Основні принципи управління інформаційним виробництвом (реферат)

Реферат на тему:

Основні принципи управління інформаційним виробництвом

Продукти інформаційного виробництва можна за формою їх участі в
розширеному відтворюванні суспільства поділити на дві групи.

Продукти першої групи призначені для прямого споживання суспільством і
його членами з явною вигодою для виробника інформаційного продукту. Це
твори мистецтва і літератури, наукові праці, довідники, лекції,
підручники, проповіді, масова інформація і дезинформація, пропаганда і
реклама, чутки і наклеп, різні види фольклору тощо. Виробництво і
споживання інформаційних продуктів цієї групи підлягають тим самим
законам ринку, що й аналогічних продуктів матеріального виробництва,
призначених для споживання. Тому ми не розглядатимемо принципи
організації виробництва та реалізації їх.

До другої групи належать інформаційні продукти, які виробники вважають
за краще приховувати від суспільства, побоюючись яких-небудь збитків для
себе. Це інформація про: технологічні особливості виробництва;
матеріальні витрати на виробництво; обсяги продажу та отримані прибутки;
негативні властивості продукції, що виробляється; узгодженість дій та
рішень людей з чинними законами і встановленими суспільством нормативами
тощо. Поведінку інформаційних продуктів цієї групи в розширеному
суспільному відтворюванні ще слабо вивчено як економістами, так і
фахівцями з інформатики. Отже, на ній ми й зосередимо основну увагу.
Більше того, ми обмежимося розглядом інформаційних продуктів, що
використовуються як засоби праці в матеріальному та інформаційному
виробництвах і як предмети праці в інформаційному виробництві.

Виробництво таких продуктів спочатку розвивалося разом із матеріальним
виробництвом. Його призначенням було інформаційне обслуговування
управління матеріальним виробництвом. (Під управлінням розумітимемо
процес підготовки, прийняття і виконання рішень.) За організації
управління відповідним виробництвом інформаційне обслуговування було
зорієнтоване на виконання запитів на ту або іншу інформацію, що
надходить від органів управління основним виробництвом, і відігравало
пасивну допоміжну роль щодо основного виробництва. На нього намагалися
витрачати якомога менше фінансових, матеріальних і кадрових ресурсів.

Прикладами інформаційного обслуговування можуть бути традиційна
діяльність інформаційних та інформаційно-обчислювальних центрів,
науково-технічних бібліотек тощо.

З ускладненням матеріального виробництва інформаційне обслуговування
доповнюється інформаційним забезпеченням процесів матеріального
виробництва. Інформацію починають визнавати одним з допоміжних ресурсів,
що забезпечують ефективність управління матеріальним виробництвом.
Ставлення до організації інформаційного забезпечення стає серйознішим,
ніж до організації інформаційного обслуговування, але воно ще не є
пріоритетним серед проблем управління матеріальним виробництвом.

Інформаційне забезпечення зростало з інформаційного обслуговування в
міру того, як воно йшло назустріч інформаційним потребам користувачів,
що постійно зростають.

На порозі інформаційного суспільства в розвинених демократичних країнах
усвідомлюється необхідність управління інформацією у будь-якому
виробництві, нарівні з управлінням кадрами, фінансами і матеріальними
ресурсами. (Під «управлінням інформацією» розумітимемо управління
інформаційним виробництвом будь-якої організації.) При цьому
інформаційне забезпечення і/або інформаційне обслуговування не
відкладаються, а розглядаються як складові єдиного інформаційного
виробництва.

В інформаційному виробництві має створюватися загальнодоступний для його
учасників масив інформації (база даних) про розглянуті пропозиції
інформаційних продуктів. Такі бази даних заведено називати базами
прецедентів. На вивченні прецедентів будуються найдавніші та вічні
інформаційні виробництва — виховання, освіта й навчання людей.
Прецеденти є основою будь-якого інформаційного виробництва, насамперед,
науки та мистецтва — інформаційних виробництв, в яких зайняті найбільш
інтелектуально розвинені та творчо обдаровані особи.

Момент узгодження нового інформаційного продукту з прецедентами є
вирішальним в управлінні інформаційним виробництвом. Його ефективність
звичайно залежить від якості пропонованих нових інформаційних продуктів,
але оцінити цю якість без досить повної бази прецедентів неможливо. Тому
становить інтерес процедура виявлення особливостей взаємодії суб’єктів у
момент узгодження пропонованого інформаційного продукту з прецедентами.

Формулюючи ці особливості ми виходимо з того, що будь-який суб’єкт
інформаційного виробництва прагне отримати максимальну вигоду від свого
продукту. Тому він намагається у такому продукті максимально відтінити
позитивні сторони своєї діяльності і затушувати негативні. З цієї
особливості поведінки виробників інформації випливає, що у разі
управління складним інформаційним виробництвом необхідна жорстка
технологічна дисципліна, яка б забезпечувала належну повноту інформації
про рішення, що надаються для узгодження, або повноту інформації,
відчужуваної в суспільне користування від суб’єкта інформаційного
виробництва. За допомогою яких засобів досягається це відчуження, не є
істотним. Важливо те, що необхідну повноту відчуження неможливо
забезпечити без суспільного примусу виробників інформаційних продуктів.
Отже, перший принцип управління інформацією: повнота відчуження
суспільно необхідної інформації від суб’єктів інформаційного виробництва
досягається тільки засобами примусу .

Цей принцип поширюється не тільки на інформацію, що виробляється, а й на
інформацію, що є для певного виробництва сировиною і підлягає обробці,
бо в рамках усього суспільного інформаційного виробництва кожна
продукована інформація є сировиною або предметом праці для інших
виробників інформації.

Якщо перший принцип покликаний подолати відсутність у суб’єктів
інформаційних виробництв бажання віддавати інформацію, то другий принцип
націлює управління інформаційним виробництвом на примусове подолання
відсутності у суб’єктів інформаційного виробництва потреби використати
всі прецеденти у разі узгодження свого продукту. Іншими словами, далеко
не завжди за узгодження пропонованого рішення в його автора виникає
бажання представити свій продукт на тлі повної інформації про
прецеденти, оскільки у такому разі воно може виглядати не кращим чином
або, принаймні, не так переконливо, як хотілося б розробнику.

Це повною мірою виявляється не тільки в середовищі розробників нових
виробів, а й у науці, торгівлі (реклама), шоу бізнесі, в державних
установах і багатьох інших інформаційних виробництвах. Такі продукти
інформаційного виробництва, як плагіати, чутки, дезинформація, наклеп,
шахрайство, корупція та інші, їм подібні, є наслідком неповноти або
навіть викривлення складу прецедентів, на тлі яких демонструється
запропонований інформаційний продукт. Ця обставина завдає не менше
клопоту, ніж складність відчуження інформації, ще й тому, що із
зростанням обсягів суспільного виробництва забезпечити повне і
достовірне узгодження інформаційних продуктів з прецедентами нелегко
через великий потенційний обсяг баз прецедентів. Тому звинуватити
розробника будь-якого рішення в неповному і/або некоректному узгодженні
з прецедентами за злим наміром іноді просто неможливо.

Звідси випливає другий принцип управління інформацією: якість
запропонованого інформаційного продукту забезпечується повнотою бази
прецедентів, доступної виробникові цього продукту та ефективністю
примушення виробника провести узгодження їх з достатньою повнотою і
достовірністю .

У розвинених демократичних країнах процес становлення державного
управління інформаційним виробництвом давно завершився. Зазначені
принципи управління інформацією стали нормою поведінки всіх учасників
суспільного інформаційного виробництва. Про них згадують тільки у
моменти їх порушення, але й у цих випадках діє налагоджений механізм,
мало помітний суспільству. Тут доречно пригадати історію становлення
державного інформаційного виробництва США. У роки великої депресії на
рубежі 30-х років, коли корупція державних чиновників досягла нечуваних
розмірів і кожна ділова людина прагнула увірвати свій шматок в будь-який
спосіб, кримінальний чи близький до нього, президент Рузвельт узяв курс
на впровадження в практику управління суспільним інформаційним
виробництвом наведених вище принципів. Одними з перших кроків Рузвельта
після його приходу в Білий дім у січні 1933 р. було прийняття біллів
«Про чесну конкуренцію» та «Про чесного чиновника», які й визначили
політику держави в управлінні інформацією на все майбутнє країни. Ці
біллі встановлювали презумпцію відкритості інформації про результати
діяльності всіх суб’єктів суспільства, і передусім — державних установ,
обов’язок всіх відчужувати суспільству необхідну для його нормального
розвитку інформацію і сувору відповідальність кожного за недотримання
цього обов’язку. У реалізації цих законів Рузвельт і всі наступні
президенти США використали демократичні принципи розділення влади і
функцій господарських суб’єктів .

Принцип розділення функцій господарських суб’єктів вимагає максимальної
незалежності суб’єктів, які здійснюють в якому-небудь проекті функції
замовника, що фінансує проект, підрядчика, що виконує передбачені
проектом роботи, та аудитора, що перевіряє перебіг робіт за проектом.

Очевидно, що порушення цього принципу дає змогу приховувати інформацію
про можливу змову партнерів по проекту, що, в свою чергу, призводить до
обману держави і/або інших партнерів, задіяних у цьому проекті.

Принцип розділення функцій господарських суб’єктів у демократичних
країнах не обговорюється, але будь-яке помічене порушення цього принципу
викликає бурхливу реакцію суспільства. Помітити таке порушення можна
тільки за наявності досить повної і доступної інформації про всі дії
господарських суб’єктів суспільства. Звичайно, наявність такої
інформації сама по собі не викоренить корупцію та інші антигромадські
явища у сфері економіки. Великі обсяги масивів інформації, що відображає
господарську діяльність, і складність зв’язків між господарськими
суб’єктами залишають і завжди залишатимуть лазівки для кримінальних
операцій різного роду, однак, з розвитком інформаційних технологій
ускладнюється сама процедура змови, а також підвищується ймовірність
виявлення її.

В Україні принцип розділення функцій господарських суб’єктів навіть не
озвучений, не захищений законодавчо і порушується повсюдно, особливо
там, де на проекти витрачаються державні кошти або кошти пересічних
громадян. На сьогодні надзвичайно важливим є законодавче, а можливо й
конституційне затвердження, як в матеріальному, так і в інформаційному
виробництві, принципу розділення функцій суспільних відносин, згідно з
яким у кожному суспільному проекті функції замовника, підрядника та
аудитора повинні виконуватися трьома різними, максимально незалежними
один від одного суб’єктами . Якщо дотримуватися цього принципу в
інформаційному виробництві, то навіть в кожній організації потрібно
максимально розділити функції замовника інформаційного продукту, його
виробника і суб’єкта, що перевіряє повноту узгодження з прецедентами і
ступінь відчуження цього продукту.

В інформаційному виробництві має діяти ще один важливий принцип, який
встановлює ступінь відчуження інформації з метою усуспільнення її і
правила користування суспільною інформацією. Хоча людина є продуктом
суспільства, вона не може в своїх діях бути абсолютно відкритою
суспільству.

У процесі розвитку демократичного суспільства вироблено норми,
спрямовані на максимальний захист особистої таємниці у разі використання
відчуженої від людини інформації. Для суспільних інформаційних
виробництв також є характерним обмежене використання відчужуваної
інформації, тобто наявність інформації, що є комерційною, службовою і
державною таємницею.

Процеси усуспільнення інформації і збереження таємниці її виробника або
власника суперечливі за своєю природою. Чим більше інформації
відчужується, тим меншою стає впевненість у збереженні таємниці. І
навпаки, чим менше інформації відчужується через побоювання порушити
таємницю її виробника, тим складнішим стає розв’язання проблеми
збереження і розвитку демократичного суспільства. Ця суперечність
вимагає максимальної незалежності державних установ, які відповідають за
порядок відчуження і використання інформації, що забезпечує необхідну
повноту узгодження нових інформаційних продуктів у суспільстві, від
державних установ, які відповідають за збереження таємниці виробників
інформаційних продуктів. Державні установи, які здійснюють контроль за
рівновагою між повнотою відчуження і збереженням таємниці виробників
інформації, повинні бути максимально незалежні. Ці міркування приводять
до важливого принципу балансу між доступністю і таємницею: в
інформаційному суспільному виробництві загалом і в окремих його
частинах, зокрема, функції забезпечення необхідної повноти відчуження
інформації і доступу до усуспільненої інформації, функції встановлення
порядку збереження таємниці виробника інформації і функції визначення
рівноваги між повнотою відчуження і заходами захисту таємниці повинні
виконуватися трьома різними максимально незалежними один від одного
суб’єктами .

Сформульовані принципи управління інформаційним виробництвом можуть
ефективно діяти тільки за жорсткої технологічної дисципліни, що змушує
всіх суб’єктів виробництва дотримуватися цих принципів. Це, у свою
чергу, можливе лише тоді, коли функція управління інформацією є турботою
першої особи організації, для забезпечення діяльності якої розвивається
відповідне інформаційне виробництво.

За радянських часів діяв принцип «кадри вирішують все». Якщо під кадрами
розуміти всіх людей, то цей біблійний принцип, безсумнівно, правильний і
дійовий, оскільки без людей немає ні виробництва, ні самого суспільства.
Але якщо під кадрами розуміти якимсь чином профільованих людей, то
одного цього принципу замало.

У розвинених демократичних країнах три види ресурсів виробництва —
кадрові, фінансові та матеріальні складають нероздільну тріаду, що
визначає ефективність діяльності будь-якої організації, будь-якого
виробництва. В останні десятиріччя до цієї тріади додався ще один ресурс
— інформаційний, оскільки складність взаємодії за управління ресурсною
тріадою вимагає істотного розвитку інформаційного виробництва, яке
забезпечує цю взаємодію.

Управління інформаційним ресурсом організації, тобто його формування та
ефективне використання, відіграє об’єднувальну роль у цій четвірці
основних ресурсів. Зрештою від якості управління інформацією,
інформаційним ресурсом, інформаційним виробництвом залежить ефективність
використання та розвитку інших ресурсів.

На практиці кожний грамотний керівник будь-якої організації — від сім’ї
до держави — прагне до максимальної інформованості про дії суб’єктів
своєї організації. Але тільки в наш час з’явилася реальна можливість
озброїти керівника інформаційними технологіями, що дають йому змогу
ефективно вирішувати цю надскладну проблему. Однак така можливість не
зменшує значущості проблеми управління інформацією, а її складність не
дозволяє керівнику організації передоручити її розв’язання загалом іншій
особі (під керівником розумітимемо першу особу в керівництві
організації).

У результаті доходимо до визначального принципу управління інформацією:
управління інформаційним виробництвом або інформацією в організації має
бути функцією першої особи в її керівництві .

Організація управління інформацією в країні має бути повсякденною
турботою вищої посадової особи країни. Вона повинна захистити країну від
інформаційних монополістів, забезпечити доступ усіх зацікавлених
громадян та організацій до інформації, якою володіє держава, і зробити
цю інформацію максимально повною, оперативною і достовірною за
збереження особистої, комерційної, службової і державної таємниць.

PAGE

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *