Оцінка ціни інформації (реферат)

Реферат на тему:

Оцінка ціни інформації.

Специфіка інформації.

Внаслідок унікальних властивостей інформація не підпорядковується таким
самим законам, що й матеріальні ресурси і продукти, що призводить до
невизначеної ситуації, яка характеризується такими особливостями:

Не розроблені принципи власності на інформацію, оскільки по-перше,
залишається невирішеним до кінця питання обмеження на розповсюдження
інформації, тобто використання інформації одним користувачем не
суперечить використанню її іншими (подвійна приналежність – суспільна і
приватна); по-друге, як правило, знання закладені в інформаційному
продукті особистого використання не можуть зберігатися у таємниці на
протязі тривалого часу; по-третє, інформаційні продукти на відміну від
інших, не відчужуються від виробника – їх виробництво і споживання
практично нерозривні; по-четверте, продавець не позбавляється товару, а
тиражує його серед користувачів, які отримують до нього доступ після
купівлі.

Практично відсутня властивість “витрачання“, якою характеризуються всі
матеріальні продукти. Інформацію можна розглядати, як ресурс або частину
оборотних коштів і одночасно її частина використовується, як основні
засоби, що створює складності при визначенні вартості обслуговування
користувачів.

Вартість інформації, на яку опираються у торгівлі інтелектуальними
продуктами, не завжди має однозначне вирішення через динамічну зміну
життєвого циклу інформаційних продуктів. Крім того на відміну від
матеріального виробництва, розповсюдження і тиражування інформаційного
продукту обходиться відносно дешево, а на його створення потрібні значні
хоча і одноразові вклади.

Для інформаційних продуктів характерне урізноманітнення форм
представлення за рахунок розробки додаткових послуг чи супровідних
продуктів з метою ширшого охоплення різних груп споживачів (наприклад,
обслуговування специфічних процесів, обробка додаткової інформації та
інше).

Не розроблено методики оцінки цінності інформації, більше того відсутні
єдині критерії визначення ефективності інформаційного забезпечення. До
найбільш дискусійних в сучасній економіці відносяться питання про ціну
на інформацію.

Визначення ціни виходячи з граничної вартості.

Сучасні концепції управління, які орієнтують організації на оптимізацію
процесів функціонування для задоволення конкретних потреб споживачів і
тим самим дозволяють одержувати конкурентні переваги, отримують все
більше застосування в менеджменті. Такі концепції вимагають постійного
відслідковування внутрішньої ситуації та змін у зовнішньому середовищі,
зокрема на ринку, з метою цілеспрямованого зменшення невизначеності в
знаннях у керівників організацій. А це насамперед вимагає забезпечення
інформацією управління. Відповідно до семіотичної теорії інформація — це
відомості або знання, що зменшують невизначеність. Але оскільки, як
правило, керівник (організацій) не має всієї необхідної інформації в тій
чи іншій конкретній ситуації, потрібно отримувати її ззовні, а інакше
кажучи, її купляти. В зв’язку з цим виникає питання про ціну інформації.

Відповідно до однієї з точок зору ціни на товари встановлюються виходячи
з граничної вартості, мінімальної для одиниці товару, що покупець згоден
сплатити, поки той ще приносить йому хоча б якусь користь. Звідси
випливає, що вимірювати граничну вартість треба шляхом роздрібнення
товару на визначені частини, одиниці. А яка одиниця може служити для
виміру інформації — біт, байт, стандартна машинописна сторінка? Але ж
інформація не зводиться лише до кількісних характеристик, тому що її
якість її різна. Крім того, закономірне і таке питання: чи допускається
у відношенні інформації закон зменшення корисності або, іншими словами,
чи дійсно при придбанні додаткової інформації її корисність зменшується?
Очевидно, що вартість інформації з одного боку це її грошове вираження,
тобто ціна, і з іншого боку це та ціна, якою в даний момент вона
володіє. Розглянемо підходи до визначення вартості інформації, що
використовується в системах управління, запропонованих американським
економістом Дж. Кантера.

Приклад перший — складські системи. Наявність певної інформації
дозволило створити систему, що дає економію на товарних запасах у 200
тис. дол. Витрати на функціонування системи складають 15% загальних
витрат на збереження. Вартість інформації в цьому випадку визначається,
як 0,15х200 000=30 тис. дол.

Приклад другий — система стратегічного планування. Тут ціною інформації
буде вартість її придбання ззовні (у зовнішньої організації). А
граничною вартістю інформації є розмір економії, отриманий від її
застосування. Керівництво організації змушене оцінювати інформацію на
основі вартості її придбання і граничної вартості, визначити яку
насправді вкрай складно. У цьому випадку вартість інформації, як товару,
визначається працею, вкладеною в її виробництво, тобто витратами на
виробництво.

Визначення вартості інформації з погляду оцінки можливого прибутку або
економії від її використання.

Стан питання визначення вартості інформації з погляду оцінки можливого
прибутку або економії від її використання тісно пов’язане з такими
чинниками, як от характер, вартість, значення. Це можна пояснити
наступним:

По-перше, організаціям необхідна інформація, що вирішальним чином могла
б вплинути на процес управління і функціонування. При її відсутності
процес управління неможливий. До такого типу інформації відносяться
відомості про ціни на ринках і промислових стандартах у країнах, де
організація веде свій бізнес. Особливою є інформація неекономічного
характеру, наприклад про внутрішньополітичні кроки уряду, що впливають
на ведення бізнесу.

По-друге, як розрахувати ефект від застосування отриманої інформації?
Мова, звичайно, не йде про промислове шпигунство, коли сума економії від
придбання інформації (скажемо, про новий промисловий зразок) прямо
залежить від засобів і часу, що були б витрачені на розробку аналогу.
Питання полягає в тому, щоб визначати економію від залучення в процесі
управління організацією інформації, отриманої за допомогою маркетингових
досліджень. Самі по собі результати таких досліджень мало що значать для
успіху (або неуспіху) бізнесу. Важливо, наскільки правильно керівництво
використає маркетингові дослідження для планування своєї діяльності і
управління. Більше того, успіх залежить також і від того, наскільки
точно будуть виконані плани і, як швидко вони зможуть корегуватися при
зміні зовнішньої ситуації. Природно припустити, що в різноманітних
організацій у випадку застосування одної і тієї ж вихідної інформації
при веденні бізнесу результати будуть різними. Відповідно й економія від
цієї інформації буде відрізнятися, що обумовлюється комплексом
внутрішніх чинників у кожній конкретній організації. Таким чином,
ситуація не зводиться лише до забезпечення організації інформацією. А
оскільки розмір економії неоднаковий, то і гранична вартість одної і
тієї ж інформації буде різною.

По-третє, сама інформація несе в собі ряд якісних розходжень. І взагалі
інформація, як щось, що сприяє зменшенню рівня ризику від ухвалення
рішення, має неоднозначний характер. Ця неоднозначність полягає в тому,
що одних даних, що відбивають об’єктивно існуючі факти, для ухвалення
рішення мало, потрібно ще їхня відповідна інтерпретація, тобто створення
і коректування моделі поводження організації і її навколишнього
середовища відповідно до цих даних. Без такої моделі план дій
організації скласти неможливо. Щоб така інтерпретація відбивала реальний
стан справ і була корисною для практичного прийняття рішень, необхідна
ще і додаткова інформація для зниження рівня початкової невизначеності.
Придбання додаткової інформації призводить, як правило, до серйозних
витрат. Причому, заздалегідь дуже рідко відомо, наскільки прибуток,
отриманий від залучення цієї інформації, окупить витрати, пов’язані з її
одержанням. Якщо розвивати цей логічний ланцюжок далі, тоді побачимо, що
для максимального зменшення непевності при прийнятті рішень буде
потрібна безконечна кількість інформації. Таким чином, можна зробити
висновок, що потреби керівництва будь-якої організації в інформації
практично не обмежені. Проте існує й інформація, застосування якої в
бізнесі дозволяє чітко визначити суму додаткового прибутку, що було
проілюстровано в наведеному раніше прикладі зі складуванням. Там, де
можна обчислити величину економічного ефекту і вартість витрат на
інформацію, ефект від застосування нового методу розраховується, як
різниця між розглянутими величинами.

Інформація сприяє зменшенню невизначеності вибору рішень, які
забезпечують існування і функціонування будь-якої системи (компанії,
бізнесу, нарешті, конкретного людини) у навколишньому світі. Вона
забезпечує раціональне формування товарних потоків в організації. Цей
процес для організації важливий і необхідний, оскільки існує зв’язок між
виживанням організації і поліпшенням її внутрішньої організації. Таким
чином відомості формально можуть вважатися новою інформацією, оскільки
раніше не були відомі керівництву організації. Але вони насправді не є
дійсно новою інформацією, оскільки не містять нічого, що могло б
зменшити непевність при прийнятті рішень про те, як повинна діяти
організація далі, щоб забезпечити виживання й успіх.

У класичному маркетингу це питання розглядалося і знайшло своє
відображення у поділі маркетингової інформації на внутрішню і зовнішню.
Але класичний маркетинг не класифікує різноманітні види необхідної
інформації за важливістю, не дає методики її добору і сортування,
зокрема, що добувати в першу чергу, а що в останню. А це дуже важливо,
оскільки ресурси будь-якої організації, як правило, обмежені і перед нею
стоїть питання, як краще розподіляти ресурси. До того ж не завжди існує
можливість, коли поліпшення лише внутрішніх фірмових параметрів,
наприклад тієї ж раціоналізації товаропотоків, дасть більший економічний
ефект, ніж збір інформації про нові параметри ринку. Таким чином,
керівництво організації практично не може обійтися без інформації, які
добувають маркетингові підрозділи організацій, для зменшення ризику під
час прийняття рішень.

Із сказаного випливає висновок: підхід до визначення вартості нової
інформації для управління організацією (нової в описаному вище змісті)
із погляду оцінки можливого прибутку або економії від її використання
неможливо чітко обгрунтувати. Лише в дуже невеликому числі випадків
можна лише орієнтовно обчислити розмір такого прибутку або економії.

Визначення ціни інформації, як суми витрат на її придбання.

На практиці переважна більшість організацій підходить до оцінки витрат
на інформацію виходячи насамперед із своїх реальних можливостей і ціни
на послуги “продавців“ інформації, наприклад організацій, що ведуть
маркетингові дослідження. А оскільки в управлінні будь-якої організації
існує градація важливості витрат, то фінансування придбання інформації
(простіше говорячи, виділення засобів на проведення маркетингових
досліджень) здійснюється в більшості випадків, або по залишковому
принципі, або ж на основі екстраполяції рівня старих витрат.

Перед тим, як купувати інформацію, організація повинна визначити, що
саме вона повинна придбати. Допустимо, це питання вирішене. Тоді перед
керівництвом організації підводиться таке питання: скільки організація
може витратити на її придбання? Постановка цього питання сама по собі є
свідчення, що організація свою інформаційну діяльність фінансує по
залишковому принципі. Проблема вибору зводиться до того, якими шляхами
можна одержати необхідну інформацію і який із них найбільше вигідний
(тобто найдешевший). У цьому випадку граничну вартість інформації можна
визначити, як мінімальну ціну, що організація може заплатити за
придбання відповідної інформації. Але потреби управління в інформації
безмежні. Придбання додаткових відомостей потребує все нових і нових
засобів, у той час, як насичення ними не наступає (зрозуміло, мова йде
не про кількісне насичення — можливості пропустити через управлінський
апарат той чи інший обсяг інформації у вигляді звітів, доповідей,
паперів і ін.). Тут поняття “гранична вартість“ взагалі втрачає зміст і
починає діяти трудова теорія вартості — за інформацію просять стільки,
скільки затратили на її придбання, плюс якусь норму прибутку. На
практиці це проявляється в тому, що ціни на консультаційні і
маркетингові послуги ростуть, дещо випереджуючи поточні темпи інфляції.

Проте питання на якій підставі визначати реальну вартість інформації
все-таки залишається. Класичні посібники по торгівлі інформацією, як
правило, притримуються розглянутої вище схеми встановлення плати за
інформацію відповідно до трудових витрат на її здобування і радять не
захоплюватися визначенням вартості проданої інформації “по конкретному
результату“ (тобто відповідно до суми економії або додаткового
прибутку).

Використання інформаційного коефіцієнта корисної дії (ККД) для оцінки
інформації.

Потреба в інформації в будь-якій системі (компанії, організації, бізнесу
або економіки в цілому) первинна, але необхідний мінімальний обсяг
споживаних зведень визначається умовами її виживання — тим максимально
допустимим рівнем невизначеності, що вона може собі дозволити, щоб
вижити. Тут під обсягом розуміється не обсяг інформації, виражений в
байтах або машинописних сторінках, а розмаїтість знань про навколишній
світ, що освітлюють його з достатньою повнотою. В цьому випадку обсяг
інформації, що отримується системою, повинна визначатися не стільки
максимально можливим розміром ресурсів, які вона спроможна виділити на
одержання додаткових відомостей, скільки її спроможністю їх сприйняти,
осмислити і якісно переробити. Саме ця спроможність — “інформаційний ККД
системи“ — обумовлює раціональний розмір ресурсів, що потрібно виділити
для придбання додаткової інформації.

Наприклад, припустимо, що існує деяка організація, перед якою стоїть
задача спланувати свій бюджет. Керівництво організації з великою часткою
впевненості може спланувати (хоча б на рівні простої екстраполяції
старих результатів), скільки вона спроможна виробити і продати
продукції, розмір прибутку і витрати. Але після затвердження цих статей
бюджету піднімається питання, яка частина засобів організації піде на
заходи, пов’язані з маркетингом, у тому числі і на одержання інформації?
Найчастіше виділяють, користуючи методом екстраполяції — стільки ж,
скільки й у минулі періоди часу. При цьому виходять із таких міркувань.
Якщо обсяг засобів, що виділяються, зменшити, то очевидно, що інформації
для ухвалення рішення не вистачить і організація не зможе функціонувати.
Збільшення ж цього обсягу, звичайно, може призвести до успіху, але лише
в тому випадку, якщо вся додатково добута інформація буде адекватно
сприйнята і перероблена органами управління. Останнє, природно, не
означає, що чим більше комп’ютерів у організації, тим вона успішніше
переробляє інформацію. Переробити інформацію — це означає перетворити її
в щось таке, що сприяє виробленню правильних рішень. Оскільки апарат
управління будь-якою організацією має обмежену пропускну спроможність
(згадуваний вище “інформаційний ККД“), тоді надлишок інформації – це
гроші, викинуті “на вітер“. Тривіальним і, як не дивно, надійним
рішенням у таких випадках є залишити все, як є. Можна, звичайно,
удосконалювати апарат управління організацією, але чи окупиться це?

Якщо підходити до потреби організації в інформації, як до функції
спроможності її переробки, то поняття “вартість інформації“ і відповідно
“ціна інформації“ одержують дещо інший зміст. Ціною інформації в такому
випадку буде той параметр, що характеризує її важливість для споживаючої
системи. Критерієм важливості в цьому випадку виступає не економія від
використання добутої інформації, не додатковий прибуток від її
застосування, а те, наскільки вона ефективно може бути перероблена в
системі. Природно, що такий критерій задається самою системою, тим,
наскільки добре вона пристосована до переробки інформації.

Звичайно вважається, що ефективніше замовляти або одержувати готові
результати маркетингових досліджень, ніж самому їх проводити. Аргументом
на користь такої думки є твердження, що спеціаліст, що займається
маркетинговими дослідженнями, краще знає методику їх проведення й
ефективніше може їх організувати. Але це означає, що система управління
замовника погано пристосована до переробки інформації, тобто що
організація, яка володіє вихідною “сировиною“ для обробки, просто не
спроможна відсівати зайву інформацію, що надійшла на переробку, чи з
достатньою якістю, чи в необхідні терміни. Спеціаліст ж є тією
“системою“, що знає технологію відсіву зайвої й об’єднання необхідної
інформації, тому його робота ефективніша.

Таким чином, можна зробити такі висновки. По-перше, коли система
спроможна достатньо гнучко перебудовувати свої процеси переробки
інформації, можливе скорочення її вартості (ефективність переробки буде
підвищуватися). По-друге, така перебудова системи можлива і доцільна
лише в тому випадку, коли розроблені універсальніші правила, відповідно
до яких варто переробляти інформацію без застосування додаткових сил і
засобів. Організації, що зможуть організувати свій процес управління
таким чином, без сумніву, одержать значні переваги.

Модель сукупної вартості володіння інформаційними технологіями (Total
Cost of Ownership).

Для прикладу розглянемо визначення вартості інформаційних технологій,
які пропонують фірми MicroSoft і Interpose. Принципи формування їх ціни
базуються на таких позиціях:

Рішення про інвестиції в інформаційні технології приймаються, виходячи з
економічної доцільності, яка визначається вигодою, ризиком та затратами.

Ріст затрат веде до пропорційного підвищення ефективності праці
співробітників та гнучкості.

Надмірна економія веде до збільшення часу простоїв і числа звертань за
технічною допомогою.

Як правило, оцінюються середні затрати організації для конкретного
середовища у порівнянні з середньогалузевими на одного клієнта.

Підхід фірм MicroSoft і Interpose припускає, що витрати на
програмно-апаратні засоби пов’язані з статтями затрат на технічну
підтримку, навчання і простої. Допустимо, що модель сукупної вартості
володіння інформаційною системою дозволяє виміряти цей показник і
напряму використовувати його для розробки дійових планів покращання
структури витрат на інформаційні технології. Суть наповнення цієї моделі
включає такі складові етапи:

Аналізуються складові затрат для кожного типу фондів (комп’ютерної
техніки та засобів зв’язку).

Здійснюється класифікація фондів (по типах комп’.терів. по видах
операційних систем і т.д.).

Враховуються всі особливості кожного типу фонду.

Загальні витрати на інформаційні технології діляться на дві групи: прямі
і непрямі затрати.

Прямі витрати охоплюють:

Апаратно-програмні засоби (капітальні вкладення і відрахування по
ліцензіях на нові системи, модернізацію і обновлення).

Підтримку функціонування (служба технічної підтримки, навчання,
матеріально-технічне постачання, договори на обслуговування і підтримку,
накладні витрати).

Поточний супровід (створення прикладних пакетів, тестування і підготовка
документації, в тому числі нових проектів, адаптація до вимог замовників
та обслуговування).

Оплата комунікаційних засобів (виділених ліній зв’язку і доступу до
серверів інформаційних сховищ)

Непрямі витрати (кінцеві користувачі здійснюють підтримку самостійно і
один одному):

Зв’язані з кінцевими користувачами (самодопомога, звертання до колег,
нерегулярне вивчення певних матеріалів)

Простої (втрати пов’язані з плановими і вимушеними ремонтами).

Список літератури.

Автоматизированные информационные технологии в экономике. Под. ред.
Г.А.Титоренко — М. Компьютер ЮНИТИ, 1998, — 336 с.

Бердтис А. Структуры данних. — М.: Статистика, 1974, — 408 с.

Блек Ю. Сети ЭВМ : протоколы, стандарты, интерфейсы. -М.: Мир, 1980.

Бойко В.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. -М.: Финансы и статистика, 1992.

Бойков.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. М. Мир 1997.

Боэм Б.У. Инженерное программирование для проектирования программного
обеспечения. -М.: Радио і связь, 1985, -512с.

Брябрин В.М. Программное обеспечение персональных ЭВМ. — М.: Наука,
1988.

Васильев В.Н. Организация, управление и экономика гибкого
интегрированного производства в машиностроении. – М.: Машиностроение,
1986. –312 с.

Вершинин О.В. Компьютер для менеджера. — М.: Высшая школа, 1990.

Вычислительные машины, системы и сети/ Под ред. А.П.Пятибратова. — М.:
Финансы и статистика, 1991.

Герасименко В.А. Защита информации в автоматизированных системах
обработки данных. — В 2-х кн. — М.: Энергоатомиздат, 1994.

Гершгорин Л.Г. Что такое АРМ бухгалтера. — М.: Финансы и статистика,
1988.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *