.

Зміни умов праці жінок в сільському господарстві України протягом 1979–1991 рр. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1761
Скачать документ

Реферат на тему:

Зміни умов праці жінок в сільському господарстві України протягом
1979–1991 рр.

Глибока соціально-економічна криза суспільства в Україні 90-х рр. ХХ
століття не обійшла аграрний сектор економіки, вкрай загострила
катастрофічні для села явища в соціально-економічній сфері. Ці проблеми
мали свої корені ще у радянський період історії держави. Актуальність
проблеми посилюється тим, що вивчення соціально-економічного становища
сільських жінок – необхідна умова для практичних зрушень у вирішенні
питання суттєвої зміни становища селянок. Сутність поняття „умови праці”
полягає в тому, що воно містить в собі соціальні, економічні, технічні,
організаційні, природні умови трудового процесу. В сукупності вони
сприяють розкриттю і розвитку фізичних і розумових здібностей кожного з
учасників виробництва, їх особистісних характеристик.

Характерною особливістю соціального статусу жінок взагалі, в тому числі
і селянок, був багатофункціональний за змістом характер їх діяльності в
основних сферах життя суспільства. З початку утворення радянської
державі у короткій термін було вирішено поставлене керівництвом СРСР
завдання по залученню жінок в сферу суспільної праці. За 70 років
радянської влади сформувався новий образ жінки — трудівниці, матері,
громадянки соціалістичної держави. Селянки в радянський період трудилися
у колгоспах і радгоспах, брали участь в суспільно-політичному житті,
разом з тим зростала їх самосвідомість. Образи радянських
жінок-колгоспниць зображалися як привабливі і сильні жінки, що навіки
порвали зі своїм безправним минулим. Про них писали книги, знімали
фільми, газети поміщали портрети стахановок і ударниць. Вони привертали
до себе загальну увагу, примушували говорити про свої проблеми.
Особливо, якщо показували виключно високі трудові рекорди.

Таким чином, у Радянському Союзі в 80-і рр. жінки посідали перше місце у
світі за рівнем зайнятості, що можна поясніти екстенсивним характером
радянської економіки, для якої була характерна потреба в багаточисельні
робочих руках при відсутності передових технологій. Отже, за
статистичними даними на початок 1979 р. в сільській місцевості проживали
53,4 % (51,4 млн.) жінок від загальної кількості всього населення СРСР,
та 55,4 % жінок відносно загальної кількості значилися селянками в УРСР
[1]. До того ж в самому господарстві трудові ролі були розподілені так,
що на жінок деколи лягало неприпустимо важке навантаження.

Можна стверджувати, що сільські жінки не витримували четвертний тягар,
який змушені були нести: по-перше, вони працювали як наймані працівники
в сільськогосподарських підприємствах; по-друге, трудилися в особистих
підсобних господарствах; по-третє, виконували домашню роботу та,
по-четверте, доглядали та виховували дітей. Статистичні дані показують,
що частка сільського населення безумовно зменшувалося, в порівнянні з
1970 р. у 1979 р. на 0,6 %, та ще на 0,8 % у 1989 р., що складало понад
20 років 2, 8 % [2].

Гострота проблеми для поєднання жінкою соціальних ролей, на жаль, не
усвідомлювалася суспільством, яке не віддавало звіт в тому, до яких
невиправних наслідків для сьогодення і майбутніх поколінь може привести
зневажливе ставлення до жінки.

Наскільки ж деформовано було свідомість людей, якщо в суспільстві того
часу «звиклися» з фактом, що на важких фізичних роботах було зайнято
понад 150 тисяч жінок, зокрема, по Держагропрому СРСР – 120 тисяч! [3].
У деяких галузях норма вироблення у жінок і чоловіків була однакова, при
нормуванні навантажень жіночий чинник не враховувався.

Сама трудомістка галузь в системі АПК — молочне скотарство, де виробничі
процеси були менш механізовані, ніж у рослинництві, хоча стаціонарність
робіт створювала для цього сприятливіші умови. Величина перевантажного
дояркою за зміну тягарю складала близько 3 тонн за зміну. Маса вантажу,
що одночасно піднімався нею, коливалася від 5 до 40 кг, при чому зона
робочої дії була від 30 до 150 метрів. Опитування, проведене ВННИОТСХ,
дало наступні результати: 75 % доярок були незадоволені умовами праці,
86 % – режимом роботи. Ця реальність безпосередньо порушувала
встановленні граничні норми підйому і перенесення ваги жінками – 15 кг.
Основні види польових робіт у рослинництві були майже повністю
механізовані. Але малокваліфікованою роботою зайняті знову ж таки були
жінки – на ,так званих, «різних» та другорядних роботах – при машинах і
механізмах. Особливістю таких галузей, як рільництво, овочівництво,
садівництво, де було зосереджено 98 % працюючих жінок, була вкрай низка
механізація. Так, посадка овочів в середньому по країні була
механізована тільки на 62 %, прибирання картоплі – на 47 %, овочей – на
18 %. Умови роботи ускладнювалися широким застосуванням хімічних
добривів, що приводило до підвищення змісту пестицидів у повітрі,
ґрунті, воді, продуктах харчування, до забруднення одягу і тіла [4].

Взагалі, у СРСР в умовах дії шкідливих виробничих чинників трудилися 4,5
млн. жінок, близько 1 млн. були зайняті в умовах підвищеного рівня шуму
і вібрації, майже 700 тисяч – при недостатній освітленості робочих
місць, 400 тисяч – на важких ручних роботах, 1 млн. 23 тисячі – в умовах
великої запиленості, понад 1 млн. – при несприятливому температурному
режимі, 4 млн. – працювали в нічну зміну, причому жінок в нічну зміну
трудилося більше, ніж чоловіків [5].

Отже, не було соціальних технологій та механізму для реалізації
висунутих державних завдань по виведенню жінок з важких ручних робіт.
Тому, за період 1975 – 1985 рр. застосування важкої фізичної праці жінок
в промисловості зменшилися лише на 7 %, або на 1 % на рік, у будівництві
– на 3 %, у сільському господарстві – на 5 % і залишалося дуже високою
(44 – 83 %) [6].

Професійні сфери застосування жіночої праці в сільському господарстві –
це професії переважно фізичної праці, багато серед яких нескладних, але
не завжди відповідних особливостям жіночої природи. Такі робочі місця
були привабливими для багатьох жінок, які починали своє трудове життя в
зрілому віці, не встигнувши здобути освіту і спеціальність. Безумовно,
сільських жінок ці роботи привертали вищими заробітками, додатковими
днями відпустки, пільговими умовами виходу на пенсію і т.д.

Найбільш зручною формою зайнятості жінок, що мали дітей, була робота
вдома або по неповному робочому тижню. Як надомники було зайнято 350
тис. жінок і більше 700 тис. – по неповному робочому дню або тижню.
Основними причинами, стримуючими розвиток таких форм праці, були
відсутність транспорту, незабезпеченість приміщеннями, а головніше те,
що дві третини керівників були категорично проти впровадження гнучких
режимів роботи для жінок [7]. Тому, якщо у СРСР працювало 60 млн. жінок,
то неповний робочий день – лише 0,5 млн. жінок (0,8 %) [8].

Шляхом виходу з тяжких умов праці було підвищення професійної
кваліфікації жінок. Але недоліки в організації професійної підготовки
надавали негативну дію на службове зростання професійної майстерності
жінок. У 1988 р. в сільському господарстві в загальному числі тих, що
пройшли навчання по підготовці, жінки складали найменші показники – 14
%, підвищили кваліфікацію – 29 %, у промисловості цей показник був
більше – 37 % [9]. Тому, що середній тарифний розряд жінок був нижче,
ніж у чоловіків, зарплата селянок становила від 53 до 86 % від зарплати
чоловіків [10].

Маючи більш високу професійну освіченість, чоловіки переважали над
жінками й серед керівників підприємств: наприкінці 80-х рр. кожний
другий чоловік з вищою освітою займав адміністративну посаду – 48 %, а
серед жінок „начальників” було лише 7 % [11], при тому 150 жінок
очолювали колгоспи, 33 – радгоспи [12], адже на нижньому рівні
спеціалістів селянки складали 45 % усіх спеціалістів [13].

Отже, в досліджуваний період спостерігалася величезна кількість порушень
реалізації конституційних прав жінок, відмова адміністрації різних
сільськогосподарських підприємств надавати селянкам пільги по підвищенню
кваліфікації з відривом від виробництва і збереженням зарплати, догляду
за малолітніми дітьми, раціональному працевлаштуванню вагітних жінок
[14].

Можливістю поліпшити свої умови праці молоді селянки бачили у виїзді до
міста. У кінці 80-х рр. в республіці такий відплив щорічно складав 238
тис. чоловік. В результаті, село дуже постаріло, а за статтю воно
прийняло вигляд жіночого обличчя [15].

Однією з гострих соціальних проблем суспільства 80-х рр. була
демографічна проблема. Села, як і міста, наприкінці існування УРСР,
стали відчувати спад народжуваності дітей: за період 1985 – 1989 рр.
вона знизилась на 3,9 %. Пояснювалася ця тенденція тим, що перепонами
для виконання жінками дітородної функції був високий рівень зайнятості у
суспільному виробництві, у тому числі в умовах шкідливих для здоров’я,
велике навантаження – на роботі і в сім’ї, а також умови праці і побуту
[16].

Керівники радянської держави лише з другої половині 80-х рр. заговорили
про істотні прорахунки та важливість вирішення проблем в забезпеченні
соціальної рівності жінок на селі [17].

Таким чином, підводячи підсумки аналізу соціально-економічного становища
сільських жінок у досліджуваний період, ми зазначаємо, що широке
використання жінок у суспільній праці мало як позитивні, так і негативні
наслідки. З одного боку, виконання жінками різних соціальних ролей
виступало необхідною умовою розвитку їх особистих якостей. З другого
боку, не була подолана тенденція «заміни» чоловіків на некваліфікованих
ручних роботах жінками, перш за все, в сільськогосподарських галузях;
тисячі жінок працювали частіше в незадовільних санітарно-гігієнічних
умовах праці; сільські жінки мали наднормовий робочий час; на порядок
меншу заробітну плату, ніж чоловіки, що і було причинами плинності
жіночої робочої сили, від’їзду, насамперед, молодих селянок із села, які
і були головною репродуктивною силою сільської місцевості. Отже,
соціальні проблеми на селі у 80 рр. ХХ століття продовжували чекати
вирішення, роботу уряду та відношення суспільства взагалі в цьому
напряму треба було якісно змінити. Поки ж соціальне становище та
економічні умови праці сільських жінок продовжували бути на порядок
нижче, ніж жінок – городянок.

 

 

Література.

1.   Женщины в СССР, 1989: Статистические материалы / Гос. ком. СССР по
статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1989. – С.
20.

2.   Женщины в СССР, 1991: Статистические материалы / Гос. ком. СССР по
статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1991. – С.
15.

3.   Шинелева Л.Т. Женщина и общество: Декларации и реальность. – М.:
Политиздат, 1990. – С. 41.

4.   Там само. – С. 40.

5.   Правда. – 1987. – 24 червня.

6.   Женщины в СССР, 1990: Статистические материалы / Гос. ком. СССР по
статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1990. – С.
6.

7.   Мірошниченко Ю. За своєю ментальністю – ми власники // Молодь
України. – 1999. – 30 листопада. – С. 4.

8.   Механізм забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в Україні
// Матеріали Всеукр. наук.-практ. семінар (Київ, 1997 р.). – К.: Жіноча
громада, 1997. – С. 30.

9.   Женщины в СССР. Вказ. праця. – С. 5.

10.  Механізм забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в Україні.
Вказ. праця. – С. 28.

11.  Левченко К.Б., Левченко Є.Б., Білецька О.В. Проблеми формування та
впровадження жіночої політики в сучасній Україні. / Рівність: проблеми
ґендерної дискримінації, 1998. – С. 62.

12.  Там само. – С. 7.

13.  Женщины в СССР. Вказ. праця. – С. 41.

14.  Правда. – 1987. – 24 червня.

15.  Подолати негативні процеси в економіці, прискорено розвивати
соціальну сферу // Рад. Україна. – 1989.

16.  Вестник статистики. – 1986. – № 9. – С. 77.

17.  Лихачев Д.С.: Выступ. на первом Съезде народних депутатов СССР //
Известия. – 1989. – 1 июня.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020