.

Вплив культурно-освітнього товариства «Просвіта» на державотворчі процеси в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 7349
Скачать документ

Реферат на тему:

Вплив культурно-освітнього товариства «Просвіта» на державотворчі
процеси в Україні

Зміст

І. Вступ

1) Актуальність теми

2) Мета роботи

ІІ. Роль культурно-просвітницької організації „Просвіта”

в піднесенні національної свідомості громадян Миколаївщини .

Заснування, діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта» та
його вплив на державотворчі процеси.

М. Аркас – засновник «Просвіти в Миколаєві.

Діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта» на сучасному етапі
розвитку нашої держави – України.

ІІІ. Висновки.

IV. Література.

Незалежна, соборна, самостійна держава – Україна, поступово, але
впевнено, долаючи політичні, економічні і соціальні негаразди, вступила
в XXI століття. Можливо, історія востаннє дала українському народові
довести право на незалежність, що здобута зусиллями багатьох українців –
патріотів. Нині Україна існує як повноправний член світової
співдружності цивілізованих країн, як держава, що має право не лише на
самостійний поступ у майбутнє, а й на власну історію.

Сьогодні більше чим коли важливо знати історію своєї держави, щоб не
допустити жодної історичної помилки в процесі державотворення нашої
Батьківщини. На жаль, ще й сьогодні чуються відголоски минулого:»Україна
східна», Україна західна», «москалі», «западенці» – ці вирази і слова
зриваються з уст деяких політиків, журналістів, пересічних громадян. Але
більшість українців, істинних патріотів, переконані – є одна, єдина,
рідна і дорога наша Україна.

Щоб так і було, щоб наша держава квітла міцніла, ми ще й ще повертаємося
до важкої долі, яка випала на плечі українців і, які зуміли перенести і
монголо-татарське іго, і владу Литви і Польщі, Австро-Угорщини, турок і
татар, Російської імперії.

Українські історики написали багато наукових робіт, де викладена історія
боротьби українського народу за свою свободу і незалежність, показані
етапи державотворення. Ці питання розкриті в наукових роботах М.
Грушевського, Ю. Бачинського, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Аркаса,
Н Полонської-Василенко, в роботах сучасних істориків – Ф. Турченка, В.
Шевчука, В. Сарбея, С. Тульчинського, В. Верестюка, М. Коваля, В. Короля
та Д. Яворницького.

Але в роботах цих авторів мало уваги, або зовсім без уваги залишається
питання просвітницької роботи, Яка розгорнулася в ІІ половині XIX ст..
Придушена реакцією, після повстання декабристів, Україна затихла, але в
глибині її не вгасали революційні ідеї. Геніальні твори Т. Г. Шевченка
знайшли родючий грунт у серцях українців – і знатних панів, і неписемних
селян, вони будили приспані почуття, надії, що «прокинеться воля, козак
заспіва…».

Кирило-Мефодіївське братство, що скупчило цвіт української думки,
виробило першу політичну програму українських прагнень: це федерація
слов’янських народів, в якій перше місце належить Україні.

Ці та інші ідеї потрібно було донести до кожного українця. Не дати їм
втратити віру в себе, в свій народ, допомогти не зламатися від Ем ського
та Валуєвського указів.

Н. Полянська-Василенко відзначає, що «кінець XIX ст.. можна
характеризувати, як добу підготовки українських сил до боротьби за
незалежність. Ця підготовка полягає саме в просвітницькій роботі»

Нам здається, що на сучасному етапі розвитку нашої держави необхідно
проводити саме культурно-освітню роботу, щоб до кожного українця донести
красу і велич нашого слова і нашої пісні, гордість і славу нашої держави
– славних героїв-козаків і наукових діячів. Не звинувачувати один одного
в тих чи інших промахах, а пам’ятати, як перша «Просвіта», яка виникла в
Галичині, розповсюджувала твори І. Франка і Лесі Українки, Т. Шевченка і
М. Вовчка, які було заборонено друкувати в Наддніпрянській Україні.

«Кінець XIX століття – доба соборної України. В єдиний, могутній рух
об’єднуються українці Заходу і Сходу і творять об’єднаними силами
спільну культуру». Ці слова історика Н. Полянської-Василенко допомагають
зрозуміти, чому вивчення культурно-просвітницької діяльності «Просвіт» є
актуальною і сьогодні. Саме сьогодні всім українцям необхідно діяти
спільно, плекати історію і культуру своєю єдиної, суверенної Незалежної
держави – Україна! Не рвати країну на шматки, не вимазувати в багнюці
одні історичні факти і натирати до блиску інші, а чесно і правдиво
говорити про героїчне і трагічне, ніжно плекати кращі традиції
українського народу – це найважливіше сьогодні в процесі сучасного
державотворення і це стане можливим, коли кожний із нас почує українське
слово в кожній оселі і в кожному закладі, коли буде більше видаватися
українських книг, коли ми будемо знати своїх героїв – цю роботу
виконують «Просвіти» та інші просвітницькі організації, які і сьогодні
діють на Україні та поза її межами.

Мета цієї роботи: показати, які засоби використовували «Просвіти» кінця
XIX ст.. , щоб пробудити національну свідомість, щоб підготувати
український народ до боротьби за незалежність, а також переконати
читача, що просвітницька робота дійсно була і є важливою частиною
державотворчого процесу в Україні.

2. Історично склалося, що Україна впродовж довгого періоду була під
владою Австро-Угорщини та Росії. Великий вплив на розвиток української
культури мала саме Російська імперія. 20 липня 1863 р. міністр
внутрішніх справ Росії Валуїв видав циркуляр, яким заборонялося
друкувати українською мовою книжки «навчальні і взагалі призначені для
початкового читання народом». Це обумовлювалося нібито бажаннями самих
українців, які, за словами Валуєва, вважають, що української «мови не
було і не може бути».

Царський уряд і слухняні церковні власті заборонили видавати зроблений
П. Морачевським переклад «Євангелія» українською мовою. Під забороною
опинилося й навчання українською мовою, що прирівнювалося до політичної
пропаганди.

18 травня 1876 р. Олександр ІІ видав Емський указ, яким заборонялося не
тільки друкувати українською мовою оригінальні й перекладені твори
(навіть тексти для нот), а й завозити до Росії українські книги з-за
кордону.

Проте зовсім задушити українську культуру царату не вдалося. І під
тяжким гнітом вона розвивалася; збагачувалося і наше красне письменство;
його кращі художні досягнення лягли в золотий фонд світової літератури.

Велику роль у цьому відіграло товариство «Просвіта», яке було засновано
8 грудня 1968 р. у Львові. Метою цього товариства була надання широкої
освіченості народові. Воно розгорнуло активну діяльність як у містах,
так і в селах.

Жменька молоді галицької інтелігенції, що вірила в сили та майбутнє
свого народу, повела за собою Україну, «ту безмежну, могутню Україну, що
видала великих героїв козаччини і нових діячів українського
відродження…» стала на оборону національного духу. Основним завданням
товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному,
національно-політичному та економічному напрямках. Спочатку «Просвіта»
була одноступеневою організацією – Головний відділ у Львові. Пізніше
почали відкриватися філії у різних містах України: Катеринославі, Одесі,
Києві, Житомирі, Чернігові, Миколаєві та інших.

Діяльність кожної з «Просвіт» вирізняли зумовлені місцевими обставинами
особливості. Але всіх їх об’єднувала загальна мета – сприяти розвитку
української культури, зокрема освіті українського народу його рідною
мовою» ознайомити українців з духовними та матеріальними скарбами
рідного краю; розвивати у них любов та повагу до свого народу; формувати
бажання працювати на благо нації.

Для досягнення зазначеної мети члени товариства брали участь у русі, що
виборював дозвіл на існування українських навчальних закладів. Адже
початкові школи з російською мовою викладання або залишали українців
майже неграмотними, або робили з них покручів, які починали зневажати
рідну мову, батьків, традиції, отже і народ, до якого самі належали.
Відсутність україномовних середніх та вищих навчальних закладів
гальмувала процес розвитку такого важливого складового компоненту нації
як власна інтелігенція. Тому члени різних «Просвіт», зокрема, офіційно
зверталися до української фракції у Державній Думі з вимогою активніше
впливати на розв’язання проблеми українізації шкільництва. Крім того,
просвітяни включилися в рух за створення українознавчих кафедр (Історії
України, української мови та літератури) у Київському, Харківському та
Одеському Університетах.

Оскільки всі звернення до урядових кіл щодо дозволу українських шкіл
врешті – решт залишались без дієвих результатів, просвітяни зосередили
свою увагу на поширенні української книжки. Для тих, хто був не в змозі
купувати книжки або передплачувати газети «Просвіти» заснували
бібліотеки та читальні.

Ще однією формою проведення освітньої роботи були публічні лекції та
народні читання художньої літератури.

Організація театральних вистав, літературно – музичних вечорів,
ювілейних святкувань – популярний вид діяльності «Просвіт». Вони своєї
емоційністю, піднесеністю сприяли пробудженню національної гордості,
самосвідомості українців, які виборювали право на незалежну державу і
в1905 і в1917 р. На жаль, спроби створити незалежну державу
закінчувалися невдачею.

Розвиткові «Просвіти» сприяло те, що її завжди очолювали неординарні
постаті. Власне завдяки тому, що в самій «Просвіті» і в її керівництві
були ініціативні високоосвічені люди, товариство мало не лише
культурно-освітній характер, а й відігравало до початку нашого століття
провідну роль у громадсько-політичному житті країни. Просвітяни були
посередниками в налагоджені стосунків між українцями, поляками, євреями,
мирили народовців з москвофілами, висилали до австрійського парламенту
петиції у справах українських шкіл і дошкільних закладів, викладання
української мови в інститутах, відкриття української кафедри у
Львівському університеті, видання українських підручників.

Микола Аркас – засновник миколаївської «Просвіти»,історик, дослідник і
поборник української культури, людина-патріот, культурно-просвітницький
діяч, самовідданий борець за відродження слави українського народу.

Важко окреслити чинники, які з дитячих літ так чи інакше сприяли
формуванню українсько-просвітницьких поглядів Миколи Аркаса. Незаперечне
одне: перші паростки патріотичних почуттів у синовому серці випестувала
мати, Софія Петрівна – жінка з роду Богдановичів. Саме їй, першому
своєму другові і наставнику, завдячував Микола Аркас раннім проникненням
у таїну краси української природи, народних пісень і звичаїв, казок й
історичних персоналій.

Пощастило М. Аркасу й у сімейному житті. Дочка військово-морського
офіцера Ольга Шишкіна була йому не тільки улюбленою дружиною, народивши
трьох дітей – Оксану, Петра і Миколу, а й вірним другом, помічником,
пройнялася патріотичними поглядами чоловіка щодо української музики,
історії народу.

І взагалі, порівняно коротке (пожив 57 років), але динамічне, вщерть
наповнене подіями життя Миколи Аркаса пройшло в оточенні переважно
добрих, по-справжньому талановитих, духовно окрилених людей – таких,
зрештою, яким був і він сам.

Миколаївську «Просвіту» М. Аркас заснував в 1907 р. Вона мала чітко
розроблений статус своєї діяльності. Цим статусом передбачалося:

« 1. Товариство має на меті допомогти розвоєві української культури і
першим чином – українського народу, його рідною мовою, працюючи в м.
Миколаєві;

2. Для цього товариство має:

а) видавати книжки, журнали, часописи і т. і. українською мовою;

б) запровадити свої книгозбірні, музеї, читальні, книгарні і т.
і.;

в) впоряджати публічні лекції й відчити, загально просвітні курси,

спектаклі, літературно-музичні вечори, концерти і т. і.;

г) заводити стипендії, школи, бюро праці, просвітні і добродійні

заклади;

д) оповіщати конкурси і премії за найкращі твори письменника,

умілості та ін.»

Миколаївську «Просвіту» М. Аркас заснував як виконання відповідного
заповіту Т. Г. Шевченка про найширшу освіту народних мас, прилучення їх
до віковічних багатств української культури. Пропагуючи ці багатства, М.
Аркас насамперед мав на увазі творчу спадщину геніального Кобзаря.

З ім’ям Шевченка було пов’язано і перший масовий захід пропаганди
української культури, який незабаром здійснила у Миколаєві самодіяльна
організація. Це було урочисте святкування Шевченкових роковин у вигляді
великого літературно-музичного концерту на сцені місцевого театру.

Масові культурно-освітні заходи Миколаївської «Просвіти» здійснювалися,
як правило, завдяки високому особистому авторитету серед громадськості
міста її керівника, з чим змушені були рахуватися місцеві можновладці.
Та й слава про історичні заслуги батька й дядька Миколи Миколайовича у
культурно-освітньому і суспільно-політичному розвитку міста були широко
відомі мешканцям.

Під керівництвом М. Аркаса миколаївська «Просвіта» розгорнула досить
плідну культурно-освітню діяльність. Тільки протягом 1908 р. відбулося
майже півсотні літературно-музичних вечорів.

В наш час також діють такі культурно-освітні організації. Особливо вони
розповсюджені за кордоном, де українці підтримують зв’язки і свою
культуру.

Так у США українські вчені відродили Наукове товариство ім.. Т.
Шевченка, яке діяло у Львові у 1873 – 1939 рр., відкрили американське
відділення Української вільної академії, заснували Український науковий
інститут при Гарвардському університеті.

В усіх місцях компактного проживання українців діють хорові, танцювальні
колективи, працюють талановиті митці, скульптори. Видається близько 100
україномовних газет і журналів, працюють видавничі центри, зокрема
«Пролог», «Смолоскип», «Рідна школа».

Товариство об’єднаних українських канадців займається переважно
культурно-просвітницькою роботою. Культурне життя українців Канади
охоплює найрізноманітніші види мистецтва – співи, танці, живопис. Для
вивчення рідної мови, історії, культури створено мережу суботніх або
вечірніх «рідних шкіл».

Висновок.

Ми живемо в щасливий час. Народжується нове покоління: молодь, що
зростає разом з нашою державою, ще з дитинства вбирає в себе українське
слово, традиції, історію, культуру. Тому, мабуть, хочеться нагадати
слова М. Аркас на урочистому відкритті «Просвіти» в м. Миколаєві 100
років потому: «Усі народи більш – менш мали спроможність здобувати собі
освіту на своїй рідній мові, клопотались за розвиток своєї національної
культури. Над нами ж, українцями, важким гнітом на протязі більш
століття лежала заборона рідного слова. За те, що ми представляємо з
себе самостійний народ, що ми маємо свою історію, що ми переживаємо свої
окремі важкі історичні часи, ми не мали права на те, щоб прилюдно
балакати, а навіть мислити, а як траплялись такі люди, яким не сила була
ховати в собі національне почуття, вони виривались в них на поверх
правдивим словом, то їх, як, наприклад, Шевченка і інших, скоро
приборкували, і усе знову замовкало на довгий час.»

Слова воістину високі громадянської мужності. Вони актуально звучать і
нині, коли Україна нарешті повертає із забуття свою мову, культуру,
історію. Мимоволі спадає на думку, а чи не могли б ці підняті з архівів
документи, що вражають глибиною думки і безкорисливістю подвижництва їх
творців, послугувати програмним начерком і для теперішнього покоління
українських культурно-просвітницьких діячів Миколаєва, та й не тільки
Миколаєва? Приклад наслідування незаперечний!

Якщо взяти нинішній день і порівняти з початки формування колишньої
«Просвіти», то побачимо багато паралелей поміж цими двома відтінками
історії України. Як колись, «Просвіта» бере на себе організацію
найрізноманітніших форм пробудження і активізації національної
свідомості людей, піднесення їх культурного рівня, пропаганду і вивчення
рідної мови, популяризацію обрядів, свят. Отже, «Просвіта», розпочинає
новий етап своєї діяльності на ниві національного відродження –
створювати національну школу, відновлювати історичну пам’ять
українського народу, підносити суспільну свідомість і творчу активність,
утверджувати християнську мораль, викорінювати з української хати мовний
суржик. Тобто відродити високу духовність і творчу ініціативу народу,
спираючись на рідне слово, без якого жоден народ не спроможний «о
власній силі йти». Українська мова, культура має бути не гостею
фестивалів, а хлібом щоденним нації, в економіці, торгівлі, банківській
справі, транспорті, в армії, міліції та суді, в парламенті та уряді. Ця
діяльність сприяє розбудові нашої держави – України. На світанку XXI
століття народ об’єднався в єдиному прагненні жити в щасливій, Богом
благословенній, рідній Україні!

Література

Аркас М.М. Історія України-Русі – Одесса «Маяк» 1994р.

Аркас М. М. Історія України-Русі – К. вища школа, 1993

Гвоздський П. М. Переднє слово Аркаса Історія України-Русі – К. вища
школа 1993 р.

Грушевський М. Історія України Київ 1992 р.

Мельник І. Виникнення Товариства «Просвіта» як української народовської
просвітницької організації.// Нарис історії «Просвіти»/ Р. Іваничук, Т
Комаринець, І. Мельник, А. Середяк. – Львів – Краків – Париж: Просвіта,
1993.

Полянська-Василенко Н. Історія України Київ 1992 р.

Турченко Ф. Г., Новітня історія України (1939 – 2001): Підручник для 11
– го кл. серед. загальноосв. навч. Зал. – К. Ґенеза

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020