
творити «за законами краси», що властиве лише людському роду. Саме цим
пояснюється і особлива цінність естетичного для людини, її вічного
потягу до прекрасного в житті.

Фізична праця в умовах класового суспільства завжди була долею
експлуатованого класу і не мала цінності з погляду суспільної
свідомості. Але доти, доки фізична праця була за своїм характером
ремісничою, на ній неодмінно лежала ознака новизни і безперервного
творчого пошуку кожного окремого майстра. Формування ж способу
виробництва, що веде до розподілу праці на окремі операції з наступною
передачею їх машинам і механізмам, докорінно змінило самий характер
праці, вилучивши з неї естетичний момент, зробивши робітника простим
додатком до машини. Праця на капіталістичному підприємстві того часу
була повністю позбавлена творчої наснаги, перетворившись через те в
антипод мистецтва, де творчість, як відомо, є головним рушієм творця.
Саме капіталістичний спосіб виробництва тих часів розвів працю і
мистецтво на різні полюси, протиставив одне одному, закріпивши за
мистецтвом ореол винятковості.

Традиційний поділ праці в сучасному виробництві на творчу і
репродуктивну – одна з найсуттєвіших причин збереження непрестижності та
непривабливості роботи на промисловому підприємстві, особливо в умовах
конвеєрного виробництва. Пояснюється це існуючим рівнем розвитку техніки
і технологій. З одного боку, вузька спеціалізація, тобто закріплення за
робітником певної операції, дала змогу значно підвищити продуктивність
праці, створити цілий комплекс машин, що допомагають людині. З іншого
боку, така праця виснажує, перетворюючи людину на автомат, віднімаючи в
неї можливість розвиватися, реалізовувати у трудовому процесі багатство
своїх індивідуальних можливостей. Технічний прогрес, таким чином, має
суперечливий характер – створює багатство матеріальне, але збіднює саму
людину. Сучасний рівень науки і техніки вже заклав передумови для заміни
людини на таких операціях автоматами і роботами. Сфера одноманітної,
монотонної, репродуктивної праці дедалі звужуватиметься, змінюватиметься
і саме обличчя сучасного виробництва, що вимагає підготовки принципово
нового типу робітника.

Коли йдеться про естетизацію сучасного виробництва, багатьма це
сприймається як створення відповідних умов праці: пристосування
приміщення, освітлення, обстановка, зменшення шуму, кондиціювання
повітря тощо. Естетизація виробництва – поняття значно ширше і
складніше. Це означає – постійно вносити творчий елемент у трудовий
процес, цілеспрямовано зменшувати репродуктивну діяльність, позбуватися
одноманітних операцій тощо. Вирішити це завдання можна лише за умов
загального розвитку виробництва, науки, техніки, технологій.

Сучасне виробництво обумовило появу ще одного естетичного феномена –
дизайну, щодо якого й донині не вгамовуються суперечки: що це –
прикладне чи високе мистецтво? А дизайн тим часом давно вже виділився у
самостійну сферу діяльності. Сталося це ще на початку XX ст., коли
остаточно створилися технічні передумови для великомасштабного
промислового виробництва. Саме воно, великомасштабне виробництво,
висунуло особливі вимоги щодо вирішення проблем створення предметів
споживання, будівництва міст, випуску машин і механізмів, технологій та
промислової естетики. Адже розмаїтість соціальний груп та індивідів зі
своїми смаками, різними, нерідко полярними естетичними уподобаннями в
одязі, меблях, житлі, предметах побуту тощо не можуть бути задоволені
хоч і значними за кількістю, але однотипними за формою продуктами
промислового виробництва. А саме виробництво, впорядковане, націлене на
кількісний показник випуску продукції, дуже важко пристосувати до
задоволення різноманітних запитів і вимог споживачів.

Широке розповсюдження дизайнерської діяльності революціонізуюче
вплинуло, з одного боку, на технологію і техніку промислового
виробництва, поставивши їх розвиток під контроль задоволення не тільки
матеріальних, а й естетичних потреб людини, з іншого – сприяло
соціально-культурному розвиткові суспільства, формуванню естетичних
уподобань, смаків та ідеалів. Дизайнерська діяльність, у кінцевому
підсумку, спрямована на гуманізацію предметно-просторового середовища
людини. Її роль у сучасному суспільстві дедалі зростає. Ось чому сучасне
промислове виробництво неможливе без такого виду естетичної діяльності.

Розвиток дизайну тісно пов’язаний з пластичними мистецтвами:
архітектурою, скульптурою, живописом, орнаментикою. Дизайн використовує
досягнення пластичних мистецтв, живиться художніми ідеями історії
мистецтва. Разом з тим дизайн мусить координувати свої суто художні
можливості з наукою, технікою, конструюванням, матеріалознавством. Там,
де дизайн органічно включений до процесу виробництва і є його необхідною
ланкою, там виробництво здатне найповніше задовольняти потреби
суспільства.

У нашій молодій країні дизайнерська служба лише починає свій творчий
шлях. І це, звичайно, не може не відбиватися на ефективності
виробництва, на здатності вітчизняної промисловості задовольняти потреби
населення, позначатися на загальному вигляді наших міст і сіл. Без
органічного поєднання з дизайном сучасна промисловість ніколи не зможе
задовольнити відповідну якість життя, де матеріальна потреба без
естетичної, навіть за умов кризового стану економіки та зубожіння
переважної більшості населення, – просто напівпотреба. Такого не існує,
як і взагалі не існує людини, обмеженої в своїх потребах лише вузько
прагматичними запитами.

Творчий потенціал людської праці невичерпний. Він присутній в усіх
професійно обмежених її формах. Та й у своїй вузькій професійній
діяльності людина завжди збільшує потенціал своєї творчості, виходячи за
межі професійних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку
максимально можливі для неї сфери людської діяльності. Професійна
обмеженість людини не є абсолютною перешкодою для всебічного і
гармонійного розвитку, для виявлення власного творчого потенціалу. Ось
чому для досягнення мети – перетворення людської праці з необхідності в
потребу самореалізації – слід рухатись з двох боків. Передусім – це
зміна за допомогою науки і техніки характеру виробництва, що виключає
тяжкі, виснажливі, монотонні процеси. Однак не можна недооцінювати й
інший шлях – розвиток, вдосконалення самої людини, здатної вже сьогодні
багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально
привабливою і бажаною.

2. Природа в структурі естетичної діяльності

Наша уява про естетичну діяльність суб’єкта суспільної практики була б
неповною, якби ми обмежились лише сферою праці, суспільних та
міжособових відносин. Існує ще одна, дуже велика сфера естетичної
діяльності і водночас предмет естетичної насолоди – природа. Ставлення
до неї внутрішньо суперечливе. З одного боку, суспільство відповідно до
свого загального культурного розвитку все більше звертається до природи
як джерела естетичних переживань і естетичних цінностей, з іншого –
своєю діяльністю наносить непоправну шкоду природі, створюючи загрозу
екологічної кризи і тим самим загрозу власному існуванню. Вихід з такого
протиріччя лежить на шляху переходу від вузькоутилітарного до суто
естетичного, духовного ставлення до природи як естетичної норми для
людського суспільства. Людство у своїй історії пережило різні форми
взаємодії з природою. Значний відрізок часу займав період культури
збирання і полювання, коли людство цілком залежало від природи, яка
давала йому засоби для існування. Цей стан характеризується відносною
гармонією, хоч вона і не була свідомим наміром людини. Проте вже на
цьому етапі відбувається усвідомлення людиною цінності природи як умови
її існування. Спостереження природи, рослинного і тваринного світу, їх
взаємозв’язку породжує спроби людини опанувати навколишню красу,
багатства і процеси, передати їхню суть у перших формах образотворчої
діяльності. Зображення тварин, рослин, спроби використання природних
форм для створення предметів повсякденного побуту, імітування поведінки
тварин у ритуальних танцях – все це свідчить про поступове духовне і
практичне оволодіння творчими силами живої природи, які ставали силою
людини і забезпечували їй подальший матеріальний і духовний розвиток.

Виникнення продуктивного господарювання різко змінило картину природи.
Ліси вирубуються, долини річок виорюються під культурні посіви і
насадження, зменшується кількість диких і збільшується число свійських
тварин. Такий, суто сільськогосподарський характер діяльності створює
умови для дисгармонії. Перші землеробські цивілізації лишили після себе
пустелі. Але протягом багатьох віків між природою і людиною існувала
рівновага. Саме цим обумовлено особливе місце природи в естетичному
досвіді людини та в її художній творчості. Взаємодіючи з природою,
людина може гармонійно з нею співіснувати, вносити в цей храм певний
естетичний аспект.

Закони природи і закони людського співжиття вимагають взаємної поваги.
Культурний пейзаж творився зусиллями двох сил: соціальною діяльністю
людини, що створювала відповідний для себе просторово-природний
осередок, та природи, здатної пластично злитися з формами культури і в
певному розумінні задати їй параметри. Це справедливо щодо будь-якого
національного ландшафту, водночас це пояснює особливу цінність рідної
природи взагалі. Природа і культура, так би мовити, «підправляють» одна
одну і створюють своєрідне поєднання людяності і привілля. Саме тому,
очевидно, природа як гармонійна єдність двох сил – природної і
соціальної – становить у певному смислі зразок для людини, етичну й
естетичну норму здорового і істинного в житті суспільства та в художній
творчості.

Що ж до цілеспрямованого естетичного впливу на природу, то тут
спостерігаємо відбиток конкретно-історичних уявлень про красу, яка
творилася предметно-практичною діяльністю людини і мистецтвом.
Безсумнівно одне: чим могутнішою відчувала себе людина, тим більшою
мірою вона була здатна до сприймання естетичних якостей природи. Людина
постійно впливає на світ природи, включаючи її в систему відносин певної
конкретної сфери діяльності. Проте бувають моменти, коли дійсність
постає абсолютно незалежною від людини.

Людина почала наближати природу до свого житла спочатку у формі садів і
парків. Причому натуральна природа була ще дуже складною для естетичного
сприймання, отже, людина, створюючи сади і парки, придавала їм форми, що
притаманні предметам культури: прямі алеї, рівні чагарники, підстрижені
газони. Крім того, вона прикрашала такий сад чи парк статуями,
фонтанами, бесідками. Отже, природний куточок створювався практично
людиною. Потрібно було кілька тисячоліть, щоб людина стала здатною
бачити красу натурального природного ландшафту, де володарюють складніші
закони співжиття ґрунту, рослин, тварин, річок та озер, найскладніший
біогеоценоз.

Пейзаж на картинах художників з’явився порівняно пізно, власне кажучи,
лише в епоху Відродження. Це не означає, що людина не бачила природу
раніше, – просто вона ще не стала для людини предметом естетичної
насолоди. В пейзажі природа ніби застигла і лишилась на самоті. У ній,
зануреній в тишу і залишеній людиною, мовби пробуджується мовчазне
таємниче життя, чуже і деколи вороже до людини, а відтак поетичне, бо
відкриває безмежність і демонізм реального. Лише романтизм зміг подолати
самодостатній характер природи в пейзажі, олюднивши його привнесенням
людської духовності. Саме через романтичний пейзаж відбулося справжнє
опанування зображення природи, що й стало зафіксованим виявом певних
емоційних станів людини: печалі, піднесення, тривоги тощо.

Отже, потрібні були сторіччя культурного розвитку, аби людина виявила,
що природа – то є унікально талановитий творець, і людина тільки починає
у неї вчитись. Як не погодитися тут із думкою, що ми ні в якому разі не
володарюємо над природою так, як завойовник володарює над чужим народом.
Усе наше панування над нею полягає в тому, що ми на відміну від усіх
інших істот вміємо пізнавати її закони і правильно їх застосовувати.
Проте такий оптимістичний погляд на можливості людини поки що не
виправдався. Наша здібність правильно використовувати набуті знання
виявилась недостатньою, що й призвело людство до екологічної кризи. Ф.
Достоєвський покладав надії на те, що «краса врятує світ». Можна
приєднатися до таких сподівань з умовою, що людство нарешті усвідомить:
час утилітарного ставлення до природи давно минув, отже, лишився єдиний
шлях до виживання – виховання мудрої, естетичної взаємодії з природою.
Уява про неї як про середовище для життя людини повинна змінитись
усвідомленням їх єдності і спорідненості.

3. Естетична діяльність і мистецтво

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво:
професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми
естетичної діяльності має свою історію і логіку.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість
визначити основні закономірності, що обумовили появу мистецтва та його
розвиток. Які ж вони? В найзагальніших рисах їх можна сформулювати таким
чином.

По-перше, мистецтво виникло на основі розвинутих в межах безпосередньої
практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини.
Розвинуті естетичні здібності і потреби сприяли формуванню суспільної
необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них
центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їхньою
допомогою суспільних зв’язків та суспільних уявлень. При цьому зв’язок
мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю,
оскільки протиставлення користі і незаінтересованого задоволення, що
дається естетичними об’єктами, було предметом дискусії протягом усієї
історії мистецтва.

По-друге, в історії поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою
справжнього поділу праці на фізичну і розумову. Усі попередні історичні
форми поділу праці – це, власне, поділ у сфері матеріального
виробництва. Відокремлення духовного виробництва від матеріального
вивільнило його від прямої залежності та злитості з практикою, дало йому
змогу розвиватися більш інтенсивно і усвідомлено, формувало професійну
діяльність у сфері мистецтва, науки, філософії.

Поділ праці на фізичну і духовну значною мірою обумовлювався появою
нової соціально-економічної ситуації: виникли приватна власність і
пов’язане з нею відчуження праці, експлуатація людини людиною, класова
диференціація суспільства.

По-третє, історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в
суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному
виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби
панівного класу стають пануючими ідеями і потребами. Проте така
закономірність ніскільки не принижує культурної і естетичної цінності
мистецтва класового суспільства, оскільки кожен клас при всій своїй
класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні
ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Разом з тим такий
підхід до історії мистецтва надає можливість відшукати і зрозуміти
причини та об’єктивні обставини виникнення і розвитку історичних форм
мистецтва з точки зору як змісту, так і форми, розподілу його на
професійне і народне.

По-четверте, мистецтво розвивається лише у тісному зв’язку з
соціально-економічним та духовним життям суспільства. Цей зв’язок не є
прямою залежністю одного від другого, а складним діалектичним
взаємозв’язком, що вимагає щоразу конкретно-історичного аналізу. Історія
мистецтва дає нам приклади як прямої, так і зворотної залежності його
від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є
також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї надбудови в соціальному
розвитку.

По-п’яте, функції мистецтва в залежності від його конкретно-історичної
форми здатні змінюватися; важливість мистецтва оцінюється в кожну епоху
по-різному: головною вважається то виховна, то гедоністична, то
дидактична або інша функції.

Разом з тим сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоч світ
мистецтва, його види і жанри, стилі і художні школи, його
взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за
різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва
полягає в творчості. Саме вона, творчість, визначає і процес творення
мистецтва, і процес його сприйняття.

Говорячи про естетичну діяльність, яка існує в контексті суспільної
практики, ми наголошували на її творчому характері. Але ж естетична
діяльність значно збагачується, коли відділяється від практичної й існує
самостійно, сприяючи розвиткові творчих здібностей людини. Звичайно,
мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. Проте ці потреби
нерідко не можуть реалізуватися через соціально-економічну обмеженість
умов життя конкретно-історичного суспільства. Саме тоді за допомогою
мистецтва (воно стає переважно духовною формою діяльності) людина
здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства,
реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати,
творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим
людина створює умови для реалізації багатих потенційних можливостей
життя кожного індивіда.

Література:

Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. Т.І. Введение. – М., 1968. – С.7-97.

Каган М.М. Эстетика как философская наука: Учебник. – СПб, 1997.

Канарский А.С. Диалектика эстетического процесса. Ч. 1. Гл. ІІІ. § I.
Субъект и объект чувственной деятельности. – К., 1974. – С. 118-134.

Кучерюк Д.Ю. Естетика праці. – К., 1984.

Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. – К.: Вища
школа, 1997, 2000.

Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. – М., 1978.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020