Реферат на тему:
Зовнішня політика Італії у міжвоєнний період
Зовнішня політика італійського уряду в післявоєнні роки розпочалась під
знаком невдач італійської дипломатії на Паризькій мирній конференції.
Союзні держави відмовились від раніше взятого на себе зобов’язання
передати після завершення війни Італії порт Ф’юме. Не одержала Італія і
турецького порту Ізмір. Причиною невиконання союзниками своїх
зобов’язань щодо Італії була економічна слабкість останньої, тому-то
вони не були схильні рахуватися з нею.
12 вересня 1919 р. націоналістично налаштовані “легіонери” Г. д’Аннунціо
самі захопили порт Ф’юме. Хоч це захоплення відбулося без формальної
санкції уряду Нітті, воно загострило відносини Італії з
Сербо-Хорвато-Словенською державою і з західними державами. Загони
д’Аннунціо утримували місто упродовж 15 місяців. У грудні 1920 р. їх
вигнали звідти італійські війська, які були надіслані новим урядом
Джолітті під натиском Англії і Франції.
Другою зовнішньополітичною проблемою для Італії був рух робітників проти
участі Італії у збройній інтервенції з метою повалення радянської влади
в Росії. Масові демонстрації населення міст відбувалися під гаслом “Руки
геть від радянської Росії!”. У Мілані в лютому 1919 р. в політичній
демонстрації на захист радянської Росії взяли участь понад 100 тис. чол.
Уряд Нітті змушений був прийняти рішення про вивід італійських військ з
території Росії, що і було зроблено протягом наступних місяців.
У кінці 1922 р. в Італії встановився фашистський режим. Це активізувало
її агресивність У зовнішній політиці, що відповідало інтересам
італійських монополій. Вони прагнули захопити пануючі позиції на
Середземному морі і перетворити його у внутрішнє італійське озеро.
План створення Великої Італії почав реалізовуватися уже в 1923 р. У
вересні 1923 р. Італія спробувала захопити грецький острів Корфу. Лише
втручання Англії на боці Греції змусило Муссоліні вивести свої війська з
острова.
У вересні 1923 р. італійські війська увійшли в Ф’юме. За римським
договором (січень 1924 р.) між Італією і Югославією місто і порт Ф’юме
перейшли під контроль Італії. Проблема Ф’юме, яка протягом – п’яти років
була джерелом постійних конфліктів між Італією і Югославією перестала
існувати. Тоді ж Італія закріпила за собою острови Додеканес (в
Егейському морі), які до цього часу належали Туреччині. Це були перші
територіальні здобутки італійських фашистів.
Агресивність Італії на цьому не закінчилась. Свої погляди Муссоліні
звертає в бік Албанії. Йому вдалося в 1926 р. заключити договір про
дружбу, а в 1927 р. – союзний договір з Албанією і тим самим за короткий
час перетворити Албанію в залежну від Італії країну. Такого ж характеру
договори були заключені з Румунією й Угорщиною. Однак, ці держави
Муссоліні не зміг підпорядкувати Італії.
У березні 1924 р. Італія встановила дипломатичні відносини з СРСР,
будучи при цьому однією із перших європейських країн, яка офіційно це
зробила. Було дві причини, що спонукали Муссоліні до цього кроку.
По-перше, це можливість для італійських товарів вийти на ринок
Радянського Союзу (підписаний тоді ж торговий договір це підтверджував)
і, по-друге, це сподівання на послаблення ворожості італійських
трудівників до фашистського режиму.
Італо-радянські стосунки і після встановлення дипломатичних відносин
залишалися напруженими. З боку Італії все-таки переважав антирадянський
курс. Підтвердженням цієї думки була ратифікація Італією в березні 1927
р. Паризького протоколу 1920 р. про визнання нею загарбання Бессарабії
Румунією.
Відносини між Італією і Німеччиною були в цей час досить напруженими. Не
бажаючи посилення Німеччини в Центральній Європі і на Балканах,
італійський уряд виступив проти приєднання Австрії до Німеччини. З
другого боку, політика насильницької італізації німців, які проживали в
області Альто-Адідже, викликала різко негативну реакцію німецького
уряду.
З кінця 20-х років Італія стала дедалі більше орієнтуватися на США і
Англію. США у свою чергу збільшили фінансові інвестиції в італійську
економіку, що вело за собою посилення не тільки економічного, але й
політичного контролю над зовнішньою політикою країни. Зокрема, США були
зацікавлені в проведенні Італією проамериканської політики на Близькому
Сході з метою протидії інтересам Англії і Франції в цьому районі.
У той же час відбувалось зближення Італії по ряду питань з Англією.
Визначальною причиною цього були спільні колоніальні інтереси обох
країн. У грудні 1924 р. відбулися англо-італійські переговори, в яких
взяли участь О. Чемберлен і Б. Муссоліні. У 1925 р. Італію, не без
допомоги Англії, залучили до Локарнського Пакту і вона стала одним із
гарантів франко-німецького кордону. У тому ж році Італія і Англія уклали
угоду про сферу свого впливу в Абіссінії, спрямовану проти Франції.
Франція рішуче запротестувала проти цієї угоди, і вони змушені були від
неї відмовитись.
Важливою подією і здобутком у політиці Муссоліні було укладення в лютому
1929 р. між Ватиканом і Італією угоди про взаємне визнання.
У роки світової економічної кризи у італійській зовнішній політиці
відбувалися одночасно два процеси: по-перше, уряд активізував зусилля на
шляху гонки озброєнь, тобто йшла підготовка до майбутніх воєн і,
по-друге, у внутрішній пропаганді були відчутними наголоси на
необхідність для Італії забезпечувати собі нові ринки збуту продукції,
сфери впливу і колоніальні території, тобто йшла ідеологічна підготовка
до майбутніх воєн. Як зразки такої роботи наведемо декілька ідеологем:
“доля і історія – жінки, які люблять тільки сміливих чоловіків”; “війна
для чоловіків – що материнство для жінок”; “війна допоможе швидше вийти
з кризи і нас збагатить” та ін.
З чого розпочали конкретну підготовку до війни? Прискореними темпами
будували військові кораблі. Якщо в період з 1924-1930 рр. закладалося в
середньому кораблі тоннажністю в 30 тис. т., то за програмою 1930-1931
рр. ця цифра була збільшена до 43 тис. т. Навесні 1934 р. уряд оголосив
про будівництво двох лінкорів водотоннажністю по 35 тис. т. Витрати на
озброєння з державного бюджету в 1939 р. досягли 50%. Військове навчання
дорослого населення здійснювалось у віці з 18 до 55 років. Атестат про
середню освіту і посвідчення про присвоєння випускникам шкіл офіцерських
звань видавались одночасно. Концентрація капіталу, особливо в галузях,
що працювали на війну, зросла в 4 рази. Опір фашизму в середині країни
придушувався досить жорстокими методами.
За такої політичної обстановки в жовтні 1935 р. Італія починає війну за
загарбання Ефіопії, заручившись попередньою згодою Франції про її
відмову від претензій на цю країну. Італія у свою чергу відмовлялась від
претензій на французькі колонії в Африці.
300 тисячна італійська армія під командуванням генерала де Боно з боку
Еритреї і Сомалі почала свої бойові дії проти армії Ефіопії. В Італії
уже святкували заснування імперії.
Якою була Ефіопія і її армія? На той час територія Ефіопії була оточена
колоніями Англії і Франції. Населення країни складало 10 млн. чол. Це
була сільськогосподарська країна, в якій ще було і рабство. На озброєнні
ефіопської армії були гвинтівки, стріли, ножі. На озброєнні італійської
армії були танки, літаки, гармати, отруйні гази та ін.
Не дивлячись на цілковиту військову перевагу, італійська армія змушена
була упродовж 7 місяців вести бої, надто повільними темпами просуватись
по території Ефіопії. Армія Ефіопії, яка після загальної мобілізації
нараховувала до 350 тис. чол., вела боротьбу за кожен кілометр своєї
території. Через 5 місяців бойових дій італійська армія просунулась
вперед на 100 км від кордону. Тоді італійці застосували проти ефіопської
армії отруйні гази. 5 травня 1936 р. італійська армія захопила столицю
Ефіопії Адіс Абебу. Імператор Ефіопії Хайлє Селасіє покинув свою країну.
Уряд Італії використовував усі можливості для підтримання в армії і
цивільних громадян патріотичних почуттів. У цьому йому допомагав
Ватикан. Проводилась кампанія матеріальної підтримки армії з боку
населення країни, був утворений спеціальний фонд, в який громадяни
здавали свої золоті вироби а взамін отримували ювелірні вироби із олова.
Це вважалось високим рівнем прояву патріотизму.
Яка була позиція світу, Ліги Націй на розбійницькі дії Італії? Ліга
націй продовжувала виступати за врегулювання конфлікту, але Італія
відхилила пропозиції Ліги Націй. Тоді проти Італії були застосовані
економічні санкції, але і не було дозволу Ефіопії придбати зброю в інших
країнах.
Це була типова колоніальна війна сильної держави проти слабкої. Це була
спроба вийти із економічної кризи за рахунок інших народів. Це була
свого роду заявка на початок реалізації ідеї про перетворення
Середземного моря у внутрішнє італійське озеро та утворення Великої
Італії. 9 травня указом Мусоліні було проголошено, що Ефіопія приєднана
до Італії. Італійський король став “ефіопським імператором”.
Якими були наслідки війни Італії проти Ефіопії? Загроза іншим народам
африканського континенту стала реальністю. Саме цим можна пояснити згоду
Єгипту на колонізацію його території Англією. Зближення Італії з
Німеччиною також стало реальністю після закінчення війни в Ефіопії.
Агресивність італійського фашизму знайшла своє продовження в Іспанії. 50
тис. “добровольців” з Італії воювали на боці іспанських фашистів. У
жовтні 1936 р. Італія уклала з Німеччиною союзний договір, яким було
утворено “вісь Берлін – Рим – Токіо”. В 1937 р. Італія вийшла, як це уже
зробили Німеччина і Японія з Ліги Націй, і в листопаді того ж року
приєдналася до Антикомінтернівського Пакту.
Маючи таких союзників, у кінці 1938 р. Італія ставить питання про
передачу їй таких французьких територій, як Корсика, Савойя, Туніс, і
Джибуті (на Червоному морі). Це одразу ж привело до загострення
італо-французьких відносин. Щоб отримати підтримку з боку Німеччини в
разі можливої війни з Францією, Муссоліні вирішив укласти воєнний
договір з Німеччиною.
7 квітня 1939 р. італійські війська висадилися в Албанії і, зламавши
опір слабких албанських загонів, протягом кількох днів захопили столицю
країни Тирану, її порти і головні стратегічні пункти. Західні держави не
реагували на агресію фашистської Італії.
22 травня 1939 р. в Берліні Чіано і Рібентроп підписали “Сталевий Пакт”
між Німеччиною та Італією, який зобов’язував обидві сторони надавати
збройну підтримку одна одній. Під час переговорів у Берліні і міністр
закордонних справ Італії Чіано заручився обіцянкою Гітлера, що він не
вимагатиме вступу Італії у війну принаймні у найближчі три роки. Ця
обіцянка не мала великого практичного значення, оскільки було ясно, що
при наявності воєнного союзу з Німеччиною Італія однаково не могла б
зберегти тривалого нейтралітету в разі виникнення загально –
європейської війни.
Таким чином, зовнішня політика Італії в міжвоєнний період була
спрямована на перетворення Італії у велику імперію. Саме реалізації цієї
мети були підпорядковані військово-політичні відносини з такими ж
агресивними державами того часу, як Німеччина і Японія. Опір в Італії
такій політиці був ще надто слабкий.
Література:
Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.
Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464
с.
Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.
Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981.
Т.1-2.
Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.
История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М.,
1987. Т.1-2.
Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.
Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987.
711с.
Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения
XX в. –М., 1991. 391с.
Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М.,
1991. 391с.
Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика
391с.
Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми
войнами –М., 1984. 296с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
