Перша світова війна (пошукова робота)

Пошукова робота

Перша світова війна

План

1 Імперіалістичний характер Першої світової війни

2. Хід воєнних дій.

З Результати Першої світової війни.

Імперіалістичний характер першої світової війни

28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. А вже протятом
тижня у війну були втягнуті практично всі великі держави Європи Однак
Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Швеція, Данія,
Норвегія, Італія т. Румунія, США, а також деякі з держав Азії й
Латинської Америки — союзник! австро-німецького блоку — заявили про свій
нейтралітет Так само вчинив й уряд Туреччини, однак 2 серпня він уклав
із Німеччиною таємну угоду, після чого зайнявся мобілізацією своїх
збройних сил. З’ясувалося, що Туреччина надає і розпорядження німецького
Генерального штабу всі свої війська

У результаті такого розміщення сил організувався російсько-турецький
Кавказький фронт, що дозволив Німеччині відвернути значну частину
російських військ від ведення з нею воєнних дій.

Увага всіх західноєвропейських держав було прикута до напруженої
боротьбі на цьому фронті. У той самий час Японія висунула ультиматум
Німеччині. У ньому німецькій державі було запропоновано вивести з вод
Тихого океану й далекосхідних вод усі німецькі війська, а також передати
Японії територію Цзяочжоу з пор том і фортецею Ціндао, орендовану свого
часу німецькою стороною

Німеччину не влаштовували умови, запропоновані Японією, і ультиматум буї
відхилений. Японія 23 серпня 1914 р. оголосила Німеччині війну. Фортеця
Ціндас не витримала тривалої облоги, незабаром Японія повернула собі
втрачені позиції. Потім прийшла черга Маршаллових, Каролінських і
Маріанських островів і Океани, які до цього належали Німеччині

Отже, розпочавшись у Європі, імперіалістична війна перейшла на територій
Ближнього й Далекого Сходу, перетворившись на світову.

Перша світова війна була несправедливою, загарбницькою. Вона стала
наслідком економічної кризи світового господарства, фактично розваливши
зупинені на стадії імперіалізму капіталістичні відносини. Відбувався
економічний переділ світу між двома великими капіталістичними блоками —
Антантою І німецько-австрійським блоком. Імперіалісти так поспішно
розв’язали війну, уникнути посиленого зростання революційного руху, що
прокотився в багатьох країнах. Але найголовнішою причиною розв’язання
цієї війни стало англо-німецьке протиріччя

У кожної з країн, що вступили в Першу світову війну, були свої власні
інтереси. Усі вони зводилися до захоплення певних територій. Німеччині
дуже хотілося утвердити своє панування на більшій частині Європи. її
цілі зводилися до розгрому Англії й позбавлення її морської переваги,
переділу бельгійських, французьких і португальських колоній. Німеччина
також намагалася закріпитися в аравійських провінціях Туреччини, що
славилися своїми багатими землями й запасами. Німецькій стороні хотілося
послабити Росію, позбавивши її польських губерній, України й Прибалтики,
а також утвердитися в природних кордонах Росії на Балтійському морі.

Австро-Угорщина намагалася загарбати Чорногорію та Сербію, установити
свою владу на Балканах. Також Австро-Угорщині хотілося позбавити Росію
частини польських губерній, Поділля й Волині.

Російське Закавказзя дуже приваблювало Туреччину, яка за підтримки
Німеччини намагалася зробити його своєю колонією.

Англія не хотіла поступатися своїми перевагами як могутньої морської
держави, усіма силами прагнула її зберегти, намагаючись розбити
головного свого конкурента — Німеччину — і не дати їй можливості
позбавити себе морських шляхів і багатих колоній. Одночасно Англія
плекала надію захопити багаті на нафту Палестину й Месопотамію, які
залежали від Туреччини. На ці ж самі території претендувала й Німеччина.

У 1871 р. Німеччина відвоювала у Франції Лотарингію й Ельзас. Франція,
уступивши в Першу світову війну, прагнула повернути собі ці землі й
заволодіти Севрським басейном.

Росія переслідувала інші цілі. їй необхідно було домогтися вільного
виходу . — чорноморського флоту через Босфор і Дарданелли в Середземне
море. Австро-Угорщина й Німеччина заважали Росії приєднати Галичину й
нижню течію Неману. Необхідно було усунути конкурентів, щоб мати
можливість розширити свої володіння.

Італія дуже довго не наважувалася прийняти одну із сторін: приєднатися
або до Антанти, або до Потрійного союзу. Однак після проникнення на
Балканський півострів загарбницьких військ Італія прийняла сторону
Антанти.

Сполучені Штати Америки довго вичікували, займаючи протягом трьох років
нейтральну позицію, одержували величезні прибутки на постачаннях зброї
та боєприпасів двом ворожим блокам. Дочекавшись зручного моменту, коли
коаліції були виснажені, США у квітні 1917 р. вступили у війну. Америка
намагалася нав’язати свої умови країнам, що беруть участь у цій війні, і
в такий спосіб забезпечити собі світове панування.

Сербія стала об’єктом австро-німецької агресії, і тому лише вона вела
справедливу війну, намагаючись звільнитися.

Хід воєнних дій. Воєнні дії в 1914 році

Незважаючи на економічні й політичні протиріччя союзів великих держав,
головною причиною виникнення війни стало не це. Уряди країн дуже сильно
хвилював національно-визвольний рух слов’ян, спрямований проти
австрійського поневолення. І хоча ситуацію можна було залагодити мирними
засобами, не доводячи справу до війни, однак Австро-Угорщина визнала за
потрібне назавжди покінчити з можливими наслідками постійних повстань.
Союзник Австро-Угорщини — Німеччина, упевнена у своїй військовій і
економічній перевазі, визнала цей момент досить сприятливим для
утвердження своєї гегемонії на території багатьох країн. Німеччина
вважала себе краще підготовленою до війни порівняно з Росією, Францією й
Англією, хоча німецькому кайзерові дуже хотілося, щоб Англія
дотримувалася нейтралітету. Перша світова війна спалахнула раптово,
створивши перший в історії військовий конфлікт, що переріс у війну
світового масштабу.

Наприкінці червня Австро-Угорщина вирішила провести військові маневри на
кордоні із Сербією. Стало відомо, що на їхнє відкриття прибуде
спадкоємець престолу ерцгерцог Франц-Фердінанд. Тоді сербською стороною
була здійснена спроба терористичного акту, спрямованого проти
ерцгерцога. Націоналістична організація «Народна одбрана» вибрала для
здійснення терористичного акту двох своїх членів: Гаврила Принципу,
гімназиста, і робітника Неделька Чабриновича. Г. Принципі в центрі міста
Сараєво вдалося застрелити ерцгерцога та його дружину, які знаходилися в
машині з відкритим верхом. Цей терористичний акт, здійснений 28 червня
1914 p., власне; і поклав початок війні. Австрійська влада близько
місяця намагалася визначитися у виборі відповідних заходів. І тільки 23
липня Австро-Угорщина висунула ультиматум Сербії. У ньому Сербії було
запропоновано протягом 48 годин припинити всю антиавстрійську пропаганду
й усунути антиавстрійську діяльність на території країни. Більшість
запропонованих в ультиматумі пунктів були прийнятні для Сербії, однак
два пункти фактично перетворювали слов’янську країну на колонію
Австро-Угорщини. Остання мала намір упровадити своїх слідчих на
територію Сербії та ввести туди свої війська, нехай і в обмеженій
кількості.

Про те, що Сербії висунуто ультиматум, у Росії довідалися того ж дня.
Радник італійського посольства Монтереале передав приблизний зміст цього
ультиматуму. Наступного дня з Белграда прийшла телеграма; офіційно текст
ультиматуму вручив у Петербурзі австро-угорський посол. С. Д. Сазонов,
російський міністр закордонних справ, проаналізувавши отримані з Відня й
Белграда відомості, не зміг стримати вигуку: «Так це ж європейська
війна!» Він зв’язався з царем, розповів про виниклу ситуацію. Цар виявив
своє обурення й наказав повідомляти йому про всі наступні події. У цей
час відбувся сніданок у французького посла, де також знаходилися
англійський посол, румунський посланець і російський міністр Сазонов.
Останній звернувся з проханням до присутніх послів шукати вихід із
ситуації, що склалася.

24 липня о 3 годині дня було проведено екстрене засідання ради
міністрів. У результаті дебатів міністри, дійшли висновку, що Сербії
необхідно, разом з іншими державами, звернутися з проханням до
Австро-Угорщини, щоб продовжити термін відповіді на ультиматум. Також
вирішили порадити Сербії не вплутуватися в бої з австрійськими
військами, а усунути виниклий конфлікт за допомогою головних
європейських держав, звернувшись до них як до третейського судді.
Одночасно було прийняте рішення про мобілізацію Балтійського й
Чорноморського флотів, а також чотирьох військових округів. Це була
тільки демонстрація військової міці, щоб показати могутність протилежної
сторони. Однак це призначалося лише для Австро-Угорщини й ніяк не
стосувалося Німеччини.

Сазонов почав активно діяти та клопотати перед послами у Бідні, Берліні,
Парижі, Римі й Лондоні про передачу їх урядам російської пропозиції про
продовження терміну відповіді Сербією на австрійський ультиматум.
Державний секретар з іноземних справ Великобританії Е. Грей того ж дня
порадив провести переговори у Відні й Петербурзі, задіявши в них Англію,
Німеччину, Францію й Італію, якщо взаємини Росії й Австрії стануть дуже
напруженими. Росія й Італія відразу підтримали це рішення. Однак війна
набирала обертів, і ніякі дипломатичні маневри не могли врятувати
ситуацію, що склалася у світі.

Росією було опубліковане повідомлення уряду про політику втручання в
сербсько-австрійський конфлікт. 25 липня преса інформувала про те, що
Росія стежить за зіткненням між країнами. З 26 липня радою міністрів
було введене на території Росії «положення про підготовчий до війни
період». Хоча Сазонова не покидає надія на допомогу союзників: або
Англії, або чотирьох країн разом.

І все-таки Австро-Угорщина не погодилася дати додатковий час Сербії для
обмірковування відповіді на ультиматум. Сербії за порадою Росії
видавалося можливим задовольнити вимоги австрійської влади за винятком
в’їзду чиновників і введення військ на територію країни. Одночасно ця
слов’янська країна прагнула передати справу в Гаазький міжнародний
трибунал, щоб його розглянули багато держав світу.

25 липня о 18 годині ЗО хвилин австрійська місія покинула Белград,
заявивши урядові Сербії, що сербська відповідь на ультиматум їх не
задовольняє. За два дні до цього інциденту в Сербії була введена повна
мобілізація. Одночасно дипломатичний корпус разом з урядом виїхав зі
столиці в місто Ніш.

Криза чимраз збільшувалася. Особливо це стало помітним уранці 26 липня.
Росія всіляко прагнула підтримати Сербію. Це відомо з телеграм
російського МЗС до Парижа, Риму й Лондона. Росія продовжує сподіватися
на допомогу Італії у справі «втихомирення» Австрії. Одночасно
Австро-Угорщина й Німеччина наполягали на тому, шо аж ніяк не збираються
захоплювати територію Сербії й навіть не намагаються загрожувати її
цілісності. їм хотілося заспокоїти своїх опонентів у коаліціях, дати їм
зрозуміти, що для Австро-Угорщини й Німеччини найважливіше — забезпечити
власний спокій і безпеку.

Одночасно Англія пропонує скликати спільну з Німеччиною, Францією й
Італією конференцію, що дає можливість спокійно обговорити всі ймовірні
виходи із ситуації, що склалася. Росія 27 липня погоджується з прийнятим
рішенням. Вона відразу в Петербурзі намагається розпочати прямі
переговори з австрійським послом. Але надходять маловтішні звістки. З
Парижа від австрійського посланця стає відомо, що Австрія готова почати
проти Сербії «енергійні дії», що, цілком ймовірно, припускають і
вторгнення на її територію.

Уже вранці наступного дня — 28 липня — сербським посланцем М.
Спалайковичем Сазонову була вручена телеграма, передана урядом Сербії. У
ній був. такий текст: «Опівдні австро-угорський уряд прямою телеграмою
оголосив війну сербському урядові». Росія не може залишатися осторонь, і
тому її уряд передає до Берліна повідомлення про термінову мобілізацію
Одеського, Московського, Казанського й Київського військових округів,
спрямовану проти Австрії. У цій самій дипломатичній ноті було зауважено,
що Росія не збирається проводити ніякі наступальні дії щодо Німеччини.
Це ж саме повідомлення було вручене урядам Австрії, Великобританії й
Франції. Микола II, цар Росії, не бажаючи псувати дипломатичні відносини
з Німеччиною, висилає німецькому імператорові Вільгельму II особисту
телеграму. Він просить вплинути на уряд Австро-Угорщини, що вирішив
оголосити «мерзенну війну» маленькій слов’янській країні. Микола II
попереджає німецького імператора про те, що не потерпить утручання
будь-якої з країн у політику Сербії, а тим більше військової експансії
на її території: «Передбачаю, що дуже швидко, поступаючись тиску, що
здійснюється на мене, я буду змушений вжити крайніх заходів, які
призведуть до війни».

Росію підтримує й Франція. Вона зобов’язується в разі потреби виставити
свої війська відповідно до своїх союзницьких зобов’язань. Про це
французький посол Моріс Палеолог повідомив російському міністрові
Сазонову. Англія, яка до цього моменту дотримувалася позиції
нейтралітету, зненацька змінила свою думку й виступила на підтримку
Сербії, виявивши в такий спосіб дружнє ставлення до Росії та Франції й
недовіру Австрії й Німеччині. Державний секретар з іноземних справ
Великобританії Е. Грей, виголошуючи свою промову в палаті громад,
підсумував, що якщо не вдасться зібрати конференцію для запобігання
конфлікту, то відразу «почнеться безприкладна війна з результатами, що
не піддаються обліку».

Проте, незважаючи на неспростовані факти, німецький імператор Вільгельм
II заперечував розв’язання війни Австрією й навіть намагався
обвинуватити Сербію в упередженості й антиавстрійській політиці. Тим
часом Австрія планомірно готувалася до військової експансії. Було
мобілізовано частину флоту та практично половину всієї австрійської
армії.

Від російського уряду надійшла нова телеграма німецькому імператорові. У
ній цар просив розглянути військовий конфлікт Гаазьку конференцію, щоб
уникнути воєнних дій і жорстокого кровопролиття. 29 липня на прийом до
Сазонова прийшов німецький посол Пурталес, щоб вручити міністрові заяву
Німеччини. У заяві містилося попередження російському урядові, а також
явна погроза. Німеччина заявляла, що якщо Росія не зупинить військові
приготування, то уряд Вільгельма збере свої війська. Але Сазонов
зауважив, що Росія не першою почала мобілізацію військових сил. Це було
привілеєм Австрії, що покликала до війська вісім своїх корпусів.

Тим часом із Сербії почали надходити відомості про бомбардування.
Довідавшись про обстріл Белграда, російський цар дав Сазонову дозвіл
скликати на позачергову нараду всі вищі військові чини. Після тривалих
суперечок військові проголосували за загальну мобілізацію, у такий
спосіб сприйнявши напад Австро-Угорщини як початок світової війни. Це
рішення підтримав і Микола II. Почалася підготовка до війни. Однак
тривала вона недовго. Російський цар раптово скасовує своє рішення. Про
це повідомив міністру закордонних справ Сазонову о 23 годині 29 липня
1914 р. військовий міністр Сухомлинов.

Але Сазонов не здається. Його підтримують військовий міністр Сухомлинов
і начальник Генерального штабу генерал Янушкевич. Разом вони намагаються
переконати Миколу II і змусити його розпочати загальну мобілізацію. Усі
спроби виявляються марними. Цар завзято відмовляється вплутуватися у
війну. Залишається визнати, що Микола II не хотів цієї війни та всіляко
намагався її уникнути. Однак усі виші військові й дипломатичні чини
розуміють небезпеку відмови царя мобілізувати збройні сили на боротьбу з
Австрією й Німеччиною. Вони намагаються будь-яким чином «натиснути» на
нього, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Тим часом Микола II
відсилає вранці ЗО липня ще одну телеграму Вільгельму II, у якій знову
намагається переконати імператора нейтралізувати Австрію. Він
підкреслював, що його військові заходи спрямовані виключно проти
австрійського уряду. Одночасно цар відправляє до Берліна в супроводі
генерала Татіщева особистий лист, адресований кайзерові. Він містить
прохання про посередництво в мирному врегулюванні австро-сербського
конфлікту, який потихеньку переростає у світову війну.

Міністр Сазонов не припиняє своїх спроб змінити рішення Миколи II. Він
намагається напоумити царя, переконуючи його в тому, що якби Німеччина
хотіла зупинити Австрію, то давно б це зробила, однак результатів досі
не має. Із цього випливає, що Німеччина сама прийняла рішення брати
участь у війні. Сазонов знову й знову звертається до Миколи II та
зрештою його спроби увінчалися успіхом — цар відмовився від спроб дійти
мирної згоди за допомогою німецького імператора й дозволив почати
загальну мобілізацію. Але момент був утрачений.

Одночасно німецький посол побував на прийомі в Сазонова. Його уряд поки
ще вагався в ухваленні рішення щодо воєнних дій. Тому посол хотів
довідатися, чи достатньою для Росії буде обіцянка Австро-Угорщини не
порушувати цілісність Сербії. Сазонов, прийнявши на себе повноваження
російського уряду, заявив німецькому послові, що Росія згодна припинити
військову мобілізацію, якщо тільки Австрія виключить з ультиматуму
пункти, що порушують суверенні права сербського народу. Ця відповідь не
могла сподобатися правлячим колам Австрії й Німеччини, до того ж Англія
й Італія, які начебто підтримували Росію, відкрито не наважувалися
виступити проти Німеччини й Австро-Угорщини. У своїх заявах вони були
згодні прийняти неприйнятні для Сербії умови.

Заява Сазонова була ще одним підтвердженням того, що уряд Росії
наважився брати участь у війні. Міністр закордонних справ розсилає
телеграми послам союзницьких держав, у яких наголошує на тому, щоб
військова мобілізація Росії залишилася таємницею. Він не хоче, щоб
відносини з Німеччиною стали відкрито ворожими, тому пропонує провести
мобілізацію з якомога меншим галасом. Однак його спроби залишилися
безуспішними. Уже вранці 31 липня в Петербурзі були випущені й розкидані
по місту листівки-оголошення, на яких був надрукований заклик до
загальної мобілізації. Причому оголошення були видрукувані на папері
червоного кольору, щоб якомога швидше привернути увагу людей. Німеччина
захвилювалася, і до Сазонова на прийом знову попросився німецький посол.
Він зажадав пояснень і поступок із боку Росії. Одночасно Микола
намагався зв’язатися з Вільгельмом і за допомогою телеграми подякував
йому за допомогу у вирішенні конфлікту. Він знову намагався вирішити
напружену ситуацію мирним шляхом, підкреслюючи, що «призупинити
мобілізацію вже технічно неможливо, але Росія далека від того, щоб
бажати війни. Поки тривають переговори з Австрією щодо сербською
питання, Росія не розпочне зухвалих дій».

Сазонов не міг не рахуватися з настроями Миколи II, тому йому мимоволі
довелося пом’якшити вимоги до Австрії. Ці кроки були вжиті й з погляду
поліпшення відносин з Англією й Італією, які не підтримували б настільки
категоричне рішення Росії починати війну. Сазонов, дотримуючись порад
англійських й італійських послів, намагається визначитися в питанні про
базу для переговорів. Він упевнений, що тільки в Лондоні можливим є
вдале вирішення конфлікту. Цареві хотілося відверто спілкуватися з
австрійським послом. І ніхто з них не підозрював, що миру залишилося
жити лічені години.

Тим часом у Берліні відбуваються наступні події. Ягов викликає до себе
французького посла Камбона й робить заяву про те, що Німеччина вводить
положення «крігсгефар», що означає «військова небезпека». Ці заходи є
відповіддю на введення російською стороною загальної мобілізації. Щоб
змінити положення, від Росії потрібно скасувати військові приготування,
інакше Німеччина сприйме це як відкриту підготовку до війни та почне
вживати відповідних заходів. Франції стало відомо про спроби Німеччини
розпочати мобілізацію. її уряд на раді міністрів під керівництвом
президента республіки Раймонда Пуанкаре виносить постанову розпочати
термінові військові приготування.

31 липня о 18 годині ЗО хвилин німецький посол у Парижі був прийнятий
міністром закордонних справ Вівіані. Він чітко дав зрозуміти, що
Німеччина не має наміру спокійно спостерігати за військовими
приготуваннями Росії й тому вводить положення «крігсгефар». Російській
стороні на те, щоб провести демобілізацію, виділяється 12 годин. У
противному разі Німеччина розв’язує руки й починає свої військові
приготування. Цього ж дня о 12 годині ночі Сазонова відвідав Пурталес і
заявив про рішення свого уряду. Росії рекомендувалося о 12 годині дня
почати демобілізацію своїх збройних сил, щоб Німеччина не почала
відповідних дій. В ультимативній формі російській стороні давалося
зрозуміти, що демобілізація повинна проводитися не тільки проти
Німеччини, але й проти Австрії.

За день до появи Пурталеса в резиденції Сазонова цар Микола II
зустрічався з німецьким послом. Він знову намагався переконати його в
тому, що військові приготування Росії не несуть загрози спокою <й мирному життю Німеччини, що Росія ніколи не хотіла розірвати дружні стосунки з німецькою стороною. Микола II намагався звернутися до розуму посла й пояснити йому, що за кілька годин неможливо зупинити мобілізацію, яка вже почалася, тому що Росія — дуже велика країна. Пурталес відразу передав зміст бесіди з російським царем своєму урядові Однак там це було розцінено як відмова від запропонованих ними умов Отже, телеграма Пурталеса стала останньою крапкою над «і» в прийнятті Німеччиною важливого рішення. Вирішено було починати війну. Росія тим часом не наважується давати відповідь. Скільки не домагався Пурталес аудієнції в Сазонова, нічого не вийшло. Тільки о 19 годині Сазонов з'явився в будинку міністерства. Пурталес намагається домогтися від міністра закордонних справ зрозумілої відповіді на прислану німецьким урядом ноту. Посол сильно хвилюється, перепитує кілька разів, але Сазонов твердо відповідає, що Росія не збирається припиняти мобілізацію, хоча й не хоче переривати переговори, щоб дійти якогось компромісу з Німеччиною. Після третьої відмови скасувати мобілізацію російських військ німецький посол пред'явив Сазонову складену його урядом ноту, що містила оголошення війни. Німеччина обвинувачувала Росію в зриві посередництва між Австро-Угорщиною та самою російською стороною. До того ж це посередництво проводилося на прохання російського царя. Вільгельм вважав, що Росія, відмовившись скасувати мобілізацію, кидає виклик його країні, який він приймає. Тому від імені імперії він вважає себе в стані війни з російською державою. Із цього моменту війна почалася. Італія, як спільниця Англії й Росії, не хоче вплутуватися у війну й 1 серпня оголошує про свій нейтралітет. Вона вважає, що не має ніякого відношення до розв'язаної війни, тому що тут не зачіпаються її інтереси. Інші країни — Франція й Англія — виступили на боці Росії, заявивши про її підтримку 2—3 серпня. Війна переростає у війну європейську, а потім і у світову. Франція починає мобілізацію своїх збройних сил 2 серпня, а вже 3 серпня Німеччина оголошує їй війну. Тоді ж німецькі війська переходять кордони Бельгії й Люксембургу. Бельгія просить допомоги у Франції, Англії й Росії Англія ввечері 4 серпня вимагає виїзду німецьких послів. Англійський флот відкриває вогонь У Петербурзі починаються маніфестації, спрямовані проти німецького уряду. Уночі 5 серпня юрба маніфестантів розгромила будинок німецького посольства Того ж дня Австрія вимагає виїзду російського посла зі своєї території, і вже 6 серпня міністру закордонних справ Сазонову австрійський посол Сапарі офіційно заявляє про початок війни. Відомо з історичних джерел, що російська армія була погано підготовлена до війни Не вистачало снарядів, патронів, стрілецької зброї, спорядження й обмундирування Артилерія виявилася гірше оснащеною, флот поступався багатьом країнам Однак історики зауважують, що жодна з країн, які вступили у війну, не припускала, що війна затягнеться на такий тривалий термін — 4 роки й З місяці Уряди цих країн вважали, що війні призначено розтягнутися максимум на півроку. У зв'язку із цим країни прагнули якнайшвидше розгорнути наступальні дії. Німеччина прагнула розгромити Францію на Західному фронті, а потім узятися до розгрому Росії, яку до цього часу повинна була стримувати Австрія. У Росії були інші плани. Дядько Миколи II, великий князь Микола Миколайович, будучи верховним головнокомандуючим російської армії, у доповідній записці писав, що російські війська повинні були наступати на Берлін силами Північно-Західного фронту, якими командував у той час Я. Г Жилинський, а на Відень — силами Південно-Західного фронту під командуванням М. І. Іванова. На Східному фронті поки було відносно спокійно, війська супротивника не стягли туди свої основні сили Там знаходилося 26 німецьких і 46 австрійських дивізій Французька армія очікувала воєнних дій від росіян, сподіваючись тільки тоді прийти Росії на допомогу. Франції не вдалося розрахувати, куди завдасть удару Німеччина. Німецьке командування дотримувалося плану Шліффена: прорватися у Францію через слабко захищені кордони Люксембургу й Бельгії. Воно розраховувало примусити Францію здатися ще до того, як Росія зможе зібрати війська для удару. Сильне угруповання німецької армії зуміло відкинути бельгійську армію та вдертися до Франції Англійський корпус, що мав намір допомогти французам, був змушений вщійти Ворог йшов на Париж. Французи розуміли всю небезпеку такого вторгнення У цей час уряд терміново евакуюється зі столиці. Щоб урятувати союзників, російські війська почали наступ при неповному розгортанні всіх своїх сил. 1-а й 2-а армії під командуванням генералів П. К. Ренненкампфа й О В Самсонова через півтора тижні після оголошення війни зуміли розгромити на території Східної Пруссії біля міст Гумбіннен та Гсльдап супротивника Одночасно в районі Варшави й нової фортеці Новогеоріхвськ збиралися сили, щоб здійснити основний стратегічний удар по Берліну. Проти австрійців починається наступ 3-ої та 8-ої армій Південно-Західного фронту. Наступ призводить до заняття території Галичини (21 серпня був узятий Львів). А тим часом, не дійшовши згоди у своїх діях, армії російських військ у Східній Пруссії були розбиті супротивником ущент. Ця поразка в серпні 1914 р практично на весь час війни позбавила в цьому районі російські війська активності. Тепер перед ними стояли тільки оборонні задачі — захист Москви й Петрограда. Для продовження успішного наступу в Галичині необхідно було використати резерви Війська почали знімати навіть з-під Варшави. Тепер неможливо було здійснити наступ на Берлін Російські війська перемішалися на південь, продовжуючи боротися проти Австро-Угорщини Але вже 12 вересня 1914 р за наказом Ставки наступ на Південно-Західному фронті був припинений За 33 дні російські збройні сили просунулися на 280—300 км всередину й вийшли на лінію ріки Вислока, що за 80 км від Кракова. Вони осадили могутню фортецю Перемишль. Російські війська займають значну частину Буковини та її центральне місто Чернівці. Австрія зазнає великих втрат: 400 тис. чоловік загинули й були взяті в полон; захоплено було 400 гармат. Ця воєнна операція була однією з найуспішніших для російських військ за всю Першу світову війну. Протягом жовтня—листопада на території Польщі відбулося два найбільших бої: Варшавсько-Іваногородський й Лодзинський. З обох сторін у боях брали участь понад 800 тис. чоловік. Жодна зі сторін не змогла на сто відсотків вирішити свої задачі. І все-таки маневри російських військ були більш дієвими. Наступ на Берлін не здійснився, однак Франції вдалося перепочити. Із тієї причини, що німці не змогли обійти Париж, Франція відправила частину своїх військ на схід, тому їм довелося скоротити фронт свого наступу. Вони вийшли до р. Марни, розташованої на схід від Парижа, і відразу зіштовхнулися з великою кількістю англо-французьких військ. Понад 1,5 млн чоловік зійшлися в битві на р. Марні. Англійці й французи рвалися в наступ. І вже 9 вересня німці, злякавшись стрімкої атаки супротивника, починають масовий відступ. Тільки біля ріки Ена їм удалося зупинити стрімку атаку супротивника. За цей час уряд і дипломатичний корпус Франції повернулися до Парижа. Кінець 1914 р. приніс стабілізацію Західному фронту від Північного моря до швейцарського кордону. Солдати почали копати окопи, «перетворюючи» маневрену війну на війну позиційну. Наприкінці листопада 1914 р. у Бресті відбулася нарада командуючих фронтами російської армії. На ній було прийняте рішення призупинити наступальні дії. Це спричинило затишок на Східному фронті аж до січня 1915 р. Сербські війська вели героїчну боротьбу проти натиску австро-угорської армії, яка восени 1914 р. двічі займала Белград. У грудні 1914 р. сербам удалося вигнати окупантів з усієї території Сербії. До осені 1915 р. їм довелося вести позиційну війну з австро-угорською армією. Турецькі полки за допомогою інструкцій німецьких військових фахівців вирішили восени 1914 р. наступати на Закавказькому фронті. Але російським військам удалося відбити цей наступ, і вони успішно просунулися на Ерурумському, Алакшертському й Ванському напрямках. Грудень 1914 р. видався невдалим для турецької армії. Два її корпуси під командуванням Енверапаші почали наступ під Саракамишем. Однак один корпус російські війська змусили капітулювати, а другий корпус був ущент розбитий. У результаті невдалих воєнних дій турецькі війська більше не наважувалися продовжувати активний наступ. За допомогою російської армії турки були вигнані й з Іранського Азербайджану. Вони змогли втримати за собою лише деякі райони Західного Ірану. Кінець 1914 р. перевів війну маневрену у війну позиційну практично одночасно на усіх фронтах. Власне кажучи, друге півріччя 1914 р. стало початком взаємної блокади узбереж. 28 серпня 1914 р. англійська ескадра адмірала Бітті спробувала напасти на німецькі кораблі, що знаходилися в бухті острова Гельголанд. У результаті цього нападу були затоплені три німецьких крейсери й один есмінець; англійці втратили лише один крейсер. Дуже швидко німці відігралися за свій розгром: 1 листопада 1914 р. у Коронельському бою біля узбережжя Чилі англійці зазнають поразки від німецьких кораблів, утративши два крейсери. Але радість німецького командування тривала недовго. Уже 8 грудня англійська ескадра завдала поразки німецьким кораблям біля Фолклендських островів, повністю знищивши ескадру адмірала Шпеє. Ці морські бої залишили співвідношення морських сил на тому ж рівні: англійський флот усе одно перевершував австро-німецький, котрий знайшов укриття в бухтах острова Гельголанд. На океанах, у Північному й Середземному морях панував флот Антанти, що забезпечував її комунікації. Однак уже в перші місяці війни проявилася чимала загроза флоту Антанти з боку німецьких підводних човнів. 22 вересня німцям удалося протаранити три англійських броненосці, що несли дозорну службу на морських шляхах. Піратський набіг кораблів «Гебена» й «Бреслау» на Чорноморське узбережжя Росії значних результатів не дав. Тому 18 листопада російський Чорноморський флот завдав сильних ушкоджень «Гебену», у такий спосіб змусивши турецький флот сховатися в Босфорі. Російський Балтійський флот розташовувався в Ризькій і Фінській затоках під надійним мінним загородженням. До кінця 1914 р. стало очевидним, що воєнно-стратегічний план німецького командування повністю провалився. Німеччині нічого не залишалося, як вести війну на два фронти. Воєнні дії в 1915 році Прийшов 1915 р. Російське командування вирішує завершити переможний наступ своїх військ у Галичині. Щоб захопити карпатські проходи й хребет, тривають затяжні бої між російськими й німецькими військами. 22 березня закінчилася шестимісячна облога Перемишля повною капітуляцією 127-тисячного гарнізону австро-угорських військ. Але просунутися на угорську рівнину російським військам не вдалося. Німеччина разом із союзниками прагне вивести Росію з участі у війні, намагаючись завдати їй масової поразки. Німецьке командування перекидає в середині квітня із Західного фронту свої кращі боєздатні корпуси. Ці корпуси, з'єднавшись із австро-угорською армією, створили нову ударну 11-у армію під командуванням німецького генерала Макензена. 2 травня 1915 р. у районі Горлиці австрійській армії вдалося прорвати фронт, її сили вдвічі перевершували російську армію: артилерія — в 6 разів, кількість важких гармат була більшою в 40 разів. Російській армії довелося під натиском військ ворога відступати з Галичини. Наприкінці травня вона залишила Перемишль, а вже 22 червня й Львів. Знову ж у червні німецькі війська, намагаючись затиснути в лещата російську армію, що вела бої в Польщі, вирішують наступати своїм правим крилом між Західним Бугом і Віслою, а лівим — у низов'ях ріки Нарев. Але й тут російська армія змушена відступити. У неї немає достатньої кількості ані зброї, ані боєприпасів. Однак у середині вересня 1915 р. настає перелом у наступальних діях німецької армії. Російська армія закріпилася на лінії фронту: Рига — Двінськ — озеро Нароч — Пінськ — Тернопіль — Чернівці. Наприкінці 1915 р. Східний фронт простягається від Балтійського моря до румунського кордону. Росія зберегла свої основні сили, втратила велику територію. Однак її втрати теж були значними: близько 3 мдн чоловік, із них майже 300 тис. убитими. Союзники Росії, Англія й Франція, незважаючи на те, що російські війська вели такі напружені бої, за весь 1915 р. провели лише кілька невеликих воєнних операцій, які не мають істотного значення. Вони не підтримали російські війська, коли вони знаходилися у важкому становищі на Західному фронті. Союзники повинні були почати наступ на цьому фронті, на який зважилися лише наприкінці вересня 1915 р., у той час, коли німецька армія вже припинила свій наступ на Східному фронті. Німецьке командування, хоча й одержало територіальну перевагу на Східному фронті, усе-таки не зуміло змусити царський уряд до укладання сепаратного миру з Німеччиною. Навіть незважаючи на те, що більшість німецьких і австро-угорських військ була спрямована проти Росії. 1915 р. став роком нищівного удару Німеччини проти Англії За допомогою підводних човнів німецьке командування хотіло закрити ввіз в Англію необхідної сировини й продовольства. Знищені були сотні англійських кораблів, загинуло багато пасажирів. Нейтральні країни примусили Німеччину не починати обстріл без попередження. Однак Англію воєнні дії німецьких підводних човнів не дуже засмучували. Вона тільки прискорила виробництво кораблів і розробила ефективні заходи боротьби проти підводних човнів. Навесні 1915 р. Німеччина вперше в історії воєн застосовувала отруйні речовини (хлор). І дипломатична боротьба Німеччини зазнала поразки. Антанта пообіцяла Італії більше, ніж Німеччина й Австро-Угорщина разом. І вже в травні 1915 р. Італія оголосила їм війну, намагаючись відвернути на себе частину австро-угорських і німецьких військ. Але восени 1915 р. у війну вступає болгарський уряд, підтримуючи не Антанту, а Потрійний союз. Відтепер утворюється Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччині й Болгарії. Цей союз відразу приймає рішення виступити проти Сербії. Армія сербів, що була дуже нечисленна порівняно з військами ворога, героїчно боролася, але була просто роздавлена супротивником. Союзники підтримали Сербію, відправивши туди свої війська. У результаті утворився Балканський фронт. Під час воєнних дій країни, що належали до Антанти, поступово перестають довіряти одна одній. Росія в 1915 р. укладає угоду (секретну) із союзниками, відповідно до якої після перемоги у війні Константинополь і протоки повинні були відійти до неї. Однак англійський уряд на чолі з Уїнстоном Черчіллем злякався, що задуми Росії можуть здійснитися. Тому він починає дарданелльську експедицію, щоб окупувати Константинополь до появи там росіян. Усе це робиться під приводом підриву відносин німецької коаліції і Туреччиною. 19 лютого 1915 р. англо-французькі війська підійшли до протоки Дарданелли й почали обстріл. Але складалося все невдало, і вже через місяць союзники були змушені відступити. Улітку 1915 р. на Алакшертському напрямку російські війська відбили наступ турецької армії й вирішили перейти в контрнаступ на Ванському напрямку Німецько-турецькі війська активізуються в Ірані. Вони провокують повстання бахтіарських племен, щоб за їхньою допомогою завоювати нафтопромислові райони. Восени 1915 р. їм удається зайняти Керманшах і Хамадан. Однак англійці поспішили відновити свої позиції й відкинули бахтіар і турків із цього району. їм удалося за дуже короткий термін відновити нафтопровід. Допомагати англійцям довелося російському експедиційному корпусу генерала Баратова. Йому необхідно було очистити Іран від турецько-німецьких військ У жовтні 1915 р. російський корпус висадився в Ензелі. Поступово наступаючи, загони російських військ займали Казвін, Хамадан, Кум, Кашан і підійшли до Ісфахана. Англійцям удалося окупувати Південно-Західну Африку, що належала Німеччині. У січні 1916 р. оточені німецькі війська були змушені капітулювати. Воєнні дії в 1916 році На Західному фронті протягом 1915 р. не відбулося великих змін Усі воєнні операції виявилися не дуже успішними, маневреність погіршилася, а позиційні бої тільки затягували війну. Антанта проголосила економічну блокаду Німеччині, Німеччина розпочала підводну війну. Відомі факти, що в травні 1915 р. німцям удалося торпедувати англійський пароплав «Лузитанію», де загинуло більше тисячі пасажирів На російському фронті й зосередилася велика кількість військ ворога. Завдяки цьому Англія та Франція зайнялися прискореним розвитком воєнної промисловості. Вони не вели в той час ніяких активних дій, щоб накопичити сили для подальшого ведення війни. Завдяки цьому їм вдалося створити нову зброю — танки. І на початку 1916 р. у них була значна перевага в зброї та чисельності армій — на 70—80 дивізій більше, ніж у Німеччини. 1915 р. був дуже важким роком для урядів союзників. Керівники Антанти в грудні 1915 р. вирішили скликати нараду представників Генеральних штабів союзних армій, вони з'їхалися в Шантійє, біля Парижа. Було прийнято рішення: закінчити переможно війну можна лише за умови погодженості активних дій на головних фронтах. Але й це рішення не стало остаточним, тому що наступ 1916 р. був намічений на Східному фронті 15 червня, а на Західному — тільки 1 липня. Німецьке командування довідалося про терміни наступу ворога й вирішило розпочати свій наступ на Західному фронті набагато раніше. Головний удар було намічено зробити на район верденських укріплень. Німецьке командування було впевнене в тому, що французи пожертвують усім заради захисту цих укріплень. Якщо фронт буде прорвано, відкриється прямий шлях на Париж. Але наступ, запланований на 21 лютого 1916 р., не приніс успіху німецьким військам. До того ж російська армія в березні почала наступ в районі Двінська й озера Нароч, що послабило війська ворога. Але на цьому воєнні дії в цьому районі не закінчилися. Вони тривали ще протягом 10 місяців, перетворивши воєнну операцію у Вердені на справжню «м'ясорубку». Обидві сторони втратили не тільки величезну кількість техніки, але й зазнали великих втрат живої сили: французи — 350 тис. чоловік, німці — 600 тис чоловік. І все-таки наступ на Верден німецького командування не змінив планів Антанти, її керівники, як і раніше, хотіли почати 1 липня 1916 р. свій основний наступ, зосередившись нар. Соммі. Плани не змінилися. Бої кожного дня ставали чимраз запеклішими. У вересні на полі бою з'явилися англійські танки. Слід урахувати, що технічно вони були ще не зовсім досконалими, їх кількість ще була невеликою, щоб реально забезпечити перемогу Антанти. І хоча частковий успіх був забезпечений англо-французьким військам, але загалом вони не зуміли прорвати фронт. До листопада соммські бої почали вщухати. Результати соммської операції для Антанти були непоганими: Антанта захопила територію в 200 кв. км, 105 тис. німецьких полонених, 1500 кулеметів і 350 знарядь. Але обидві сторони зазнали великих втрат — загалом більше 1 млн 300 тис. чоловік було вбито, поранено й узято в полон. Російське командування суворо дотримувалося затвердженого в грудні 1915 р. рішення щодо головного наступу на Західному фронті. Дата залишилася тією ж — 15 червня 1916 р. Війська повинні були рухатися в напрямку Барановичів з одночасним допоміжним ударом армій Південно-Західного фронту під командуванням генерала Брусилова в галицько-буковинському напрямку. Але й тут утрутилися союзники. Через затяжні бої біля Вердена французький уряд знову звернувся до Росії по допомогу. Вони хотіли, щоб російські війська почали наступ на Східному фронті. ч Російська армія змушена була відгукнутися на заклик про допомогу. На початку березня Росія почала наступ у районі Двінська й озера Навоч. Безперебійні атаки не принесли великого успіху, хіба що тактичного, але вони допомогли союзникам згрупувати свої війська, відтягнувши від них значну кількість німецьких резервів. Ця операція заважала російському командуванню почати підготовку до генерального наступу на російсько-німецькому фронті, запланованого на 15 червня. До того ж Антанта знову звернулася з проханням до російського уряду. Тепер допомога була потрібна італійцям. З історичних джерел відомо, що в травні 1916 р.-400-тисячна австро-угорська армія перейшла в наступ у Трентіно, чим завдала важкої поразки італійській армії. Російське командування, вирішивши допомогти італійським й англо-французьким військам, перенесло термін наступу на Південно-західному напрямку на 4 червня. Командував росіянами генерал Брусилов. Російські війська, зламали оборону ворога вздовж усього фронту завширшки 280 км, почали просуватися в Східну Галичину й Буковину (Брусиловський прорив). Під час цього наступу Брусилову необхідні були свіжі сили, військовий резерв і боєприпаси, але верховне командування російської армії вирішило не відповідати на прохання генерала й розпочало, відповідно до назначеного раніше терміну, наступ у західному напрямку. Здійснивши кілька слабких ударів у бік Барановичів, командуючий Північно-західним напрямком генерал Еверт відклав спільний наступ на початок липня. Війська генерала Брусилова знайшли в собі сили протистояти натиску ворога й продовжували наступати. До кінця липня їм удалося просунутися далеко вглиб Галичини й Буковини. А 3 липня генерал Еверт знову зробив спробу атакувати Барановичі, але й вона виявляється невдалою. Переконавшись у повному провалі наступу російських військ під керівництвом генерала Еверта, російське командування нарешті визнає Південно-Західний фронт найважливішим. Але час було втрачено. Австрійці встигли перегрупуватися, підтягти свої резерви, до того ж на допомогу австрійцям були кинуті шість дивізій з Австро-італійського фронту, одинадцять дивізій перекинули німці. Росіяни не мали можливості наступати далі. Просуваючись углиб Буковини та Східної Галичини, російським військам удалося захопити близько 25 тис. кв. км території. Ними було взято в полон 9 тис. офіцерів і понад 400 тис. солдат. Але ці успіхи не принесли жодних результатів. Занадто бездарним було верховне командування, занадто відсталим — транспорт, до того ж відчувалася постійна нестача озброєння й боєприпасів. І все-таки не можна назвати наступ російських військ безрезультатним. Він значно полегшив стан союзників. Спільні дії союзників на Соммі перекреслили плани німецького командування, змусивши їх надалі до стратегічної оборони Одночасно австро-угорська армія не змогла отямитися після Брусиловського удару 1916 р., у результаті чого була не здатна до серйозних наступальних операцій Побачивши, що російські війська лід командуванням генерала Брусилова після могутнього наступу розгромили австро-угорців на Південно-Західному фронті, Румунія вирішила вступити у війну на боці переможців. Вона знала, шо Англія й Франція зацікавлені в її військовій підтримці, хоча Росія й відмовлялася її прийняти 17 серпня Румунія самостійно почала війну в Трансільванії. Спочатку її воєнні дії приносили успіх, але після загасання соммських боїв австро-німецькі армії без особливих зусиль розтрощили румунське військо й окупували практично всю Румунію, одержавши дуже важливе джерело продовольства й нафти. Російське командування передбачало такий хід подій. Відразу в Румунію було перекинуто 35 піхотних і 11 кавалерійських дивізій, щоб зміцнити фронт по лінії Нижній Дунай — Браїла — Фокшани — Дорна — Ватра 16 лютого 1916р. російські війська в результаті наступу на Кавказькому фронті захопили Ерзурум, а 18 квітня зайняли Трабзон (Трапезунд). Успішні операції були проведені росіянами на Урмійському напрямку, де був зайнятий Рувандиз, і біля озера Ван, де російські війська влітку вступили в Муш і Бітліс. 1917 рік. Наростання революційної активності й «мирні» маневри країн, що воюють Перевага Антанти стала чітко помітною до кінця 1916 р. Вона перевершувала супротивника як у чисельності збройних сил, так і у військовій техніці, особливо в артилерії, авіації й танках На новий 1917 р. в Антанти була значна перевага: 425 дивізій проти 331 дивізії супротивника Але дуже часто розбіжності у військовому керівництві й прагнення тільки власної користі зводили їхні зусилля нанівець У результаті цих дій командування союзних армій було неузгодженим і затягувало війну, тим більше що постаралася й австро-німецька коаліція, якій не ' вдалося, як хотілося, виграти війну швидко. Кожен день приносив усе нові й нові жертви До кінця 1916 р обидві сторони втратили вбитими близько 6 млн чоловік і близько 10 млн чоловік пораненими й покаліченими Тому чимраз сильніше зростав антивоєнний рух Затяжний характер війни незмінно позначався на моральному стані російських солдатів У ході постійних військових дій був утрачений дух патріотизму, розповіді про жорстокості німців не могли його підняти, тому шо солдати вважали їх брехнею Чимраз більше позначалася втома від війни. Солдати не могли зносити постійного сидіння в окопах, відсутності елементарних людських умов. Тому часто спалахували солдатські заворушення, зростав протест проти кийової дисципліни, зловживань начальників, казнокрадства тилових служб, чимраз частіше солдати не виконували накази Під час хвилі страйків у серпні—вересні 1915 р солдати столичного гарнізону висловили свою солідарність із робітниками, на деяких кораблях Балтійського флоту також пройшли виступи. У 1916 р. повстали солдати на розподільному пункті в Кременчуці, у Гомелі Трохи пізніше два сибірських полки не виконали наказ про наступ Чимраз частіше виникали випадки братання із солдатами ворога До осені 1916 р. значну частину 10-мільйонної армії охопили заворушення. Стало зрозуміло, що перемозі заважає вже не брак озброєння, техніки або живої сили, а стан суспільства Суспільство охоплювала крила Чимраз більше загострювалися протиріччя, особливо між царсько монархічним табором і двома іншими - ліберально-буржуазним і революційно-демократичним Цар і його поплічники намагалися будь-що-будь вберегти свої привілеї Одночасно ліберальна буржуазія прагнула одержати доступ до влади Революційні демократи на чолі з більшовиками намагалися скинути монархію Серед простого люду теж спостерігалося велике шумування Робітники и селяни вимагали припинення війни, виступали проти нещадної експлуатації збагачення верхівки суспільства, браку продовольства, одягу, палива Але панівні кола аж ніяк не збиралися потурати вимогам трудящих виступи робітників вони придушували силою Трудящі зрозуміли, що необхідно боротися проти військової диктатури та всього існуючого ладу, тому антивоєнні виступи поступово переростали в революційний рух Бачачи таке положення, панівні кола ворогуючих коаліцій починають тур буватися їх лякає агресивність народних мас. які не хочуть продовжувати війну, прагнуть скинути владу Тому були здійснені спроби запропонувати «мир» сторонам, що ворогують, у Надії на те що ці пропозиції будуть відкинуті V такому випадку провину за продовження війни можна було б перекласти на плечі супротивника 12 грудня 1916 р кайзерівський уряд Німеччини запропонував країнам Антанти почати «мирні» переговори Німецький уряд розраховував на розкол у таборі Антанти й на підтримку деяких прошарків усередині кожної з країн, що належали до цього блоку. Ці прошарки сподівалися домогтися миру з Німеччиною без утручання армій Мирна пропозиція німецької сторони не містила абсолютно ніяких конкретних умов, питання про долю окупованих австро-німецькими військами територій Росії, Бельгії, Франції, Сербії, Румунії замовчу велося. Це дало привід Антанті вимагати від Німеччини звільнення всіх захоплених територій, а також розділу Туреччини, «реорганізації» Європи на основі «національного принципу» Останнє фактично означало, що Антанта не мас наміру починати мирні переговори з Німеччиною га її союзниками У результаті Німеччина спробувала розголосити на весь світ, що винуватцем продовження війни стає Антанта, а це автоматично змушує Німеччину оборонятися за допомогою «необмеженої підводної війни» У лютому 1917 р у Росії перемагає буржуазно-демократична революція Відтепер у країні широко розгортається рух за революційний вихід з імперіалістичної війни. З лютого 1917 р починається необмежена підводна війна з боку Німеччини США розривають із нею будь-які дипломатичні відносини, а вже 6 квітня оголошують їй війну. США, як, зрештою, й інші країни, турбуються про власну вигоду. 16 квітня Антанта починає наступ на Західному фронті Але постійні атаки англо-французьких військ не дали позитивних результатів За чотири дні боїв французи й англійці втратили більше 200 тис убитими 5 тис російських солдатів зі складу 3-і російської бригади, присланої з Росії на допомогу союзникам, загинули в бою Були підбиті або знищені майже всі 132 англійських ґанки, що брали участь у бою Під час підготовки цієї воєнної операції командування Антанти наполегливо вимагало від Тимчасового уряду Росії почати наступ на Східному фронті Однак у революційній Росії підготувати такий наступ було нелегко Глава Тимчасового уряду Керенськии вирішив допомогти союзникам, розраховуючи, що в разі успіху підніметься престиж буржуазного Тимчасового уряду, а в разі невдачі можна буде звалити провину на більшовиків 1 липня 1917 р почався російський наступ на Львівському напрямку, що спочатку розвивався успішно, але незабаром німецькі збройні сили, які одержали на підкріплення 11 дивізій, перекинутих и Західного фронту, перейшли в контрнаступ і відкинули російські війська далеко зa вихідні позиції Досліджуючи історичні факти, можна дійти висновку у 1917 р на всіх європейських фронтах, незважаючи на перевагу Антанти в живій силі й у військовій техніці, її військам не вдалося домогтися вирішального успіху в жодному з розпочатих наступів Антанта зазнала поразки завдяки непогодженості в рішенні найважливіших питань з проведення військових операцій Ускладнила положення -й революційна ситуація в Росії На початку вересня 1917 р німецька армія вирішила наступати на північній ділянці Східного фронту з метою захоплення Риги й Ризького узбережжя Німці вибрали момент невипадково У той час російська реакційна військова верхівка готувала контрреволюційний переворот у країні, спираючись на німецьку вояччину У серпні відбулася державна нарада, на якій генерал Корнілов висловив своє «припущення» про швидке падіння Риги й відкриття шляхів до Петрограда Це стало сигналом для наступу німецької армії на Ригу Можливості втримати місто були, але за наказом військового командування її здали німцям Відкриваючи дорогу німцям на революційний Петроград, Корнілов у такии спосіб почав свій відкритий контрреволюційний заколот Однак дуже швидко заколот був придушений революційними робітниками й солдатами під керівництвом більшовиків Вихід Росії з Першої світової війни 25 жовтня 1917 р у Петрограді був здійснений Жовтневий переворот Тим часовий уряд впав, влада перейшла до рук Рад робочих і солдатських депутатів 25 жовтня був скликаний у Смольному II Всеросійський з'їзд Рад робочих і солдатських депутатів, що и установив у країні Радянську республіку В І Ленін був обраний славою уряду. 26 жовтня 1917 р II Всеросійським з'їздом Рад був прийнятий Декрет про мир У ньому Радянський уряд пропонував «усім народам, що воюють, і їхнім урядам почати негайно переговори про справедливий і демократичний мир» У поясненні говорилося, що таким миром Радянський уряд вважає негайний мир без анексій, без насильницького приєднання чужих народностей і без контрибуцій С правді, серед багатьох завдань, що довелося вирішувати Радам, одним з першорядних був вихід із війни Трудящі давно чекали визволення від тягаря війни Мільйони солдатів рвалися і фронту, з окопів додому Уряди країн Антанти не відповіли на пропозицію II з'їзду Рад про укладання миру Навпаки, усілякими способами вони намагалися не допустити виходу Росії і війни і їхнього боку здійснюється спроба підтримати контрреволюцію в Росії. Тоді Росія приймає рішення почати самостійні переговори з Німеччиною щоб якомога швидше укласти мир До Німеччини була направлена мирна делегація на чолі з народним комісаром іноземних справ Л.Д.Грецьким Ленін просив його «затягнути» підписання миру у зв’язку з тим що Німеччина може підтримати Росію та зробити в себе революційний переворот Однак Троцький не зумів стриматися й провалив пере говори Німеччина почала переговори в ультимативному тоні, на що Троцький відповів, що Росія війну припиняє, але миру підписувати не буде Відразу делегація покинула Брест Німецький уряд, який давно мріяв захопити Росію, одержав привід для розриву відносин Тому 18 лютого німецька армія перейшла в наступ від Ризької затоки до тирла Дунаю Усього у воєнній операції брало участь близько 100 тис солдат Відповідно до свого плану, німці прагнули дуже швидко захопити Петроград, Москву, розгромити Ради й укласти мирну угоду з «небільшовистським урядом» Російська армія почала відступати, тому шо на той час утратила всю свою боєздатність Німці безперешкодно просувалися вглиб країни, намагаючись триматися напрямку на Петроград Відчувши небезпеку, уранці 19 лютого Ленін відправив німецькому урядові телеграму, у якій давав згоду підписати мир на умовах, запропонованих німецькою стороною. Одночасно всі готувалися відбити наступ ворогів, хоча сили були явно нерівними 21 лютого Рада Народних Комісарів прийняла написаний В І Леніним дек реї «Соціалістична Батьківщина в небезпеці!» 22 і 23 лютого 1918 р у Петро граді, Пскові, Ревелі, Нарві, Москві, Смоленську та в інших містах розгорнулася кампанія запису до Червоної армії Під Псковом і Ревелем, у Латвії. Білорусії, Україні тривали бої з німецькими військами На Петроградському напрямку війська Червоної армії призупинили наступ ворога Німці не розраховували на такий опір До того ж вони побоювалися удару англо-американських і французьких військ із Заходу, що могло ускладнитися затяжною війною на Сході Німеччина погоджується укласти мир І хоча умови цієї мирної угоди були ще важчими, ніж минулого разу, Росія погоджується на все Радянська республіка повинна була повністю демобілізувати армію, укласти невигідні угоди з Німеччиною і т д 1 березня 1918 р у Бресті був підписаний мирний договір із Німеччиною, що ввійшов в історію під назвою Брестського миру Завершення Першої світової війни Німецьке командування навесні 1918 р намагалося розбити англо-французькі війська Командування запевняло підлеглих, що ця битва вирішить результат усієї війни Німеччина виступила наприкінці березня Зазнаючи великих втрат, вона все-таки підходить до Парижа, захопивши на шляху полонених і трофеї. Однак спроби Німеччини розбити ворога провалилися вона вичерпала всі свої резерви, у тому числі й у живій силі Підлітки, а не дорослі чоловіки відправлялися на війну Багато солдатів просто дезертирували Наступ німців провалився, тому що війська США. об'єднавшись із військами Антанти, відігнали німців на вихідні позиції 8 серпня війська Франції, Англії та США під загальним командуванням французького маршала Фоша почали наступ їм удалося прорвати фронт супротив пика, розгромивши за один день 16 дивізій Не бажаючи більше боротися німецькі солдати здавалися в полон. Збройні сили Німеччини не в змозі були чинити опір генеральному наступу франко-англо-американських військ. I на Балканському фронті почався наступ англо-французьких і сербських військ. Завдяки їхнім злагодженим діям їм удалося розбити Болгарію. Була розгромлена в Палестині й Сирії англійськими й французькими військами турецька армія. Разом із нею капітулювала й Османська імперія. Солдати Австро-Угорської армії не захотіли більше воювати. Австро-Угорщина розвалилася, на її території утворилося кілька незалежних національних держав. І вже 3 листопада 1918 р. австро-угорське командування підписало перемир'я, продиктоване Антантою. Одночасно в Німеччині почалася революція. 9 листопада народ скинув монархію. Країна стала республікою, був створений новий уряд. Саме з ним на світанку II листопада 1918 р. Німеччина змушена була підписати Комп'єнське перемир'я. II листопада об 11 годині ранку сурмач, який знаходився біля штабного вагона верховного головнокомандуючого, протрубив сигнал «Припинити вогонь». Сигнал передали на весь фронт. Одночасно були припинені бойові дії. Перша світова війна закінчилася. Результати першої світової війни На початку війни Німеччина була підготовлена краше, ніж її суперники. І все-таки світова війна закінчилася поразкою Четверного союзу. Антанта перевершувала коаліцію в матеріальних і людських ресурсах. До того ж Антанту підтримали США. У результаті державний лад таких країн, як Німеччина, Австро-Угорщина й Османська імперія, зазнав краху. Усі три імперії зникли, залишивши по собі тільки спогади. Франція, Англія та США домоглися, чого хотіли, і тепер вирішили почати перерозподіл світу. У Росії теж перемінився лад — монархія вмерла, країною почали правити Ради. Світова імперіалістична війна 1914—1918 pp. була найкровопролитнішою й найжорстокішою з усіх воєн, які світ знав до 1914 р. Ще ніколи протиборчі сторони не виставляли таких колосальних армій для взаємного винищування. Згідно з історичними даними, загальна чисельність армій сягала 70 млн чоловік. Усе було спрямоване на знищення людини: і досягнення техніки, і досягнення хімії. Смерть наздоганяла людей усюди: на землі й у повітрі, на воді й під водою. З'явилися отруйні гази, розривні кулі, автоматичні кулемети, снаряди важких гармат, вогнемети. І все це тільки для того, щоб знищувати. Страшний підсумок війни,— 10 млн убитих, 18 млн поранених.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перша світова війна (пошукова робота)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

НАУКОВО-ПОШУКОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Весвітня історія»

на тему:

«Перша світова війна»

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ

ВІЙНИ……………………………………………………………………… 5

1.1. Головні передумови Першої світової
війни………………………………… 5

1.2. Головні ознаки війни, які розкривають її імперіалістичну

природу……………………………………………………………………. 6

РОЗДІЛ 2. ХІД ВОЄННИХ ДІЙ.………………………………………… 8

2.1. Воєнні дії в 1914 році………………………………………………… 8

2.2. Воєнні дії в 1915 році………………………………………………… 21

2.3. Воєнні дії в 1916 році………………………………………………… 24

2.3. Вихід Росії з Першої світової
війни…………………………………………….. 31

РОЗДІЛ 3. ЗАВЕРШЕННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ

ВІЙНИ……………………………………………………………………… 34

3.1. Завершення війни……………………………………………………… 35

3.2. Наслідки Першої світової війни……………………………………… 35

ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………… 39

ВСТУП

Виникнення Першої світової війни (серпень 1914 — листопад 1918 рр.)
було не випадковим. Вона була закономірним результатом гострих
суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина
уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. — з Італією. Так
виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904—1907
рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії — Антанта.

Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і
колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину
колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях,
нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності
почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни
1870—1871 рр.

Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і
Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу,
а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася
захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні
позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну
Україну.

Актуальність вивчення зумовлена тим, що Перша світова війна спричинила
розпад чотирьох імперій: австро-угорської, німецької, османської і
російської. Німеччина втратила свої колоніальні території, а такі країни
як Чехословаччина, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польща та
Югославія отримали незалежність. Ціна ведення війни також сформувала
ґрунт для розпаду Британської Імперії.

Перша світова війна визначила кінець старого світового порядку, котрий
склався після Наполеонівських війн. Результат конфлікту був важливим
чинником для виникнення Другої світової війни.

Обєкт дослідження: Перша світова війна.

Предмет дослідження: передумови війни, початок, хід бойових дій та
наслідки Першої світової війни.

Структура роботи: вступ, основна частина, висновки, список використаної
літератури.

Загальний обсяг роботи – 39 сторінок.

Методи дослідження: літературний, часовий, аналіз, синтез, порівняння та
узагальнення.

РОЗДІЛ 1. ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1.1. Головні передумови Першої світової війни

28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. А вже протятом
тижня у війну були втягнуті практично всі великі держави Європи Однак
Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Швеція, Данія,
Норвегія, Італія т. Румунія, США, а також деякі з держав Азії й
Латинської Америки — союзники австро-німецького блоку — заявили про свій
нейтралітет Так само вчинив й уряд Туреччини, однак 2 серпня він уклав
із Німеччиною таємну угоду, після чого зайнявся мобілізацією своїх
збройних сил. З’ясувалося, що Туреччина надає і розпорядження німецького
Генерального штабу всі свої війська

У результаті такого розміщення сил організувався російсько-турецький
Кавказький фронт, що дозволив Німеччині відвернути значну частину
російських військ від ведення з нею воєнних дій.

Увага всіх західноєвропейських держав було прикута до напруженої
боротьбі на цьому фронті. У той самий час Японія висунула ультиматум
Німеччині. У ньому німецькій державі було запропоновано вивести з вод
Тихого океану й далекосхідних вод усі німецькі війська, а також передати
Японії територію Цзяочжоу з портом і фортецею Ціндао, орендовану свого
часу німецькою стороною

Німеччину не влаштовували умови, запропоновані Японією, і ультиматум буї
відхилений. Японія 23 серпня 1914 р. оголосила Німеччині війну. Фортеця
Ціндас не витримала тривалої облоги, незабаром Японія повернула собі
втрачені позиції. Потім прийшла черга Маршаллових, Каролінських і
Маріанських островів і Океани, які до цього належали Німеччині

Отже, розпочавшись у Європі, імперіалістична війна перейшла на територій
Ближнього й Далекого Сходу, перетворившись на світову.

1.2. Головні ознаки війни,

які розкривають її імперіалістичну природу

Перша світова війна була несправедливою, загарбницькою. Вона стала
наслідком економічної кризи світового господарства, фактично розваливши
зупинені на стадії імперіалізму капіталістичні відносини. Відбувався
економічний переділ світу між двома великими капіталістичними блоками —
Антантою І німецько-австрійським блоком. Імперіалісти так поспішно
розв’язали війну, уникнути посиленого зростання революційного руху, що
прокотився в багатьох країнах. Але найголовнішою причиною розв’язання
цієї війни стало англо-німецьке протиріччя

У кожної з країн, що вступили в Першу світову війну, були свої власні
інтереси. Усі вони зводилися до захоплення певних територій. Німеччині
дуже хотілося утвердити своє панування на більшій частині Європи. її
цілі зводилися до розгрому Англії й позбавлення її морської переваги,
переділу бельгійських, французьких і португальських колоній. Німеччина
також намагалася закріпитися в аравійських провінціях Туреччини, що
славилися своїми багатими землями й запасами. Німецькій стороні хотілося
послабити Росію, позбавивши її польських губерній, України й Прибалтики,
а також утвердитися в природних кордонах Росії на Балтійському морі.

Австро-Угорщина намагалася загарбати Чорногорію та Сербію, установити
свою владу на Балканах. Також Австро-Угорщині хотілося позбавити Росію
частини польських губерній, Поділля й Волині.

Російське Закавказзя дуже приваблювало Туреччину, яка за підтримки
Німеччини намагалася зробити його своєю колонією.

Англія не хотіла поступатися своїми перевагами як могутньої морської
держави, усіма силами прагнула її зберегти, намагаючись розбити
головного свого конкурента — Німеччину — і не дати їй можливості
позбавити себе морських шляхів і багатих колоній. Одночасно Англія
плекала надію захопити багаті на нафту Палестину й Месопотамію, які
залежали від Туреччини. На ці ж самі території претендувала й Німеччина.

У 1871 р. Німеччина відвоювала у Франції Лотарингію й Ельзас. Франція,
уступивши в Першу світову війну, прагнула повернути собі ці землі й
заволодіти Севрським басейном.

Росія переслідувала інші цілі. їй необхідно було домогтися вільного
виходу . — чорноморського флоту через Босфор і Дарданелли в Середземне
море. Австро-Угорщина й Німеччина заважали Росії приєднати Галичину й
нижню течію Неману. Необхідно було усунути конкурентів, щоб мати
можливість розширити свої володіння.

Італія дуже довго не наважувалася прийняти одну із сторін: приєднатися
або до Антанти, або до Потрійного союзу. Однак після проникнення на
Балканський півострів загарбницьких військ Італія прийняла сторону
Антанти.

Сполучені Штати Америки довго вичікували, займаючи протягом трьох років
нейтральну позицію, одержували величезні прибутки на постачаннях зброї
та боєприпасів двом ворожим блокам. Дочекавшись зручного моменту, коли
коаліції були виснажені, США у квітні 1917 р. вступили у війну. Америка
намагалася нав’язати свої умови країнам, що беруть участь у цій війні, і
в такий спосіб забезпечити собі світове панування.

Сербія стала об’єктом австро-німецької агресії, і тому лише вона вела
справедливу війну, намагаючись звільнитися.

Отже, початок Першої світової війни зумовлений геополітичними інтересами
провідних країн світу та Європи, які бажали світового перерозподілу
територій і сфер впливу.

РОЗДІЛ 2. ХІД ВОЄННИХ ДІЙ.

2.1. Воєнні дії в 1914 році

Незважаючи на економічні й політичні протиріччя союзів великих держав,
головною причиною виникнення війни стало не це. Уряди країн дуже сильно
хвилював національно-визвольний рух слов’ян, спрямований проти
австрійського поневолення. І хоча ситуацію можна було залагодити мирними
засобами, не доводячи справу до війни, однак Австро-Угорщина визнала за
потрібне назавжди покінчити з можливими наслідками постійних повстань.
Союзник Австро-Угорщини — Німеччина, упевнена у своїй військовій і
економічній перевазі, визнала цей момент досить сприятливим для
утвердження своєї гегемонії на території багатьох країн. Німеччина
вважала себе краще підготовленою до війни порівняно з Росією, Францією й
Англією, хоча німецькому кайзерові дуже хотілося, щоб Англія
дотримувалася нейтралітету. Перша світова війна спалахнула раптово,
створивши перший в історії військовий конфлікт, що переріс у війну
світового масштабу.

Наприкінці червня Австро-Угорщина вирішила провести військові маневри на
кордоні із Сербією. Стало відомо, що на їхнє відкриття прибуде
спадкоємець престолу ерцгерцог Франц-Фердінанд. Тоді сербською стороною
була здійснена спроба терористичного акту, спрямованого проти
ерцгерцога. Націоналістична організація «Народна одбрана» вибрала для
здійснення терористичного акту двох своїх членів: Гаврила Принципу,
гімназиста, і робітника Неделька Чабриновича. Г. Принципі в центрі міста
Сараєво вдалося застрелити ерцгерцога та його дружину, які знаходилися в
машині з відкритим верхом. Цей терористичний акт, здійснений 28 червня
1914 p., власне; і поклав початок війні. Австрійська влада близько
місяця намагалася визначитися у виборі відповідних заходів. І тільки 23
липня Австро-Угорщина висунула ультиматум Сербії. У ньому Сербії було
запропоновано протягом 48 годин припинити всю антиавстрійську пропаганду
й усунути антиавстрійську діяльність на території країни. Більшість
запропонованих в ультиматумі пунктів були прийнятні для Сербії, однак
два пункти фактично перетворювали слов’янську країну на колонію
Австро-Угорщини. Остання мала намір упровадити своїх слідчих на
територію Сербії та ввести туди свої війська, нехай і в обмеженій
кількості.

Про те, що Сербії висунуто ультиматум, у Росії довідалися того ж дня.
Радник італійського посольства Монтереале передав приблизний зміст цього
ультиматуму. Наступного дня з Белграда прийшла телеграма; офіційно текст
ультиматуму вручив у Петербурзі австро-угорський посол. С. Д. Сазонов,
російський міністр закордонних справ, проаналізувавши отримані з Відня й
Белграда відомості, не зміг стримати вигуку: «Так це ж європейська
війна!» Він зв’язався з царем, розповів про виниклу ситуацію. Цар виявив
своє обурення й наказав повідомляти йому про всі наступні події. У цей
час відбувся сніданок у французького посла, де також знаходилися
англійський посол, румунський посланець і російський міністр Сазонов.
Останній звернувся з проханням до присутніх послів шукати вихід із
ситуації, що склалася.

24 липня о 3 годині дня було проведено екстрене засідання ради
міністрів. У результаті дебатів міністри, дійшли висновку, що Сербії
необхідно, разом з іншими державами, звернутися з проханням до
Австро-Угорщини, щоб продовжити термін відповіді на ультиматум. Також
вирішили порадити Сербії не вплутуватися в бої з австрійськими
військами, а усунути виниклий конфлікт за допомогою головних
європейських держав, звернувшись до них як до третейського судді.
Одночасно було прийняте рішення про мобілізацію Балтійського й
Чорноморського флотів, а також чотирьох військових округів. Це була
тільки демонстрація військової міці, щоб показати могутність протилежної
сторони. Однак це призначалося лише для Австро-Угорщини й ніяк не
стосувалося Німеччини.

Сазонов почав активно діяти та клопотати перед послами у Бідні, Берліні,
Парижі, Римі й Лондоні про передачу їх урядам російської пропозиції про
продовження терміну відповіді Сербією на австрійський ультиматум.
Державний секретар з іноземних справ Великобританії Е. Грей того ж дня
порадив провести переговори у Відні й Петербурзі, задіявши в них Англію,
Німеччину, Францію й Італію, якщо взаємини Росії й Австрії стануть дуже
напруженими. Росія й Італія відразу підтримали це рішення. Однак війна
набирала обертів, і ніякі дипломатичні маневри не могли врятувати
ситуацію, що склалася у світі.

Росією було опубліковане повідомлення уряду про політику втручання в
сербсько-австрійський конфлікт. 25 липня преса інформувала про те, що
Росія стежить за зіткненням між країнами. З 26 липня радою міністрів
було введене на території Росії «положення про підготовчий до війни
період». Хоча Сазонова не покидає надія на допомогу союзників: або
Англії, або чотирьох країн разом.

І все-таки Австро-Угорщина не погодилася дати додатковий час Сербії для
обмірковування відповіді на ультиматум. Сербії за порадою Росії
видавалося можливим задовольнити вимоги австрійської влади за винятком
в’їзду чиновників і введення військ на територію країни. Одночасно ця
слов’янська країна прагнула передати справу в Гаазький міжнародний
трибунал, щоб його розглянули багато держав світу.

25 липня о 18 годині ЗО хвилин австрійська місія покинула Белград,
заявивши урядові Сербії, що сербська відповідь на ультиматум їх не
задовольняє. За два дні до цього інциденту в Сербії була введена повна
мобілізація. Одночасно дипломатичний корпус разом з урядом виїхав зі
столиці в місто Ніш.

Криза чимраз збільшувалася. Особливо це стало помітним уранці 26 липня.
Росія всіляко прагнула підтримати Сербію. Це відомо з телеграм
російського МЗС до Парижа, Риму й Лондона. Росія продовжує сподіватися
на допомогу Італії у справі «втихомирення» Австрії. Одночасно
Австро-Угорщина й Німеччина наполягали на тому, шо аж ніяк не збираються
захоплювати територію Сербії й навіть не намагаються загрожувати її
цілісності. їм хотілося заспокоїти своїх опонентів у коаліціях, дати їм
зрозуміти, що для Австро-Угорщини й Німеччини найважливіше — забезпечити
власний спокій і безпеку.

Одночасно Англія пропонує скликати спільну з Німеччиною, Францією й
Італією конференцію, що дає можливість спокійно обговорити всі ймовірні
виходи із ситуації, що склалася. Росія 27 липня погоджується з прийнятим
рішенням. Вона відразу в Петербурзі намагається розпочати прямі
переговори з австрійським послом. Але надходять маловтішні звістки. З
Парижа від австрійського посланця стає відомо, що Австрія готова почати
проти Сербії «енергійні дії», що, цілком ймовірно, припускають і
вторгнення на її територію.

Уже вранці наступного дня — 28 липня — сербським посланцем М.
Спалайковичем Сазонову була вручена телеграма, передана урядом Сербії. У
ній був. такий текст: «Опівдні австро-угорський уряд прямою телеграмою
оголосив війну сербському урядові». Росія не може залишатися осторонь, і
тому її уряд передає до Берліна повідомлення про термінову мобілізацію
Одеського, Московського, Казанського й Київського військових округів,
спрямовану проти Австрії. У цій самій дипломатичній ноті було зауважено,
що Росія не збирається проводити ніякі наступальні дії щодо Німеччини.
Це ж саме повідомлення було вручене урядам Австрії, Великобританії й
Франції. Микола II, цар Росії, не бажаючи псувати дипломатичні відносини
з Німеччиною, висилає німецькому імператорові Вільгельму II особисту
телеграму. Він просить вплинути на уряд Австро-Угорщини, що вирішив
оголосити «мерзенну війну» маленькій слов’янській країні. Микола II
попереджає німецького імператора про те, що не потерпить утручання
будь-якої з країн у політику Сербії, а тим більше військової експансії
на її території: «Передбачаю, що дуже швидко, поступаючись тиску, що
здійснюється на мене, я буду змушений вжити крайніх заходів, які
призведуть до війни».

Росію підтримує й Франція. Вона зобов’язується в разі потреби виставити
свої війська відповідно до своїх союзницьких зобов’язань. Про це
французький посол Моріс Палеолог повідомив російському міністрові
Сазонову. Англія, яка до цього моменту дотримувалася позиції
нейтралітету, зненацька змінила свою думку й виступила на підтримку
Сербії, виявивши в такий спосіб дружнє ставлення до Росії та Франції й
недовіру Австрії й Німеччині. Державний секретар з іноземних справ
Великобританії Е. Грей, виголошуючи свою промову в палаті громад,
підсумував, що якщо не вдасться зібрати конференцію для запобігання
конфлікту, то відразу «почнеться безприкладна війна з результатами, що
не піддаються обліку».

Проте, незважаючи на неспростовані факти, німецький імператор Вільгельм
II заперечував розв’язання війни Австрією й навіть намагався
обвинуватити Сербію в упередженості й антиавстрійській політиці. Тим
часом Австрія планомірно готувалася до військової експансії. Було
мобілізовано частину флоту та практично половину всієї австрійської
армії.

Від російського уряду надійшла нова телеграма німецькому імператорові. У
ній цар просив розглянути військовий конфлікт Гаазьку конференцію, щоб
уникнути воєнних дій і жорстокого кровопролиття. 29 липня на прийом до
Сазонова прийшов німецький посол Пурталес, щоб вручити міністрові заяву
Німеччини. У заяві містилося попередження російському урядові, а також
явна погроза. Німеччина заявляла, що якщо Росія не зупинить військові
приготування, то уряд Вільгельма збере свої війська. Але Сазонов
зауважив, що Росія не першою почала мобілізацію військових сил. Це було
привілеєм Австрії, що покликала до війська вісім своїх корпусів.

Тим часом із Сербії почали надходити відомості про бомбардування.
Довідавшись про обстріл Белграда, російський цар дав Сазонову дозвіл
скликати на позачергову нараду всі вищі військові чини. Після тривалих
суперечок військові проголосували за загальну мобілізацію, у такий
спосіб сприйнявши напад Австро-Угорщини як початок світової війни. Це
рішення підтримав і Микола II. Почалася підготовка до війни. Однак
тривала вона недовго. Російський цар раптово скасовує своє рішення. Про
це повідомив міністру закордонних справ Сазонову о 23 годині 29 липня
1914 р. військовий міністр Сухомлинов.

Але Сазонов не здається. Його підтримують військовий міністр Сухомлинов
і начальник Генерального штабу генерал Янушкевич. Разом вони намагаються
переконати Миколу II і змусити його розпочати загальну мобілізацію. Усі
спроби виявляються марними. Цар завзято відмовляється вплутуватися у
війну. Залишається визнати, що Микола II не хотів цієї війни та всіляко
намагався її уникнути. Однак усі виші військові й дипломатичні чини
розуміють небезпеку відмови царя мобілізувати збройні сили на боротьбу з
Австрією й Німеччиною. Вони намагаються будь-яким чином «натиснути» на
нього, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Тим часом Микола II
відсилає вранці ЗО липня ще одну телеграму Вільгельму II, у якій знову
намагається переконати імператора нейтралізувати Австрію. Він
підкреслював, що його військові заходи спрямовані виключно проти
австрійського уряду. Одночасно цар відправляє до Берліна в супроводі
генерала Татіщева особистий лист, адресований кайзерові. Він містить
прохання про посередництво в мирному врегулюванні австро-сербського
конфлікту, який потихеньку переростає у світову війну.

Міністр Сазонов не припиняє своїх спроб змінити рішення Миколи II. Він
намагається напоумити царя, переконуючи його в тому, що якби Німеччина
хотіла зупинити Австрію, то давно б це зробила, однак результатів досі
не має. Із цього випливає, що Німеччина сама прийняла рішення брати
участь у війні. Сазонов знову й знову звертається до Миколи II та
зрештою його спроби увінчалися успіхом — цар відмовився від спроб дійти
мирної згоди за допомогою німецького імператора й дозволив почати
загальну мобілізацію. Але момент був утрачений.

Одночасно німецький посол побував на прийомі в Сазонова. Його уряд поки
ще вагався в ухваленні рішення щодо воєнних дій. Тому посол хотів
довідатися, чи достатньою для Росії буде обіцянка Австро-Угорщини не
порушувати цілісність Сербії. Сазонов, прийнявши на себе повноваження
російського уряду, заявив німецькому послові, що Росія згодна припинити
військову мобілізацію, якщо тільки Австрія виключить з ультиматуму
пункти, що порушують суверенні права сербського народу. Ця відповідь не
могла сподобатися правлячим колам Австрії й Німеччини, до того ж Англія
й Італія, які начебто підтримували Росію, відкрито не наважувалися
виступити проти Німеччини й Австро-Угорщини. У своїх заявах вони були
згодні прийняти неприйнятні для Сербії умови.

Заява Сазонова була ще одним підтвердженням того, що уряд Росії
наважився брати участь у війні. Міністр закордонних справ розсилає
телеграми послам союзницьких держав, у яких наголошує на тому, щоб
військова мобілізація Росії залишилася таємницею. Він не хоче, щоб
відносини з Німеччиною стали відкрито ворожими, тому пропонує провести
мобілізацію з якомога меншим галасом. Однак його спроби залишилися
безуспішними. Уже вранці 31 липня в Петербурзі були випущені й розкидані
по місту листівки-оголошення, на яких був надрукований заклик до
загальної мобілізації. Причому оголошення були видрукувані на папері
червоного кольору, щоб якомога швидше привернути увагу людей. Німеччина
захвилювалася, і до Сазонова на прийом знову попросився німецький посол.
Він зажадав пояснень і поступок із боку Росії. Одночасно Микола
намагався зв’язатися з Вільгельмом і за допомогою телеграми подякував
йому за допомогу у вирішенні конфлікту. Він знову намагався вирішити
напружену ситуацію мирним шляхом, підкреслюючи, що «призупинити
мобілізацію вже технічно неможливо, але Росія далека від того, щоб
бажати війни. Поки тривають переговори з Австрією щодо сербською
питання, Росія не розпочне зухвалих дій».

Сазонов не міг не рахуватися з настроями Миколи II, тому йому мимоволі
довелося пом’якшити вимоги до Австрії. Ці кроки були вжиті й з погляду
поліпшення відносин з Англією й Італією, які не підтримували б настільки
категоричне рішення Росії починати війну. Сазонов, дотримуючись порад
англійських й італійських послів, намагається визначитися в питанні про
базу для переговорів. Він упевнений, що тільки в Лондоні можливим є
вдале вирішення конфлікту. Цареві хотілося відверто спілкуватися з
австрійським послом. І ніхто з них не підозрював, що миру залишилося
жити лічені години.

Тим часом у Берліні відбуваються наступні події. Ягов викликає до себе
французького посла Камбона й робить заяву про те, що Німеччина вводить
положення «крігсгефар», що означає «військова небезпека». Ці заходи є
відповіддю на введення російською стороною загальної мобілізації. Щоб
змінити положення, від Росії потрібно скасувати військові приготування,
інакше Німеччина сприйме це як відкриту підготовку до війни та почне
вживати відповідних заходів. Франції стало відомо про спроби Німеччини
розпочати мобілізацію. її уряд на раді міністрів під керівництвом
президента республіки Раймонда Пуанкаре виносить постанову розпочати
термінові військові приготування.

31 липня о 18 годині ЗО хвилин німецький посол у Парижі був прийнятий
міністром закордонних справ Вівіані. Він чітко дав зрозуміти, що
Німеччина не має наміру спокійно спостерігати за військовими
приготуваннями Росії й тому вводить положення «крігсгефар». Російській
стороні на те, щоб провести демобілізацію, виділяється 12 годин. У
противному разі Німеччина розв’язує руки й починає свої військові
приготування. Цього ж дня о 12 годині ночі Сазонова відвідав Пурталес і
заявив про рішення свого уряду. Росії рекомендувалося о 12 годині дня
почати демобілізацію своїх збройних сил, щоб Німеччина не почала
відповідних дій. В ультимативній формі російській стороні давалося
зрозуміти, що демобілізація повинна проводитися не тільки проти
Німеччини, але й проти Австрії.

За день до появи Пурталеса в резиденції Сазонова цар Микола II
зустрічався з німецьким послом. Він знову намагався переконати його в
тому, що військові приготування Росії не несуть загрози спокою та
мирному життю Німеччини, що Росія ніколи не хотіла розірвати дружні
стосунки з німецькою стороною. Микола II намагався звернутися до розуму
посла й пояснити йому, що за кілька годин неможливо зупинити
мобілізацію, яка вже почалася, тому що Росія — дуже велика країна.

Пурталес відразу передав зміст бесіди з російським царем своєму урядові
Однак там це було розцінено як відмова від запропонованих ними умов
Отже, телеграма Пурталеса стала останньою крапкою над «і» в прийнятті
Німеччиною важливого рішення. Вирішено було починати війну.

Росія тим часом не наважується давати відповідь. Скільки не домагався
Пурталес аудієнції в Сазонова, нічого не вийшло. Тільки о 19 годині
Сазонов з’явився в будинку міністерства. Пурталес намагається домогтися
від міністра закордонних справ зрозумілої відповіді на прислану
німецьким урядом ноту. Посол сильно хвилюється, перепитує кілька разів,
але Сазонов твердо відповідає, що Росія не збирається припиняти
мобілізацію, хоча й не хоче переривати переговори, щоб дійти якогось
компромісу з Німеччиною. Після третьої відмови скасувати мобілізацію
російських військ німецький посол пред’явив Сазонову складену його
урядом ноту, що містила оголошення війни. Німеччина обвинувачувала Росію
в зриві посередництва між Австро-Угорщиною та самою російською стороною.
До того ж це посередництво проводилося на прохання російського царя.
Вільгельм вважав, що Росія, відмовившись скасувати мобілізацію, кидає
виклик його країні, який він приймає. Тому від імені імперії він вважає
себе в стані війни з російською державою. Із цього моменту війна
почалася.

Італія, як спільниця Англії й Росії, не хоче вплутуватися у війну й 1
серпня оголошує про свій нейтралітет. Вона вважає, що не має ніякого
відношення до розв’язаної війни, тому що тут не зачіпаються її інтереси.
Інші країни — Франція й Англія — виступили на боці Росії, заявивши про
її підтримку 2—3 серпня. Війна переростає у війну європейську, а потім і
у світову.

Франція починає мобілізацію своїх збройних сил 2 серпня, а вже 3 серпня
Німеччина оголошує їй війну. Тоді ж німецькі війська переходять кордони
Бельгії й Люксембургу. Бельгія просить допомоги у Франції, Англії й
Росії Англія ввечері 4 серпня вимагає виїзду німецьких послів.
Англійський флот відкриває вогонь У Петербурзі починаються маніфестації,
спрямовані проти німецького уряду. Уночі 5 серпня юрба маніфестантів
розгромила будинок німецького посольства Того ж дня Австрія вимагає
виїзду російського посла зі своєї території, і вже 6 серпня міністру
закордонних справ Сазонову австрійський посол Сапарі офіційно заявляє
про початок війни.

Відомо з історичних джерел, що російська армія була погано підготовлена
до війни Не вистачало снарядів, патронів, стрілецької зброї, спорядження
й обмундирування Артилерія виявилася гірше оснащеною, флот поступався
багатьом країнам Однак історики зауважують, що жодна з країн, які
вступили у війну, не припускала, що війна затягнеться на такий тривалий
термін — 4 роки й З місяці Уряди цих країн вважали, що війні призначено
розтягнутися максимум на півроку. У зв’язку із цим країни прагнули
якнайшвидше розгорнути наступальні дії. Німеччина прагнула розгромити
Францію на Західному фронті, а потім узятися до розгрому Росії, яку до
цього часу повинна була стримувати Австрія.

У Росії були інші плани. Дядько Миколи II, великий князь Микола
Миколайович, будучи верховним головнокомандуючим російської армії, у
доповідній записці писав, що російські війська повинні були наступати на
Берлін силами Північно-Західного фронту, якими командував у той час Я. Г
Жилинський, а на Відень — силами Південно-Західного фронту під
командуванням М. І. Іванова. На Східному фронті поки було відносно
спокійно, війська супротивника не стягли туди свої основні сили Там
знаходилося 26 німецьких і 46 австрійських дивізій Французька армія
очікувала воєнних дій від росіян, сподіваючись тільки тоді прийти Росії
на допомогу.

Франції не вдалося розрахувати, куди завдасть удару Німеччина. Німецьке
командування дотримувалося плану Шліффена: прорватися у Францію через
слабко захищені кордони Люксембургу й Бельгії. Воно розраховувало
примусити Францію здатися ще до того, як Росія зможе зібрати війська для
удару.

Сильне угруповання німецької армії зуміло відкинути бельгійську армію та
вдертися до Франції Англійський корпус, що мав намір допомогти
французам, був змушений вщійти Ворог йшов на Париж. Французи розуміли
всю небезпеку такого вторгнення У цей час уряд терміново евакуюється зі
столиці.

Щоб урятувати союзників, російські війська почали наступ при неповному
розгортанні всіх своїх сил. 1-а й 2-а армії під командуванням генералів
П. К. Ренненкампфа й О В Самсонова через півтора тижні після оголошення
війни зуміли розгромити на території Східної Пруссії біля міст Гумбіннен
та Гсльдап супротивника Одночасно в районі Варшави й нової фортеці
Новогеоріхвськ збиралися сили, щоб здійснити основний стратегічний удар
по Берліну. Проти австрійців починається наступ 3-ої та 8-ої армій
Південно-Західного фронту. Наступ призводить до заняття території
Галичини (21 серпня був узятий Львів).

А тим часом, не дійшовши згоди у своїх діях, армії російських військ у
Східній Пруссії були розбиті супротивником ущент. Ця поразка в серпні
1914 р практично на весь час війни позбавила в цьому районі російські
війська активності. Тепер перед ними стояли тільки оборонні задачі —
захист Москви й Петрограда.

Для продовження успішного наступу в Галичині необхідно було використати
резерви Війська почали знімати навіть з-під Варшави. Тепер неможливо
було здійснити наступ на Берлін Російські війська перемішалися на
південь, продовжуючи боротися проти Австро-Угорщини Але вже 12 вересня
1914 р за наказом Ставки наступ на Південно-Західному фронті був
припинений За 33 дні російські збройні сили просунулися на 280—300 км
всередину й вийшли на лінію ріки Вислока, що за 80 км від Кракова. Вони
осадили могутню фортецю Перемишль. Російські війська займають значну
частину Буковини та її центральне місто Чернівці. Австрія зазнає великих
втрат: 400 тис. чоловік загинули й були взяті в полон; захоплено було
400 гармат. Ця воєнна операція була однією з найуспішніших для
російських військ за всю Першу світову війну.

Протягом жовтня—листопада на території Польщі відбулося два найбільших
бої: Варшавсько-Іваногородський й Лодзинський. З обох сторін у боях
брали участь понад 800 тис. чоловік. Жодна зі сторін не змогла на сто
відсотків вирішити свої задачі. І все-таки маневри російських військ
були більш дієвими. Наступ на Берлін не здійснився, однак Франції
вдалося перепочити.

Із тієї причини, що німці не змогли обійти Париж, Франція відправила
частину своїх військ на схід, тому їм довелося скоротити фронт свого
наступу. Вони вийшли до р. Марни, розташованої на схід від Парижа, і
відразу зіштовхнулися з великою кількістю англо-французьких військ.
Понад 1,5 млн чоловік зійшлися в битві на р. Марні. Англійці й французи
рвалися в наступ. І вже 9 вересня німці, злякавшись стрімкої атаки
супротивника, починають масовий відступ. Тільки біля ріки Ена їм удалося
зупинити стрімку атаку супротивника. За цей час уряд і дипломатичний
корпус Франції повернулися до Парижа.

Кінець 1914 р. приніс стабілізацію Західному фронту від Північного моря
до швейцарського кордону. Солдати почали копати окопи, «перетворюючи»
маневрену війну на війну позиційну.

Наприкінці листопада 1914 р. у Бресті відбулася нарада командуючих
фронтами російської армії. На ній було прийняте рішення призупинити
наступальні дії. Це спричинило затишок на Східному фронті аж до січня
1915 р.

Сербські війська вели героїчну боротьбу проти натиску австро-угорської
армії, яка восени 1914 р. двічі займала Белград. У грудні 1914 р. сербам
удалося вигнати окупантів з усієї території Сербії. До осені 1915 р. їм
довелося вести позиційну війну з австро-угорською армією.

Турецькі полки за допомогою інструкцій німецьких військових фахівців
вирішили восени 1914 р. наступати на Закавказькому фронті. Але
російським військам удалося відбити цей наступ, і вони успішно
просунулися на Ерурумському, Алакшертському й Ванському напрямках.

Грудень 1914 р. видався невдалим для турецької армії. Два її корпуси під
командуванням Енверапаші почали наступ під Саракамишем. Однак один
корпус російські війська змусили капітулювати, а другий корпус був ущент
розбитий. У результаті невдалих воєнних дій турецькі війська більше не
наважувалися продовжувати активний наступ.

За допомогою російської армії турки були вигнані й з Іранського
Азербайджану. Вони змогли втримати за собою лише деякі райони Західного
Ірану.

Кінець 1914 р. перевів війну маневрену у війну позиційну практично
одночасно на усіх фронтах.

Власне кажучи, друге півріччя 1914 р. стало початком взаємної блокади
узбереж. 28 серпня 1914 р. англійська ескадра адмірала Бітті спробувала
напасти на німецькі кораблі, що знаходилися в бухті острова Гельголанд.
У результаті цього нападу були затоплені три німецьких крейсери й один
есмінець; англійці втратили лише один крейсер. Дуже швидко німці
відігралися за свій розгром: 1 листопада 1914 р. у Коронельському бою
біля узбережжя Чилі англійці зазнають поразки від німецьких кораблів,
утративши два крейсери. Але радість німецького командування тривала
недовго. Уже 8 грудня англійська ескадра завдала поразки німецьким
кораблям біля Фолклендських островів, повністю знищивши ескадру адмірала
Шпеє.

Ці морські бої залишили співвідношення морських сил на тому ж рівні:
англійський флот усе одно перевершував австро-німецький, котрий знайшов
укриття в бухтах острова Гельголанд. На океанах, у Північному й
Середземному морях панував флот Антанти, що забезпечував її комунікації.
Однак уже в перші місяці війни проявилася чимала загроза флоту Антанти з
боку німецьких підводних човнів. 22 вересня німцям удалося протаранити
три англійських броненосці, що несли дозорну службу на морських шляхах.

Піратський набіг кораблів «Гебена» й «Бреслау» на Чорноморське узбережжя
Росії значних результатів не дав. Тому 18 листопада російський
Чорноморський флот завдав сильних ушкоджень «Гебену», у такий спосіб
змусивши турецький флот сховатися в Босфорі. Російський Балтійський флот
розташовувався в Ризькій і Фінській затоках під надійним мінним
загородженням.

h

h

h

h

h

j

e

?e

o Z

A

?????????$

`„

, що воєнно-стратегічний план німецького командування повністю
провалився. Німеччині нічого не залишалося, як вести війну на два
фронти.

2.2. Воєнні дії в 1915 році

Прийшов 1915 р. Російське командування вирішує завершити переможний
наступ своїх військ у Галичині. Щоб захопити карпатські проходи й
хребет, тривають затяжні бої між російськими й німецькими військами. 22
березня закінчилася шестимісячна облога Перемишля повною капітуляцією
127-тисячного гарнізону австро-угорських військ. Але просунутися на
угорську рівнину російським військам не вдалося.

Німеччина разом із союзниками прагне вивести Росію з участі у війні,
намагаючись завдати їй масової поразки. Німецьке командування перекидає
в середині квітня із Західного фронту свої кращі боєздатні корпуси. Ці
корпуси, з’єднавшись із австро-угорською армією, створили нову ударну
11-у армію під командуванням німецького генерала Макензена.

2 травня 1915 р. у районі Горлиці австрійській армії вдалося прорвати
фронт, її сили вдвічі перевершували російську армію: артилерія — в 6
разів, кількість важких гармат була більшою в 40 разів.

Російській армії довелося під натиском військ ворога відступати з
Галичини. Наприкінці травня вона залишила Перемишль, а вже 22 червня й
Львів. Знову ж у червні німецькі війська, намагаючись затиснути в лещата
російську армію, що вела бої в Польщі, вирішують наступати своїм правим
крилом між Західним Бугом і Віслою, а лівим — у низов’ях ріки Нарев. Але
й тут російська армія змушена відступити. У неї немає достатньої
кількості ані зброї, ані боєприпасів.

Однак у середині вересня 1915 р. настає перелом у наступальних діях
німецької армії. Російська армія закріпилася на лінії фронту: Рига —
Двінськ — озеро Нароч — Пінськ — Тернопіль — Чернівці. Наприкінці 1915
р. Східний фронт простягається від Балтійського моря до румунського
кордону. Росія зберегла свої основні сили, втратила велику територію.
Однак її втрати теж були значними: близько 3 мдн чоловік, із них майже
300 тис. убитими.

Союзники Росії, Англія й Франція, незважаючи на те, що російські війська
вели такі напружені бої, за весь 1915 р. провели лише кілька невеликих
воєнних операцій, які не мають істотного значення. Вони не підтримали
російські війська, коли вони знаходилися у важкому становищі на
Західному фронті. Союзники повинні були почати наступ на цьому фронті,
на який зважилися лише наприкінці вересня 1915 р., у той час, коли
німецька армія вже припинила свій наступ на Східному фронті.

Німецьке командування, хоча й одержало територіальну перевагу на
Східному фронті, усе-таки не зуміло змусити царський уряд до укладання
сепаратного миру з Німеччиною. Навіть незважаючи на те, що більшість
німецьких і австро-угорських військ була спрямована проти Росії.

1915 р. став роком нищівного удару Німеччини проти Англії За допомогою
підводних човнів німецьке командування хотіло закрити ввіз в Англію
необхідної сировини й продовольства. Знищені були сотні англійських
кораблів, загинуло багато пасажирів. Нейтральні країни примусили
Німеччину не починати обстріл без попередження. Однак Англію воєнні дії
німецьких підводних човнів не дуже засмучували. Вона тільки прискорила
виробництво кораблів і розробила ефективні заходи боротьби проти
підводних човнів.

Навесні 1915 р. Німеччина вперше в історії воєн застосовувала отруйні
речовини (хлор).

І дипломатична боротьба Німеччини зазнала поразки. Антанта пообіцяла
Італії більше, ніж Німеччина й Австро-Угорщина разом. І вже в травні
1915 р. Італія оголосила їм війну, намагаючись відвернути на себе
частину австро-угорських і німецьких військ.

Але восени 1915 р. у війну вступає болгарський уряд, підтримуючи не
Антанту, а Потрійний союз. Відтепер утворюється Четверний союз
Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччині й Болгарії. Цей союз відразу
приймає рішення виступити проти Сербії. Армія сербів, що була дуже
нечисленна порівняно з військами ворога, героїчно боролася, але була
просто роздавлена супротивником. Союзники підтримали Сербію, відправивши
туди свої війська. У результаті утворився Балканський фронт.

Під час воєнних дій країни, що належали до Антанти, поступово перестають
довіряти одна одній. Росія в 1915 р. укладає угоду (секретну) із
союзниками, відповідно до якої після перемоги у війні Константинополь і
протоки повинні були відійти до неї. Однак англійський уряд на чолі з
Уїнстоном Черчіллем злякався, що задуми Росії можуть здійснитися. Тому
він починає дарданелльську експедицію, щоб окупувати Константинополь до
появи там росіян. Усе це робиться під приводом підриву відносин
німецької коаліції і Туреччиною. 19 лютого 1915 р. англо-французькі
війська підійшли до протоки Дарданелли й почали обстріл. Але складалося
все невдало, і вже через місяць союзники були змушені відступити.

Улітку 1915 р. на Алакшертському напрямку російські війська відбили
наступ турецької армії й вирішили перейти в контрнаступ на Ванському
напрямку Німецько-турецькі війська активізуються в Ірані. Вони
провокують повстання бахтіарських племен, щоб за їхньою допомогою
завоювати нафтопромислові райони. Восени 1915 р. їм удається зайняти
Керманшах і Хамадан. Однак англійці поспішили відновити свої позиції й
відкинули бахтіар і турків із цього району. їм удалося за дуже короткий
термін відновити нафтопровід.

Допомагати англійцям довелося російському експедиційному корпусу
генерала Баратова. Йому необхідно було очистити Іран від
турецько-німецьких військ У жовтні 1915 р. російський корпус висадився в
Ензелі. Поступово наступаючи, загони російських військ займали Казвін,
Хамадан, Кум, Кашан і підійшли до Ісфахана.

Англійцям удалося окупувати Південно-Західну Африку, що належала
Німеччині. У січні 1916 р. оточені німецькі війська були змушені
капітулювати.

2.3. Воєнні дії в 1916 році

На Західному фронті протягом 1915 р. не відбулося великих змін Усі
воєнні операції виявилися не дуже успішними, маневреність погіршилася, а
позиційні бої тільки затягували війну. Антанта проголосила економічну
блокаду Німеччині, Німеччина розпочала підводну війну. Відомі факти, що
в травні 1915 р. німцям удалося торпедувати англійський пароплав
«Лузитанію», де загинуло більше тисячі пасажирів

На російському фронті й зосередилася велика кількість військ ворога.
Завдяки цьому Англія та Франція зайнялися прискореним розвитком воєнної
промисловості. Вони не вели в той час ніяких активних дій, щоб
накопичити сили для подальшого ведення війни. Завдяки цьому їм вдалося
створити нову зброю — танки. І на початку 1916 р. у них була значна
перевага в зброї та чисельності армій — на 70—80 дивізій більше, ніж у
Німеччини.

1915 р. був дуже важким роком для урядів союзників. Керівники Антанти в
грудні 1915 р. вирішили скликати нараду представників Генеральних штабів
союзних армій, вони з’їхалися в Шантійє, біля Парижа. Було прийнято
рішення: закінчити переможно війну можна лише за умови погодженості
активних дій на головних фронтах. Але й це рішення не стало остаточним,
тому що наступ 1916 р. був намічений на Східному фронті 15 червня, а на
Західному — тільки 1 липня.

Німецьке командування довідалося про терміни наступу ворога й вирішило
розпочати свій наступ на Західному фронті набагато раніше. Головний удар
було намічено зробити на район верденських укріплень. Німецьке
командування було впевнене в тому, що французи пожертвують усім заради
захисту цих укріплень. Якщо фронт буде прорвано, відкриється прямий шлях
на Париж. Але наступ, запланований на 21 лютого 1916 р., не приніс
успіху німецьким військам. До того ж російська армія в березні почала
наступ в районі Двінська й озера Нароч, що послабило війська ворога. Але
на цьому воєнні дії в цьому районі не закінчилися. Вони тривали ще
протягом 10 місяців, перетворивши воєнну операцію у Вердені на справжню
«м’ясорубку». Обидві сторони втратили не тільки величезну кількість
техніки, але й зазнали великих втрат живої сили: французи — 350 тис.
чоловік, німці — 600 тис чоловік.

І все-таки наступ на Верден німецького командування не змінив планів
Антанти, її керівники, як і раніше, хотіли почати 1 липня 1916 р. свій
основний наступ, зосередившись нар. Соммі.

Плани не змінилися. Бої кожного дня ставали чимраз запеклішими. У
вересні на полі бою з’явилися англійські танки. Слід урахувати, що
технічно вони були ще не зовсім досконалими, їх кількість ще була
невеликою, щоб реально забезпечити перемогу Антанти. І хоча частковий
успіх був забезпечений англо-французьким військам, але загалом вони не
зуміли прорвати фронт. До листопада соммські бої почали вщухати.
Результати соммської операції для Антанти були непоганими: Антанта
захопила територію в 200 кв. км, 105 тис. німецьких полонених, 1500
кулеметів і 350 знарядь. Але обидві сторони зазнали великих втрат —
загалом більше 1 млн 300 тис. чоловік було вбито, поранено й узято в
полон.

Російське командування суворо дотримувалося затвердженого в грудні 1915
р. рішення щодо головного наступу на Західному фронті. Дата залишилася
тією ж — 15 червня 1916 р. Війська повинні були рухатися в напрямку
Барановичів з одночасним допоміжним ударом армій Південно-Західного
фронту під командуванням генерала Брусилова в галицько-буковинському
напрямку. Але й тут утрутилися союзники. Через затяжні бої біля Вердена
французький уряд знову звернувся до Росії по допомогу. Вони хотіли, щоб
російські війська почали наступ на Східному фронті. ч

Російська армія змушена була відгукнутися на заклик про допомогу. На
початку березня Росія почала наступ у районі Двінська й озера Навоч.
Безперебійні атаки не принесли великого успіху, хіба що тактичного, але
вони допомогли союзникам згрупувати свої війська, відтягнувши від них
значну кількість німецьких резервів.

Ця операція заважала російському командуванню почати підготовку до
генерального наступу на російсько-німецькому фронті, запланованого на 15
червня. До того ж Антанта знову звернулася з проханням до російського
уряду. Тепер допомога була потрібна італійцям. З історичних джерел
відомо, що в травні 1916 р.-400-тисячна австро-угорська армія перейшла в
наступ у Трентіно, чим завдала важкої поразки італійській армії.
Російське командування, вирішивши допомогти італійським й
англо-французьким військам, перенесло термін наступу на
Південно-західному напрямку на 4 червня. Командував росіянами генерал
Брусилов. Російські війська, зламали оборону ворога вздовж усього фронту
завширшки 280 км, почали просуватися в Східну Галичину й Буковину
(Брусиловський прорив). Під час цього наступу Брусилову необхідні були
свіжі сили, військовий резерв і боєприпаси, але верховне командування
російської армії вирішило не відповідати на прохання генерала й
розпочало, відповідно до назначеного раніше терміну, наступ у західному
напрямку.

Здійснивши кілька слабких ударів у бік Барановичів, командуючий
Північно-західним напрямком генерал Еверт відклав спільний наступ на
початок липня.

Війська генерала Брусилова знайшли в собі сили протистояти натиску
ворога й продовжували наступати. До кінця липня їм удалося просунутися
далеко вглиб Галичини й Буковини. А 3 липня генерал Еверт знову зробив
спробу атакувати Барановичі, але й вона виявляється невдалою.
Переконавшись у повному провалі наступу російських військ під
керівництвом генерала Еверта, російське командування нарешті визнає
Південно-Західний фронт найважливішим. Але час було втрачено. Австрійці
встигли перегрупуватися, підтягти свої резерви, до того ж на допомогу
австрійцям були кинуті шість дивізій з Австро-італійського фронту,
одинадцять дивізій перекинули німці. Росіяни не мали можливості
наступати далі.

Просуваючись углиб Буковини та Східної Галичини, російським військам
удалося захопити близько 25 тис. кв. км території. Ними було взято в
полон 9 тис. офіцерів і понад 400 тис. солдат. Але ці успіхи не принесли
жодних результатів. Занадто бездарним було верховне командування,
занадто відсталим — транспорт, до того ж відчувалася постійна нестача
озброєння й боєприпасів.

І все-таки не можна назвати наступ російських військ безрезультатним.
Він значно полегшив стан союзників. Спільні дії союзників на Соммі
перекреслили плани німецького командування, змусивши їх надалі до
стратегічної оборони Одночасно австро-угорська армія не змогла отямитися
після Брусиловського удару 1916 р., у результаті чого була не здатна до
серйозних наступальних операцій

Побачивши, що російські війська лід командуванням генерала Брусилова
після могутнього наступу розгромили австро-угорців на Південно-Західному
фронті, Румунія вирішила вступити у війну на боці переможців. Вона
знала, шо Англія й Франція зацікавлені в її військовій підтримці, хоча
Росія й відмовлялася її прийняти

17 серпня Румунія самостійно почала війну в Трансільванії. Спочатку її
воєнні дії приносили успіх, але після загасання соммських боїв
австро-німецькі армії без особливих зусиль розтрощили румунське військо
й окупували практично всю Румунію, одержавши дуже важливе джерело
продовольства й нафти. Російське командування передбачало такий хід
подій. Відразу в Румунію було перекинуто 35 піхотних і 11 кавалерійських
дивізій, щоб зміцнити фронт по лінії Нижній Дунай — Браїла — Фокшани —
Дорна — Ватра

16 лютого 1916р. російські війська в результаті наступу на Кавказькому
фронті захопили Ерзурум, а 18 квітня зайняли Трабзон (Трапезунд).
Успішні операції були проведені росіянами на Урмійському напрямку, де
був зайнятий Рувандиз, і біля озера Ван, де російські війська влітку
вступили в Муш і Бітліс.

1917 рік. Наростання революційної активності й «мирні» маневри країн, що
воюють

Перевага Антанти стала чітко помітною до кінця 1916 р. Вона
перевершувала супротивника як у чисельності збройних сил, так і у
військовій техніці, особливо в артилерії, авіації й танках На новий 1917
р. в Антанти була значна перевага: 425 дивізій проти 331 дивізії
супротивника Але дуже часто розбіжності у військовому керівництві й
прагнення тільки власної користі зводили їхні зусилля нанівець У
результаті цих дій командування союзних армій було неузгодженим і
затягувало війну, тим більше що постаралася й австро-німецька коаліція,
якій не ‘ вдалося, як хотілося, виграти війну швидко. Кожен день
приносив усе нові й нові жертви До кінця 1916 р обидві сторони втратили
вбитими близько 6 млн чоловік і близько 10 млн чоловік пораненими й
покаліченими Тому чимраз сильніше зростав антивоєнний рух

Затяжний характер війни незмінно позначався на моральному стані
російських солдатів У ході постійних військових дій був утрачений дух
патріотизму, розповіді про жорстокості німців не могли його підняти,
тому шо солдати вважали їх брехнею Чимраз більше позначалася втома від
війни. Солдати не могли зносити постійного сидіння в окопах, відсутності
елементарних людських умов. Тому часто спалахували солдатські
заворушення, зростав протест проти кийової дисципліни, зловживань
начальників, казнокрадства тилових служб, чимраз частіше солдати не
виконували накази Під час хвилі страйків у серпні—вересні 1915 р солдати
столичного гарнізону висловили свою солідарність із робітниками, на
деяких кораблях Балтійського флоту також пройшли виступи. У 1916 р.
повстали солдати на розподільному пункті в Кременчуці, у Гомелі Трохи
пізніше два сибірських полки не виконали наказ про наступ Чимраз частіше
виникали випадки братання із солдатами ворога До осені 1916 р. значну
частину 10-мільйонної армії охопили заворушення.

Стало зрозуміло, що перемозі заважає вже не брак озброєння, техніки або
живої сили, а стан суспільства Суспільство охоплювала крила Чимраз
більше загострювалися протиріччя, особливо між царсько монархічним
табором і двома іншими — ліберально-буржуазним і
революційно-демократичним Цар і його поплічники намагалися будь-що-будь
вберегти свої привілеї Одночасно ліберальна буржуазія прагнула одержати
доступ до влади Революційні демократи на чолі з більшовиками намагалися
скинути монархію

Серед простого люду теж спостерігалося велике шумування Робітники и
селяни вимагали припинення війни, виступали проти нещадної експлуатації
збагачення верхівки суспільства, браку продовольства, одягу, палива Але
панівні кола аж ніяк не збиралися потурати вимогам трудящих виступи
робітників вони придушували силою Трудящі зрозуміли, що необхідно
боротися проти військової диктатури та всього існуючого ладу, тому
антивоєнні виступи поступово переростали в революційний рух

Бачачи таке положення, панівні кола ворогуючих коаліцій починають тур
буватися їх лякає агресивність народних мас. які не хочуть продовжувати
війну, прагнуть скинути владу Тому були здійснені спроби запропонувати
«мир» сторонам, що ворогують, у Надії на те що ці пропозиції будуть
відкинуті V такому випадку провину за продовження війни можна було б
перекласти на плечі супротивника

12 грудня 1916 р кайзерівський уряд Німеччини запропонував країнам
Антанти почати «мирні» переговори Німецький уряд розраховував на розкол
у таборі Антанти й на підтримку деяких прошарків усередині кожної з
країн, що належали до цього блоку. Ці прошарки сподівалися домогтися
миру з Німеччиною без утручання армій Мирна пропозиція німецької сторони
не містила абсолютно ніяких конкретних умов, питання про долю окупованих
австро-німецькими військами територій Росії, Бельгії, Франції, Сербії,
Румунії замовчу велося. Це дало привід Антанті вимагати від Німеччини
звільнення всіх захоплених територій, а також розділу Туреччини,
«реорганізації» Європи на основі «національного принципу» Останнє
фактично означало, що Антанта не мас наміру починати мирні переговори з
Німеччиною га її союзниками

У результаті Німеччина спробувала розголосити на весь світ, що
винуватцем продовження війни стає Антанта, а це автоматично змушує
Німеччину оборонятися за допомогою «необмеженої підводної війни»

У лютому 1917 р у Росії перемагає буржуазно-демократична революція
Відтепер у країні широко розгортається рух за революційний вихід з
імперіалістичної війни.

З лютого 1917 р починається необмежена підводна війна з боку Німеччини
США розривають із нею будь-які дипломатичні відносини, а вже 6 квітня
оголошують їй війну. США, як, зрештою, й інші країни, турбуються про
власну вигоду.

16 квітня Антанта починає наступ на Західному фронті Але постійні атаки
англо-французьких військ не дали позитивних результатів За чотири дні
боїв французи й англійці втратили більше 200 тис убитими 5 тис
російських солдатів зі складу 3-і російської бригади, присланої з Росії
на допомогу союзникам, загинули в бою Були підбиті або знищені майже всі
132 англійських ґанки, що брали участь у бою

Під час підготовки цієї воєнної операції командування Антанти
наполегливо вимагало від Тимчасового уряду Росії почати наступ на
Східному фронті Однак у революційній Росії підготувати такий наступ було
нелегко Глава Тимчасового уряду Керенськии вирішив допомогти союзникам,
розраховуючи, що в разі успіху підніметься престиж буржуазного
Тимчасового уряду, а в разі невдачі можна буде звалити провину на
більшовиків

1 липня 1917 р почався російський наступ на Львівському напрямку, що
спочатку розвивався успішно, але незабаром німецькі збройні сили, які
одержали на підкріплення 11 дивізій, перекинутих и Західного фронту,
перейшли в контрнаступ і відкинули російські війська далеко зa вихідні
позиції

Досліджуючи історичні факти, можна дійти висновку у 1917 р на всіх
європейських фронтах, незважаючи на перевагу Антанти в живій силі й у
військовій техніці, її військам не вдалося домогтися вирішального успіху
в жодному з розпочатих наступів Антанта зазнала поразки завдяки
непогодженості в рішенні найважливіших питань з проведення військових
операцій Ускладнила положення -й революційна ситуація в Росії

На початку вересня 1917 р німецька армія вирішила наступати на північній
ділянці Східного фронту з метою захоплення Риги й Ризького узбережжя
Німці вибрали момент невипадково У той час російська реакційна військова
верхівка готувала контрреволюційний переворот у країні, спираючись на
німецьку вояччину У серпні відбулася державна нарада, на якій генерал
Корнілов висловив своє «припущення» про швидке падіння Риги й відкриття
шляхів до Петрограда Це стало сигналом для наступу німецької армії на
Ригу Можливості втримати місто були, але за наказом військового
командування її здали німцям Відкриваючи дорогу німцям на революційний
Петроград, Корнілов у такии спосіб почав свій відкритий
контрреволюційний заколот Однак дуже швидко заколот був придушений
революційними робітниками й солдатами під керівництвом більшовиків

2.3. Вихід Росії з Першої світової війни

25 жовтня 1917 р у Петрограді був здійснений Жовтневий переворот Тим
часовий уряд впав, влада перейшла до рук Рад робочих і солдатських
депутатів 25 жовтня був скликаний у Смольному II Всеросійський з’їзд Рад
робочих і солдатських депутатів, що и установив у країні Радянську
республіку В І Ленін був обраний славою уряду. 26 жовтня 1917 р II
Всеросійським з’їздом Рад був прийнятий Декрет про мир У ньому
Радянський уряд пропонував «усім народам, що воюють, і їхнім урядам
почати негайно переговори про справедливий і демократичний мир» У
поясненні говорилося, що таким миром Радянський уряд вважає негайний мир
без анексій, без насильницького приєднання чужих народностей і без
контрибуцій

Справді, серед багатьох завдань, що довелося вирішувати Радам, одним з
першорядних був вихід із війни Трудящі давно чекали визволення від
тягаря війни Мільйони солдатів рвалися і фронту, з окопів додому

Уряди країн Антанти не відповіли на пропозицію II з’їзду Рад про
укладання миру Навпаки, усілякими способами вони намагалися не допустити
виходу Росії і війни і їхнього боку здійснюється спроба підтримати
контрреволюцію в Росії.

Тоді Росія приймає рішення почати самостійні переговори з Німеччиною щоб
якомога швидше укласти мир

До Німеччини була направлена мирна делегація на чолі з народним
комісаром іноземних справ Л.Д.Грецьким Ленін просив його «затягнути»
підписання миру у зв’язку з тим що Німеччина може підтримати Росію та
зробити в себе революційний переворот Однак Троцький не зумів стриматися
й провалив пере говори Німеччина почала переговори в ультимативному
тоні, на що Троцький відповів, що Росія війну припиняє, але миру
підписувати не буде Відразу делегація покинула Брест

Німецький уряд, який давно мріяв захопити Росію, одержав привід для
розриву відносин Тому 18 лютого німецька армія перейшла в наступ від
Ризької затоки до тирла Дунаю Усього у воєнній операції брало участь
близько 100 тис солдат

Відповідно до свого плану, німці прагнули дуже швидко захопити
Петроград, Москву, розгромити Ради й укласти мирну угоду з
«небільшовистським урядом»

Російська армія почала відступати, тому шо на той час утратила всю свою
боєздатність Німці безперешкодно просувалися вглиб країни, намагаючись
триматися напрямку на Петроград Відчувши небезпеку, уранці 19 лютого
Ленін відправив німецькому урядові телеграму, у якій давав згоду
підписати мир на умовах, запропонованих німецькою стороною. Одночасно
всі готувалися відбити наступ ворогів, хоча сили були явно нерівними

21 лютого Рада Народних Комісарів прийняла написаний В І Леніним дек реї
«Соціалістична Батьківщина в небезпеці!» 22 і 23 лютого 1918 р у Петро
граді, Пскові, Ревелі, Нарві, Москві, Смоленську та в інших містах
розгорнулася кампанія запису до Червоної армії

Під Псковом і Ревелем, у Латвії. Білорусії, Україні тривали бої з
німецькими військами На Петроградському напрямку війська Червоної армії
призупинили наступ ворога

Німці не розраховували на такий опір До того ж вони побоювалися удару
англо-американських і французьких військ із Заходу, що могло
ускладнитися затяжною війною на Сході Німеччина погоджується укласти мир
І хоча умови цієї мирної угоди були ще важчими, ніж минулого разу, Росія
погоджується на все Радянська республіка повинна була повністю
демобілізувати армію, укласти невигідні угоди з Німеччиною і т д

1 березня 1918 р у Бресті був підписаний мирний договір із Німеччиною,
що ввійшов в історію під назвою Брестського миру

Отже, Військова тактика на початку Першої світової війни була не в силі
йти в ногу з прогресом технологій. Нові технології дозволили будівництво
масивних захисних споруд, через які застаріла тактика не могла
прорватися. Колючий дріт був вагомою перешкодою для масованих проходів
піхоти; артилерія, значно більш смертельна ніж в 1870-х, разом з
кулеметами робили перетинання відкритих просторів справжнім жахіттям.
Німці запровадили використання отруйного газу, що скоро стало звичним
для обох сторін, незважаючи на те, що це ніколи не приносило перемоги у
битві. Наслідки його застосування були справді звірячими, вони
спричиняли повільну і болісну смерть, це стало одним з найбільших жахів
війни, що закарбувалися в людській пам’яті. Командувачі з обох сторін
були не в змозі виробити тактику для того, щоб прориватися через вкриті
окопами позиції без масових жертв. Технологічний процес, втім, почав
приносити нове озброєння для атаки. Танк був військовим винаходом
британців, створеним щоб порушити стан безвиході траншейної війни. І
Великобританія, і Франція були його першими користувачами; німці
використовували захоплені союзницькі танки і частину їх власного
проектування.

Після Першої Битви на Марні і Антанта, і німецькі війська почали серію
маневрів для захоплення з флангів у так званій гонці до моря.
Великобританія і Франція скоро опинилися перед укріпленими німецькими
силами від Лотарингії до фламандського узбережжя Бельгії. Великобританія
і Франція провели стрімкий прорив, в той час як Німеччина захищала
окуповані території. Однією з причин цього було те, що німецькі траншеї
були набагато краще збудовані, ніж відповідні їм у їхніх ворогів.
Англо-французькі траншеї були призначені тільки щоб бути «тимчасовими»
перед тим, як їхні війська прорвалися б через німецьку оборону. Дехто
сподівався порушити безвихідь становища, використовуючи науку і техніку.
У квітні 1915 року німці вперше використали хлорний газ, порушивши
Гаазьку Конвенцію. Вони відкрили 6-кілометровий (4-мильний) отвір в
союзницьких лініях оборони, коли британські і французькі колоніальні
війська відступили. Канадським військам вдалося закрити прогалину під
час Другої Битви при Іпрі; під час Третьої Битви при Іпрі канадські сили
захопили село Пашендаль.

1 липня 1916 року — перший день Битви на Соммі — став для британської
армії найкривавішим днем в її історії; її втрати складали 57 470
поранених і 19 240 убитих. Більшість жертв трапилися за першу годину
наступу, весь наступ коштував британській армії майже півмільйона вбитих
солдат.

Жодна зі сторін не була спроможна завдати вирішального удару протягом
наступних двох років, однак довготривала німецька атака у Вердені
протягом 1916 року і провал військ Антанти на Соммі влітку 1916 року
привели виснажену французьку армію на межу краху. Беззмістовні спроби
лобового наступу стали маневром за високу ціну і для британської, і для
французької піхоти, що призводило до широко розповсюджених повстань,
особливо під час Наступу Нівеля навесні 1917 року.

РОЗДІЛ 3. ЗАВЕРШЕННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТИ

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

3.1. Завершення війни

Німецьке командування навесні 1918 р намагалося розбити англо-французькі
війська Командування запевняло підлеглих, що ця битва вирішить результат
усієї війни

Німеччина виступила наприкінці березня Зазнаючи великих втрат, вона
все-таки підходить до Парижа, захопивши на шляху полонених і трофеї.
Однак спроби Німеччини розбити ворога провалилися вона вичерпала всі
свої резерви, у тому числі й у живій силі Підлітки, а не дорослі
чоловіки відправлялися на війну Багато солдатів просто дезертирували
Наступ німців провалився, тому що війська США. об’єднавшись із військами
Антанти, відігнали німців на вихідні позиції

8 серпня війська Франції, Англії та США під загальним командуванням
французького маршала Фоша почали наступ їм удалося прорвати фронт
супротив пика, розгромивши за один день 16 дивізій Не бажаючи більше
боротися німецькі солдати здавалися в полон.

Збройні сили Німеччини не в змозі були чинити опір генеральному наступу
франко-англо-американських військ.

I на Балканському фронті почався наступ англо-французьких і сербських
військ. Завдяки їхнім злагодженим діям їм удалося розбити Болгарію. Була
розгромлена в Палестині й Сирії англійськими й французькими військами
турецька армія. Разом із нею капітулювала й Османська імперія.

Солдати Австро-Угорської армії не захотіли більше воювати.
Австро-Угорщина розвалилася, на її території утворилося кілька
незалежних національних держав. І вже 3 листопада 1918 р.
австро-угорське командування підписало перемир’я, продиктоване Антантою.

Одночасно в Німеччині почалася революція. 9 листопада народ скинув
монархію. Країна стала республікою, був створений новий уряд. Саме з ним
на світанку II листопада 1918 р. Німеччина змушена була підписати
Комп’єнське перемир’я.

II листопада об 11 годині ранку сурмач, який знаходився біля штабного
вагона верховного головнокомандуючого, протрубив сигнал «Припинити
вогонь». Сигнал передали на весь фронт. Одночасно були припинені бойові
дії. Перша світова війна закінчилася.

3.2. Наслідки Першої світової війни

На початку війни Німеччина була підготовлена краше, ніж її суперники. І
все-таки світова війна закінчилася поразкою Четверного союзу. Антанта
перевершувала коаліцію в матеріальних і людських ресурсах. До того ж
Антанту підтримали США. У результаті державний лад таких країн, як
Німеччина, Австро-Угорщина й Османська імперія, зазнав краху. Усі три
імперії зникли, залишивши по собі тільки спогади. Франція, Англія та США
домоглися, чого хотіли, і тепер вирішили почати перерозподіл світу. У
Росії теж перемінився лад — монархія вмерла, країною почали правити
Ради.

Світова імперіалістична війна 1914—1918 pp. була найкровопролитнішою й
найжорстокішою з усіх воєн, які світ знав до 1914 р. Ще ніколи
протиборчі сторони не виставляли таких колосальних армій для взаємного
винищування. Згідно з історичними даними, загальна чисельність армій
сягала 70 млн чоловік. Усе було спрямоване на знищення людини: і
досягнення техніки, і досягнення хімії. Смерть наздоганяла людей усюди:
на землі й у повітрі, на воді й під водою. З’явилися отруйні гази,
розривні кулі, автоматичні кулемети, снаряди важких гармат, вогнемети. І
все це тільки для того, щоб знищувати. Страшний підсумок війни,— 10 млн
убитих, 18 млн поранених.

Отже, Близько 10 млн. чоловік загинуло і 10 млн. було поранено.

Війна йшла на східному і західному фронтах, на Середньому Сході, в
Африці (Пауль фон Леттов-Форбек) і на морі.

До кінця війни Росія вийшла з неї через революцію 1917 р.

Війна формально була завершена Версальським мирним договором. ВИСНОВКИ

Виникнення Першої світової війни (серпень 1914 — листопад 1918 рр.)
було не випадковим. Вона була закономірним результатом гострих
суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина
уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. — з Італією. Так
виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904—1907
рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії — Антанта.

Перша світова війна була несправедливою, загарбницькою. Вона стала
наслідком економічної кризи світового господарства, фактично розваливши
зупинені на стадії імперіалізму капіталістичні відносини. Відбувався
економічний переділ світу між двома великими капіталістичними блоками —
Антантою І німецько-австрійським блоком. Імперіалісти так поспішно
розв’язали війну, уникнути посиленого зростання революційного руху, що
прокотився в багатьох країнах. Але найголовнішою причиною розв’язання
цієї війни стало англо-німецьке протиріччя

У кожної з країн, що вступили в Першу світову війну, були свої власні
інтереси. Усі вони зводилися до захоплення певних територій. Німеччині
дуже хотілося утвердити своє панування на більшій частині Європи. її
цілі зводилися до розгрому Англії й позбавлення її морської переваги,
переділу бельгійських, французьких і португальських колоній. Німеччина
також намагалася закріпитися в аравійських провінціях Туреччини, що
славилися своїми багатими землями й запасами. Німецькій стороні хотілося
послабити Росію, позбавивши її польських губерній, України й Прибалтики,
а також утвердитися в природних кордонах Росії на Балтійському морі.

Війна спричинила розпад чотирьох імперій: австро-угорської, німецької,
османської і російської. Німеччина втратила свої колоніальні території,
а такі країни як Чехословаччина, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва,
Польща та Югославія отримали незалежність. Ціна ведення війни також
сформувала ґрунт для розпаду Британської Імперії.

Перша світова війна визначила кінець старого світового порядку, котрий
склався після Наполеонівських війн. Результат конфлікту був важливим
чинником для виникнення Другої світової війни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

«Воспоминания» Сазонов С.Д. – Москва: «Международные отношения» 1991

«Первая мировая война. 1914 — 1918» (сборник научных статей)
Редакционная коллегия: Сидоров (отв. ред.) и др. — Москва: «Наука» 1975

Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический
анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб. : Наука,
1999. — 189с.

Баландин Р.Ф.. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители,
полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и
предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и
художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М.: Современник,
1998. — 315

Белоножко С.В. Всемирная история. Новое время.: Учебник для сред.
общеобразоват. заведений — 2-е изд. — К. : Генеза, 2002.

Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы:
Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и
финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та
экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.

Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк
(ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. —
496с.

Дебидур А. «Дипломатическая история Европы 1814-1878.» — Ростов-на-Дону:
«Феникс»-1995

Емец В.А, Игнатьев А.В. «История внешней политики России.» – М.:
Междунар. отношения,1997

История первой мировой войны1914 – 1918 / Gод редакцией Ростунова И.И.
–Т.2. – М.,1975

Нотович Ф.І. Протиріччя напередодні першої світової війни. -М.,1991.

Похлёбкин В.В. «Внешняя политика в именах, датах, фактах.» – М.:
Междунар. Отношения. –1995

Сидоров А.Л. «Финансовое положение России в годы первой мировой войны.»
– М.,1960 – ч.1

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 43

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *