Становище чеських земель у 50-60-ті роки XIX ст. (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Становище чеських земель

у 50-60-ті роки XIX ст.

Події та наслідки революції 1848—1849рр. у чеських коронних землях
(Чехія, Моравія, Сілезія) справили значний прогресивний вплив на
суспільство, його перехід до капіталістичних відносин. Зі скасуванням
панщини відходив у минуле феодальний спосіб виробництва, а з ним і
найвідсталіші традиції суспільного життя. Створення розгалуженого
державного апарату й проголошення свободи підприємницької діяльності
сприяли глибоким змінам у економічній сфері.

Чеські землі в цей період охопив індустріальний бум. Тут відбувся
промисловий переворот, який закріпив їхнє провідне місце в економіці
Габсбурзької монархії. Ліквідація митного кордону з Угорщиною в 1850 p.,
скасування або зниження мита за торговельним договором з Пруссією
сприяли розширенню ринку збуту й розвиткові підприємств у цілому,
особливо ж засобів зв’язку і транспорту. Активне залучення передових
наукових досягнень і нових технологічних можливостей стали переконливим
свідченням не тільки перетворення промисловості з мануфактурної на
машинну, а й швидкої індустріалізації чеських земель.

Слов’янські землі у складі Австрійської імперії в 1849 р.

1-2 — кордони держав, 3 — кордони провінцій, 4 — столиці держав, 5 —
адміністративні центри

Нові форми організації капіталістичного виробництва, прискорення процесу
акумуляції капіталу збудили Інтерес німецьких підприємців І фінансистів
до чеських земель У 1869 ? створено перший чеський «Живностенський
банк», зорієнтований на національний капітал

Майже 50 % населення чеських земель працювало в сільському господарстві
Приблизно половина посівної площі перебувала у великому землеволодінні,
яке швидко трансформувалося в капіталістичні аграрні підприємства Саме
тут широко застосовувалися машини, запроваджувалися передові технологи,
здійснювалася спеціалізація виробництва, засновувалися підприємства з
переробки аграрної продукції тощо

Понад 50 % посівних площ зосереджувались у господарствах розміром 20-50
га їхні власники широко використовували найману працю й постачали
продукцію на ринок Малоземельні господарства тяжіли до кустарного
виробництва або шукали додаткових джерел до Існування Саме ці селяни
поповнювали лави робітників у містах та емігрували.

Процеси модернізації та урбанізація справляли суттєвий вплив на зміни в
соціальній структурі людності чеських земель. Передовсім зростала
чисельність національної буржуазії, найманих робітників. Інтенсивність
збільшення населення чеських міст (їх налічувалося майже 500) була
пов’язана з формуванням нових промислових центрів.

У 50-70-ті роки XIX ст. значно зросла загальна кількість населення
чеських земель і ця тенденція зберігалася до кінця століття. У цьому
регіоні імперії проживали чехи, німці, євреї, поляки, словаки. Так, за
даними перепису 1857 р., чехи становили 61 %, німці — майже 37 %, а
євреї — 1,8 % усієї людності. У Моравії німців було — 25 %, а в Сілезії
— 50 %.

«Часом живцем похованих» назвав перше післяреволюційне десятиліття
великий чеський письменник Ян Неруда (1834—1891). Така оцінка влучно
характеризувала сутність тогочасних подій. Радикально-демократичне крило
національних сил було повністю розгромлене, для чеських теренів у 1850
р. укладено «Земельну конституцію Чеського королівства». У ній
вказувалося, що вони «є невід’ємною частиною Австрійської спадкової
монархії та коронною землею цієї імперії», а відносини між Австрією і
чеськими землями визначаються загальною конституцією. Однак положення
конституції не були реалізовані: в чеських землях дозволялося лише
скликання сейму. Встановлювалася система намісників, які безпосередньо
підлягали Відню.

На початку 50-х років XIX ст. формується режим неоабсолютизму імператора
Франца Йосифа І (1848—1916). Новий режим намагався централізувати
державну владу, створити стабільні політичні умови для розвитку в країні
процесів модернізації.

Сформована весною 1851 р. Імперська рада (рейхсрат) підготувала
«Сильвестрівські укази», в яких закладалися реальні підвалини
неоабсолютистського режиму. Перший указ скасовував чинність конституції
1849 р.; другий забезпечував захист основних громадянських прав,
підтверджував рівність усіх перед законом, скасування кріпацтва та
панщини; третій оприлюднював основний закон — Засади органічного
управління коронними землями Австрійської імперії.

Провідником ідей посилення імперської влади виступав міністр внутрішніх
справ А. Бах (1813-1893). З його ініціативи земельне управління повністю
підпорядковувалося держапарату, запроваджувалося єдине
загально-австрійське громадянство, уніфіковувались кримінальний кодекс і
судочинство. Організовано нову владну вертикаль: окремі історичні землі,
за формального збереження старих кордонів, дістали статус
адміністративних районів (провінцій) без жодних ознак політичної
самобутності. Управління в історичних землях замінювалися намісництвами,
а в «малих» землях — президіями. Водночас скасовано адміністративний
союз Моравії та Сілезії, що існував з XVIII ст., а в Моравії (крім
Брноського намісництва), в Опаві, засновувалася земельна президія.

Для захисту національно-правових інтересів чеська буржуазія в цей період
активно використовувала досить розгалужену мережу громадських
організацій, культурно-спортивних спілок, позичкових та ощадних кас,
різноманітних товариств і гуртків.

На рубежі 60-х років XIX ст. правлячі кола Австрійської імперії під
тиском економічної кризи та національних рухів переходять до
конституційних форм правління. Оприлюднений у 1860 р. «Жовтневий диплом
» віддзеркалював тенденцію єдності принципів управління імперією з
принципами децентралізації. До загальноімперської компетенції належали
іноземні та військові справи, фінанси, торгівля і транспорт. Усі інші
функції передавалися місцевим ландтагам (сеймам), які наділялися правом
обирати депутатів до рейхсрату.

Але незабаром новий голова уряду (державний міністр) А. Шмерлінг посилив
позиції централістів у наступному указі — «Лютневому патенті». За
рахунок передання частини повноважень ландтагів центрові рейхсрат
перетворювався на орган парламентського типу. В Австрійських коронних
провінціях, до яких належали й чеські землі, засновувався «вузький»
рейхсрат з 203 депутатів.

Відхід у Відні від неоабсолютизму стимулював чеську буржуазію до
консолідації на платформі поміркованого лібералізму. В 1860 р. в чеських
землях виникла перша загальнонаціональна організація — Національна
партія, її очолили ідеологи лібералізму — Ф. Л. Рігер та Ф. Полоцький.
Головні програмні засади партії полягали в здобутті національної
рівності, громадянських прав і розширенні самоврядування. Для учасників
ліберального руху важливого значення набувала проблема подальшого
співробітництва з історичним дворянством і ставлення до «державного
історичного права».

На початку 60-х років Національна партія фактично розкололася на дві
течії. Крило партії, яке репрезентувало інтереси представників
поміркованої чеської національної еліти, дістало назву «старочеського».
Радикально налаштовані політичні діячі, які представляли інтереси
промислової І торговельної буржуазії, утворили «младочеську» течію.
Однак поділ на фракції в Національній партії відбувся тільки на початку
1863 р., у зв’язку з польським повстанням. Один із лідерів старочехів —
Ф. Палацький — характеризував повстання як безнадійну та шкідливу для
всіх слов’ян подію. Младочехи, навпаки, вбачали у повстанні приклад
послідовної боротьби за державну незалежність. Водночас провідні
угруповання чеського ліберального руху не висували на перший план
соціальні мотиви й не підтримували застосування насильницьких методів.

У 1861 р. уряд у Відні затвердив «земські статути «. Вони передбачали
створення однотипних структур для всіх коронних земель, у тому числі для
Чехії, Моравії, Сілезії. Вибори до сейму мали проводитися на основі
майнового цензу та інших обмежень, зокрема двоступеневих виборів у
селянських громадах. У чеському сеймі був 241 депутат, у моравському —
100. У 1864 р. на основі «імперського закону» в Чехії та Моравії
прийнято закони про «общинний (муніципальний) устрій».

Коли влітку 1863 р. чеський ліберальний рух перейшов до тактики
пасивного опору, а чеські депутати відмовилися від участі в роботі
рейхсрату, оскільки, на їхню думку, виборчий закон обмежував чеське
представництво, саме органи самоврядування перетворилися на опорні
пункти чеського національного руху.

ЛІТЕРАТУРА

Австро-Венгрия: интеграционные процессы и национальная специфика.
Москва, 1997.

Австро-Венгрия. Опыт многонационального государства. Москва, 1995.

Коровицина Н. В. Агония соцмодернизации. Москва, 1993.

Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1998.

Ненашева З.С. Идейно-политическая борьба в Чехии и Словакии в начале XX
в. Чехи, словаки и неославизм, 1848—1914 гг. Москва, 1984.

Ненашева З.С. Общественно-политическая мысль в чешских землях в конце
XIX — начале XX вв. Москва, 1999.

Формирование нации в Центральной и Юго-Восточной Европе. Исторические и
историко-культурные аспекты. Москва, 1981.

Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 — начало 70-х
гг. XIX в. Москва, 1989.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *