Рельєф. У межах Івано-Франківщини є території з рівнинним і гірським
рельєфом. Рівнини охоплюють 2/3 її території в північно-східній частині.
Решту площі займають гори Карпати. Межа гір чітко прослідковується по
лінії Болехів — Долина — Перегінськ — Солотвино —Надвірна — Яблунів —
Косів — Кути.
Територія в загальному плані знижується з північного заходу на південний
схід. Найменші абсолютні висоти (140 м над рівнем моря) приурочені до
заплави Дністра біля східного кордону області. Рівнини горбисті, густо
порізані долинами річок, з абсолютними висотами 300—400 м. В окремих
місцях вони перевищують 400 і навіть 500 м.
Найвища точка Івано-Франківщини — в горах Карпатах, якраз на кордоні із
Закарпаттям. Це одночасно і найвища вершина України — гора Говерла (2061
м). Розміщена вона в Чорногірському масиві, де вздовж хребта, що
розділяє згадані області, є ще три вершини «двотисячниці» (Ребра — 2001
м, Піп Іван (Чорна Гора) – 2022 м і Бребенескул — 2037 м). Більша
частина гір має висоти 1000—1500 м над рівнем моря.
Територія області лежить у межах двох великих тектонічних структур:
південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи
(Волино-Подільської плити) і Карпатської геосинкліналі. Остання в свою
чергу сама має досить складну будову. Перш за все, до її складу входить
Передкарпатський крайовий прогин із специфічними Зовнішньою і
Внутрішньою зонами, а також складчаста область Українських Карпат. У
межах Івано-Франківщини більшість дослідників виділяє у Карпатах Скибову
(Зовнішню антиклінальну), (Чорно-гірську (Внутрішню антиклінальну), а
також Сухівську, Рахівську і Мармароську зони.
Волино-Подільська плита являє собою схил Українського кристалічного
щита, її кристалічний фундамент занурений під потужну товщу (до 3000 м)
палеозойських і мезозойських відкладів, що мають нахил пластів усього
1—2 град. Палеозойські породи силуру й дивону, що відслоняються в долині
Дністра від Устечка (Тернопільська область) до Городниці, представлені
вапняками, сланцями, а молодші — червонобарвними пісковиками. З
мезозойських відкладів виходять на поверхню по Дністру юрські породи,
але найбільшу товщу утворюють вапняки і мегрелі морського походження
крейдового періоду. На піднятих ділянках на мезозойських породах
залягають морські відклади неогену.
Передкарпатський крайовий прогин є частиною Карпатської альпійської
геосинкліналі. Внутрішня зона вкрита потужною товщею (до 7000 м)
відкладів крейдового, палеогенового і неогенового періодів. Як правило,
всі вони морського походження, в окремих місцях зімнуті в пологі лінійні
складки. Зовнішня зона прогину відокремлена від попередньої
(Внутрішньої) лінією розломів. Вона має платформену структуру з
характерними куполоподібними складками і блоковою будовою, що спричинена
тектонічними розломами і скидами. Товщина осадочних порід сягає 3000 м.
Обидві зони зверху вкриті неогеновими полосами, що складаються з
пісковиків, конгломератів, глин, рідше мергелів і вапняків.
Власне карпатська Зовнішня антикліналь на Івано-Франківщині — це
підвищення, ускладнене насувами, які утворюють шість скиб типово
карпатського простягання. Зокрема, перша Берегова скиба насунута на
Внутрішню зону прогину на 20 км. В ядрах антикліналей кожної скиби
виступають тверді породи верхньокрейдового періоду, а крила їх складені
менш стійкими палеогеновими відкладами.
На Скибову зону з південного заходу насунута Чорногірська з великими
лускуватими структурами, утвореними породами крейдового періоду, які в
окремих місцях перекриваються палеогеновими.
Найпівденнішу частину області займає Мармароський кристалічний масив. Це
єдиний район у Карпатах, де на поверхню виходять найдавніші метаморфічні
утворення, покриті осадочним палеозойським та мезозойським чохлом.
Між Чорногірською і Мармароською зонами виділяють Рахівську та
Сухівську, які відрізняються від першої складом та віком осадочних порід
крейдового періоду мезозойської ери.
Вони покривають майже суцільнім шаром усю територію області. Найменша
потужність їх у Карпатах, де в окремих місцях на вершинах вони взагалі
відсутні. В міжгірських долинах, а також у Передкарпатті і на Поділлі
потужність порід четвертинного періоду сягає 10—15 м і навіть місцями до
30 м. Вони різноманітні за походженням, хоч переважають алювіальні,
делювіальні і водно-льодникові.
Загальна характеристика. Достатнє, а в гірських районах надмірне
зволоження території області, значне розчленування рельєфу визначили
утворення в її межах густої річкової сітки. Озер і боліт дуже мало і, як
правило, вони невеликі. Більшість річок області належить до малих, тобто
завдовжки від 10 до 100 км. Таких річок нараховують 152, а довших, ніж
100 км — тільки 5.
Вся територія Івано-Франківщини належить до басейну Чорного моря, а саме
близько 2/3 площі до Дністра, а 1/3 до басейну притоки Дунаю—Пруту.
Рельєф визначає гірський характер течії річок Карпат. Вони швидкі та
бурхливі. Дно річок кам’янисте й порожисте, часто зустрічаються
водоспади. Виходячи в межі Передкарпаття, ці річки, легко розмиваючи
пухкі гірські породи, виробляють широкі долини, розгалужуючись інколи на
численні рукави.
Річки Поділля мають рівнинний характер, спокійну течію, але долини, як
правило, глибокі і порівняно вузькі.
У живленні річок найбільша роль дощових вод, меншу частку становлять
снігові та підземні. Однак значимість їх дещо відрізняється в гірських і
рівнинних річках. Для перших дощове живлення становить приблизно 44%,
підземне — 6%, а 50% припадає на снігове. Для річок рівнинного типу 50%
води дають дощі, 13% — підземні джерела, а решту 37% — снігове живлення.
За режимом річки Івано-Франківщини можна віднести до двох типів. Дністер
і Прут із своїми правими притоками належать до річок з паводковим
режимом, ліві притоки — до річок з весняною повінню. Для річок з
паводковим режимом характерні весняні повені (квітень—травень), але час
від часу повторюються катастрофічні літні паводки, викликані випаданням
тривалих і сильних дощів у Карпатах. Особливо небезпечні паводки в
долині Дністра. Невеликі повторюються щороку, але найбільші на Дністрі
спостерігаються через 10—11 років. Зокрема1, зафіксовані дуже високі
рівні води в річці під час паводків у 1868 році, а також у 1941, 1969,
1980 та 1989 роках. Середня тривалість паводків 10—25 днів. Рівень води
в річці піднімався в цей період на 0,5—2 і навіть до 6 м за добу.
Для річок з весняною повінню характерні повені у березні— квітні,
пов’язані з таненням снігу, а також значні підняття рівня під час літніх
дощів чи, зимових відлиг. У роки із сухим літом на цих річках
спостерігається межень.
Загалом на річках Івано-Франківської області 60—70% річкового стоку
припадає на весняно-літній період. Малий стік узимку обумовлюється тим,
що на більшості річок утворюється льодовий покрив. Як правило, він не
стійкими і триває на рівнинних річках 2—2,5, а на гірських — 3—3,5
місяця. Формуватися льодостав починає в кінці листопада, стаючи
порівняно стійким у третій декаді грудня. Скресають річки в кінці
лютого, але в більшості випадків—на початку березня. Льодохід триває 2—5
днів.
Дністер. Дністер є другою за величиною річкою України маючи довжину 1362
км. Початок бере із Східних Бескидів у межах Львівської області на
висоті 920 м над рівнем моря. Через Івано-Франківщину Дністер протікає
протягом 200 км, маючи характер типової рівнинної річки. Долина його
порівняно широка у північній частині області, а нижче с. Нижнева стає
вузькою і глибокою, каньйоноподібною. Відзначається вона також значною
звивистістю, численними мандрами.
На Карпатські притоки Дністра припадає до 70% площі водозбору в межах
Івано-Франківської області. Найбільші з них— Свіча (107 км), Лімниця
(122 км), Бистриця Солотвинська (84 км), Бистриця Надвірнянська (93 км).
З Опільських приток найдовші —Свірж (69 км), Гнила Липа (86 км),
Нараївка (56 км), а з Покутських — Тлумач, Хотимирка, Лемець, довжина
яких не перевищує 35 км.
Живлення Дністра мішане, з переважанням снігового. Характерна весняна
повінь, яку спричиняє танення снігу і підняття рівня води у Карпатських
та Подільських притоках. Великі паводки, про які сказано вище,
спричинені водами Карпатських приток, а тому Дністер за типом належить
до річок з паводковим режимом. Наприклад, у Галичі щороку
спостерігається понад 200 паводків заввишки від 0,5 до 5 м. Найбільше їх
буває в березні, а також у червні й серпні.
Взимку Дністер майже завжди замерзає. Льодостав триває в різні роки від
кількох до 90 днів, наступаючи у листопаді або грудні. Скресання річки
починається переважно в кінці лютого і триває льодохід 5—8 днів.
Прут. Це друга за величиною річка Івано-Франківщини, яка і в її межах
бере початок. Витік Пруту — на висоті 1750 м, у сідловині між Говерлою і
Брескулом. Довжина річки до місця впадання в Дунай становить 910 км, а в
межах області протяжність Пруту до 150 км.
У верхній течії це типова гірська річка, що прорізає гірські хребти
глибокою долиною у напрямку з півдня на північ. Русло її ускладнене
великою кількістю порогів і водоспадів. Виходячи з передгір’я, Прут
повертає на південний схід, зберігаючи гірський характер течії, але
утворює вниз по течії широку долину з густою сіткою рукавів і старих
річищ Найбільші праві притоки Пруту — Пістинька (56 км), Рибниця (54
км), Черемош (80 км), а ліва — Чорнява (62 км).
Для річки характерний паводковий режим. Найвищі підняття рівня
спричинені літніми затяжними дощами в горах Льодостав, як і на Дністрі,
не стійкий, тривалістю в різні роки від 10 до 80 днів.
На території Івано-Франківщини їх мало. Найбільш поширеними є
озера-стариці, характерні для всіх великих річок Передкарпаття і
Поділля. Карстового походження озера найчастіше зустрічаються в межах
Опілля та Прутсько-Дністровської височини. У масиві Чорногора є карозі
озера, тобто льодовикового походження. До них відносяться Несамовите і
Маричейка.
Невеликі верхові болота зустрічаються у високогір’ї (Заросляк, біля
підніжжя г. Брескул), а також на річкових терасах (долини Лімниці і
Молоди).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
