Реферат на тему:
Я.Г. Гололобов у культурно-громадському житті Катеринослава кінця ХІХ –
початку ХХ ст.
У краєзнавчих (й ширше – регіональних) дослідженнях біографічний жанр
набуває особливого значення, тому що дозволяє спостерігати “результати”
діяльності місцевих діячів минулого (у конкретних “об’єктах” духовної та
матеріальної культури), і найбільш яскраво уявити історію ріднокраю в
особах, що сприяє наслідуванню кращих традицій минулого, розвиткові
історичної свідомості.
Особливою “насиченістю” активними діячами відзначаються
переломні(доленосні) періоди в історії народів, держав, конкретних
регіонів. Таким переломним періодом в історії Катеринославщини, в першу
чергу самого міста Катеринослава, був кін. ХІХ – поч. ХХ ст., коли тут
розпочалась, за образним визначенням письменника і журналіста
В.Гіляровського, “залізна лихоманка”, а саме промислове видобування
кам’яного вугілля і залізної руди, будівництво залізниці, металургійних
заводів, кількість яких значно зросла (з 49 у 1880 р. до 194 у 1903 р.)
[1].
Бурхливий економічний розвиток сприяв припливу в місто великих людських
ресурсів, зростанню чисельності технічної та наукової інтелігенції,
відкриттю нових шкіл, училищ, заснуванню першого в краї вищого
навчального закладу – гірничого училища. Інтелектуальна еліта міста
консолідувалася навколо Наукового товариства, губернської вченої
архівної комісії (фактичного історичного товариства), інших
культурно-освітніх товариств. Визначним культурним центром краю став
обласний музей ім. О.М.Поля (1902). Внаслідок послаблення імперського
тиску на українство (маніфест 17 жовтня 1905 р.), у жовтні 1905 р. в
Катеринославі було створено культурно-освітнє товариство “Просвіта”,
котре мало свій друкований орган “Дніпрові хвилі” й розгорнуло активну
видавничу діяльність і пропаганду української мови, літератури,
мистецтва.
Того часу в Катеринославі зосередилися значні кола службової, наукової і
творчої інтелігенції. Однією із знакових особистостей Катеринослава кін.
ХІХ – поч. ХХ ст. був Яків Георгійович Гололобов, який не “загубився”
навіть у досить репрезентативному на яскраві особистості колі
культурного-громадських діячів такого великого міста, яким був
Катеринослав у зазначений період.
Я.Г.Гололобов прислужився Катеринославщині у царині статистики й
видавничої справи, благодійництва й пропагування історії краю, участю у
створенні гірничого училища та обласного музею ім. О.М.Поля, в
організації ХІІІ археологічного з’їзду, що відбувся у Катеринославі у
серпні 1905 р. У послужному формулярі Я.Г.Гололобов репрезентований як
секретар Катеринославського статистичного комітету і редактор
“Екатеринославских губернских ведомостей”, гласний міської думи і
депутат Державної думи, журналіст і письменник [2]. Значних зусиль
Гололобов доклав до вивчення і пропагування історії краю, сприяв
розвиткові краєзнавчих досліджень, популяризації краєзнавчої літератури.
Відомостей про життя та діяльність Я.Г.Гололобова збереглося небагато.
Здобула висвітлення передусім літературна діяльність Я.Г.Гололобова [3].
Окрім того, стислі біографічні дані й окремі аспекти його діяльності
здобули висвітлення у розвідках сучасних дніпропетровських дослідників
[4].
Народився Я.Г.Гололобов у 1855 р. в Коротоякському повіті Воронезької
губернії, в родині потомствених дворян, закінчив воронезьку губернську
гімназію, Олександрівське технічне училище (1879), два роки навчався за
кордоном. Службу почав у грудні 1871 р. регістратором у коротоякському
повітовому поліційному управлінні; у 1873 р. він став протоколістом
коротоякської дворянської опіки, а у 1886 р. був обраний гласним
коротоякської міської думи. У 1888 р. – земським гласним Коротоякського
повіту.
Проте “зоряний” період в житті Якова Георгійовича пов’язаний з
Катеринославом й розпочався у 1893 р., коли 1 січня вінбув призначений
помічником правителя канцелярії катеринославського губернатора. Того ж
року Гололобов став і редактором “Екатеринославских губернских
ведомостей”, а з 1 січня 1899 р. – секретарем Катеринославського
губернського статистичного комітету; у 1901-1902 рр. – членом
катеринославської міської управи; у 1904 р. – радником
катеринославського губернського правління; у липні 1907 р. виконував
обов’язки катеринославського віце-губернатора. З жовтня 1907 р. й до
1914 р. Гололобов був зарахований до штату Міністерства внутрішніх
справ; у травні 1912 р. призначений полтавським віце-губернатором
(неодноразово виконував обов’язки губернатора), а 18 серпня 1914 р.
призначений управителем Волинської губернії. Його праця була відзначена
орденами: св. Анни 3 ст. (1901), св. Станіслава 3 ст. (1898) та 2 ст.
(1904). Я.Г.Гололобов був одружений на Марії Семенівні Васильєвій і мав
дітей: Оксану (Ксенію), Тетяну, Віктора та Катерину.
Значне місце в житті Гололобова посідала депутатська діяльність. У 1897
– 1917 рр. він був гласним катеринославської міської думи, членом
управи, працював в комісії по перейменуванню вулиць. Про його активну
діяльність гласного міської думи свідчать виступи Гололобова на думських
засіданнях [5]. 14 жовтня 1907 р. Яків Георгійович був обраний депутатом
3-ої Державної думи, на яку він покладав великі надії й поринув у вир
політичного життя, закликаючи до активної діяльності й Яворницького.
Діяльність Гололобова в Державній думі заслуговує на окреме дослідження.
Тут лише відзначимо, що він був одним із засновників катеринославської
“народної партії” (1905), яка увійшла у “Союз 17 жовтня” (октябристи). У
3-й Державній думі Гололобов належав до правого флангу октябристської
фракції. У лютому 1909 р. він вийшов з партії октябристів [6] і створив
“групу правих октябристів”. 1911 р. Гололобова, відомого його
антисемітськими поглядами, обвинуватили у причетності до вбивства
чорносотенцями (1908 р.) популярного катеринославського діяча, депутата
2-ої Державної думи, лікаря О.Л.Караваєва. Проте Гололобов оправдався й
домігся для своїх обвинуватців покарання за наклеп [7].
Я.Г.Гололобов обертався у колі інтелектуальної еліти Катеринослава,
співпрацював на громадській стезі передусім з М.В.Чеховим,
А.С.Синявським, С.А.Бродницьким, Д.І.Яворницьким та ін. Приятельські
стосунки пов’язували Гололобова з відомим істориком запорозького
козацтва і збирачем української старовини Дмитром Івановичем Яворницьким
(1855-1940). Вони познайомились майже по призначенні Якова Георгійовича
помічником правителя канцелярії катеринославського губернатора.
Призначення Гололобова на цю посаду відбулося 1 січня 1893 р., а вже 31
січня того ж року він сповістив Яворницького, який мешкав у Москві, про
друкування оголошення на лекції історика, що мали відбутися у
Катеринославі. Гололобов вельми цікавився історією взагалі й історією
Катеринославщини зокрема, передусім його цікавила історія запорозького
козацтва. Він прохав у Яворницького книги з цієї тематики [8]. Їх
стосунки стали міцнішими, коли Яворницький остаточно переїхав до
Катеринослава (1905) й очолив щойно (1902) створений музей ім. О.М.Поля.
Підтвердженням дружніх стосунків між двома діячами є й той факт, що у
1903 р. Яворницький став хрещеним батьком молодшої доньки Гололобова
Катерини. Яворницький був частим гостем родини Гололобових й у
Катеринославі, й у Петербурзі. Вони разом відзначали свята, відпочивали.
В гостинній оселі Гололобових читав свої нові твори Яворницький. Щирою
повагою і шанобою наповнені листи Гололобова до “кума”, до “дорогого
батька-кошового” Дмитра Івановича [9].
Варто відзначити, що Гололобов доклав значних зусиль до справи створення
музею ім. О.М.Поля і проведення в Катеринославі ХШ археологічного
з’їзду. Спільно з А.С.Синявським та С.А.Бродницьким, Гололобов боровся
за приміщення для музею. В міській думі він “воював” проти “диких
выходок” деяких думців, але не здавався й був впевнений, що музей
“зростатиме й переможе своїх ворогів”. Й в цьому він покладав велику
надію саме на Яворницького [10]. А.С.Синявський відзначив роль
Гололобова у справі створення музею ім. О.М.Поля й вельми шкодував, коли
Яків Георгійович залишив місце члена міської управи. Синявський вважав
це “величезною втратою” для міста і для здійснення “наших замірів” [11].
Спільно з А.С.Синявським та М.В.Чеховим, Гололобов брав участь у ХП
археологічному з’їзді в Харкові у 1902 р. З першого дня перебування на
з’їзді ці катеринославські діячі розпочали “зондувати” питання стосовно
місця проведення наступного (ХШ) археологічного з’їзду й пропагувати
саме Катеринослав. Проте іншими делегатами висувалися такі міста, як-от
Катеринодар, Томськ, Ташкент. Гололобов і його колеги з цього приводу
мали розмову з головою Московського археологічного товариства графинею
П.С.Уваровою. 21 серпня 1902 р. відбулася вирішальна розмова
катеринославської “трійці” з П.С.Уваровою, на якій були з’ясовані усі
“про” і “контра”. Графиня запевнила, що питання буде вирішено на користь
Катеринослава. Гололобов турбувався стосовно того, що в Катеринославі
немає “ні наукових, ні взагалі відданих археологічній справі людей”
йтому “єдину надію” покладав на Яворницького й закликав останнього брати
справу у свої руки і працювати “на рідному Запорожжі” [12].
O
???????????Катеринослава Гололобов, який був обраний секретарем
Організаційного комітету з устрою ХШ археологічного з’їзду, активно
включився у підготовку цього наукового форуму й в організацію музею ім.
О.М.Поля, що майже три роки (1902-1905) не мав власного приміщення.
Разом з С.А.Бродницьким Гололобову довелося “розбивати каверзи” голови
Катеринославського наукового товариства В.В.Курилова, який, за
свідченням Якова Георгійовича, “підводив” під Яворницького “таку міну”,
що “не можна було не обурюватися”. Мова йшла про профіль музею, його
структуру і приміщення. Саме Наукове товариство ініціювало створення
музею, який мав бути історико-природничим. Й вповні логічним були
претензії Наукового товариства на керування таким музеєм. Ситуація
ускладнювалася тим, що Яворницький працював в Москві. “Партія”, що
підтримувала його (Я.Гололобов, С.Бродницький, А.Синявський) наполягала
на негайному приїзді Дмитра Івановича до Катеринослава й фактичному
керуванні музеєм. Гололобов мав “гарячу розмову” з губернатором стосовно
з’їзду, під час якої категорично заявив, що “єдина наша надія” –
Яворницький [13]. Гололобов та інші, хто підтримував Яворницького, мали
намір на чергових виборах 2 жовтня 1904 р. обрати останнього головою
Наукового товариства, але Дмитро Іванович того часу знаходився в
цейтноті, тому що,в зв’язку з підготовкою до ХШ археологічного з’їзду,
провадив інтенсивні археологічні дослідження. Таким чином, Гололобов був
одним з тих, хто зіграв вирішальну роль у призначенні Яворницького на
посаду штатного директора музею ім. О.М.Поля, а також у проведенні ХШ
археологічного з’їзду у Катеринославі. Окрім того Гололобов сприяв
організації лекцій Яворницького в Катеринославі та інших містах губернії
(Бахмуті, Павлограді, Луганську), публікаціїпраць історика в місцевій
періодиці [14], сприяв влаштуванню Миколи Сластіона (рідного брата
відомого живописця Опанаса Сластіона) на посаду зберігача музею ім.
О.М.Поля, обіймався справою будівництва музейного приміщення [15].
Я.Г.Гололобов керував друкуванням програм і циркулярів до ХШ
археологічного з’їзду, розпоряджався їх розповсюдженням. Разом з
Д.І.Яворницьким, С.І.Євтушевським та Л.К.Реймером, Я.Г.Гололобов був
обраний від Катеринославського статистичного комітету делегатом на цей
з’їзд.
Я.Г.Гололобов співпрацював і з благодійницькими організаціями
Катеринослава. У 1897 – 1910 рр. він був членом попечительської ради
катеринославської міської жіночої гімназії, у 1899 – 1902 рр. –
секретарем губернського комітету піклування про народну тверезість,
сприяв діяльності Бахмутського товариства допомоги учням. Гололобов
пропонував Яворницькомуполовину грошей від його лекцій в Бахмуті та
Павлограді направити на кошт благодійницьких товариств цих міст [16]. 21
липня 1898 р. Гололобова призначили секретарем комітету по збору
пожертвувань і будівництва приміщення Катеринославського високого
гірничого училища, а 3 грудня 1899 р. – секретарем будівельної комісії
для спорудження приміщення цього навчального закладу, якому Гололобов
присвятив спеціальну статтю [17]. Як секретар Катеринославського
статистичного комітету, Гололобов вельми прислужився справі підготовки і
видання комітетом статистико-економічних оглядів, що є цінним джерелом з
історії краю [18]. У царині історіографії краєзнавства особливу цінність
мають нестатистичні видання комітету, як-от: “Памятная книжка и
адрес-календарь Екатеринославской губернии” та щорічник “Приднепровье”,
які редагувалися, як правило, секретарями комітету. Гололобов вважав, що
одним з провідних напрямків діяльності статистичного комітету має бути
дослідження історії краю. До того ж, він підкреслив актуальність
систематичного дослідження місцевої історії [19]. Невипадково, Гололобов
був обраний дійсним членом Катеринославської губернської вченої архівної
комісії [20]. Великого значення надавав Гололобов ролі історичних знань
в розвитку суспільства. Його дружба з Яворницьким базувалась саме на
великому пієтеті обох діячів до історії. На думку Гололобова, місія
історика була вельми важливою в суспільстві. Яворницького він вважав
“істориком-художником”, який “яскраво і жваво зображує кращі риси
запорожців – лицарів відваги, мужності і волі”, й саме цим “пробуджує й
зміцнює у читачів кращі якості душі, викликає любов до Батьківщини”. У
привітанні з нагоди 30-річчя наукової діяльності Яворницького Гололобов
назвав історика “бито-писцем славного Запорожжя, який усю душу й усе
життя поклав на його дослідження і вславлення” [21]. Державнику і
монархісту [22] Гололобову вельми імпонувала любов Яворницького до
України [23]. Сам Гололобов вельми захоплювався історією України й
передусім історією запорозького козацтва. Коли у 1912 р. було вирішено
питання про будівництво нового приміщення для музею ім. О.М.Поля,
Гололобов щиро зрадів цьому, вважаючи великою заслугою Яворницького
перед Запорозьким краєм збереження його старовини і слави [24]. До
пропагування історичних знань Гололобов активно залучав місцеву
інтелігенцію. Так, в Бахмуті, під впливом Гололобова, за організацію
лекцій Яворницького взявся викладач історії та географії Олександр
Сипягін та його дружина, яка, за словами Гололобова, була українофілкою
[25]. Деякі колеги Гололобова, зокрема полтавський губернатор Богговут,
вважали його “українофілом” [26]. Й він був таким. Невипадково
Яворницький прохав Якова Георгійовича допомогти Олені Пчилці (О.П.Косач)
здобути дозвіл на переведення журналу “Рідний край” з Києва у Полтавську
губернію [27]. Разом з Яворницьким родина Гололобових святкувала народні
свята, дотримувалася українських народних звичаїв. Прибічник відомої
тріади “православ’я – самодержавство – народність”, Гололобов, разом з
тим, підтримував почини українських діячів.
Покинувши Катеринослав, Гололобов не поривав зв’язків з краєм, постійно
цікавився місцевим життям, реакцією катеринославців на внутрішні й
зовнішні події того часу. Разом з родиною Гололобов часто приїздив до
Катеринослава. У свою чергу, катеринославці, що навідувалися до
Петербурга, відвідували Гололобових, які відзначалися своєю гостинністю.
На усіх, хто знав Якова Георгійовича, він справляв враження впевненої,
цілеспрямованої, енергійної особистості, оптимістичний настрій якої
надихав й підбадьорював інших.
Широкій публіці Гололобов був відомий й як письменник. Найбільшу
популярність здобула його повість “Вор”, що витримала кілька видань
(СПб., 1886, 1887; М., 1894, 1897). Це психологічний твір про трагічну
долю сільського парубка, який став жертвою бюрократичної влади і
стихійної моралі сільської громади. Повість здобула схвальних відгуків
критики. Перу Гололобова належать також: етюд “Прощай” (1885),
оповідання “Разочарование” (1888), статті в катеринославських виданнях.
Є відомості, що твори Гололобова друкувалися також у часописах “Голос”,
“Неделя”, “Северный вестник” [28].
Відомості про діяльність Гололобова перериваються 1915 р. Подальша його
доля нам невідома. Однак про те, що з ним сталося, безумовно знав
Д.І.Яворницький, тому що наприкінці 1920-х рр. в Дніпропетровському
історико-археологічному музеї, яким керував Яворницький, працювала
бібліотекарем донька Гололобова Ксенія (Оксана) Яківна. Додамо, що тоді
ж працював ученим секретарем музею чоловік Ксенії Яківни Павло Євменович
Матвієвський, який також навчався в аспірантурі під керівництвом
Яворницького. Про те, що зв’язок Яворницького з родиною Гололобових не
переривався свідчить і той факт, що коли Ксенія Яківна на початку 1920-х
рр. навчалася в Петроградському університеті, в семінарі відомого
вченого В.П.Адріанової-Перетц, вона листувалася з Дмитром Івановичем й
брала активну участь у справі видання “Словника української мови”
Яворницького в Петрограді [29]. Однак цей проект не здійснився.
Резюмуючи, зазначимо, що Я.Г.Гололобов, безумовно, посідав одне з
провідних місць в колі катеринославських діячів кін. Х1Х – поч. ХХ ст.,
брав активну участь у створенні міської інфраструктури, у багатьох
культурно-громадських починах в краї.
Література
Лазебник В.І. Столиця Придніпров’я (1881-1916 рр.) // Дніпропетровськ:
Віхи історії. Дніпропетровськ, 2001. С. 88.
Дніпропетровський історичний музей (далі ДІМ). ДА. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 18.
[Оршер О.Л.] Литературный путь дореволюционного журналиста. М.; Л.,
1930. С. 12-17; Русские писатели 1800 –1917: Биографический словарь. М.,
1989. Т. 1. С. 616-617.
Лазебник В.І. Столиця Придніпров’я. С. 119; Вона само. Гололобов Яків
Георгійович // Катеринослав – Дніпропетровськ 225: Видатні особистості
та обличчя міста. Дніпропетровськ, 2001. С. 20; Абросимова С.В. Історія
Катеринослава на сторінках видань губернського статистичного комітету //
Грані. 2001. № 3. С. 9-12.
Наприклад, див.: Журналы Екатеринославской городской думы за 1905 год.
Екатеринослав, 1906. С. 26, 49, 50, 67 та ін.
Див.: Вязигин А.С. Гололобовский инцидент. Харьков, 1909.
Русские писатели 1800-1917. С. 617.
ДІМ. Ф. 10. Арх-13263.
Там само. Арх-13289.
Там само. Арх-13264.
Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Дніпропетровськ, 1997.
Вип. 1. С. 466.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
