Соціально-економічний розвиток та розвиток чеських міст (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНИЙ

РОЗВИТОК

ТА РОЗВИТОК ЧЕСЬКИХ МІСТ

СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНИЙ

РОЗВИТОК Чеського Королівства.

_________________________________________________________

У Х ст. в чеських землях зміцнюються феодальні відносини й різко зростає
кількість феодальна залежних селян. Князь вважався власником усіх
вільних земель, ґрунтів селян, які не потрапили в пряму залежність від
феодалів, церковних володінь, земель, наданих у тимчасове користування
своїм близьким. Незначна частина земель перебувала у власності громад і
окремих феодалів.

Таким чином, князь, очолюючи державу, був верховним володарем землі. Він
мав широкі привілеї: право на користування лісами, водами, корисними
копалинами, на будівництво замків, карбування монети.

Для управління державою князь мав адміністративний апарат і дружину. Він
керував країною через систему градів, за якими закріплювалися певні
території. Господарська організація спиралася на маєтки князя і
поселення, що виконували чітко визначені служби й ремісничі роботи.

Всі податки й повинності з часом перетворилися на феодальну ренту.
Вільні общинники ставали залежними — спочатку від князя, а згодом і від
інших феодалів. Основну масу феодальне залежних селян складали ті з них,
які передавались у спадок дідичами.

Селяни, які розорялися, мусили залишати свої ґрунти і оселятися на землі
феодала. За право користуватися землею селяни сплачували ренту феодалові
й виконували низку повинностей. Окремі селяни несли військову службу у
князя. Оскільки ця служба забирала багато сил і часу, селяни за борги
часто потрапляли у феодальну залежність.

В XI ст. відбувається диференціація і серед самих феодалів. Поступово
виникає прошарок вищої шляхти. Здебільшого — це вихідці з середовища
дружинників, які за службу князеві діставали землю з селянами. У нижчій
шляхті опинилися вільні вояки, які наділялися за службу королю або
великим шляхтичам дрібними володіннями. Унаслідок дарунків князя і
магнатів церква поступово перетворюється на значного землевласника.

Наприкінці XI ст. в чеському суспільстві сталися важливі зміни.
Заселяються вільні землі, підвищується культура їх обробітку, зростає
ефективність господарювання. У XII ст., на відміну від попередніх часів,
вільні землі вважалися неабиякою цінністю, оскільки навіть невеликий
маєток за рахунок праці селян міг прогодувати феодала. У зв’язку з цим
ті, хто служив князеві, намагалися отримати від нього нові ґрунти. Князь
зберігав верховне право на землю і селян, які на ній працювали, проте з
часом це право фактично перетворилося на формальність.

У XII ст. в загальних рисах сформувалася васальна система як одна зі
складових більш індивідуалізованих прав, привілеїв та обов’язків. За ті
чи інші заслуги більшість представників шляхти, що зароджувалася,
діставали землю, на ній оселялись і засновували автономні володіння.
Оренда землі набувала більшого внормування, що сприяло виразнішому
визначенню васальних відносин (кріпосницької залежності), в які
потрапила більшість селян. Проте тривалий час у чеських землях стосунки
між князем і шляхтичами, залежними від нього, так само як і стосунки між
шляхтичами і простим людом, залишалися не врегульованими. Лише в 1189р.
з’явився статут князя Конрада Отти, де гарантувалося право на володіння
чесно одержаними маєтностями й водночас формулювалися
загальнообов’язкові правила на випадок, коли б їх потрібно було
змінювати. Статут став визначальним етапом на шляху від самовільного
відчуження та невнормованої оренди до юридичного впорядкування нових
власницьких і соціальних відносин.

З появою феодальної власності на землю з’являється і феодальний
імунітет, за яким окремі права і функції центральної влади переходять до
власників землі. Спочатку імунітет дістала церква. Світський імунітет
поширюється з кінця XII ст. Великі землевласники поступово
перетворюються на самостійних можновладців.

У ХІІІ ст. розпочалася багата на події доба економічного розквіту
чеської середньовічної держави. Незважаючи на те, що географічне
положення чеських земель не сприяло господарському розвиткові й
тіснішому входженню в міжнародний ринок, економічний потенціал Чехії та
форми господарської діяльності зазнали відчутних змін. Суто аграрний
характер економіки переростав у аграрно-ремісницький. Таким чином,
припинилося відставання від розвиненіших регіонів Південної та Західної
Європи. Позитивну роль у цьому відіграли насамперед певні технологічні й
технічні новації в аграрному секторі. Вирощування сільськогосподарських
культур залишалося основним предметом праці й джерелом, з якого селянин
харчувався, оскільки система трипілля, яка тоді переважала, гальмувала
виробництво м’яса. Як правило, третина угідь засівалася озиминою, ще
третина — яровиною, а решта пустувала протягом одного — двох років.
Підвищення врожайності забезпечили використання досконалішого плуга та
ефективніша культура землеробства. Не слід недооцінювати й той факт, що
юридичні норми, за якими, земля здавалася в оренду, стабілізувалися.
Статистика свідчить, що у ХІІІ ст. виробництво сільськогосподарської
продукції зросло принаймні у два рази порівняно з попереднім. Завдяки
цьому істотно підвищився рівень ринкових відносин, збільшився обіг у
торгівлі сільськогосподарською продукцією, що, своєю чергою, зумовлювало
подальше поглиблення поділу праці, сприяло розвиткові
несільськогосподарського виробництва й, нарешті, зростанню чисельності
населення.

Іншим важливим чинником, що мав далекосяжні економічні й політичні
наслідки, стало різке зростання видобутку й обробки коштовних металів,
насамперед срібла та золота. Попит на них викликав справжню срібну
(золоту) лихоманку. Ще в першій половині XII ст. з’явились багаті срібні
копальні на Чесько-Моравській височині, зокрема під Іглавою та
Гавличковим бродом. Через кілька десятиліть відкрилася дуже перспективна
копальня на Кутній Горі. Прибуток швидко збільшувався й невдовзі чеські
землі стали одним з найвідоміших європейських центрів з видобутку
дорогоцінних металів.

Третьою визначальною рисою соціально-економічного розвитку XIII ст.
стали істотні зміни у складі та густоті населення, в його структурі. У
20-х роках XIII ст. великого розмаху набуває колонізація вільних земель.
Ситуацію змінила зовнішня, німецька, колонізація, яка в широкому
масштабі більш-менш систематично розпочалася в другій половині XIII ст.
її, безперечно, стимулював розвиток видобувної галузі, що відкривало
широкі перспективи для працевлаштування. Німецька колонізація аж ніяк не
була насильницькою, оскільки здійснювалася за ціпком усвідомленою згодою
правителя. Вона не загрожувала обмеженням прав чи гнобленням корінного
слов’янського населення. На відміну від інших регіонів, особливо на
півночі Європи, куди німці проникали тривалий час, кількома потоками,
асимілюючи місцеву людність, у чеських землях колонізація відбувалася
інтенсивно, завершившись за життя трьох-чотирьох поколінь. Уже протягом
наступного століття чужинський наплив ослаб і демографічна ситуація в
Чехії стабілізувалася.

Звичайно, німецька колонізація не просто збільшила людність у досі
переважно незаселених районах — вона сприяла їхньому окультуренню. Таким
чином, з одного боку, зміцнювалися феодальні відносини, юридична
оформлюючись на основі емфітевтичного права, а з іншого — чеські землі
зазнавали урбанізації.

Емфітевтичне право, що формально гарантувало спадкову оренду маєтку та
землі, яка до нього належала, й точно окреслювало умови оренди (розмір
відповідних податків), передусім застосовувалося у новостворюваних
господарствах. Та невдовзі воно набуло загального характеру. В певному
сенсі нова юридична форма була вигідною для обох сторін, оскільки
усувала свавілля знаті та невпевненість кріпака, й водночас
забезпечувала панові регулярний прибуток, що раніше не мало правового
оформлення. Основи стосунків правителя і шляхти заклав «Статут Конрада».
Емфітевтичне право тепер визначало відносини між шляхтичем і його
кріпаком. Таким чином завершилося формування системи феодальних
відносин.

РОЗВИТОК

ЧЕСЬКИХ МІСТ

___________________________________________________________

Зміни в сільському господарстві й торгівлі в другій половині XII — на
початку XIII ст. на чеських землях сприяли підвищенню ролі міст як
центрів торгового обміну й ремісничого виробництва.

До XII ст. центрами обміну товарів виступали поселення навколо фортець,
а також торгові села. У ХІІІ ст., поряд зі старовинними поселеннями
міського типу — Прагою, Оломоуцем, Брно — виникають перші справжні
міста, їх засновував насамперед король. Мешканці міст залишалися
підданими, але могли вільно пересуватися й розпоряджатися власним
майном. Вони будували міські стіни та укріплення. Міські привілеї
узаконювали становище міст як центрів ремесла й торгівлі.

Закладення міст відбувалося на принципах приватного підприємництва. Його
здійснював локатор, який забезпечував прибуття нових жителів, розподіл
ділянок і будівництво. Локатори робили попередній внесок королю або
шляхтичу, на землі яких засновувалося місто. Нові міста споруджувалися
за певним принципом: від прямокутної площі в центрі розходилися вулиці —
у напрямі до стін і шляхів.

Міщани регулярно сплачували зі своїх ділянок королю чи великому шляхтичу
грошовий оброк. Окрім того, король одержував прибуток у вигляді штрафів,
здавання в оренду різних посад тощо. Таким чином, закладаючи нові міста
король і великі шляхтичі передовсім дбали про власний добробут. Разом з
тим у містах король убачав не тільки джерело постійних доходів, а й
опору корони на противагу свавіллю можновладців.

Король і феодали були заінтересовані в економічному розвої міст у своїх
володіннях. Проте їх не задовольняв відтік кріпаків з сіл до міст. Аби
запобігти цьому, вони підтримали переселення до міст іноземних
колоністів, головним чином з Німеччини. Такі міста вирізнялися серед
інших своїм юридичним статусом або привілеями. У Чехії поширювались
нюрнберзьке і магдебурзьке право, у Моравії — система привілеїв, що
виникла у Відні.

Міське право закріплювало за містами окремі привілеї. Право на
проведення регулярних ярмарків, монопольне право на виробництво і продаж
ремісничих виробів у певній окрузі; право обов’язкових складів і
торгівлі, яке зобов’язувало іноземних купців продавати у певний термін
свої товари при транзитному проїзді, тощо.

На першому етапі розвитку міст їхні жителі ще залежали від короля і
магнатів, на землях яких стояло дане місто. Водночас вони мали такий
рівень особистої і колективної свободи, який дав можливість їм
перетворитися на суспільну верству.

Спочатку містами керували представники володаря, здебільшого колишні
локатори. Але вже у другій половині ХІІІ ст. в містах виникли міські
ради, до складу яких обиралися багаті городяни. Велику роль у житті
міста відігравало загальне віче.

Серед жителів міст не існувало ані майнової, ані політичної рівності.
Той, хто володів у місті ділянкою землі й мав будинок, вважався
повноправним міщанином. Із середовища повноправних міщан незабаром
виділився вузький прошарок патриціату. Наприкінці ХІІІ ст. він був
здебільшого німецьким, що створювало помилкове уявлення про німецький
характер чеських міст. Патриціат зосередив у своїх руках великі
багатства, використовуючи доходи від оренди, стягування податків і
митних зборів, а також від самої колонізації. Це викликало заздрість
шляхти.

Найчисленнішим прошарком міщан були ремісники, більшість яких становили
чехи.

У першій половині XIII ст. в Чехії виникло двадцять міст. Та найбільше
їх з’явилося в другій половині XIII ст. — понад 120. Незабаром
королівські міста стали розрізняти за іменами засновників чи власників.
До королівських міст разом з Унічовим належали Опава (1224), Градец
Кралове (1225), Літомержице (1230), Старе Мєсто Празьке (1235), Брно
(1240), Іглава (1249), Оломоуц (1253), Чеське Будейовіце (1265), Кутна
Гора (1289), Пльзень (1295) та ін.

Заснуванню ряду міст у Чехії сприяв видобуток корисних копалин, зокрема
срібла. Наприкінці першої половини XIII ст. було відкрито багаті поклади
срібла в районі міст Іглави та Гавличків Брод. Моравія стала регіоном
інтенсивної міської колонізації. У другій половині XIII ст. срібну руду
знайшли і в інших областях Чехії. Протягом десятиліття виросла Кутна
Гора з численним населенням.

Жителі гірничих міст мали значну особисту й колективну свободу. Провід
тут перебував у руках кверків — підприємців, які фінансували видобуток
руди. Певну роль у цих містах відігравали королівські чиновники, які
стежили за видобутком і розподілом продукції: восьма частина срібла
належала королю, решту ділили кверк, власник землі та рудокопи, які
відразу продавали свою частину кверку. В 60-ті роки XIII ст. в Іглаві
створено «Кодекс гірничого права», що став зразком для чеських і
моравських гірничих міст. Інший подібний кодекс укладено в 1300 р.

ЛІТЕРАТУРА

Великая Моравия. Ее историческое и культурное значение. Москва, 1985.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Козьма Пражский. Чешская хроника. Москва, 1962.

Краткая история Чехословакии: С древнейших Бремен до наших дней. Москва,
1988.

Лаптева Л. П. История Чехии периода феодализма (V в. — 1648). Москва,
1993.

Сказанья о начале чешского государства в древнерусской письменности.
Москва, 1970.

Тржештик Д., Достал Б. Великая Моравия и зарождение чешского государства
// Раннефеодальные государства и народности (южные и западные славяне
VI—XII вв.). Москва, 1991.

Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т.
1.

Хроповский Б. Славяне. Историческое, политическое и культурныє развитие.
Прага, 1988.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *