Грошові реформи в Росії 1895-1924 рр. (реферат)

Міністерство освіти України

Київський Національний Економічний Університет

Кафедра “ Банківська справа ”

Реферат

на тему :

“ Гроші та грошові реформи Росії в період 1895 – 1924 року “

КИЇВ –2002

Грошова реформа 1895 – 1897 була ретельно підготовлена і здійснювалась
поступово на протязі 3 років. Для неї було створено певні передумови.
Основною з них було накопичення в Росії значних запасів золота . Це
пояснюється тим , що Росія приступила до розробок золотих родовищ раніше
більшості провідних країн ( на 35 років раніше ніж Північна Америка , на
37 років ніж Австралія та на 50 років ніж Південна Африка ) . Щорічний
добуток складав 34 – 42 тони . На початок реформи за рахунок внутрішніх
джерел та зовнішніх операцій Державний банк сформував золотий фонд у
розмірі 475,2 млн. крб. , а на кінець реформи – 1095,5 млн. крб..

На протязі 1896 року проводив роботу фінансовий комітет під проводом
імператора. 2 січня 1897 року було прийнято рішення про запровадження
золотого монометалізму.

Встановлення золотого стандарту та вільний обмін паперових грошей на
золото сприяв подальшому укріпленню рубля , та запобіганню коливань
товарних цін в країні. Після реформи Держбанк продовжив курс на
збільшення золотого запасу і до початку 1914 року він склав 1688 млн.
крб.. По кількості дорогоцінного металу Росія займала тоді перше місце у
світі. Така політика призвела до того , що поступово до 1912 року
покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі
банкноти було б пред’явлено в банки для обміну на золото то це було б
зроблено без проблем для банку.

Обмін паперових грошей на золоту монету проводився без жодних обмежень.
Держбанк заохочував розповсюдження золотих монет , намагаючись наситити
їми грошовий ринок . Перші роки після реформи всі платежі проводилися
банком виключно в золотій монеті , щоб привчити до неї населення ;
кредитні білети видавалися лише у виключних випадках. Золото надійно
увійшло в господарський обіг . Золотий стандарт став реальним та дійовим
фактором . Однак стабільність грошової системи мале іще один аспект –
співвідношення з валютами інших країн. Валютний паритет ( тобто
співвідношення грошових одиниць окремих країн ) встановлювався на основі
вмісту в них золота.

На передодні другої світової війни котування російського карбованця були
наступними :

1 ам. Долар = 1,943 крб ( зворотній курс 0,514 )

1 німецька марка = 0,642 крб ( зворотній курс 2,16 )

1 Фр. Франк = 0,374 ( зворотній курс 2,66 )

Але треба зазначити , що валютний паритет в більшості випадків
відрізнявся від валютного курсу ( який називали також вексельним , тому
що засобом міжнародних розрахунків слугував в більшості випадків
переказний вексель ) . Валютний курс коливався навколо паритету у межах
так званих золотих точок , що позначали таке відхилення від паритету при
якому замість векселя вигідніше переслати реальне золото . Отже відстань
від паритету до золотої точки визначалася видатками на пересилку золота.
Але в кризових випадках курс інколи виривався за вказані межі.

Як же в дійсності складався курс карбованця в період з грошової реформи
Вітте до першої світової війни .

В кінці 19 на початку 20 ст. російський карбованець котувався відносно
франка, марки і фунта стерлінгів . Долар тоді не вважався світовою
валютою . На початок реформи карбованець офіціально прирівнювався до 4
франків але в дійсності дорівнював 2,5 франків це співвідношення було
вирішено закріпити – карбованець був девальвований і прирівняний до 2
цілих двох третіх фіранку. Цей паритет відповідав золотому вмісту і
купівельній цінності двох валют. Фактично це дало змогу залишити ціни на
внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження реформи.
Встановлений курс вдалося витримати . До 1913 року він коливався у межах
2.57 – 2.69 франку за карбованець. Російський карбованець котувався на
всіх біржах світу .

Найбільше випробовування надбанням реформи мало місце в період
російсько-японської війни та революційних заворушень 1905 року: було
різко збільшено випуск кредитних білетів ( на 13 % ) , почалися масові
вилучення вкладів населення , для запобігання краху Держбанк вимушений
був надати банкам кредит . Це все відбилося на курсі карбованця він
різко упав до з 2.16 до 2.12 марок . Зважаючи на вищесказане Держбанк
прийняв дуже ефективний захід , який зараз називається валютною
інтервенцією : він продав у 1906 році іноземної валюти на 324,4 млн. крб
( за наступні 5 років було продано лише 120 млн. крб.)

Вже через місяць це призвело до вирівнювання курсу карбованця , а через
півроку навіть до зростання . Це підіймало авторитет Росії, але також і
підіймало вартість російського експорту , тому Держбанк почав проводити
політику на утримання росту курсу карбованця поступово скуповуючи
розпродану валюту. Так держбанк маневрував чергуючи покупки та продажу
іноземної валюти у відповідності з ситуацією , що формувалася на
грошовому ринку. Карбованець так зміцнів , що вже було необхідно
стримувати його зростання ( за 1 крб давали 2.177 марки замість 2.16 за
паритетом .) За 1906 – 1911 роки продажу карбованця склали 1180 млн. крб
, що превисило продажі в 9 разів . Таким чином Держбанк поповнював
валютні резерви не підриваючи цінність власної валюти. Сильний
карбованець надав змогу знизити облікову ставку до 4.5 % .

Але треба зазначити , що укріплення карбованця , зниження процентних
ставок проходило поступово – цим намагалися запобігти значних коливань в
економіці і досягти стабільності. Після деякого відпливу золота з банків
в період 1904 – 1905 років в наслідок зростання довіри до карбованця
почався зворотній процес – населення понесло золото в банки в обмін на
кредитні білети. Це надало змогу скоротити кількість паперових грошей
випущених для покриття військових витрат на 120 млн. крб. Випуск
паперових грошей знаходився під жорстким контролем . Випуск банкнот до
300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину ,
випуск вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100 % .

Законодавство Росії по регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше
ніж законодавство інших країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже
ніколи не використовував своє емісійне право на 100 % . Не використане
емісійне право вимірювалось :

1900 – 132,8 %

1901 – 93,8 %

1904 – 109,2 %

1910 – 45,9 %

Навіть у складному 1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн.
карбованців , але не зробив цього.

Наступним дійовим засобом обмеження маси готівки стало запровадження
безготівкових розрахунків. Для цього в 1898 р. при Петербурзькій конторі
Держбанку була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було
вже 40 в різних містах Росії. В роботі цих палат приймали участь всі
банки , великі банкірські контори та дома , товариства взаємного
кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно через палати
проходили платежі на мілліарди крб 70 % з них здійснювалась шляхом
заліку взаємних вимог.

Упорядкування грошового господарства позитивно вплинуло на зовнішню
торгівлю. За період з 1881 по 1913 надходження золота від експорту
перевищили видатки по імпорту на 7751 млн. крб.

Але в 1913 в Европі почали формуватися перші ознаки майбутніх
негараздів. У зв’язку з різким підвищенням облікової ставки в ряді країн
Росія теж була вимушена підвищити її в грудні 1912 р. до 6 % . Стійкість
карбованця підтримувалась колосальними запасами золота і гнучкою
дивізною політикою.

?l?F???? ?

?

?

???????ерових грошей на золото, однак золоте забезпечення карбованця
збереглось ( в 1914 році грошова маса склала 3,2 млрд. при золотому
запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж передбачено законом 1897р , але
набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.

В умовах припинення обміну паперових грошей на золото всі очікували
обвалу карбованця , однак цього не сталося . За 5 місяців 1914 р крб.
Подешевів лише на 16.8 %. Ілюстративними є показники за наступні два
роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію валют на 1 грудня 1914р. за
100 , то середній вексельний курс дорівнював:

Грудень 1915 Грудень 1916

Росія 76 70

Німеччина 86 74

Австро-Угорщина 74 59

Однак не все було так гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з
1.898 млрд до 22.568 млрд. Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія
грошей , незабезпечений випуск склав після лютневої революції 8.4 млрд.
Тимчасовий уряд довів емісію до 16 млрд. ( Радянський уряд після
перемоги жовтневої революції установило норму емісії – 50 млрд ) .
Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця. Загальна сума
державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на його
обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд . Основна проблема
держборгу полягала у його структурі : основна частина короткотермінові (
6 місяців та 1 рік ) боргові зобов’язання . Для обслуговування держборгу
та фінансування дефіциту бюджету був обраний шлях залучення нових
позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому наголос
ставився на внутрішні позички , що давало можливість відтягнути частину
готівки з обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на фондовому
ринку , що мали на меті показати інвесторам готовність держави проводити
економічну політику зразка більшості капіталістичних країн.:

Підтвердження відповідальності по зобов’язанням царського уряду

Спрощена процедура створення АТ

Полегшені умови допуску іноземних інвесторів на російський фондовий
ринок

Внутрішні інвестори негайно відреагували на ці дії . В березні 1917 р.
30 найбільших банків дали згоду на реалізацію першої довгострокової
позички Тимчасового уряду. Однак успіху ця позичка не мала : в умовах
інфляції попит на довгострокові ЦП падає.

В цих умовах було прийнято рішення про проведення примусової державної
позички. Сума позички повинна була скласти 10 млрд., термін 20 років ,
дохідність 5,5 % річних . Облігації можна було продавати та здавати у
заставу , доходи по них не обкладалися податками.

Розмістити облігації позички пропонувалось серед :

Власників нерухомості, земельних угідь, ЦП, військових підрядників,
банків , СК ( 60 % позички )

Платників подоходного податку. При чому сума підписки була пропорційною
сумі отримуваного доходу. ( 40 % позички )

В принципі все це створювало достатні умови для функціонування
повноцінного вторинного ринку облігацій цього займу. Якщо б цю позичку
було б здійснено то фінансове положення країни було б значно покращено:
вдалося вилучити 2/3 грошової маси , що припинило зростання цін і
укріпило б карбованець. Крім того країна отримала б значний фінансовий
ресурс для фінансування видатків бюджету.

Причиною провалу такої б здавалося гарної акції стало продовження Росією
участі у війні і при чому невдалої участі. Часті поразки вкінець
підірвали економіку і призвели до серії криз . Якщо проведення займу
було б здійснення раніше на півроку ( березень 1917 ) коли воєнні дії
було тимчасово припинено і намічалася стабілізація , то цілком вірогідно
що все було б навпаки.

Невдалі дії Тимчасового уряду на фондовому ринку призвели до падіння
карбованця : на Лондонській біржі курс фунта по відношенню до
карбованця зріс з 12-12 крб за фунт у вересні 1914р до 35.5 крб. На
передодні Жовтневої революції. Наслідком цього було зникнення в Росії
золота з обороту , воно було тезавровано. На кінець 1917 року грошовий
обіг Росії складався лише з паперових грошей без ніякої домішки золота
чи срібла.

Таким чином невдала економічна та воєнна політика привели , зміни урядів
, економічні кризи сильно підірвали грошову систему. Всього за три роки
карбованець знецінився по відношенню до долара США на 50 % і
перетворився з повноцінного золотого на знецінений паперовий.

Наступним періодом стало правління уряду більшовиків. Однак зміна влади
не принесла нічого крім подальшого падіння купівельної спроможності
карбованця 9 за період 1918 -1921 у 188 раз )

Назріла необхідність проведення грошової реформи. Її проведення було
обтяжене господарською розрухою, неврожаєм 1921 р. гострим бюджетним
дефіцитом , а також пережитками воєнного комунізму. В наслідок введення
товарного виробництва та дозволу вільної купівлі продажу товарів до
кінця 1922 р. були досягненні перші успіхи у відбудові народного
господарства і розвертанні товарообігу. Це сформувало передумови для
заміни грошових знаків стійкою валютою – червінцями, що являли собою
банкноту Держбанку.

Номінал складав –1,2,3,5,10,25,50 червінців.

Вже до середини 1922 р. червінці складали 37 % у складі всієї грошової
маси, а на 1 жовтня 1923 р. – 74 %. Випуск та становлення червінця стало
першим етапом грошової реформи. Наступним етапом була повна заміна
червінцями ден знаків , що були причиною спекуляції та загрожували
положенню червінця.

Особлива роль в завершенні грошової реформи відводилась :

відновлення і інтенсифікації с/г , перехід від натуральних до грошових
с/г податків

Раціоналізація виробництва та зниження цін на промислову продукцію

Розвиток торгівельної мережі

Укріплення зовнішньої торгівлі

Реформування видатків бюджету

Зниження вартості кредиту

Провадження вищеназваних заходів привело до зростання купівельної
спроможності населення , в першу чергу селян , що в свою чергу стало
причиною зростання внутрішнього попиту.

Завершення реформи ознаменувалося випуском в обіг в лютому 1924р.
державних казначейських білетів в 1,3,5 карбованців золотом , розмінних
срібних монет ( 10 , 15, 20, 50коп та 1 крб ) та розмінних мідних монет
( 1,2,3,5 коп. При цьому ден знаки обмінювались на червонці по курсу
50000 ден знаків за 1 червінець.

На 15 лютого 1924 року червінці складали 90 % грошового обігу. На
1.06.24 обмін ден знаків був припинений , що фактично означало
завершення реформи . Грошова емісія для покриття дефіциту бюджету була
заборонена.

Наслідки реформи :

Введення твердої , забезпеченої валюти ( на 25 % золотом на 75 %
короткостроковими векселями та ліквідними товарами )

Запровадження конвертації валюти ( 1 долар = 1.95 черв )

Стабілізація грошового обороту

Ліквідація дефіциту бюджету

Оздоровлення товарно-грошових відносин

Стабілізація господарства в цілому , та ріст ВВП

Зростання рівня життя населення

Тверда конвертована червона валюта протрималась до початку 1928 року . В
ряді причин деконвертації та послабленні позицій червінця можна назвати
:

Невеликі розміри золотого запасу

Заготівельні складнощі 1928 – 1929

Зниження обсягу с/г експорту

Відхід від принципів НЕПу

Тому , як тільки сальдо торгівельного балансу у зв’язку зі зривом
планових завдань 1925 р. стало від’ємним , золоті запаси зменшились,
посилилась інфляція і грошова система країни розшаталась. Держбанк
відмінив з 2 половини 1926 року вільну купівлю продаж іноземної валюти
на внутрішньому ринку, пізніше був заборонений ввіз та вивіз вітчизняної
валюти закордон.

Список використаної літератури.

Андрюшин С.А Банковская система России .Либеральные реформы и их
последствия . Деньги и кредит 1997 № 4

Белоусов В.Д. Преобразования в денежном обращении в 1914 – 1917 годах
.Финансы 1995 № 3

Добкин Л.З. Рубль был устойчивой валютой Деньги и кредит 1996 № 8

Ильин С. Денежная реформа 1922- 1924 годов . Финансы 1995 № 11

Потемкин А.П. Развитие системы госсударственных займов в Росси .Финансы
1997 № 1,7

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *