Село Бовшів (реферат)

Реферат на тему:

Село Бовшів

План

Вступ………………………………………………………….
………………….3

Виникнення населеного пункту. Версії щодо походження
назви………………………………………………………….
………………………….4

Сторінки літопису до ХІХ
ст…………………………………………….8

Історія села в ХІХ –ХХ
ст………………………………………………..9

Відомі люди –уродженці
села………………………………………..13

Пам’ятки і визначні місця населеного пункту………………….16

Висновок……………………………………………………….
……………..21

Використана
література………………………………………………..22

Вступ

Хто не знає свого
минулого,

Той не вартий
свого майбутнього.

М.Т.Рильський

І це насправді так. Жодний народ, жодна нація не може творити своє
майбутнє, забувши при цьому про своє минуле.

Село Бовшів характерне тим, що воно є одним з найстаріших сіл Галичини,
а також тим, що в його історії віддзеркалюється все, що діялося колись
і відбувається тепер на просторах нашої багатостраждальної Батьківщини.

Бовшiв -село, розташоване на березi р. Гнилої Липи (лiва притока
Днicтpa), бiля пiднiжжя Касової гори, за 10 км вiд районного центру.
Існує багато версій щодо походження назви села. Вперше згадується с.
Бовшів в Іпатіївському літописі за 1152рік на 453 сторінці: “…І пішов
посол Петро до свого князя без нічого, оскільки діло йшло до вечора, він
переправився через Дністер і заночував у Бовшеві…”

У нашому селі є багато археологічних, історичних пам’яток
Архітектурною пам’яткою є Церква Зiшестя Святого Духа. Споруджена в
1885р. на фундаментi старого храму. Дерев’яна, однокупольна, хрещата у
планi. Освячена пiд час канонiчної вiзитацiї в 1888 р. станicлавським
епископом Юлiаном Пелешем, а вдруге –в 1906 р. –митрополитом А.
Шептицьким. У притворi храму зберiгаються 2 iкони XVIII ст. — «Страшний
суд » i «Розп’яття Іcyca Христа», а в захристi — 2 iкони цього ж
перiоду iз зображеннями евангелicтiв Івaнa, Матвея, Марка i Луки.

На подвiр’ї церкви парафiяни встановили 2 дерев’янi однораменнi хрести з
нагоди 92-ї рiчницi Святодyxiвського храму (1977) та 1000 -лiття
хрещення Київської Pyci (1988).

Касова гора –пам’ятка природи .Охороняеться дiлянка степу, що
простягаеться вздовж лiвого берега р.Гнилої Липи. Тут збереглися
унiкальнi рослини – ковила найкрасивіша та ковила довголиста, а також
ряд рідкісних ендемічних i релiктових видiв (астрагал датський, волошка
тернопiльська, осока низька, жовтець Запаловича та iн.).

1. Виникнення населеного пункту. Версії щодо походження назви.

Бовшiв —

село, розташоване на березi р. Гнилої Липи (лiва притока Днicтpa), бiля
пiднiжжя Касової гори, за 10 км вiд районного центру. Подiляється на
тaкi частини: Вигiн, Горб, Дворище, Кут 1 i Кут 2, Оболоня, Пiдгай 1 i
Пiдгай 2, Пiдстав, Середiвка. Через населений пункт проходить авто шлях
Заднicтрянське — Бiльшiвцi.

На 1 сiчня 2001 р. в Бовшевi проживало 1565 осiб, налiчувався 591 двiр.
Типовi прiзвища жителiв: Барткiв, Вiльчик, Ворончук, Курдидик, Курляк,
Мартинiв, Мурафа, Паук, Цимбалicтий, Шувар.

Існyє декiлька версiй щодо походження назви населеного пункту. У самому
селi побутує легенда, що в давнину у Бовшевi знаходилася пристань, яку
ототожнюють iз лiтописним Большим причалом. Обмiлiння Днicтрата Гнилої
Липи призвело до втрати первiсної назви. Зберiгся лише перший її
компонент Большой, що пiзнiше трансформувався у Болшев (Бовшев, Бовшiв).
До речi, у пiвнiчнiй частинi села упритул до старого русла Гнилої Липи
ще й зараз знаходяться залишки довгого насипу, поблизу якого пiд час
будiвництва греблi Бурштинської ДРЕС було виявлено вкопанi в землю
зрiзанi стовбури дуба. Деякi дослiдники вважають, що саме тут
розмiщувався Большой причал. Краєзнавець М. Миронюк притримуеться
iншої вepciї щодо утвореиня топонiму Бовшiв. На думку дослiдника, його
треба пов’язувати з давнiми двочленними слов’янськими iменами типу
Большеслав, Большемир, Большегост, що мали однакову усiчену форму —
Больш (Болш), а пiзнiше i Бовш. Учитель Бовшiвської школи І. Калитчук
(нинi покiйний) вважав, що назва населеного пункту вказує на те, що воно
ще вдавнину вiдзначалося своїми розмiрами.

Знаxiдки перших слiдiв людини на теренах села вiдносяться до доби
мезолiту (Х-VI тис. до н.е.). Опicля на цiй територiї почергово
знаходили собi пристановище нociї 15 археологiчних культур. У VІІ- VI
тис. до н.е, тут проживали племена раннього залiзного віку. На змiну їм
у IV-III тис. до н.е. прийшли переселенцi з пiвденних районiв
Поднicтров’ я. Залишене ними поселения вченi вiдносять до
пiдкарпатськоiї культури шнуровоiї кераміки.

У 60-х рр. ХХ ст. в заплавi Гнилоiї Липи на невеликому пiдвищеннi (ур.
Дворище) археологи натрапили на слiди трипiльського поселення, яке
датується 3000-2250 рр. до н.е. Пiсля трипiльцiв територiю сучасного
Бовшева освоюють представники кельтськоiї культури (кiн. 1 тис. до
н.е.). Вони мешкали в землянкових житлах, одне з яких було виявлене пiд
час розкопок. У цiй землянцi знайдено типовi кельтськi ребристi сiтули,
амфоровиднi вази, горщики зi звуженою шийкою, миски i багато ліпного
посуду з типовим кельтським орнаментом.

На багатошаровому поселеннi Бовшiв I у 1962-1964 рр. археологи В. Баран
та Л. Крушельницька виявили слiди проживання представникiв пiзнього
етапу комapiвcькoї культури (1500-700 рр. до н.е.) та культури Ноа
(ХШ-ХI ст. до н.е.). Довгий час обидва племена спiвicнували поряд, але
згодом нociї культури Ноа витicнили своїх cyciдiв, а частину з них
асимiлювали.

У Х-УІІI ст. до н.е. терени Бовшева заселяють племена голiградської
культури фрaкiйського гальштату. Дослiдники припускають, що цi племена
етнiчно пов’язaнi iз засновниками гальштатського поселения в районi
верхнього Надтисся i щосаме звiдти слiд виводити їхнє походження.

Археологи також виявили на територiї населеного пункту знахiдки, що
належать культурам черепинсько-лагодiвської групи (кін. VІІ — V ст. до
н.е.), епохи раннього залiзного віку та поморськiй (кiн. IV-ІІ ст. до
н.е.). Проте недостатня кiлькiсть знайдених матерiалiв виключае
можливiсть повної характеристики цих маловивчених культур.

У 1962 р. Л. Крушельницька вiдкрила на лiвому березi Гнилої Липи поблизу
Бовшева слiди життедiяльностi племенi латенської культури (П-I ст. до
н.е.), носiями якої, очевидно, були дакійськi племена, що прийшли з
території сучасної Pyмyнiї.

Значну цiннicть для слов’янської археологiї становить поселення
липицької культури (I-Ш ст. н. е.), представники якої займалися
землеробством (про що свiдчать довгостроковi житла i наявнicть великих
господарських ям) та скотарством. Бiльшiсть вчених вважають їx
вiдгалуженням одного iз дакійських племен.

За 2 роки (1962-1964) на поселеннi Бовшiв археологи дослiдили територiю
площею 2700 м. кв., на якiй вiднайшли 8 землянкових жител, 47
господарських ям i 19 вогнищ, зiбрали велику колекцiю лiпної та
гончарної керамiки. До унiкальних знахiдок вченi вiдносять пальчасту
бронзову фiбулу. Уci цi пам’ятки належать носiям черняxiвської культури
(III-V ст. н.е.).

У зв’язку з будiвництвом Бурштинської ДРЕС львiвськi археологи в
1960-1964 рр. провели дослiдження на обох берегах р. Гнилої Липи, де
виявили житла iз чималою кiлькiстю улaмкiв лiпного посуду, типового для
культури празького типу (VI-VII ст.). У цей же час на правому березi
рiки в урочищi Сулива В. Баран i Р. Чайка розкопали житло-напiвземлянку
iз глиняною пiччю, 2 господарськi споруди, 4 ями та 5
наземних печей, датованих XI-XIII ст. Серед знахiдок особливо видiлялася
iконка «Благовiщення» (ХI ст.). Можливо, саме це давньоруське поселения
й дало початок Бовшеву.

Назва с. Бовшів походить від древнього Болшев, тобто поселення, яке
відзначалося своєю величиною. А за легендою, яка тут ходить, поселення
було розкинуте і лежало між повноводними ріками Дністром і Гнилою Липою
і, отже, було Большим Причалом. Згодом води Дністра змінили своє русло,
„відійшли” від поселення і заодно слово „Причал” пішло в забуття, ознака
величини залишилася як найменування поселення Болшев. В окремі часи
поселення настільки зменшувалося, що до назви Бовшів додавали слово
„малий” – Малий Бовшів.

Так засвідчує купча грамота за 8 березня 1402 року, за котрою якась
поміщиця Агнета подарувала „своє село Малий Бовшів у Галицькому повіті
архієпископу Якову Стрепі”. Такі корисні відомості про село, що виросло
на перехресті доріг: Галицького гостинця і водного шляху на Дністрі.

Вперше згадується с. Бовшів в Іпатіївському літописі за 1152рік на 453
сторінці. В той час на Русі було неспокійно. Це період феодальної
роздробленості і міжусобної ворожнечі. Удільні князі не завжди
підкорялися стольному граду Києву, на чолі якого стояв Ізяслав
Ярославович. Він прислав до Галича свого боярина Петра Борисовича, щоб
Володимир Володарович, Галицький князь, віддав Погоринську волость на
Волині. За ці землі почалася між ними суперечка вже давно і земля та
часто переходила з рук у руки. В цей час переможений Володимирко був
примушений підписати угоду про примирення і повернення цієї волості
Ізяславу, але пройшов рік, а Володимирко не думав виконувати цього
рішення. Галицьке князівство міцніло. Князь Володимирко, після того, як
жорстоко придушив повстання галичан, наложив нові податки на простий
люд, на селян –смердів, ремісників, що добре відчули на собі і жителі
поселення Бовшевi та інших прилеглих до Галича сіл, і щедро нагороджував
бояр, які підтримували його і з кожним днем відчував себе впевненіше.
Тому, коли до нього з’явився посол від Ізяслава, він відкинув вимогу
київського князя і відмовився віддати вище згадану землю Ізяславу, але
пройшов рік, а Володимирко не думав виконувати цього рішення. Галицьке
князівство міцніло. Князь Володимирко, після того, як жорстоко придушив
повстання галичан, наложив нові податки нв простий люд, на
селян-смердів, ремісників, що добре відчули на собі і жителі поселення
Бовшева та інших прилеглих до Галича сіл, і щедро нагороджував бояр, які
підтримували його. Тому, коли до нього з’явився посол від Ізяслава, він
відкинув вимогу київського князя і відмовився віддати вище згадану
землю Ізяславу. Володимирко Володарович вже хворів серцем, а характером
був палкий. Він зневажливо вислухав посла і не тільки відкинув вимогу
князя Ізяслава, але й познущався над послом Петром Борисовичем, бо той
колись заставив князя Володимира цілувати хрест, тобто поклястись в
тому, що віддасть київському князеві Погоринську волость.

І пішов посол Петро до свого князя без нічого, оскільки діло йшло до
вечора, він переправився через Дністер і заночував у Бовшеві.

Володимирко, відіславши посла, знав, що з прибуттям цого в Київ, князь
Ізяслав вирушить із своїми військами на Волинь проти нього. І знову
будуть бої, знову кровопролиття…

Недобрі думки точили князя, коли він піднімався по сходах до своїх
теремів, повертаючись із богослужіння із церкви Спаса.

І раптом… як грім, якби хто ударив його в плече. Похитнувся князь і
впав. Збіглася челядь, стривожились бояри, але князь помер.

Ще зовсім юний син Ярослав послав негайно в Бовшів свого гінця, щоб
повернути посла назад в город. Коли Петро повернувся, застав Галич у
жалобі. Молодий князь перепросив посла Ізяслава і цим відвернув ще одну
братовбивчу війну. Він покорився київському князеві і погодився віддати
Погоринь. Про ці події описують нам наші земляки –письменники Роман
Федорів у книзі “ Отчий світильник” та Степан Пушик у романі “Галицька
брама”.

Сторінки літопису до ХІХ ст.

У ХV ст. Бовшiв належав українському спольщеному роду Спiчникiв:
земському cyддi Николi (зг. в 1435 р.), його дочцi Катеринi (зг. в
1435-1447 рр.) та синовi –пiдсуддi землi Галицької Івaнoвi (зг. в
1447-1474 рр.). У 1474 р. Іван Спiчник переписав село своїй дружинi
Aннi. Наприкiнцi ХV ст. Бовшiв переходить у королiвську власнicть.

Уявлення про життя населеного пункту у ХV-ХVI ст. дають нам королiвськi
люстрацiї землi Галицької та Перемишльської. У цей час селянство за
своїм економiчним становищем дiлилося на кiлька категорiй. Так, у ХV ст.
в Бовшевi проживали королiвськi сокольники та каланнi люди, тобто
невiльнi. Королiвськi сокольники мали власнi господарства, вiдробляли
панщину i сплачували податки. Каланнi ж люди звiльнялися вiд будь-яких
повинностей. М. Грушевський вважав, що це були королiвськi слуги
рiзних категорiй. Спiльним для цих обидвох верств населення було те, що
їм заборонялося без дозволу старости покидати село. У 1441 р. в Галичi
вiдбувся суд, на якому позивачами виступало двое селян iз Бовшева, а
вiдповiдачем –Галицьке староство. Крiпаки судилися за право виходу iз
села, але програли справу.

Детальнiшy iнформацiю про населений пункт доносять до нас люстрaцiI за
1564-1566 та 1570 рр. На той час Бовшiв населяли кметi (кopiннi жителi)
та пiдсадковi селяни (категорiя переселенцiв з iнших населених пунктiв
Галичини). Вищевказанi документи називають iмена, а в деяких випадках i
прiзвища 22 кметiв та 12 пiдсадкових (вказувалися тiльки глави сiмей).
Основна частина податкiв лягала на плечi кметiв. Вони 3 днi в тиждень
вiдpобляли панщизнянi повинностi (працювали на рiзних роботах) та щороку
сплачували по 6 гривень чиншу i по 4 мiри пшеницi. Пiдсадковi селяни
обслуговували двiр.

У XV-XVI ст. Бовшiв перебував на руському правi. Управителем у селі був
отаман, посаду якого в 1564-1566 рр. Займав якийсь Юрко. Село мало свою
церкву, а також корчму (в даному випадку йдеться про заїжджий двiр),
котру воєвода руський вiддaв на утримання мисливцям. У нiй часто
зупинялися на вiдпочинок проїжджi купцi. Своїх волiв та коней вони
випасали на великому пасовиську, що знаходилось поблизу корчми, i за це
сплачували певну грошову суму.

У 1570 р. люстрaцiя повiдомляе про осiлиx людей (21 особу), якi
працювали на пaнщинi i платили податки. Ними були вже згадувaнi кмeтi.
Пiдсадкових селян (12 осiб) тепер називали загородниками, тому що вони
були осадженi на менших фунтах або й на самих лише обiйстях (загородах),
без орної землi. Як i рaнiше, вони не платили податкiв, а лише
обслуговували панський двiр. Бовшiвцi, кpiм сiльськогосподарських робiт,
займалися також бджiльництвом та полюванням на бобрiв.

Важке становище крiпакiв змушувало їх покидати село. Так, у 1602 р. з
Бовшева до мicтечка Ремезовець утекли двi родини солодiвникiв. Втечi
селян спостерiгалися i в наступнi роки.

У 1-й пол. ХVII ст. населений пункт перейшов у власнicть полячки СофiЇ
КазановськоЇ (зг. в 1654 р.). У 1661-1665 рр. тут було 6 заселених
дворищ. Дiдичевi належали 2 стави на Гнилiй Липіi, млин та корчма (дiяла
вона й у XVIII-XIX ст.). Селяни 4 днi на тиждень вiдробляли панщину та
платили податки грiшми й натурою.

У XVI-XVH ст. Прикарпаття було одним iз важливих центрiв солеварiння.
Солянi джерела знаходилися i у Бовшевi. Для переробки ропи власники села
спорудили тут солеварню (зг. в 1783 р.), яка дiяла до першої половини
XIX ст.

Історія села в ХІХ –ХХ ст.

У 2-й пол. XIX ст. власником населеного пункту стала родина
Кжечуновичiв: Корнило (зг. в 1887 р.), Олександр (зг. в1896-1910 рр.) та
Софiя (зг. в 1931 р.).

У 1832 р. в Бовшевi вже дiяла пароxiальна школа, а в 1874 р. була
заснована 1-класна народна школа з укрaїнською мовою навчання.

27 травня 1906 р. на обiйcтi мicцевого жителя Михайла Цимбaлiстого
зiбралося бiльше тисячi селян, якi вирiшили розпочати безстроковий
страйк iз метою добитися вiд помiіщика вищої оплати прaцi. Оргaнiзатором
селянського заворушення був Івaн Переriнeць iз Кiнашева. За короткий час
страйк охопив i iншi населенi пункти Галицького повiту. Toдi ж у Бовшiв
масово ринули штрейкбрехери, проте зустрiли рiшyчy вiдсiч мiсцевих
жителiв. Так, Пахом Дубак поrpожував одному iз «ззйд», що його кинуть iз
моста в рiчку, якщо вiн ,,ламатиме страйк», а Гринь Мурафа rpoзився
когось iз них убити. Обидвох селян заарештували i запроторили до в’
язницi. Нanpикiнцi червня в Бовшевi працювало тiльки 80 прийшлих людей i
то пiд охороною 4 жандармiв. На початку липня для втихомирення
бyнтiвникiв уряд направив у село пiвроти солдатiв. Пiд кiнeць мiсяця
страйк було припинено. Помiщик Верещинський зобов’язався виплачувати
чоловiкам за роботу по 1 крб в день, жiнкам — по 80 гал., а молодi —
60-70 гал.

У 1-й пол. хх ст. в селі дiяли тaкi товариства й оргaнiзaцiї: читальня
,Просвiти» iм. М. Шашкевича (засн. 1 вересня 1907 р., перший голова
Порфирiй Корчинський), читальня iм. М. Качковського (засн. в 1910 р.),
каса Райфайзена (засн. в 1910 р.), «Cпiлка селянська» (зг. в 1910 р.).

У роки І Cвітової вiйни через Касову гору проходила лiнiя фронту. В
результатi вiйськових дiй село було зруйноване дощенту, а жителі
виселені.

24 червня 1919 р. кypiнь iм. гетьмана П. Дорошенка 24-го пixотного
полку УГА, що квартирував у Бовшевi, атакував полякiв на вiдтинкy
зaлiзницi Галич — Рогатин. Укрaїнським воякам допомагали мicцeвi селяни.
Вони виконували роль провiдникiв, виносили поранених iз поля бою,
надавали їм медичну допомогу.

Пicля вiйни на Касовiй ropi німцi налагодили видобуток алебастру
(алебастр — щiльний дрiбнозернистий мiнерал, рiзновид гiпсу;
використовуеться як матерiал для художнiх виробiв), а в самому Бовшевi —
його переробку та виготовлення різних виробiв. Найбiльшого розмаху
алебастровий промисел набрав у 1923-1924 рр. У середині 20-х рр. весь
видобуток цього мінералу зосередився в руках дiдича Кжечуновича. Biн
зaкyпив також декiлька вepcтатів для переробки сировини. Верстати у себе
вдома мали й деякi заможнi бовшiвцi: Семен Романишин, Микола Курдидик,
Михайло Бартманський, Івaн Жовнiрчук, Баюла i Барткiв. На алебастровому
промислi працювала бiльша частина жителiв села. Художнi вироби iз цього
мiнералу (пудреницi, попiльницi, вази тощо) продавалися у Львовi,
Варшавi, Познанi та iншиx мicтax Речi Посполитої.

У 1925 р. в селi створено «Господарсько-споживчу спiлку» та кооператив
«Згода», а в 1928 р. –кооператив «Ощaднiсть». У 30-х рр. в Бовшевi дiяли
товариство «Biдродження», Союз yкpaїнoк, «Сiльський господар» . Toдi ж
було засновано осередок ОУН, до якого увiйшли Дмитро Афтанас, Василь
Баран, Василь Барткiв, Богдан Курдидик (загинув у бою), Михайло
Курдидик, Нестор Курдидик, Михайло Курляк, Михайло Лaшкiв, Омелян
Лашкiв, Василь Маpтинiв, Андрій Цимбалicтий, Степан Мурафа. Останній
брав участь у терористичному aктi 1932 р., коли yкpaїнcькi патрiоти
вкинyли бомбу в будинок бовшівця Гаврила Баpткiва, що спiвпрацював iз
польською владою.

15 травня 1935 р. члени читальнi «Просвiти» на чолi з Ольгою
Цимбалicтою оргaнiзували урочистий заxiд для вшанування пам’ятi полеглих
бiйцiв УСС i УГА. На панахиду до Бовшева з навколишнix сiл зійшлося
понад 3000 осiб. Однак ця панахида не вiдбулася, бо бiльшiвцiвська
полiцiя розiгнала учасникiв процесiї, що йшла на кладовище. Але тi, що
несли вiнки, городами втекли на цвинтар i все таки поклали iX на могилу
воякам УСС та УГА. Оргaнiзатори цього заходу пiзнiше були покарaнi.

У березнi 1938 р. Рогатинське староство закрило читальню «Просвiти»,
мотивуючи це тим, що вона займалася недозволеною полiтичною дiяльнicтю,
«вимагала безоглядного послуху членiв проводовi товариства, удержувала
«Самоосвiтнiй гурток», бiблiотека тримала забороненi книжки: твори Т.
Шевченка, «Сотник Богдан Хмельницький», «Тарас Бульба» та iн., у будинку
був тризуб».

Восени 1939 р. на Прикарпаття «з визвольною мiсiєю» прийшли радянськi
війська. За вказiвкою нової влади були лiквiдовaнi yкpaїнcькi товариства
й оргaнiзaцiї. У 1941 р. сiм’ї Василя Горбатого, Івaнa Цимбaлiстого та
Володимира Цимбaлiстого (11 осiб) депортували у Красноярський край. 3
липня 1941 р. Бовшiв окупували гiтлерiвцi. За три вoєннi роки в
Нiмеччину на примуcовi роботи було вивезено 78 осiб, спалено 35 двopiв.
25 липня1944 р. частини Радянської apії звiльнили село вiд фашиcтiв.
Всього на фронтах ІІ Cвітової вiйни загинуло 37 бовшiвцiв.

У повоєннi роки в навколишнix лiсах дiяли вiйськовi угрупування УПА.
Одними iз перших вiйськовий вишкiл у Карпатах ще в 1942 р. пройшли
Богдан Макарiй, Євгeн Стефанишин, Омелян Паращан. В рядах повстанської
apмії воювало близько cотнi мicцевих жителiв. Активно дiяла в околицi й
ОУН. Кущовими провiдниками були: Михайло Крупа (псевдо ,,Xмiль»;
1925-1949), Степан Курдидик (псевдо «Чорний»; 1918-1949), Степан Паук
(псевдо «Влодко»; 1929-1952), Василь Сосновський (псевдо»Гонта»;
1925-1950).

30 травня 1947 р. емдебисти вбили у селі керiвника Бурштинського проводу
ОУН Є. Стефанишина (псевдо «Комсомолець»), органiзaцiйного референта
районного проводу ОУН Б. Маслiя (псевдо «Лагун») та члена районного
проводу ОУН Я. Кругляка (псевдо «Зуб»). 20 травня 1950 р. в Бовшевi
загинув керiвник кущового проводу ОУН Івaн Варнава (псевдо «Думний»). За
нацiоналiстичнi переконання та допомогу пiдпiллю органи МВС-МДБ протягом
1946-1952 рр. вивезли iз села 52 сім’ї (169 осiб). В 1947 р. у Львовi
була заарештована та заслана на 10 рокiв у табори Казахстану уродженка
Бовшева Анастасiя Тершаковець (Мурафа, 19161983) –дружина крайового
провiдникаУПА Львiвського краю Зiновiя Тершаковця («Федiр»), активна
членкиня товариства «Просвiта» та Союзу українок.

Наприкiнцi 40- х рр. у Бовшевi було створено колгосп iм. Верховної ради
СРСР, який у 1969 р. перейменували в радгосп «Бовшiвський». До його
складу входили тaкi села: Бовшiв, Заднicтрянське, Бiльшiвцi, Поплавники,
Приднicтров’я, Демешківцi, Нiмшин. У 1957 р. став до ладу цукровий
завод, а в 19621969 рр. на полях мicцевого колгоспу було споруджено
Бурштинську ДРЕС. Запрацював у селi також цегельний завод потужнiстю
1200 тис. штук цегли в piк та ткацький цех, що випускав 207 тис.
погонних мeтpiв полотна щорiчно. У 80-х рр. розпочав свою роботу
шлакоблоковий завод.

Наприкiнцi 1989 р. в Бовшевi було засновано Товариство yкpaїнської мови
iм. Т. Шевченка (голова — П.Баpткiв) та Союз yкpaїнок (гол. Нaдiя
Курдидик), а в 1990 р. — осередки НРУ й УРП. З iнiцiативи новiтнix
органiзaцiй та на кошти громади у селі в 1990 р. було споруджено
пам’ятник Т. Шевченковi.

У 1992 р. бовшiвцi вiдсвяткували 840-рiччя з часу першої письмової
згадки про село. Тодi ж при мiсцевiй школi було створено музей icтоpiї
Бовшева за сприянням вчителя нiмецької мови Калитчука Івaнa Федоровича
(помер у 1995 р.). Останнiй поповнив його експозицiю власними колекцiями
монет та холодної зброї часiв І Cвітової вiйни. 3 1994 р. при
Бовшiвськiй загальноосвiтнiй школi І-ІІ ступенiв дiеє фiлiя Гaлицької
художньо-ремicничої школи, в якiй дiти опановують ази обробки алебастру.

На даний час у Бовшевi дiють Народний дiм, бiблiотека, дитячий садок,
пошта, фельдшерсько-акушерський пункт (3 працiвники) та 4 крамницi.
Заснована на базi колгоспу агрофiрма «Бовшiвська» спецiалiзуеться в
основному на тваринництві.

4. Вiдомi люди — уродженцi села

Барднгула Парасковiя Матвiївна (псевдо «Тамара»; 3.11.1926-1946, с.
Нiмшин) районова провiдниця Червоного Хреста.

Курдидик Анатоль (нар. 1905 р.) –журналiст , письменник. У
1930-1939 рр. працював спiвредактором львiвської газети «Недiля». Пicля
вiйни eмirpyвaв у Канаду. Був редактором газети «Вiльне слово» у Торонто
(1956-1960 рр.) та ,,Новий шлях» у Вiннiпезi (з 1961 р.). Автор ряду
публiцистичних i науково-популярних статтей, вiршiв, оповiдань, повicтей
(«Три королi i одна дама», 1943 р.).

Курдидик Ярослав (нар. 1909 р.) –журналiст , письменник. У
30-х рр. працював у журналi «Новий час» (Львiв). Пiсля вiйни eмiгpyвaв у
США. Друкувався в журналi «Свобода». Автор збiрки новел «Два кулемети»
(1954), «Серце i зброя» (1976), мiнiатюр «Етюди» (1955) та ряду статтей
на вiйськову тематику.

Лохоцькнй iпан (псевдо «Івась», «Больш», «Ручай»;
1922-9.09.1950) –керiвник вiддiлу пропаганди Бiльшiвцiвського районного
проводу ОУН.

Макарiй Роман (псевдо «Стрий»; 1923-26.05.1948,
с.Hiмшин) –керiвник вiддiлу пропаганди райпроводу ОУН.

Масляк Ірiй (псевдо «Голуб»; 1924-1949) –референт вiддiлу пропаганди
районного проводу ОУН.

Мурафа Михайло (нар. 9.09.1947 р.) –художник , член Спiлки художникiв
Укрaїни (з 1978 р.). У 1962-1967 рр. навчався у Kociвcькoмy yчилищi
декоративно-прикладного мистецтва. 3 1968 р. працює в галузi художньої
керaмiки в Івано-Фрaнкiвському художньо-виробничому комбiнатi. Учасник
обласних, республiканських та зарубiжниx виставок. Також займається
оздобленням iнтep’єpiв. Разом iз групою художникiв виготовив керaмiчне
панно (100 м.кв.) для Івaно-Фрaнкiвського муздрамтеатру, оздобив
декоративним рельєфом та скульптурними композицiями обласний ляльковий
театр, санаторiй-профiлакторiй ,,Карпати» у м. Яремчi, caнaторії в селах
Мiзунь i Гута, дитячий садок ,,Карпатська казка», культурно -спортивний
комплекс «Бyдiвельник» та iн. Автор персональної виставки (м.
Івано-Фрaнкiвськ, 1998 р.).

Паращин Омелян (1923-1953) –булавний УПА. В пiдпiллi з 1944 р. Був
полiтвиховником спершу coтнi, а пoтiм куреня ,,Недобитого», що дiяв на
теренах Косiвщини. Автор рукописного збiрника поетичних твopiв
(неопублiковaнi оригiнали зберiгаються в apxiвi СБУ м.
Івано-Франкiвська). У 1949 або 1950 рр. Потрапив до рук енкаведиcтiв.
Розстрiляний у Стaнiславськiй в’язницi.

Сенiв Михайло (нар. 22.04.1945 р.) доктор фiлологiчних наук. У 1966 р.
закiнчив iз вiдзнакою романо –германський факультет Львiвського
унiверситету. Працює у Донецькому унiверситетi.

Собкович Роман (нар. 28.10.1951 р.) –кандидат фiзико-математичних наук,
доцент, завiдувач кафедри математики Прикарпатського унiверситету.
Закiнчив з вiдзнакою фiзико-математичний факультет Івано –Франкiвського
педiнституту (1972) та аспірантуру при Інституті математики АН України
(1978-1981).

Стефанишин Євгeн (1924 –30 .02.1947 ) –керiвник Бурштинського проводу
ОУН.

Цимбалicrий Богдан (нар. 3.10.1934 р.) –громадсько -полiтичний дiяч,
член УГС (Українська Гельсинська спiлка). Брав активну участь у
заснувaннi осередку НРУ в м. Бурштинi. Оргaнiзатор розкопок мiсця
захоронения жертв НКВС у м.Збарaжi (Тернопiльщина), iнiцiaтop першого
перепоховання воякiв УПА на теренах Зaxiдної Укрaїни. У 1990-1992 рр.
–голова районної opгaнiзaцї УРП. 3 1993 р.– голова районного i
обласного ocepeдкiв УКРП (Укpaїнcька консервативна республiканська
партiя).

Цимбалicrий Богдан-Ярослав (5.08.1919 –16.08.1991) — укрaїнський
фiлософ, психолог, громадсько-культурний дiяч. Навчався у
Станіславiвській укрaїнськiй riмназії (1933 –1939). У 1939 р. став
членом ОУН. Здобував вищу oсвiтy на фiлософських факультетах спершу
Львiвського yнiверситету iм. І. Франка, а в 1941 р. —
Берлiнського університету (вiддiл психологiї). Пiсля зaкiнчення вiйни
навчався у Гeттiнгенськомy yнiверситетi. Наприкiнцi 40-х рр. захистив
докторську дисертaцiю на тему «Подiбнiсть та контраст величин при
геометрично-оптичних помилках». 3 1951 р. працював на посaдi директора
yкpaїнської програми icпанського нaцiонального paдio у Мадридi. Як
спiвавтор журналу «Орiєнте» опублiкував низку статей на рiзну тематику з
життя у тодiшньому СРСР: “Гомо Cовєтiкyc: міф та реальність” (1952),
,,Марксистська псевдорелiгiя i проблема людини», ,,Шкiльна система в
СРСР», «Ocвітa в СРСР» (1953), «Чи icнyє радянський гумaнiзм?» (1955),
,,Pyйнiвнi сили в радянському тотaлiтаризмi» (1955). У 1959 р. Б.
Цимбaлiстий переїжджає до США, де прaцює у псиxiатричнiй лiкарнi в
Оранжбурзi. 3 1960 р. –директор психологiчного вiддiлy в iнститyтi
перевиховання молодих правопорyшникiв у Джеймсбурзi, пiзнiше –директор
професiйної служби. Довгий час викладав курс психологiї у Раттерському
унiверситетi та вiв приватну психотерапевтичну практику. Брав також
активну участь у громадсько-культурному життi yкpaїнської дiаспори. Пiд
час навчання у Берлiнському yнiверситетi був заступником провiдника та
оргaнiзaцiйним референтом (до сiчня 1945 р.) Нaцiонaлiстичної
Оргaнiзaції Укpaїнських Cтyдeнтiв (НОУС), друкувався на cтopiнкax
,,Бюлетня НОУС’. Переїxавши дО США, Б. Цимбaлiстий матерiально
пiдтpимував вiдкриття iнституту укрaїнознавства при Гарвардському
yнiверситeтi. 10 poкiв очолював управу Українського музею у Нью-Йорку.
Автор ряду наукових та публiцистичних праць: ,,Родина i душа народу»
(1956), «Вростаючи у двi культури» (1987) та iн.

Цимбалicта Ольга (нар. 1950 р.) — доктор медичних наук, викладач
Івано-Франкiвської медичної академiї. Працю є в галузi дитячої
пульмонологiї.

Цимбалiстий Ярослав Іванович (нар. 1940 р.) — кандидат технiчних наук,
викладач Івано-Франкiвського технiчного yнiверситету нафти i газу.

Цимбалicтий Ярослав Ількович (нар. 1955 р.) — полковник авіації.
Закiнчив Пушкiнське вище вiйськове училище та Харківську повiтряну
академiю. Працює в м.Hoрінську Московської
областi (Росiя).

Шувар Богдан (нар. 13.05.1941 р.) –кандидат математичних наук, доцент
кафедри обчислювальної математики i програмування Львiвського
полiтехнiчного iнституту.

Шувар Івaн (нар. 1954 р.) –кандидат природничих наук, викладач
Львiвської сiльськогосподарської академії.

Шувар Роман (нар. 1951 р.) -кандидат фiзико-математичних наук,
старший спiвробiтник вiддiлення геодинамiки вибуху (ВГВ) iнституту
геофiзики Нацiональної АН України. Закiнчив мexaнікoматематичний
факультет Львiвського державного унiверситету iм. І.Франка. У1987 р.
захистив дисертацiю на тему «Диференцiальнi рiвняння та математична
фiзика» .

Пам’ятки і визначні місця населеного пункту.

Археол. Поселения Бовшiв ІІІ, на пiвденно-зaxiдному сxилi невисокого
горба, на березi безiменного струмка. Biдcтaнь до села — 1 км. Мезoлiт
(X-VI тис. до н.е.), рaннiй зaлiзний вiк (VII-VI тис. до н.е.). Знайдено
пластини та вiдIщепи з легкою патиною i без неї (мезолiт), фрагменти
керамiки (VII-VI тис. до н.е.).

Археол. Поселення Бовшiв І, в урочищi Больчак, на дрyгiй надзаплавнiй
тepaci лiвого берега р. Гнилої Липи, за 1 км вiд села. Трипiлъська
культура (3000-2250 рр. до н.е.). Пiдйомний матерiал: фрагменти
керaмiки, кремневіi знаряддя та вiдщепи, зернотерки.

Археол. Поселення Бовшiв ІІ, в урочищi Сулива, за 1,5 км вiд села.
Багатошарове: пiдкарпатська культура шнурової керамiки (IV-III тис. до
н.е.), комарівська культура (ХV-ХI ст. дон.е.), культура Ноа (ХIII-ХI
ст. до н.е.). У 1961 р. львiвський археолог Л. Крушельницька виявила
тут грунтове скорочене похования iз трупопокладенням дорослої людини,
неподалiк голови якої лежали горщик i кiстяне долото, а бiля нiг –амфора
. Знайдено також слiди ями, заповненої керамiкою i роговим псалiєм,
кiстками тварин та виробами з них.

Археол. Поселения Бовшiв IV, мiж селами Бовшiв i Коростовичi, на першiй
надзаплавнiй тepaci лiвого берега Гнилої Липи, на мисовидному вистyпi
плато. Із трьох cтopiн обмежене лiсом. Голiгpадська культура
фрaкiйського гальштату (Х-ХШ ст. до н.е.), Давня Русь (XI-ХШ ст.).
Знaxiдки: голiгpадська i давньоруська кepaмікa.

Археол. Поселения, в урочищi Пiдлiски, на пiвденному сxилi надзаплавної
тераси лiвого берега р. Гнилої Липи. Багатошарове: лiнiйно-стрiчкова
кepaмiкa (IV-ш тис. до н.е.), трипiлъська культура (IV-ш тис. до н.е.),
культура шнурової керaмiки (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), комapiвcькa культура
(ХV-ХІ ст. до н.е.), культура Ноа (ХШ-XI ст. до н.е.), гoлiгpадська
культура фрaкiйського гальштату (Х-VШ ст. до н.е.), рaннiй зaлiзний вiк
(VII-VI ст. до н.е.), поморська культура (VI-п ст. до н.е.), пiзнiй
латен (1 ст. н.е.), липицька культура (I-Ш ст.), paннi слов’яни (VII-vш
ст.), Давня Русь (XII-хш ст.). У 1961-1962 рр. Бурштинська експедицiя
вiддiлy археологiї iнституту суспiльних наук АН УРСР пiд Kepiвництвом Л.
Крушельницької виявила 6 жител — 2 нaпiвземлянки чотирикутної (2,3 х 2,8
м) i квадратної (4 х 4 м) форм, 3 –видовженої овальної форми (6 х 3,5
м) з великими прямокутними вогнищами (1,8 х 1 м) i кам’яним черiнем та
одне землянкове житло, в якому знаходилася вимощена iз глини пiч.
Знайдено також залишки двох зольникiв та господарськi ями. Пiдйомний
матерiал: крем’янi, кам’янi та кiстянi знаряддя прaцi, черепки
вiдлiпного та гончарного посуду, кам’янi розтирачi, ваза з
пелюсткоподiбними вiнцями, вазочка, миски iз хвилястими краями, бронзова
шпилька, кiстяний псaлiй.

Apxiт. Церква Зiшестя Святого Духа. Споруджена в 1885р. на фундаментi
старого храму. Дерев’яна, однокупольна, хрещата у планi. Освячена пiд
час канонiчної вiзитацiї в 1888 р. станicлавським епископом Юлiаном
Пелешем, а вдруге –в 1906 р. –митрополитом А. Шептицьким. У притворi
храму зберiгаються 2 iкони XVIII ст. — «Страшний суд » i «Розп’яття
Іcyca Христа», а в захристi — 2 iкони цього ж перiоду iз зображеннями
евангелicтiв Івaнa, Матвея, Марка i Луки.

На подвiр’ї церкви парафiяни встановили 2 дерев’янi однораменнi хрести з
нагоди 92-ї рiчницi Святодyxiвського храму (1977) та 1000 -лiття
хрещення Київської Pyci (1988).

Іcт. Пам’ятний знак Братства тверезостi, на подвiр’ї церкви.
Встановлений у 1874 р. Являє собою чавунний трираменний латинський
хрест на постаментi. До нижньої частини хреста прикрiплено табличку з
написом: ,,1874″.

Іcт. Пам’ятпий знак на честь скасування панщини, на церковному подвip’ї.
Встановлений у 1888 р. Biднoвлений у 1990 р. Являє собою однораменний
латинський хрест, виготовлепий iз мармурової крихти.

Іcт. Пам’ятник односельцям, якi загинули на фронтах Великої Вiтчизняної
вiйни, у центрi села, на подвiр’ї Народного дому. Вiдкритий У 1987 р. На
подiумi встановлено постамент прямокутної форми з витесаним iз
мармурової кряхти погруддям радянського солдата, який у правiй pyцi
тримає автомат. На прикрiпленiй до постаменту таблицi викарбувано 35
прiзвищ загиблих.

Іcт. Пам’ятник Т. Шевченковi, у центрi села, навпроти церкви. Вiдкритий
27 травня 1990 р. Являє собою бетонне погруддя Кобзаря на прямокутному
постаментi, облицьованому мармуровими плитами чорного кольору, у верxнiй
чаcтинi якого позолоченими лiтерами викарбувано напис. Пам’ятник
встановлено на невисокому земляному насипi у формi зрiзаної пiрaмiди,
огородженомупо периметру металевим ланцюгом. Копiя напису:

«Т. Г. Шевченко 1814-1861.

В честь 175-рiччя Тобi, Кобзарю, присвячуємо:

«Борiтеся поборете!

Вам Бог помагaє! За Вас правда, за Вас слава

i воля святая ”.

(Т. Шевченко).

Іст. Дiлянка могил воякiв УПА, на сiльському цвинтарi. Упорядкована в
1990 р. Похованi вояки УПА, що загинули в Бовшевi у боях iз нiмецькими
окупантами та вiйськами НКВС в 1942-1952 рр. 36 могил огороджено
бетонним бордюром i металевим ланцюгом.

Іст. Могила воякiв УСС, на сiльському кладовищi. Похованi троє сiчових
стрiльцiв. У 20-30 рр. на мicцi могили стояв хрест, виготовлений iз
пicковика. Пicля приходу бiльшовикiв його знищили. В сер. 80-х рр. у
братськiй могилi було перепоховано останки колишнього сiчового стрiльця
Савки, уродженця Бовшева, який oстaннi роки свого життя проживав у
Івaнo-Франкiвську , де й помер. На початку 90-х рр. могилу впорядкували,
висипавши на нiй невисокий земляний насип у формi зрiзаної пiрамiди та
встановивши латинський хрест iз мармурової кряхти. До хреста прикрiплено
табличку з написом:

«Борцям за волюУкраїни

Ми землю рiдну зросили кров’ ю,

Вiддали їй усе й життя.

Щоб ти зiгрiв її любов’ ю

І нic любов у .майбуття ”.

Іст. Символiчна могила борцям за волю України, у центрi села, злiва вiд
церкви. Висипана в 1995 р. на постаментi встановлено однорамеиний хрест
з прикрiпленим тризубом та три стели iз викарбуваними прiзвищами
односельцiв, полеглих у боротьбi за волю України (91 особа). Спереду до
постаменту прибудованi сходи, якi ведуть до хреста. Перед могилою, по
обидва боки вимощеної плитами дорiжки, встановлено 4 плити з написами.
Пам’ ятник виготовлений iз мapмypoвoї крихти. Могила обнесена по
периметру металевою огорожею. Копiї написiв на плитах:

злiва — 1-а плита: «Наша .мета –Укpaїнa свята

нездоланна ніким i нiколи ”.

2-а плита: «Прохожий зупинись i поклонись,

i всьо.му свimy розкажи,

що .ми полягли за Волю i Честь України ”.

Справа — 1-а плита:

«Здобудеш Укpaїнy або загuнеш в боротьбi за нeї»

2-а плита: «Шануй.мо тих, що сил не шкодували i

що життя своє вiддали, хоч ворoга не перемогли,

але нecкopeнi за волю полягли ”.

Іст. Пам’ятний знак загиблим льотчикам, у частинi села пiд

назвою Середiвка, на лiвому березi р. Гнилої Липи. Встановлений у 1995
р. на мicцi падiння вiйськового лiтака MІГ -29 УБ, котрий пiд час
виконання завдання зазнав aвapiї над селом. Рятуючи життя бовшiвцiв,
пiлоти спрямували падаючу машину в рiчку. на Micцi їxньoї загибелi
встановлено символiчний знак у виглядi крила лiтака, до якого
прикрiплено фотографiї льотчикiв та металеву табличку з написом:

«На цьому мiсцi 15 червня 1995 року

при виконаннi польотного завдання загuнув екiпаж лiтака

MІГ-29 УБ

майор Козлов Анатолiй Гeннадiйович, кaпimaн Захожий Cepгiй

Євгенович.

Вiчна їм па.м’ ять ”.

Справа вiд пам’ятника стоїть плита з мармурової крихти, на якiй
вигравiювано портрети загиблих пiлотiв, а пiд ними викарбувано написи.
Копiї написiв на стелi:

«Майор Козлов Анатолий Геннадьевич 3.02.1961 «.

«Капитан Захожий Сергей Евгеньевич 1.01.1969».

«Помним, любим, скорбим.

Родные, близкие, друзья.

Погибли при исполнeнии служебных обязанностей 15.06.1995 г».

Природ. Касова гора (з 1975 р. — комплексна пам’ятка

природи республiканського значения). Площа — 7 га. Охороняеться дiлянка
степу, що простягаеться вздовж лiвого берега р.Гнилої Липи. Тут
збереглися унiкальнi рослини – ковила найкрасивіша та ковила
довголиста, а також ряд рідкісних ендемічних i релiктових видiв
(астрагал датський, волошка тернопiльська, осока низька, жовтець
Запаловича та iн.).

Висновок

Отже, село Бовшів характерне не тільки тим, що воно є одним з
найстаріших сіл Галичини, але й тим, що в його історії, як в крапельці
роси, віддзеркалюється все, що діялося колись і відбувається тепер на
просторах нашої багатостраждальної Батьківщини.

У нашому селі є багато археологічних, історичних пам’яток та
архітектутурна пам’ятка –церква Заслання Святого Духа. Також будується
нова велика церква.

Касова гора –пам’ятка природи, замилує око будь-кого, особливо влітку.

У центрі села знаходиться школа І-ІІ ступенів. У школі є музей,
відвідавши який можна багато дізнатись про історію виникнення села,
розвиток села до ХІХ ст., а також розвиток населеного пункту у ХІХ –ХХ
століттях. Також тут міститься багато археологічних знахідок,
стародавніх знарядь праці, монет. Тут є одяг, який носили у давнину наші
предки, а також ще багато чого цікавого.

Використана література:

Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки , особистості.
/Арсенич П., Федунків З., Гандзюк Р. Та ін. –Івано –Франківськ :Нова
Зоря, 2001р.

Історія міст і сіл Української РСР. Івано –Франківська обл. /Зав. ред.
В.М.Кулаковський –К.,1971р.

І.Коваль, О.Мельничук. Археологічний Бовшів.

PAGE 8

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *