Реферат
На тему:
ПРОСВІТНИЦЬКА
ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛА
І МЕФОДІЯ
Процес християнізації західних слов’янських племен розпочався в 831 р.,
коли в Рененсбурзі було похрещено кілька моравських князів. У 845 р.
християнство прийняли також чотирнадцять чеських князів разом зі своїми
дружинниками. Місіонерська діяльність того періоду була пов’язана
виключно з прагненням зміцнити політичний вплив Франкського королівства.
Зрозумівши зміст та спрямованість цієї діяльності, керованої Римською
курією, моравський князь Растислав заходився створювати власний
церковний клір. Саме тоді він звернувся до Візантії з проханням
направити до Моравії проповідників з Константинопольської патріархії.
Виконання цієї місії імператор Михайло III доручив братам Константину та
Мефодію з міста Салоніки (Солуні), які вже мали певний досвід
місіонерської діяльності й володіли мовою македонських слов’ян.
Константин, який ставши ченцем прийняв ім’я Кирила (826/827 — 869),
здобув освіту в школі при імператорському дворі в Константинополі. Потім
працював бібліотекарем патріаршої бібліотеки, викладав філософію
(внаслідок чого дістав прізвисько — “Філософ”), виїздив з дипломатичною
та просвітницькою місією до Сірії. Його брат Мефодій (близько 815—885)
розпочинав свою діяльність як військовий, був керівником одного з
адміністративних районів поблизу Салонік, але потім постригся в ченці й
певний час був ігуменом монастиря Поліхрон у Малій Азії.
Готуючись до виконання своєї місії у Великоморавському князівстві,
Константин та Мефодій переклали слов’янською мовою церковні книги,
записавши їх з допомогою складеної Константином близько 863 р.
слов’янської абетки.
Потрапивши до Великої Моравії, брати взялися активно проповідувати
християнство, полемізували з представниками німецького духовенства, які
представляли Римську курію. Водночас вони продовжували працювати над
перекладами слов’янською мовою релігійних книг, писали релігійні твори,
при церквах і монастирях відкривали школи для місцевого населення.
Невдовзі Константин і Мефодій зіткнулися з протидією і тиском з боку
німецьких місіонерів, направлених Римом. Особливе неприйняття останніх
викликала демократична ідея рівності всіх народів та мов, у тому числі в
спілкуванні з Богом, що її проповідували брати-просвітителі з Візантії.
Німецькі місіонери звинувачували Константина і Мефодія в порушенні
принципу “тримовного універсалізму”, згідно з яким спілкування з Богом
і, відповідно, здійснення всіх релігійних ритуалів та обрядів
дозволялося лише трьома мовами: латиною, грецькою та арамейською. Цей
принцип застосовувався ще в Римській імперії для поділу народів на
“культурні” і “варварські”. Право на “культурність” визнавалося тільки
за мовами римлян та греків. Церковні ієрархи успадкували цей поділ,
додавши до “богоугодних” мов ще й мову Біблії — давньоєврейську
(арамейську).
Такий стан справ влаштовував тих, хто тримав у своїх руках світську й
церковну владу. Нерівноправність мов вони (свідомо чи підсвідоме) щоразу
використовували з метою здійснення державно-політичної експансії і
упокорення народів.
Мотиви, які спонукали Константина та Мефодія переглянути принцип
“тримовного універсалізму”, залишаються невідомими. Можливо, у своїй
діяльності вони прагнули залучити до християнської віри якомога більше
слов’ян-язичників, використовуючи зрозумілу для них мову. Зі свого боку
князь Растислав розглядав діяльність християнських просвітителів як
важливий чинник протидії німецькій експансії щодо Великоморавського
князівства.
У 864 р. князь Растислав змушений був визнати зверхність франків, після
чого ворожість німецьких священнослужителів до Константина та Мефодія ще
більше посилилася. Після 40-місячного перебування у Великій Моравії
“солунські брати” несподівано припинили свою місіонерську діяльність і
покинули територію князівства. Ймовірно, вони отримали запрошення від
папи прибути до Риму, щоб зняти звинувачення, які висувалися проти них.
По дорозі до Риму Константин та Мефодій зупинилися при дворі
паннонського князя Коцеля, де продовжили свою просвітницьку діяльність.
Очевидно, ця зупинка не була випадковою. Мабуть, брати свідомо пішли на
цей крок, прагнучи поширити свої ідеї серед слов’ян в інших землях.
Згодом брати вирушили до Венеції, де їх зустріли вкрай вороже. Місцеве
духовенство було обізнане про зміст їхньої діяльності та про ідеї, які
обстоювали Константин та Мефодій.
Головні випробування чекали на просвітителів у Римі. Однак Константинові
вдалося зробити тактичний хід, який виявився надзвичайно вдалим і
фактично вирішив суперечку на користь братів: він привіз понтифіку мощі
св. Климента — легендарного папи Римського, який загинув у Криму ще в
102 р.
Відомостей про хід дискусії між великими слов’янськими просвітителями та
папою і його оточенням не збереглося. Проте відомо, що папа Адріан II
схвалив діяльність братів у Моравії і підтвердив право використовувати
слов’янську мову у відправах та літургійних книгах. Чимало учнів
Константина та Мефодія глава Римської курії особисто висвятив у
священики.
На жаль, цей безумовний успіх братів-просвітителів не мав серйозних
наслідків. У 869 р. Константин помер в одному з грецьких монастирів у
Римі, де він незадовго перед тим прийняв постриг. Мефодій повернувся до
Нижньої Паннонїї, куди його призначили паннонсько-моравським
архієпископом і апостольським легатом. Одним із головних обов’язків
нового архіпастиря було поширення християнства серед слов’янських
племен.
Проте події в Моравії та Паннонії розгорталися дедалі трагічніше,
внаслідок чого загальна політична ситуація в краї зазнала кардинальних
змін: до влади тут прийшли політичні сили, зорієнтовані на німців,
князів Растислава та Коцеля усунули від влади. Мефодія наприкінці 870 р.
ув’язнили на два з половиною роки. Було заборонено вживати слов’янську
мову в літургії. Мефодій після звільнення з в’язниці знову мусив їхати
до Риму, щоб виправдатися перед папою у зв’язку зі звинуваченнями
стосовно порушення ним цієї заборони. Особисто себе він реабілітував,
але про продовження просвітницької діяльності думати вже не доводилося.
У 885 р. Мефодій помер. Його численні учні продовжили справу “солунських
братів” на інших слов’янських територіях: в Болгарії, Македонії,
Хорватії.
ЛІТЕРАТУРА
Берштейн С. Б. Константан Философ и Мефодий. Москва, 1984.
Великая Моравия, ее историческое и культурное значение: Сб. статей.
Москва, 1985.
История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1956. Т. 1.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. Москва, 1988.
Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1988.
Краткая история Венгрии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1991.
Королюк В. Д. Славяне и восточные романы в эпоху раннего средневековья.
Москва, 1985.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 2 т. Минск, 1987. Т.
1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
