Електронні документи у діяльності державної податкової служби в Україні
Сьогодні в Україні під патронатом різних відомств функціонують або
перебувають на стадії впровадження ряд великих державних проектів
інформаційних, інформаційно-довідкових, інформаційно-пошукових,
інформаційно-аналітичних систем і систем автоматизованого обліку.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 414-р
“Про затвердження переліку завдань (проектів) Національної програми
інформатизації на 2003 рік, їх державних замовників та обсягів
фінансування” передбачено створити систему інформаційно-аналітичного
забезпечення органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, автоматизовану систему інформаційно-аналітичного
забезпечення Адміністрації Президента України, інтегровану
телекомунікаційну інформаційно-аналітичну систему будинку Уряду,
автоматизовану інформаційно-аналітичну систему Верховної Ради України,
Урядову інформаційно-аналітичну систему з питань надзвичайних ситуацій,
Єдину державну автоматизовану паспортну систему, автоматизовану
інформаційну систему перетинання державного кордону,
інформаційно-аналітичну систему Антимонопольного комітету, центральну
частину автоматизованої інформаційної системи “Реєстр суб’єктів
підприємницької діяльності”, автоматизовану інформаційно-аналітичну
систему фінансових органів, інформаційно-аналітичну систему “Місцеві
бюджети”, автоматизовані інформаційно-аналітичні системи Державного
казначейства та податкових органів, інформаційно-аналітичну систему
Рахункової палати, систему інформаційно-аналітичного забезпечення
Мінпраці тощо.
Велику увагу питанням інформатизації приділяють Органи державної
податкової служби в Україні (ДПС): інформатизація ДПС розглядається як
комплекс організаційних, правових, соціально-економічних,
науково-технічних, виробничих та інших процесів щодо формування умов
реалізації інформаційних потреб органів ДПС на основі створення,
розвитку та використання інформаційних систем, побудованих на новітній
електронно-обчислювальній (комп’ютерній) та комунікаційній техніці й
інформаційних технологіях. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України від 24 липня 1993 року № 570 “Про вдосконалення діяльності
державної податкової служби та зміцнення її матеріально-технічної бази”
функціонує автоматизована інформаційна система “АІС-Податки”. У складі
Державної податкової адміністрації України діють Департамент
автоматизації процесів оподаткування та Головний сервісний центр
комп’ютерних технологій.
Сучасні інформаційні системи, засновані на комп’ютерних мережах зі
супутниковими, телекомунікаційними, оптоволоконними та іншими каналами
зв’язку, забезпечують створення, відправлення, передавання, одержання,
зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.
Хоча концепція електронного документа з’явилася ще на початку 80-х
років, його правовий статус було визначено відносно недавно Законом
України „Про електронні документи та електронний документообіг” від 22
травня 2003 року № 851-IV, який встановлює основні організаційно-правові
засади електронного документообігу та використання електронних
документів в Україні.
Обов’язковим реквізитом електронного документа, без якого він не може
бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили, є електронний
підпис, що використовується для ідентифікації автора та/або підписувача
електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу.
Відносини, пов’язані з використанням електронних цифрових підписів,
регулюються Законом України “Про електронний цифровий підпис” від 22
травня 2003 року № 852-IV.
На відміну від рукописного підпису, електронний цифровий підпис
(скорчено – ЕЦП) має не фізичну, а логічну природу – це просто
послідовність символів, отримана за результатом криптографічного
перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору
або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та
ідентифікувати підписувача.
Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа
та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Особистий ключ – це
параметр криптографічного алгоритму формування електронного цифрового
підпису, доступний тільки підписувачу; відкритий ключ – параметр
криптографічного алгоритму перевірки електронного цифрового підпису,
доступний суб’єктам відносин у сфері використання електронного цифрового
підпису.
Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності
фізичних та юридичних осіб, що здійснюється з використанням електронних
документів. Його застосовують фізичними та юридичними особами –
суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та
підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання
електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та
інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у
письмовій формі. Нотаріальні дії із засвідченням справжності
електронного цифрового підпису на електронних документах вчиняються
відповідно до порядку, встановленого законом.
Вкажемо на деякі характерні властивості ЕЦП [1]:
1. При використанні сертифікованих засобів ЕЦП захисні властивості
електронного підпису біьші, ніж рукописного. Їм можна дати об’єктивну
оцінку, засновану на строгому математичному аналізі, що дозволяє
порівнювати захисні властивості.
2. З можливості об’єктивної оцінки захисних властивостей ЕЦП випливає
можливість їх градації. Так, наприклад, в цивільному документообігу
достатньо найпростіших засобів ЕЦП, у службовому документообігу –
сертифікованих засобів, а для конфіденційної інформації та інформації з
обмеженим доступом передбачено використання спеціальних засобів ЕЦП.
3. Незалежність ЕЦП від носія дозволяє використовувати його в
електронному документообігу. При використані ЕЦП можливі договірні
відносини між віддаленими юридичними та фізичними особами без прямого
або посереднього фізичного контакту між ними.
4. Логічна природа ЕЦП дозволяє розглядати документ та його копії як
рівнозначні.
5. На відміну від рукописного, електронний підпис може виступати не
тільки засобом ідентифікації, але й засобом аутентифікації документа. В
електронний документ, підписаний ЕЦП, неможливо внести зміни, не
порушивши підпис.
gd?G—
6. Механізм обслуговування ЕЦП засновано на програмних і апаратних
засобах обчислювальної техніки, тому він добре автоматизується. Усі
стадії обслуговування (створення, застосування, посвідчення і перевірка
ЕЦП) автоматизовані, що значно підвищує ефективність документообігу.
Разом з тим ЕЦП має характерні недоліки, пов’язані з тим, що він не може
бути перевірений звичайними (наприклад, візуальними) методами. Тому
необхідно звернути увагу на надійність електронного цифрового підпису,
що забезпечується сертифікатом відповідності або позитивним експертним
висновком за результатами державної експертизи у сфері криптографічного
захисту інформації. Підтвердження відповідності та проведення державної
експертизи здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Згідно із
законом органи державної влади, органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи та організації державної форми власності для
засвідчення чинності відкритого ключа повинні використовувати лише
посилений сертифікат ключа.
Залежно від можливостей попереднього обміну ключами та ступеня
конфіденційності можуть бути використані такі форми передачі електронних
документів з електронним цифровим підписом:
1. За допомогою симетричного каналу зв’язку, коли сторони при зустрічі
домовилися про ключ ЕЦП, що використовується при шифруванні повідомлень
за симетричними алгоритмами.
2. За допомогою направленого каналу зв’язку, коли суб’єкти мережного
спілкування обмінюються своїми відкритими ключами. Тоді кожний з них
буде відправляти власне повідомлення, зашифроване своїм закритим ключем,
а партнер буде читати його відповідним відкритим ключем.
3. За допомогою захищеного направленого каналу зв’язку. Для цього
відправник повинен застосувати до повідомлення два ключі: спочатку він
шифрує його своїм закритим ключем, а потім шифрує додатково відкритим
ключем отримувача. Отримувач діє в зворотному порядку: спочатку він
дешифрує повідомлення своїм закритим ключем, а потім – відкритим ключем
відправника.
Для визначення організаційних форм передачі електронних документів
органами державної податкової служби розглянемо два підходи:
корпоративний і кооперативний [2] .
Корпоративний підхід до обміну електронними документами передбачає
наявність чітко вираженого центру в мережі передачі даних. Центр володіє
монопольними правами щодо управлінню мережею: встановлює регламент
обміну, сертифікує технічні та програмні засоби для роботи в мережі,
надає або обмежує доступ до ресурсів мережі тощо. Тобто, усі стандарти,
що діють у мережі, визначає, створює і підтримує центр.
Кооперативний підхід ґрунтується на добровільних засадах. У мережі
передачі даних, що орієнтується на такий підхід, немає чітко вираженого
центру, учасники електронного обміну можуть використовувати різноманітне
апаратне та програмне забезпечення.
Перший підхід використовується для організації електронного
документообігу безпосередньо в системі органів державної податкової
служби. Статтею 1 Законом України “Про державну податкову службу в
Україні” від 4 грудня 1990 року № 509-XII (з відповідними змінами і
доповненнями) визначено склад системи органів ДПС: Державна податкова
адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні
податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя),
районах у містах; до складу органів державної податкової служби входять
відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими
правопорушеннями (податкова міліція). Статтею 4 цього ж Закону
закріплено підпорядкованість органів ДПС: Державні податкові
адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації
України, державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва
та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні
податкові інспекції – відповідним державним податковим адміністраціям в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Таким
чином, система органів державної податкової служби побудована за
корпоративним принципом з чітко вираженим центром – Державною податковою
адміністрацією України.
При взаємодії органів ДПС з фінансовими органами, органами Державного
казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ,
прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною
службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з
податковими службами інших держав переважає кооперативний підхід. У
цьому випадку при організації електронного документообігу доцільно
використовувати направлені або захищені направлені канали зв’язку, або
здійснювати його на договірних засадах відповідно до статті 15 Закону
України “Про електронні документи та електронний документообіг” (залежно
від ступеня конфіденційності інформації).
Суб’єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних
засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів,
що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему
(способи) захисту. Прикладами такої організації обміну документами
сумісна інструкція про єдиний облік злочинів, затверджена 26 березня
2002 року наказом Генеральної прокуратури України № 20, Міністерства
внутрішніх справ України № 84, Служби безпеки України № 293, Державної
податкової адміністрації України № 126, Міністерства юстиції України №
18/5.
Таким чином, законодавчу основу ефективного використання електронних
документів та організації електронного документообігу в системі органів
державної податкової служби в Україні складають Закони України “Про
електронний цифровий підпис”, “Про електронні документи та електронний
документообіг”, “Про інформацію”, “Про захист інформації в
автоматизованих системах”, “Про державну таємницю”, “Про зв’язок” та
інші нормативно-правові акти. Організаційні форми передачі електронних
документів органами ДПС визначаються їх призначенням.
ЛІТЕРАТУРА
1. Информатика для юристов и экономистов / Симоно вич С.В. и др. –
СПб.: Питер, 2001.
2. Охтень О., Кисельов М. Електронні документи і стандартизація // Право
України. – 1998. – № 3. – С. 45–48, 61.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
