Історія Коломиї (реферат)

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“Історія Коломиї”

Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у
глибину тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста
пам’ятки, які підтверджують, що майже 6 тис. років тому у цій місцевості
жили племена, які залишили після себе відому трипільську культуру.
Археологічні знахідки разом з пісенними джерелами засвідчують, що
Коломия належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка
про неї в Галицько-Волинському літописі під 1241 р.:

  … не можеши отдати ю сима, яко велиции князи держать сию Коломию на
роздавание оружникам…,

хоча на думку дослідників є всі підстави рахувати вік міста значно
більшим. Коломия починалася саме як місто воїн, як військова фортеця, що
охороняла Попрутську оборонну лінію на південному заході Давньоруської
держави. На думку археологів фортеця вже існувала в сер. XII ст., коли
кордони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю і основного сухопутного
торгового шляху — Берладської дороги, що вела з Галича на Волощину й
Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли чотири головні військові фортеці — у
Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях.

  Археологічні пам’ятки Коломиї належать до різних історичних епох.
Коломия історично прив’язана до Берладської дороги. Її західна частина і
до нині зберегла в місті свій історичний напрям і з давніх пір відома
серед коломиян під назвою Стара дорога. Обіч неї на високому пагорбі над
річкою Чорний потік стояла військова фортеця — перший укріплений центр
первісної Коломиї. І був навпроти фортеці, як і в кожному давньоруському
місті, торговий майдан, що й сьогодні називається Старий ринок, а на
південний схід від укріплення на високому лівому березі річки
розміщувалося велике міське поселення.

  Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали
існувати в сер. XIII ст. під час монголо-татарської навали. І цілком
можливо, що і Коломийська фортеця була спалена в 1259 р., коли
монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького
зруйнувати всі галицькі укріплення. Згодом, укріплений центр Коломиї
знаходився поблизу ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву
Старий двір. В документах за 1411, 1448 і 1517 рр. мова вже йде про
нього як про оборонний замок в Коломиї.

  Та часи змінилися на гірше і в сер. XIV ст. галицькі землі захопила
Польща і вже з того часу чужинці не покидали коломийських вулиць.
Чужинці стали господарями замку. На їх замовлення добиралися кольори
першого міського гербу, переважно їхні інтереси захищало надане місту в
1405 р. Магдебурське право. Коломия росла і розвивалася. Осівши на
протилежному правому березі річки Чорний потік, вона поступово дійшла на
півдні до старих берегів Пруту, розбудовуючись також на схід і захід.

  Для економічного зміцнення містові було надано низку важливих
привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу.
Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а
також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.

  Покуття, рівно Коломия, стояло на пограниччі Польщі, Угорщини та
Волощини і постійно було ареною не тільки міждержавних конфліктів і
грабіжницьких нападів, але і об’єктом меркантильних стосунків. В 1411 р.
місто з усім Покуттям було продане на 25 років молдавському господареві
Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти
Угорщини. З тих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів
дарували молдавським воєводам на утримання.

  В 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-ти тисячною армією
повстанського ватажка Івана Мухи. Напади чужинців розпочалися на початку
XVI ст. та особливо почастішали в I пол. XVII ст., що привело до великої
руїни. В 1498 році турки і волохи зруйнувавши місто пройшли аж на
Польщу. Відтоді вони майже щороку, а то й по кілька разів на рік палили
покутську землю. В 1502 і 1505 рр. Коломия була спалена, горіла вона і в
1513, 1520, 1531 і 1594 рр., але повністю, незважаючи на героїчний опір
коломиян місто було спалене в 1589 р., а населення було або забране в
ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і домініканський монастир, що
був вибудований над самим Прутом на захід від теперішнього Студентського
парку, а всі його мешканці були вирізані або повішені на хрестах
монастирського цвинтаря.

  В 1612 р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 р. —
чотири рази, в 1621 та 1624 рр. по два рази. Найбільше терпів
Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази.
Коломия тоді тричі була спалена і зруйнована. Польська хроніка за 1621
р. засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624
р. є запис, що татарами місто «з грунту знесене». Під час чергового
нападу в 1626 р.в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогу.

  Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново.
Враховуючи незахищеність міста перед нападами чужинця, а також
близькість будинків до Пруту, що постійно своїми водами завдавав шкоди
коломиянам, місто було перенесене далі на північ, на територію
теперішнього центру. Новий коломийський замок був вибудований на
пагорбі, на якому пізніше розмістилося подвір’я міської гімназії.
Підступи до нього з південно-східного боку заступав великий став,
залишки якого ще й сьогодні знаходяться в районі вулиці В. Винниченка
(колишня вулиця Мокра). Навколо замку був земляний вал з частоколом та
двома баштами а також великий рів з водою. В’їзди з боку Снятина та
Обертина перекривали звідні мости.

  На новому місці був збудований домініканський монастир. Основні його
споруди знаходились там де сьогодні стоїть церква св.Михаїла. На схід
від нього був монастирський цвинтар. Згодом, після ліквідації ордену
домініканців у 1788 р., монастир закрили, а його приміщення передали
магістрату. В 1855 р. на місці монастиря збудували церкву св.Михаїла.

  Середньовічна Ринкова площа в Коломиї суттєво відрізнялася від
теперішньої. За писемними свідченнями це була велика незабудована площа
з ратушею посередині. У 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім
магістратським архівом) і велику частину навколишніх будинків. Тому в
1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку «місто
збудувало блок домів для погорільців». З того часу в Коломиї почали
з’являтися муровані кам’яниці, поступово витісняючи старі дерев’яні
будівлі.

  Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було
добування солі з соляних «вікон» в передгірних селах поблизу Коломиї. У
1565 р. в місті було 50 зваричів солі. Особливе місце займала торгівля
сіллю. Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини
через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину
і Чехію. Таким чином розвиток Коломиї в першу чергу залежав від
торгового транзиту. Це особливо замітно, скажімо, на кількісті пекарів.
Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, які проїзджали через місто,
могли мати і до 300 возів, то стає зрозумілим, чому, наприклад, у
Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів тоді як в Белзі — 34, Холмі — 52,
Львові — 53, Кам’янці — 63. На той час в місті було 8 різницьких яток
(де забивали худобу), в Снятині — 6; 2 солодовні, 2 бровари, 2 млини. В
Коломиї добре дбали і про бджолярство — місто мало 57 пнів, тоді як в
Снятині було 20, а в Галичі — 21.

  Велике значення надавалося торгівлі. Місто мало особливі привілеї, які
забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а
виключно тільки в Коломиї. Крім того, купцям категорично забороняли
обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на
право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

  Будівництво нового замку, оборонних споруд міста лягали на плечі
коломиян важким тягарем. I пол. XVII ст. пішла на відбудову міста та
заліковування ран. І хоч татарські орди рідше з’являлися під стінами
міського замку, а загроза турецької навали була меншою, коломийські
міщани постійно відчували тягар податків, несправедливостей зі сторони
старости і війта, польської шляхти і магнатів, різних орендарів і
лихварів. Особливо обурювали збройні наскоки сусідніх магнатів, які
захоплювали худобу, грабували господарство, калічили людей. Це викликало
стихійні протести і навіть збройні виступи.

  Після побудови нового оборонного замку Коломия вже могла захищатися
від татарських нападів. В 1648 р. коли повстанські загони Семена
Височана діяли на Прикарпатті, якраз за стінами Коломийського замку
знайшла притулок польська шляхта з навколишніх містечок.

  В II пол. XVII ст. в селах Коломийського повіту, особливо в його
гірській частині посилився опришківський рух. Особливого страху наганяв
на польську шляхту Олекса Довбуш. Місто не раз ставало свідком суду та
прилюдної розправи над опришками.

  У 1772 р. після першого поділу Польщі, покутські землі разом з
Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від
Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої
власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 р. Коломия була
включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні
функції повітового центру. До 400-літньої полонізації краю додався
новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста стали виникати в
Коломиї німецькі колонії. Протягом XIX ст. уряд будує в Коломиї 6
військових казарм та 3 порохові склади. В місті концентрується велика
кількість війська, створюється до 70 карних загонів для боротьби з
опришками. В 1811 р. створюється Коломийська округа, межі якої і
колишнього повіту практично співпадали.

  Економіка міста на той час була нерозвиненою, природні ресурси майже
не використовувались. Основними галузями були млинарство, гуральництво,
винокурство, а також гончарство. У II пол. XIX ст. з розвитком нових
економічних відносин в Коломиї розвиваються приватні майстерні, цехи,
малі підприємства, заохочується вкладання коштів у спільні акціонерні
заклади, крамниці, склади, магазини. Згодом це дало можливість місту
вийти з кризового стану.

  Новий етап у розвитку Коломиї почався після вступу у дію в 1866 р.
залізниці Львів — Чернівці, а в 1866 р. Львів — Бухарест. В Слободі
Рунгуській знайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові — буре
вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали
залізничну вітку. З побудови залізничних шляхів у Коломиї та навколішних
селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло
лісопильне та цегельне виробництво, нових висот досягла торгівля.

  В 30-х рр. XIX ст. серед прогресивної частини коломийської
інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну потребу відродження
української мови, культури, народних традицій, звичаїв. Цьому особливо
сприяли погляди М.Шашкевича, Я.Головацького, І.Вагилевича, авторів
збірки «Русалка Дністровая» 1837 р., ідеї якої знаходили в Коломиї
найпалкіших прихильників і однодумців. Той період заклав основи
культурно-мистецьких традицій в Коломиї, започаткував зародження театру
і читалень. Тоді ж вперше на засіданні окружної Руської ради Микола
Верещинський говорив про необхідність відкрити гімназію.

  1860 р. в місті була відкрита друкарня М. Білоуса, в 1865 р. стала
виходити перша газета «Голос народний», а в 1867р. започатковане
книговидання. Після довгого домагання у 1861 р. відкрили гімназію, в
1876 р. — гончарну школу, в 1892 р. — школу деревного промислу та низку
загальних початкових шкіл. 1877 р. було засноване товариство «Просвіта»,
а в 1895 р. — «Коломийський Боян». Місто пустило в світ більше сотні
поетів, письменників, публіцистів, понад 70 художників, майже 30
артистів, композиторів, співаків. Вони і вивели згодом Коломию на рівень
визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини.

  Початок XX ст. знаменував вагомий поштовх до національного
відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902р. проводяться Січові
свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, у
травні 1914 р. відкривають пам’ятник Т.Шевченкові. Але починається перша
світова війна і місто направляє сотні своїх добровольців до лав січових
стрільців.

  15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. На околицях
міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук в руки противників,
чим ще більше укладнювалося життя коломиян. Під час перебування царських
військ був зруйнованим пам’ятник Т.Шевченка, заборонено видання
українських газет, журналів, книг, закрито українські книгарні і
бібліотеки, припинено діяльність товариства «Просвіта», навчання
українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква… 1
листопада 1918 р. у Львові було проголошено Західно-Українську Народну
Республіку. В ніч на 1 листопада військовий комітет перебрав владу і в
Коломиї.

  Але польські війська розпочали проти молодої республіки війну. 15
грудня 1918 р. місто урочисто провело на фронт 3-й Коломийський курінь.
Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як
100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в
Коломию увірвалися румуни, а 16 липня УГА змушена була перейти річку
Збруч. Над Галичиною знову на 20 років навис тягар окупації. Коломию
заполонили іноземці. Їм належав весь економічний потенціал, вся
адміністративна і судова влада, а також більшість житлового фонду в
центрі міста. Українська населення змушене було тулитися на околиці.

  Після 1939 р. в життя західних українців відбулися докорінні соціальні
зміни. Однак позначився і сталінський тоталітаризм: арешти, конфіскація
майна, заборона культурно-мистецьких та господарських товарств, творчих
спілок. Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав
та розстрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина
Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию. Місто
піднімалося з руїни і поверталося до життя. З висоти сьогоднішніх років
добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу
Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки властиві
адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції
арештували, а сім’ї вивезли в Сибір, розформували приватні і громадські
бібліотеки. Потерпіли римо-католицькі священники. Були зрйновані і
перебудовані храми.

  З історії міста, як і з історії краю були викреслені цілі сторінки,
сотні прізвищ видатних діячів культури Коломиї були зганьблені, а їхні
твори були піддані забуттю. Економічна структура міста будувалася за
єдиною системою повної і всебічної залежності від центру та сотень
підприємств — суміжників. Це наклало певний відбиток на господарський
розвиток поряд з легковою, харчовою і деревообробною промисловістю
з’явилися такі провідні галузі як машинобудування, металообробна і
будівельна промисловість. На базі колишніх дрібних майстерень виросли
нові підприємства, продукція яких стала відомою за межами країни.
Замітно зросли і можливості колишніх цеголень, докорінно модифікованих
та об’єднаних в єдине Заводоуправління будматеріалів. Далеко за межами
міста відома продукція гардинної, щетиннощіткової та паперової фабрики.
Сьогоднішня Коломия значно виросла і розширилася. З’явилися нові вулиці,
забудувалися колишні пустирі. Великі житлові масиви багатоповерхових
будов з’явилися на вулицях Леонтовича, Лисенка, Гетьмана Мазепи, Богуна,
Костомарова.

  У місті відновлена гуманітарна гімназія. В 1990 р. — через 27 років —
знову відновлено професійний театр. Місту повернено Народний дім. В
місті працюють Музей народного мистецтва Гуцульщини, музей писанки,
музей історії Коломиї. Двері в Коломию відкриті для всіх людей доброї
волі!

Використана література

«Коломия» — видавництво «Карпати» – 1991.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *