.

Шкільництво у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914-1923 рр.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1791
Скачать документ

Реферат на тему:

Шкільництво у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в
Європі (1914-1923 рр.)

Розвиток свiтової цивiлiзацiї завжди супроводжувався вiйнами та
збройними зiткненнями рiзних народiв, одним з наслiдкiв яких було
захоплення у полон воякiв зi складу армiй протиборчих сторiн. Особливого
драматизму проблема полонених набула пiд час Першої свiтової вiйни, коли
зростання чисельностi армiй європейських держав призвело до збільшення
кiлькостi воякiв, якi потрапляли в полон i, як правило, утримувалися в
спецiальних концентрацiйних таборах. Водночас, тотальнiсть ведення
бойових дiй європейськими державами у Першiй свiтовiй вiйнi призвела до
появи нової категорiї осiб з числа воякiв i цивiльних осiб, якi
перебували на територiї противника – т.зв. iнтернованих (вiд латинського
internus – внутрiшнiй), якi пiдлягали роззброєнню та примусовiй iзоляцiї
у таборах лише через свою етнiчну або державну приналежнiсть до
ворогуючої країни[1].

З самого початку Першої свiтової вiйни українськi землi стали ареною
воєнних дій мiж армiями держав Почвiрного союзу та Росiйської iмперiї.
Надзвичайно важливе значення для України мала й та обставина, що до
складу росiйської та австро-угорської армiй було мобiлiзовано сотнi
тисяч українцiв, якi були змушенi воювати за iнтереси двох найбiльших
iмперiй Європи. Вiйськовi невдачi царської армiї у 1914-1915 рр.
поставили уряди Нiмеччини та Австро-Угорщини перед необхiднiстю
створення таборів для iзоляцiї та тимчасового утримання сотень тисяч
полонених. Значну частину з їх числа становили мешканцi українських
губернiй Росiйської iмперiї, якi у переважнiй бiльшостi були українцями
за походженням.

Використовуючи об’єктивну зацiкавленiсть провiдних держав Почвiрного
союзу в послабленнi вiйськової могутностi Росiйської iмперiї, СВУ зумiв
отримати значнi фiнансовi кошти для проведення широкої видавничої та
агiтацiйно-пропагандистської кампанiї в Європi, а крiм того здiйснити у
кiнцi 1914-1915 рр. українiзацiю кiлькох таборiв (Фрайштадт, Раштат,
Вецляр i Зальцведель) полонених зі складу царської армії. У початкiв
культурно-освiтньої та нацiонально-патріотичної роботи серед полонених
українцiв у таборах Нiмеччини та Австро-Угорщини стояли високоідейна й
патрiотично налаштована українська iнтелiгенцiя переважно з Галичини i
Буковини (В.Сiмович, Р.Домбчевський, В.Пачовський, О.Безпалко, С. і Р.
Смаль-Стоцькі, О.Терлецький та iн.), загартована в суспiльно-полiтичнiй
роботi, з великим педагогiчним стажем. Всi вони увійшли до складу
просвiтнiх вiддiлiв СВУ, головною функцією яких стало налагодження
освітньої та нацiонально-патрiотичної роботи у середовищі полонених
українців. Заходами цих вiддiлiв до кінця 1915 р. у таборах була
створена цiла низка товариств та гурткiв (просвiтнiх,
культурно-мистецьких, видавничих, кооперативних та iн.), які згуртували
у своєму складі значну кількість полонених українців[2].

Особливо актуальною справою для полонених було створення початкових
шкіл, бо переважна більшість таборян не вміла читати й писати. Тому з
самого початку СВУ подбав і про надходження книжок до табiрних
бiблiотек; про шкiльнi пiдручники й прилади, географiчнi карти,
дiапозитиви, театральнi костюми й декорацiї, музичнi iнструменти. Крім
того, СВУ поширив свою дiяльнiсть i на багатонацiональнi табори
полонених царської армiї, якi стали своєрiдним джерелом для поповнення
свiдомими українцями згадуваних таборiв. З цією метою Союз активно
розповсюджував у таборах українськi книжки, органiзовував школи грамоти
та бiблiотеки, засновував народнi хори i театри, влаштовував рiзнi курси
та виклади тощо.

Метою цих заходiв було морально пiдготовити загал полонених українцiв до
активної участi у національно-визвольнiй боротьбi, виховати серед
полонених людей, здiбних до самостiйної громадської i культурної
діяльності, а також пiдняти загальний культурний рiвень широкої маси
полонених українцiв шляхом навчання їх грамоті та поширення вiдомостей з
української iсторiї, географiї, лiтератури. Аналогiчнi заходи у таборах
вiйськовополонених росiйської армiї проводилися Союзом i у 1917 р.,
причому його спiвробiтники значно активiзували свою дiяльнiсть у цьому
напрямку. У кiнцi 1916 – на початку 1917 рр. в українiзованих таборах
було проведено органiзацiйну реформу, після чого до самостiйного ведення
полонених українців перейшли численнi культурно-просвiтнi, видавничi та
економiчнi органiзацiї у таборах; які брали активну участь у
благодiйницькiй дiяльностi, пiдтримуючи, зокрема, своїми коштами
українське шкiльництво на окупованих волинських землях.

Спiльнi зусилля членiв СВУ, табiрних просвiтнiх вiддiлiв i активу з
числа полонених при всебiчному сприяннi вiйськових й неурядових установ
Центральних держав спричинилися до того, що у свiдомостi полонених
українцiв вiдбулися кардинальнi змiни, якi уможливили появу в їх
середовищi справжнiх патрiотiв, готових зi зброєю взяти участь у
збройній боротьбі за волю та незалежність своєї Батькiвщини.

Лiквiдацiя царату в Росiї, капiтуляцiя країн Почвiрного союзу та розпад
Австро-Угорської iмперiї восени 1918 р. призвели до кардинальних
суспiльно-полiтичних зрушень у Центральнiй та Схiднiй Європi та
уможливили здобуття незалежностi для цiлої низки країн, до числа яких
належала й Україна. У цей час захист прав полонених та інтернованих
вояків-українцiв та опiкування їх потребами перебрали на себе українські
дипломатичнi представництва та вiйськово-санiтарнi мiсiї, що були
акредитовані у кількох європейських країнах. Їх дiяльнiсть уможливила
здiйснити репатрiацiю десяткiв тисяч полонених, а також у значнiй мiрi
полiпшити умови перебування українців, які продовжували залишатися у
таборах різних країн Європи. Як і раніше — в центрі уваги українських
репатріаційних місій було налагодження роботи різних просвітницьких
осередків, в яких полонені мали можливість підвищити рівень своєї
освіти, набутої під час полону в школах грамоти. Разом iз тим, мiсiї
надавали вiйськовикам необхiдну лiкарську та гуманiтарну допомогу,
утримуючи для цього цiлу низку спецiальних приймально-розподiльчих
пунктiв (станиць), в яких також діяли різні освітні курси.

панiї 1919 р. стало те, що деякi частини УГА були вiдтятi вiд її
основних сил та пiд тиском польських вiйськ вiдступили на Закарпаття (на
той час – територiя Чехословаччини), пiсля чого були роззброєнi та
iнтернованi у таборі Нiмецьке Яблонне.

Умови утримання iнтернованих вiйськ УГА в Чехословаччинi були
найсприятливiшими у порiвняннi з iншими країнами. Це пояснювалося як
щирим та прихильним ставленням уряду ЧСР до всiх емiґрантiв
слов’янського походження, так i тим, що Чехословаччина у цей час була
об’єктивно зацiкавлена у наявностi на своїх теренах радикально
налаштованих антипольських сил, якi при нагодi могли бути використанi у
збройному зiткненнi з Польщею. Завдяки такiй налаштованостi уряду ЧСР до
iнтернованих вiйськовикiв УГА, заходами культурно-освiтнiх гурткiв у
таборах Нiмецьке Яблонне i Лiберцi було налагоджено дiяльнiсть кiлькох
мистецьких та освiтнiх осередкiв (театрiв, хорiв, курсiв, шкiл тощо),
провадилася iнтенсивна нацiонально-патрiотична й виховна робота. Цими
заходами полiтичний провiд ЗО УНР i Головна Команда УГА намагалися
пiдготувати вояцтво до продовження у майбутньому збройної боротьби за
державнiсть України.

На початку 1921 р. у зв’язку зi стабiлiзацiєю своїх стосункiв з Польщею,
чеський уряд прийняв рiшення скоротити видатки на утримання iнтернованих
вiддiлiв УГА та звести всiх воякiв-галичан до одного табору в Йозефовi.
Але попри цi ускладнення «Культурно-просвітній кружок» цього табору не
припинив своєї роботи, зосередивши особливу увагу на активiзацiї
культурно-просвiтницької роботи у робiтничих вiддiлах УГА. У бiльшостi
цих робiтничих сотень були заснованi фiлiї КПК, заходами яких на мiсцях
були створенi драматичнi гуртки, хори, читальнi, бiблiотеки;
органiзовано загальноосвiтнi й господарськi курси, вiдкритi школи
грамоти для неписьменних i малописьменних. Одночасно у таборi тривала
жвава освiтня робота, що мала не метi пiдготувати iнтерноване вояцтво
УГА до поступового переходу на цивiльний стан. Старшини у все бiльших
масштабах вiдряджалися на навчання до чеських та європейських
унiверситетiв та високих шкiл, стрiлецтво отримувало початкову та
середню освiту або здобувало рiзнi професiї за цивiльними фахами, що
полегшувало їм інтеграцію в чехословацьке суспільство.

У кінці 1920 р. наслiдком поразки визвольних змагань українського народу
стало масове перемiщення на захiд десяткiв тисяч захисникiв української
державностi — воякiв українських армiй, якi являли собою важливу
складову потужної хвилі української полiтичної емiґрацiї. Бiльшiсть з
них спочатку опинилась у таборах iнтернованих кiлькох європейських
країн, насамперед, тих, якi мали спiльний кордон з більшовицькою Росією
(Польща, Чехословаччина, Румунiя), сподiваючись невдовзi на повернення
додому. Проте невдача II-го Зимового походу Армiї УНР у 1921 р. призвела
до фактичного припинення збройної боротьби.

Одночасно уряди країн перебування інтернованих українських вiйськовиків
вживали заходів до поступового скорочення як числа таборiв, так i
кiлькостi їх мешканцiв, заохочуючи iнтернованих самостiйно дбати про
життя через їх часткове працевлаштування у межах своєї територiї, або
надаючи можливiсть всiм бажаючим виїхати до iнших європейських країн на
роботу чи навчання. У 1923 р., коли всi частини Армiї УНР були скупченi
у лише двох таборах — у Калiшi i Щепiорно, робота табiрних шкiл, курсiв
та гурткiв не втратила свого динамізму. У Калiшi діяла “Єдина
Національно-державна Школа” (пiзнiше – Гiмназiя iм. Т.Шевченка), де
навчалося 43 учнi. Також у таборi iснували педагогiчнi курси та школа
іноземних мов. Для пiдлiткiв були створенi початкова і сокольська школи,
для дiтей, що постiйно перебували у таборi — дитячий садок.

У таборi Щепiорно зусиллями культурно-освiтнiх вiддiлiв була заснована
Реальна школа (гiмназiя) для дорослих з бiблiотекою, де навчалося 38
учнiв. При гiмназiї була влаштована школа грамоти. У таборi також дiяли
товариство “Любителiв французької мови”, “Козача просвiта”), школа
бойскаутiв i початкова школа. Заходами табiрної YМСА[3] було створено
пансiон для хлопцiв вiком вiд 7 до 15 рокiв на 150 чол. Водночас
Генеральним штабом Армії УНР було набрано штат лекторiв для викладання
програми Єдиної Державної школи перших трьох ступенiв. Зрештою пансiон
поступово перетворився у вiйськову гiмназiю, отримавши назву “Школа
українських пластунiв”. Посади викладачiв та вихователiв були замiщенi
фаховими старшинами Української Армiї, всi юнаки були зарахованi до
складу дивiзiй i почали отримувати козацький пайок. Спочатку тут
нараховувалося 60 учнiв, у 1923 р. їх кiлькiсть становила 41 чол., при
лекторському складi у 17 чол.[4]

Ще одним наслiдком перемоги бiльшовизму в Українi стало те, що свою
Батькiвщину залишили тисячi воякiв-українцiв зi складу бiлогвардiйських
формацiй, значна частина яких, маючи стiйкi антибiльшовицькi
переконання, висловлювала свої симпатiї українськiй справi. Переважна
бiльшiсть з них перебувала спочатку на становищi iнтернованих та
утримувалася в спецiальних таборах на теренах Туреччини та Греції (а
також кількох північноафриканських країн), зберiгаючи свою вiйськову або
напiввiйськову органiзацiю. І тут одним із засобів збереження
національної ідентичності українців виступали початкові школи та різні
освітні курси, хоча умови їх роботи були надзвичайно ускладнені. У 1921
р. бiльшiсть українців виїхала звідси до європейських країн,
приєднавшись до складу рiзних комбатантських органiзацiй, якi були
заснованi колишнiми таборянами у Францiї, Бельгiї, Нiмеччинi,
Чехословаччинi, Болгарiї, Румунiї, Королiвствi СХС та iн., причому
знання, набуті ними під час перебування у таборах стали основою для
продовження студій у цих європейських країнах[5].

Найбільш сприятливі умови для прийому еміґрантів існували в ЧСР, де
захист iнтересiв українських емiґрантiв взяв на себе заснований у липнi
1921 р. Український Громадський Комiтет (УГК), головою управи якого було
обрано М.Шаповала. Комiтет зумiв розгорнути широку органiзацiйну,
культурну й допомогову акцiю, покликану полегшити становище українських
емiґрантiв у ЧСР, що виявилося, зокрема, у отримані постiйних стипендiй
до Української господарсько-технiчної академiї в Подєбрадах,
Українського високого iнституту в Празi та iнших навчальних закладів для
українських студентiв, значний вiдсоток з яких складали колишнi
вояки-українцi. Комiтет не припиняв своєї дiяльностi до липня 1925 р.
(коли УГК було лiквiдовано через вiдмову чеської сторони фiнансувати
його роботу), надаючи всебiчну гуманiтарну допомогу значнiй кiлькостi
українських емiґрантiв.

Влітку 1924 р. усі табори інтернованих українських військ було
ліквідовано, проте дiяльнiсть табiрних освiтнiх курсiв за два з
половиною роки дозволила майже повнiстю лiквiдувати неписьменнiсть серед
iнтернованого вояцтва та в значнiй мiрi пiдготувати їх до переходу на
цивiльний стан. Освiтня робота, започаткована у таборах, заклала мiцне
пiдгрунтя для продовження навчання українського вояцтва вже за
цивiльними фахами за кордоном.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020