Цивілізації Доколумбової Латинської Америки (реферат)

Реферат

на тему:

Цивілізації Доколумбової Латинської Америки

Заселення і найдавніші культури Центральної та Південної Америки.

Більшість дослідників сьогодні дотримується думки про заселення
території Л.А. біля 30-20 тис. років тому вихідцями з Північно-Східної
Азії через “сухопутний міст” Берінгій на місці сучасної Берінгової
протоки. Проте ряд учених вважає, що азійський шлях переселення був не
єдиний, а в пізніші часи існували тісні зв’язки між Л.А. і Океанією.
Проте навряд чи вони могли відіграти суттєву роль у формуванні корінного
населення континенту.

Поступово склалося два основних осередки ранніх цивілізацій: Мезоамерика
(території сучасних центральної й південної Мексики, Гватемали, Белізу,
західні райони Гондураса і Сальвадору) та Андська область (частина
сучасної Колумбії, Еквадор, Перу, Болівія, північ Чилі).

Найдавнішою з відомих нині цивілізацій доколумбової Л.А. є культура
ольмеків, яка існувала на південно-східному узбережжі Мексики в ХІV-ІІІ
ст. до н.е. Ольмеки володіли писемністю, але їхня мова невідома, і
надписи розшифрувати й досі не вдається. Свої храми вони зводили на
східчастих пірамідах, згодом цей архітектурний прийом у ольмеків
запозичили й інші центральноамериканські цивілізації. У храмах жерці
приносили богам людські жертви, ритуальні вбивства – спільна риса
давньоіндіанських культур. Головним божеством був ягуар. Загадковими
лишаються найхарактерніші пам’ятки ольмекської культури – величезні
кам’яні “голови” висотою до 3 м і вагою до 40 т, їхні лиця мають явно
африканські риси. Призначення “голів” незрозуміло, причому їх доставляли
вручну за десятки кілометрів від каменоломень. Зате в руїнах
ольмекського міста (сучасний Сан-Лоренсо, штат Веракрус) був виявлений
найдавніший у Л.А. двохкілометровий кам’яний водопровід, схожий на
римські аведуки.

З появою крупного міста-держави Теотіуакана (ацтекською – “місто, де
жили боги”) (ІІ ст. до н.е. – VІІ ст. н.е.) за півсотні кілометрів на
північний схід від сучасного Мехіко почався так званий класичний період
центральноамериканських культур. В епоху розквіту Теотіуакан мав площу
до 28 кв. км і біля 80 тис. мешканців. Серед його споруд виділяються два
головних храми, присвячених Сонцю (на піраміді висотою в 64,5 м) та
Місяцю (висота піраміди – 42 м), а також грандіозне святилище
Кетцалькоатля (Пернатого Змія) – одного з найшанованіших божеств
Центральної Америки. Вчені підрахували, що на будівництві цих гігантів
не менше 30 років працювало біля 20 тис. чол. Всі храми були прикрашені
різнокольоровими розписами і статуями богів.

Протягом VІІ-VІІІ ст. цивілізації “класичного періоду” були зруйновані
нашестям тольтеків, які прийшли з Північної Мексики і створили власну
культуру, сповнену своєрідної морокової виразності. Серед руїн їхньої
столиці Толлана й досі височіють 4-метрові статуї суворих воїнів із
зображеннями метеликів на грудях, що символізували планету Венеру – одне
з втілень Кетцалькоатля.

У цей час на південному сході Мексики й на території Белізу, Гондурасу
та Гватемали найвищого розквіту досягла перша крупна міська цивілізація
Ц.А. — майя, що налічувала біля 100 міст-держав (Паленке, Копан,
Чичен-Іца, Тікаль та ін.). Їх очолювали правителі зі спадковою владою,
котрі призначали начальників дрібніших містечок та селищ, зобов’язаних
сплачувати данину та виставляти загони воїнів. Верховний жрець був
радником правителя і призначав жреців у селища, які відігравали важливу
роль у керівництві землеробськими роботами.

Майя володіли вражаючими математичними і астрономічними знаннями:
тривалість сонячного року в календарі майя була визначена точніше, ніж у
григоріанському, вчені майя прогнозували затемнення Сонця і Місяця й
навіть розрахували траекторію руху Венери. У них існувала оригінальна
розвинена система ієрогліфічного письма, винайденого біля 2 тис. років
тому, але розшифрованого лише в середині 50-х рр. ХХ ст. радянським
ученим Юрієм Кнорозовим. Але майже всі книги майя були знищені після
їхньої заборони католицькою церквою у ХVІ ст., збереглося лише 4
рукописи.

В Х ст. прекрасні міста майя опустіли, при звістці про вторгнення
тольтеків населення залишило їх. На півострові Юкатан виникла
майя-тольтекська держава, столицею котрої в середині ХІ ст. став
Чичен-Іца, а після його загибелі наприкінці наступного століття –
Майяпан. Міжусобні війни привели до зруйнування найбільших міст майя, що
значно полегшило завоювання регіону іспанськими конкістадорами.

Ацтекське царство.

Наприкінці ХІІ ст. з півночі сучасної Мексики почали рух на південь
ацтеки, які після довгих поневірянь поселились на оз.Тескоко, перейшли
до землеробства і бл. 1325 р. на одному з островів заснували Теночтітлан
(сучасний Мехіко) – “американську Венецію” за свідченнями іспанських
конкістадорів. Через півтора століття місто стало центром царства, що
охоплювало всю Центральну Мексику. Найвищого розквіту Ацтекське царство
досягло при Моктесумі ІІ (1503-1520 рр.), формально головний правитель
держави був виборним вождем, але фактично його влада стала спадковою,
вищі посади займали члени однієї сім’ї. Ацтекські міста мали правильне
планування, частково пов’язане з роділом землі на між родами на
прямокутні ділянки.

Як і в інших народів тогочасної Центральної Америки, величезне місце в
житті ацтеків займала релігія, можливо найжорстокіша у Новому Світі.
Боги ацтеків вимагали людських жертвоприношень шоденно – інакше світу
загрожувала б загибель. Щоб добути потрібну кількість жертв, ацтеки
здійснювали набіги на сусідні племена, — це називалося священною “війною
квітів”.

Про ювелірне мистецтво ацтеків вражений свідок писав, що “вони можуть
відлити птаха з рухомим язиком, головою і крилами або відлити мавпу чи
іншу тварину з рухомим язиком, головою, і ногами, і руками, а в руки
вкласти іграшку, так що здається, що вона танцює з нею. Більш того, вони
беруть злиток, половина котрого із золота, а половина – із срібла, і
відливають рибу з усіма її лусками, причому одна луска золота, а інша –
срібна”. З ХІV ст. відоме піктографічне з елементами ієрогліфіки
ацтекське письмо, матеріалом для котрого слугували шкіра і паперові
смужки, що складалися у вигляді ширми.

Імперія інків.

Оскільки люди заселяли Л.А. з півночі, поступово просуваючись на
південь, перші цивілізації там виникли пізніше, хоча відомо про них
набагато менше, ніж про центральноамериканські. Певну роль у цьому
зіграли інки, які знищували культові споруди, будівлі, піраміди і
пам’ятки мистецтва підкорених індіанських племен, витравлюючи з їхньої
пам’яті все, що було до завоювання.

“Зіркою першої величини” доінкської історії Південної Америки була
цивілізація Наска на пустельному південному узбережжі Перу (іспанська
транскрипція індіанської назви далекої країни – Біру), що існувала у
VІ-VІІІ ст. н.е. Багато хто вперше дізнався про неї з сенсаційного
фільму Е.Денікена “Спогади про майбутнє”, в котрому були
продемонстровані прокладені на високогірному плато від горизонту до
горизонту гігантські прямі лінії, що сходяться, перетинаються, створюють
загадкові комбінації та фігури фантастичних тварин на площі в 700 кв.
км. Автор фільму стверджував, що це були рештки космодрому інопланетян.
Але вчені довели, що малюнки на плато Наска повністю відповідають
подібним стилізованим зображенням на кераміці та тканинах і призначалися
Богам – Сонцю, Місяцю, зіркам, шляхи яких на небосхилі індіанці
повторювали у вигляді ліній на поверхні землі.

Та найвідомішою з південноамериканських цивілізацій є імперія інків –
Тауантінсуйу (мовою кечуа – чотири з’єднані між собою сторони світу,
“сини Сонця” вважали, що всі ще не завойовані землі з часом підкоряться
їм). Вона склалася протягом ХІІ-ХV ст. навколо гірської общини Куско (на
південному сході сучасного Перу), охоплювала більшу частину сучасного
Еквадору, Перу, значну частину Болівії, Чилі та Аргентини. Тауантінсуйу
була державою типу східної деспотії з сильною централізованою владою –
Верховний інка (історична традиція кечуа налічує 14 правителів) вважався
Богом на землі з необмеженою владою.

Панівний клас складався з кількох каст: “інки по крові” (вони вважались
прямими нащадками засновника держави – Манко Капака, на початок конкісти
їх було 567), “інки за привілеєм”, курака (вожді підкорених громад та
племен) та ін. Простолюдини також підрозділялися на касти: мітімає 1-ї
категорії (привілейована частина общинників-військових поселенців у
щойно завойованих областях), хатун руна (формально вільні общинники і
ремісники), мітімає 2-ї категорії (переселенці із завойованих районів),
раби, жриці – “Обранниці Сонця” та ін. Різномовне населення Тауантінсуйу
складало, за різними даними, від 6 до 40 млн. чол., асиміляторська
політика інків в області мови, релігії та методів ведення господарства
поклала початок процесу злиття різних етнічних груп у єдину
давньокечуанську народність.

Господарською основою Тауантінсуйу було террасне іригаційне
землеробство, але імперія інків виявилася єдиною державою доколумбової
Америки, в котрій існувало тваринництво як особлива галузь господарської
діяльності (приручені лами і альпака). У релігії головне місце посідав
культ Сонця, а також перехідний до монотеїзму культ “багатоєдиного” бога
Віракочі, що уособлював Сонце. Напередодні іспанського завоювання інки
будували витягнуті в довжину, геометрично строгі за формами, надзвичайно
міцні споруди з ретельно обтесаного і викладеного чіткими рядами
каміння, скріпленого пазами і шипами. В сучасному Куско збереглися нижні
поверхи будівель, зведених в інкський час таким способом. І досі існують
різні думки щодо призначення кіпу (на кечуа – вузол) – засіб кращого
запам’ятовування, своєрідна форма письма чи звичайний атрибут поховання.

У 1530-1532 рр. Тауантінсуйу було послаблене міжусобною боротьбою за
престол між братами Атауальпою (представником т.зв. династії Кіто) і
Уаскаром (представником династії Куско), що полегшило захоплення імперії
конкістадорами. Взагалі, теократичний (глава держави водночас є і її
релігійним главою), одноособовий характер влади верховного правителя і
міжусобна боротьба індіанських вождів, які вступали в союзи з
чужоземними загарбниками проти своїх суперників, сприяли завоюванню Л.А.
колонізаторами.

А відоме відставання у розвитку давньоамериканських цивілізацій від
європейської було викликане передусім кастовим общинним ладом,
відсутністю розвинених міжнародних зв’язків, труднощами освоєння нового
континенту за переважання кам’яних знарядь і без тяглової худоби.
Відкриваючи американський континент, досліджуючи його узбережжя та
вигадуючи йому назву, європейці навіть гадки не мали, що там існують
великі індіанські цивілізації та самобутні культури.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *