Ринок електронної інформації (реферат)

Реферат на тему:

Ринок електронної інформації

Характеристика секторів інформаційних послуг.

В галузях, що обслуговують ринок інформаційних послуг, спостерігається
стабільний високий рівень прибутків на вкладений капітал. Це пояснює
загострення конкурентної боротьби в цьому секторі, при чому новими
учасниками в ній стають, як широкопрофільні, так і спеціалізовані
організації (включаючи організації з інших секторах економіки). До таких
нових конкурентів відносяться фінансові організації, виробники офісного
та промислового обладнання, постачальники послуг зв’язку і крупні
підприємства роздрібної торгівлі. Успішно діючі організації цього
сектора фокусують свою увагу на забезпеченні інтегрованих ринкових
послуг, тим самим сприяючи ліквідації проміжних ланок. Впровадження
інтерактивного обміну інформацією між будь-якими абонентами і створення
всесвітньої інтегрованої системи підтримки угод між постачальниками та
споживачами стає вже реальністю.

Структура ринку електронної інформації.

Інформаційні ресурси є безпосереднім продуктом інтелектуальної
діяльності найкваліфікованішої і творчо активної частини населення. В
більшості випадків результати діяльності зберігаються у вигляді
структурно організованих типових масивах даних. Тому бази даних
виступають основою абсолютної більшості видів електронної інформації, що
надаються на сучасному інформаційному ринку і розглядаються, як
організована сукупність однорідних записів в електронній формі.

Ринок електронної інформації включає такі три основні сегменти:

Сегмент ділової інформації;

Сегмент інформації для спеціалістів.

Сегмент масової споживчої інформації та побутових послуг.

Структура сегменту ділової інформації.

Сегмент ділової інформації охоплює:

біржову і фінансову інформацію, а саме інформацію про котування цінних
паперів, валютні курси, дисконтні ставки, ринок товарів і капіталів,
інвестиції, ціни, яка надається біржами, спеціальними службами біржової
і фінансової інформації;

економічну і статистичну інформацію — числову економічну, демографічну,
соціальну, інформацію у вигляді рядів динаміки, прогнозних моделей ,
оцінок і т.д.;

комерційну інформацію — інформацію з підприємств та фірм про їхню
продукцію, ціни, керівників та інше;

інформацію комерційних пропозицій — інформацію про купівлю — продажу по
визначених товарних групах;

ділові новини в сфері економіки і бізнесу;

Особливості розвитку ринку ділової електронної інформації в Україні.

Кризова ситуація в економіці України обумовлює такий стан, коли
найактуальнішою є інформація про внутрішні та зовнішні ринки збуту. Для
управління конкурентоспроможністю підприємства важливим стає ретельний
аналіз конкуренції, для якого найчастіше не вистачає грунтовної
інформації. Тому на практиці насамперед прагнуть детально вивчити окремі
складові конкурентних переваг — продукції, технології, компетенції
персоналу, управління. Можна виділити такі основні напрями маркетингових
досліджень: дослідження споживчих товарів, ринків товарів промислового
призначення, дослідження з метою пошуку ділових партнерів та
соціологічні дослідження. Швидкими темпами розвивається надання такої
послуги, як перевірка надійності партнерів, специфіка якої в Україні
полягає в необхідності створення двосторонньої системи і відповідної
інфраструктури. Основними проблемами при її здійсненні є
розосередженість і важкодоступність інформації, небажання господарських
підприємств подавати в офіційні органи повну інформацію про свою
діяльність, певна відносність інформації про конкретне підприємство.
Вітчизняні маркетингові фірми в основному орієнтуються на іноземних
замовників. Це пояснюється тим, що платоспроможність іноземних
організацій значно вища, ніж вітчизняних. Для нерезидентів вигідніше
користуватися послугами українських інформаційних підприємств, ніж
самостійно вивчати український ринок. Крім того, більшість вітчизняних
підприємств ще не в повній мірі усвідомили важливість глибокого вивчення
ринків. Цей інформаційний попит підприємств задовольняють організації,
які діють на інформаційному ринку і надають інформаційні послуги.
Створення ринку інформаційних послуг у країні перебуває на початковому
етапі, який відображає труднощі переходу від централізовано-планової
економіки до вільного підприємництва. Основними причинами такої ситуації
є те, що в основної маси підприємців тільки формується розуміння
важливості інформації, необхідності створення інформаційної
інфраструктури ринку, відсутність єдиної державної політики і стратегії
щодо розвитку ринку інформаційних послуг.

Аналіз розвитку ринку ділової електронної інформації.

Найпоширенішими на ринку інформаційних продуктів України через їх
прийнятні ціни й розгалужену систему розповсюдження є товари в
друкованій формі — довідники й ділова періодика. Видавцями випускається
тільки два види довідників — адресні й адресно-номенклатурні. Їх можна
розділити на універсальні (наприклад, “Незалежні виробники товарів і
послуг“), галузеві (наприклад “Сільськогосподарські підприємства
України“), регіональні (наприклад “Ваш Київ. Золоті сторінки“). До
недоліків їх роботи відносять невисоку оперативність довідників
викликану тривалим терміном друкування, відсутність довідників по нових
галузях народного господарства: аудит, маркетинг, реклама, тощо. Разом з
тим майже завжди в таких випадках з’являються електронні копії цих
довідників.

Інформаційна продукція видавництв економічних газет і часописів
складається з газет, журналів, бюлетенів, а також цінових та
інформаційних стрічок. Економічні газети мають, як загальну
спрямованість (“Посредник“), так і галузеву (фермерська газета “Наш
час“). У бюлетенях (наприклад, Ukrinform Business News) друкують
оперативну й аналітичну інформацію по галузях промисловості, фінансах,
прайс-листи тощо. У рядках (наприклад, “Новини Ділового Світу”)
викладаються оперативні повідомлення про важливі проекти, огляди
кредитного, валютного ринків України та інші. В економічних журналах
(наприклад, ”Економіка України”) публікують інформаційно-аналітичні
матеріали. На сьогодні кожне з періодичних видань прагне паралельно
видавати електронну копію. Зазначимо, що практично відсутня
спеціалізація газет і журналів по галузях народного господарства,
сегментах ринку й інше.

Генераторами біржової та фінансової інформації є брокерські компанії,
банки. Найбільш відомі на Заході агентства, які пропонують доступ до
біржової і фінансової інформації — Reuter і Telerate. Телекомунікаційні
вузли CS/Monolit, Relcom-Україна, ELVISTI та інші пропонують матеріали
інформаційних агентств, доступ до світових баз даних, глобальних мереж
та багато іншого. Uanet/Relcom забезпечує можливість роботи в мережі
INTERNET, яка є важливим бізнес-інструментом. Абоненти цієї мережі в
Україні користуються послугами таких інформаційно-довідкових служб, як
INTERNET securities, The Interactive Investor, ECHO, European Business
Directory. Важливим ресурсом INTERNET є Word Wide Web (WWW), в якому
існують сервери практично будь-якої тематики. Найчастіше
використовуються рубрики, які стосуються інформації про діяльність
компаній, продукти і послуги, фінанси та інвестиції, тощо. Стримуючими
факторами в розвитку бізнесового використання INTERNET в Україні є
недостатня комп’ютеризація підприємств та установ, низька технічна
якість телефонних ліній, недостатня для забезпечення нормальної роботи
сучасного комунікаційного обладнання, недостатній розвиток банківської
системи, що забезпечувало б здійснення та прийняття платежів через
систему кредитних карток.

Глобалізація світових процесів, що відбуваються в економіці призвела до
того, що в створенні економічних статистичних баз даних і наданні послуг
на їхній основі значна роль належить державним і міжурядовим
організаціям. Серед них можна назвати “OECD“ (бази даних по економічній
статистиці країн і зовнішньої торгівлі), “GSI-ECO“, яка не тільки готує
бази даних “EUROSTATCRONOS“, але і надає послуги діалогового доступу до
них, а також обчислювальний центр з економічних і суспільних наук
(“WSR“), що працює разом з австрійським інститутом економічних
досліджень (“WIFO“), який пропонує доступ до широкого спектру
міжнародних і національних баз даних по світовій економіці, що містять
зведення про глобальні зміни в структурі промислового виробництва,
торгівлі, фінансової діяльності. У числі приватних інформаційних служб в
секторі статистичної інформації можна назвати DRI (Data Resource Inc.),
що розпочала діяльність в 1969 році. На вітчизняному інформаційному
ринку представлено близько 60 баз даних економічної інформації. Серед
них найширше розповсюдження отримали РЕЄСТР, в якому зібрані комплексні
відомості про 100 тис. провідних підприємств всіх форм власності країн
СНД, і РЕЗЕРВ, який містить інформацію про 367 тис. українських
підприємств.

Пошук статистичної інформації в основному буває прямим, адресним,
здійснюється по формальних ознаках об’єкта (країна, показник та інші).
Користувач, як правило, одержує можливість статистичного опрацювання
знайденої інформації, як за допомогою засобів, що надаються діалоговою
інформаційною системою, так і власними засобами при передачі результатів
пошуку в ЕОМ користувача.

Економічна статистична інформація, як правило, не потрібна в чистому,
непереробленому вигляді для більшості видів ділової діяльності. Але вона
є насамперед об’єктом аналізу і досліджень. Комерційна інформація
необхідна підприємцю насамперед для добору партнерів, пошуку клієнтів,
встановлення контактів із ними, а також для того, щоб бути в курсі
діяльності партнера або клієнта, що дасть впевненість у повній
інформованості про нього. Доступ до комерційної інформації дозволяє
також вивчати діяльність конкурентів і їхню продукцію, відслідковувати
регулюючі дії організацій, які працюють в цій сфері бізнесу., як
приклад, серед відомих західних фірм, що працюють у цьому сегменті,
можна назвати Dow Jones News/Retrieval.

Доступ до інформації комерційних пропозицій дозволяє підприємцю
здійснювати закупівлю по оптимальних цінах, проводити вивчення ринку на
запропонований товар зсередини цього ринку, першим реагувати на нові
запити споживачів, і тим самим покращити своє становище на ринку та
залишитися на лідируючих позиціях в умовах жорстокої конкуренції. Такий
вид інформації має найбільший попит. Його постачальниками є практично
всі мережі загального доступу, і в більшості випадків ця інформація
створюється стихійно за рахунок інтеграції повідомлень про купівлю —
продаж, що розміщається самими користувачами мережі в спеціалізованих
конференціях або в системах дощок оголошень. Зокрема, у мережі Relcom —
це інформація комерційних конференцій групи relcom. commerce.*, у мережі
СИТЕК це дошка оголошень під назвою ТЕЛЕБАЗАР, та інші., як правило, під
час проведення систематизації комерційної інформації проводять поділ
електронного ринку на нерухомість, будматеріали, метали та інші.

Сегмент інформації для спеціалістів.

Сегмент інформації для спеціалістів охоплює:

-юридичну інформацію;

-електронні збірники указів, постанов, інструкцій і інших документів,
виданих органами державної і місцевої влади.

-науково-технічну інформацію — довідкову інформацію і дані в галузях
фізики, техніки, інформатики;

-фахову інформацію — спеціальні дані й інформація з галузей різних наук,
медицини, педагогіки, астрології та інші;

-доступ до першоджерел — бібліографічну і реферативну інформацію, а
також доступ до повного тексту електронних даних.

Особливе місце в спеціальній інформації займає юридична інформація, що
пов’язано з активною діяльністю законодавчих органів, коли оперативний
доступ до цього виду інформації набуває для підприємця особливого
значення. Найяскравішим прикладом постачальника юридичної інформації є
відома і популярна на Заході служба LEXIS.

В Україні через трудності телекомунікаційного доступу широко поширена
продажа баз даних разом із програмною оболонкою опрацювання запитів.
Звичайно, продані бази даних містять інформацію, що змінюється достатньо
повільно, (наприклад, юридична інформація), але при цьому обумовлюються
умови і періодичність оновлення даних.

Науково-технічна інформація виділяється в окрему від професійної
інформації сферу, тому що цей вид інформації займає істотну частину
загального обсягу електронної інформації. Причини переважання
науково-технічної інформації в обсязі фаховій інформації полягає в тому,
що науково-технічні робітники краще підготовлені до використання
інформаційних технологій. Такий стан характеризує початковий етап
інформатизації суспільства, і з його розвитком варто очікувати зменшення
відносної частки науково-технічної інформації в загальному обсязі
електронної інформації. Доступ до науково-технічного інформації напевно
є найстарішим видом інформаційних послуг, що існує, напевно, із часу
появи обчислювальної техніки. В даний час доступ до такої інформації
надають всі великі бібліотеки в розвинутих країнах.

Сегмент масової споживчої інформації та побутових послуг.

Останній сегмент масової, споживчої інформації містить:

-інформацію служб новин і агентств преси;

-споживчу інформацію — місцеві новини, погоду, програми радіо – і
телепередач, розклад транспорту, довідники про готелі, ресторани,
інформацію по прокату машин та інше.

Починаючи з осені 1993 року в комп’ютерних мережах розташованих на
території СНД почалося масове надання можливостей користувачам
знайомитися з електронними варіантами комп’ютерних видань. Усе
розпочалося з комп’ютерного видання “КомпьютерТерра“, що став доступним
із вересня на сервері Relis у Relcom. Трохи пізніше із жовтня цього ж
року Computer World Moscow став виходити там же щотижня. Однієї з
найбільших спеціалізованих фірм у цій сфері на Заході можна назвати
фірму “University Microfilm“. У нашій країні послуги доступу до
електронних першоджерел лише починають розвиватися.

Серед західних постачальників інформації новин найвідоміша служба NEXIS.
В Україні робляться успішні спроби в даному напрямку. На жаль, коли ця
інформація надходить на комп’ютер користувача, вона в значній мірі стає
застарілою. До найбільших інформаційних і комп’ютерних мереж України
відносять Українське національне інформаційне агентство, ВІККІ, СВІТ,
ELVISTI, електронну комп’ютерну газету “Все-всім“. Типова споживча
інформація включає місцеві новини, відомості про погоду, програми радіо-
і телепередач, розклад транспорту, довідники по готелях, ресторанах,
інформація з прокату машин та іншу інформацію. Характерними прикладами
таких фірм, що надають подібну інформацію, є американські служби
“Source“ і “CompuServe“.

В Україні сегмент масової, споживчої інформації розвинутий найменше
через слабкий розвиток комп’ютерної мережі звичайних споживачів.

Побутові інформаційні послуги.

Сегмент побутових засобів може бути розподілений на два крупні сегменти
в залежності від пристосування використовуваних сценаріїв і від
можливості взаємодії споживача за конкретним сценарієм, а саме:
відтворюючі засоби (paticipative media) і засобами, які забезпечують
участь споживача (paticipative media). Якщо перші (радіо, пластинки,
телебачення, кінофільми) є пасивними засобами, що можуть емоційно
захопити споживача, який проте не може змінити заданого сценарію ходу
подій, тоді інші дозволяють споживачу створювати вплив на напрямок
розвитку дій, на завершення сценарію, а також на альтернативні шляхи
досягнення бажаного результату, тобто їх можна трактувати, як
інтерактивні засоби. Останнім часом цей напрямок потужно розвивається і
стає найприбутковішою та найперспективнішою сферою діяльності. Так поява
компактних дисків сприяло розробкам програмних засобів, призначених для
навчання, які представляють відео сценарії одночасно розважальні та
навчальні. При створенні нових послуг потрібно провести попередній
аналіз в таких напрямках, як очікувана реакція споживачів, можливості
інфраструктури забезпечення, політика в сфері формуванні ціни на
послуги; існування відповідного програмного забезпечення. Крім того
платні побутові послуги потребують конкретної адресації та наявності
програмно-керованої системи електронного налагодження.

В цьому сегменті набирає найбільших обсягів розробка комп’ютерних ігор.
Розглянемо історію розвитку цього підсегменту ринку. До середини 80-х
років комерційних ігор для комп’ютерів не існувало. Перші персональні
комп’ютери використовувалися для бізнесу і наукових досліджень. Вони
мали чорно-білий (спочатку навіть неграфічний екран), дуже скромні
можливості графіки й убогий інтерфейс (систему взаємодії з
користувачем). Проте, незважаючи на це, ігри на них уже були — вони
писалися одинаками-ентузіастами. Спостерігаючи масштабне захоплення
користувачів такими іграми, відразу в декількох фірмах народилася ідея
зробити недорогий, спрощений спеціалізований комп’ютер — без жорсткого
диска, клавіатури, із телевізором замість монітора — і тільки для ігор.,
так народилися відеоприставки або «консолі». Оскільки замість монітора
для представлення зображення вони найчастіше використовують телевізор.
Але, як і в звичайного комп’ютера, у них є процесори різного
призначення, пам’ять і пристрої запам’ятовування. Їх переваги над
комп’ютерам полягають в нижчій ціні і спеціалізованій потужності. Першим
масовим зразком стала «Nintendo» однойменної фірми (хоча в неї були дуже
непогані попередники приставки «Atari», «Commodore», «NEO»). Це сталося
наприкінці 80-х -початку 90-х років. Персональний комп’ютер тих часів у
кращому випадку мав повільну 16-кольорову графіку. Звук був відсутнім.
При цьому коштував він від півтори тисяч доларів і потребував чималих
знань для керування. А відеоприставки мали швидку 256-кольорову графіку,
непоганої звук і коштували нижче двохсот доларів. Все керування
зводилося до вмикання й установки в гніздо приставки картриджа з грою.
Новизна, красота, простота і дешевина обумовила успіх цього продукту.
Приставка і її численні версії із рядом ігор для них надовго
закріпилися на ринку. На початку 90-х років «Nintendo» випустила
приставку такого покоління «Super Nintendo». Новий 16-бітний процесор,
новий відеопроцесор, новий звук — і знову ж менше ніж за 200 доларів.
Розрахунок був той же — середньостатистичний американець (європеєць або
японець) йшов за подарунками на Різдво для своєї дитини, маючи
середньостатистичні $200. Він не міг купити персональний комп’ютер, що,
як і раніше коштував від $1500 і, як і раніше був дуже слабкий у
відношенні ігор. Успіх, природно, породив імітації. Приблизно в той же
час з’явилися приставки зі схожими характеристиками: «Sega MegaDrive»,
«Saturn». Але саме «Nintendo» захопила велику частину ринку через гарне
сполучення ціни і якості приставки й агресивного маркетингової політики.

З середини 90-х років в конкуренцію знову включилися персональні
комп’ютери. З’явилися потужні монітори і відеоадаптери, що підтримують
високу роздільну здатність і насичення кольорами, недоступні для
телевізорів. Застосування звукових плат стало масовим. З’явилися
«дружні» графічні операційні системи, наприклад «Windows». Завдяки
всьому цьому почав швидко розширюватися ринок ігор для персональних
комп’ютерів. Переломними роками можна назвати середину 90-х років, коли
персональні комп’ютери стали масовими, їх «мультимедійні» можливості
значно зросли. Якість гри на них стала не гіршою від ігор на
відеоприставках, яким із цього часу стали пророкувати загибель. Окрім
того на комп’ютерах можливе запам’ятовування змін і доробок гри «на
ходу», що недоступно приставкам. Разом із поширенням локальних мереж і
Інтернету виникли мережні ігри для багатьох учасників. З появою
компакт-дисків у комп’ютерні ігри проникнули відеофрагменти. Становище
приставок ускладнила поява, так званих «емуляторів» відеоприставок для
персональних комп’ютерів. «Емулятор» — це програма ніби підміняє симулює
чужий апаратний пристрій. Тобто, тепер гру для відеоприставці можна
запускати на персональному комп’ютері. Ціна теж не відіграє великого
значення — у розвинутих країнах комп’ютер з’явився в кожної другій сім’ї
(хто не може дозволити собі персональний комп’ютер, звичайно, не може
дозволити і приставку).

Завдяки іграм невід’ємним елементом інформаційної культури став сам
комп’ютер, який вже виростив покоління, що ставиться до нього без страху
і з підвищеними очікуваннями., так можна констатувати, що обсяги продаж
комп’ютерних ігор за 1997 рік становили 5 млрд. дол., в той час, як
кіноіндустрія одержала 5,7 млрд. дол. А з кожним роком обсяги продаж
комп’ютерних ігор все зростають.

Центри-розподільники інформації.

Основними постачальниками електронної інформації на ринку виступають
центри-генератори баз даних, центри-розподільники інформації на основі
баз даних та інформаційні провайдери. Згідно оцінок спеціалістів витрати
на створення баз даних окупаються в середньому за 3-5 років за умови
постійного оновлення інформації. Для забезпечення ефективності витрат на
підготування баз даних виробник електронної інформації повинен:

орієнтуватися на надання унікальної інформації;

орієнтуватися на значне число користувачів, і для цього передбачати
різноманітні засоби доступу до бази даних;

працювати разом із розробниками програмного забезпечення, що полегшують
і спрощують використання каналів поширення інформації;

розробляти ефективний механізм ціноутворення відповідно обсягам наданої
інформації і її цінності;

застосовувати нові технології, що забезпечують зниження витрат не тільки
на етапі поширення інформації, але і для її підготовки, включаючи збір і
зберігання.

Щоб уникнути невдалих вкладень у бази даних слід уникати таких
негативних факторів:

невідповідність вимогам ринку;

вузьке або дрібне тематичне і видове охоплення;

помилки і неповнота даних;

наявність застарілої інформації або недостатньо часте оновлення даних.

Власники (або генератори інформації) баз даних створюють власні служби у
вигляді інформаційних мереж і надають послуги через них. Саме це сприяло
появі на ринку інформаційних посередників — провайдерів, під якими
розуміються організації або особи, які професійно займаються платним
інформаційним обслуговуванням зовнішніх клієнтів на комерційній основі з
використанням послуг інформаційних служб, що було пов’язано з
усвідомленням корисності і цінності інформації і ростом потреби в
інформаційних послугах та перевищенням критичної маси аудиторії
користувачів. Проте цей вид діяльності властивий розвинутому
інформаційному ринку і в нашій країні поки що не одержав масового
поширення. Розвиток сучасних інформаційних послуг у світі стало можливим
тільки завдяки тому, що в більшості країн існували загальнодоступні і
недорогі служби передачі даних. В Україні ж висока вартість послуг
прямого доступу до баз даних не дозволяє цим базам даних набрати
критичну масу числа абонентів, що зробили б їхню роботу економічно
доцільною.

У сфері побутових послуг сумісне підприємництво приймає широкий розмах,
що пов’язується з необхідністю об’єднання професіоналів різних профілів
та ресурсів по мірі розвитку тенденції “інформаційних розваг“. Успішно
діючі організації цього сектора все в ширших масштабах залучають до
створення програмних засобів нові покоління-розробників, які можуть бути
розкиданими по цілому світі. Ці взаємодії не будуть повністю
трансформуватися у внутрішні, а скоріше навпаки будуватися на
представленні долі акцій і системі заохочувальних разових зарплат. Це
дозволить розділити можливий ризик, а також можливий прибуток між
партнерами, що в усіх відношеннях залишаться незалежними.

В цілому можна сказати, що постачальники інформаційних послуг, які
займають передові позиції, повинні поставити перед собою наступні цілі:
розширити участь на всіх стадіях створення доданої вартості
інформаційного продукту – розробки, синтезу і поширення; захистити діючі
на даний час способи створення доданої вартості і види інформаційного
продукту від існуючих чи можливих конкурентів; посилити творчий процес
при одночасному дотриманні фінансової безпеки.

Список літератури.

Автоматизированные информационные технологии в экономике. Под. ред.
Г.А.Титоренко — М. Компьютер ЮНИТИ, 1998, — 336 с.

Бердтис А. Структуры данних. — М.: Статистика, 1974, — 408 с.

Блек Ю. Сети ЭВМ : протоколы, стандарты, интерфейсы. -М.: Мир, 1980.

Бойко В.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. -М.: Финансы и статистика, 1992.

Бойков.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. М. Мир 1997.

Боэм Б.У. Инженерное программирование для проектирования программного
обеспечения. -М.: Радио і связь, 1985, -512с.

Брябрин В.М. Программное обеспечение персональных ЭВМ. — М.: Наука,
1988.

Васильев В.Н. Организация, управление и экономика гибкого
интегрированного производства в машиностроении. – М.: Машиностроение,
1986. –312 с.

Вершинин О.В. Компьютер для менеджера. — М.: Высшая школа, 1990.

Вычислительные машины, системы и сети/ Под ред. А.П.Пятибратова. — М.:
Финансы и статистика, 1991.

Герасименко В.А. Защита информации в автоматизированных системах
обработки данных. — В 2-х кн. — М.: Энергоатомиздат, 1994.

Гершгорин Л.Г. Что такое АРМ бухгалтера. — М.: Финансы и статистика,
1988.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *