.

Східногалицьке село міжвоєнної доби:стратегія виживання українців в умовах поневолення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1345
Скачать документ

Реферат на тему:

Східногалицьке село міжвоєнної доби:стратегія виживання українців в
умовах поневолення

Широкий доступ до архівних документів відкрив можливості для
відтворення об’єктивної картини історії українського селянства.
Всебічний аналіз матеріалів дозволяє зрозуміти складність політичної
ситуації, в якій українська спільнота зберегла свою ідентичність і
протидіяла асиміляційним тенденціям чужинців. На особливу увагу
заслуговують наукові дослідження М.Кугутяка [1], О.Красівського [2],
C.Качараби [3], В.Марчука [4], О.Рубльова [5] та багатьох інших учених.

Український етнос пережив героїчні й водночас драматичні часи, зберігся
як народ і сформувався як політична нація завдяки своїй високій
духовності, працьовитості, соціальній солідарності. Становлення модерної
української нації, враховуючи суттєве значення в цьому процесі
виникнення власної високої культури, в першу чергу унормованої мови,
зазвичай пов’язують із творчістю І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка
і особливо Т.Шевченка. Культурний вибух українців не оминув і Галичини.
Галицькі будителі М.Шашкевич, Я.Головацький і І.Вагилевич взялися за
відродження “русинської” літератури.

Життя українців споконвіку пов’язане з працею на землі, сільським
побутом, традиційними заняттями й ремеслами. Саме з таких позицій
трактували український аграрний соціум ті, хто його вивчав. Діалектичний
характер мала генеза національної ідеї: від несприйняття
українців-галичан тогочасною європейською думкою до явного захоплення та
перетворення у складову частину національного суспільно-політичного
поступу.

Українське село Галичини жило споконвіку своїми турботами відповідно до
народних звичаїв і вимог часу. Ці звичаї регламентували правила
поведінки щодо громадського та сімейного життя. Ведення традиційного
одноосібного селянського господарства сприяло формуванню
індивідуалістичної психології. Разом із тим у сільському житті багато
робіт виконувалося громадою – толокою. Так, толокою споруджували церкви
й народні доми, впорядковували дороги й збирали урожай, косили поле
старим людям чи одиноким жінкам. Спільно ходили до церкви, вечори
проводили на вечорницях і лише зрідка зверталися до влади. Незважаючи на
те, що польський уряд офіційно підпорядкував собі сільське
самоуправління, в багатьох випадках простежувався дуалізм влади, тобто
традиційно схід села залишався найавторитетнішою інстанцією. Відчуття
громадської підтримки єднало в розумінні спільної нелегкої долі
українського селянина.

Галичани відчували себе частиною сільської громади й у взаємній
підтримці почувалися сильнішими. Польська влада не домоглася свого – не
зруйнувала довіру між селянами, що породжувало, при певних обставинах,
можливість організованого опору їй. Релігійна ситуація в
східногалицькому селі ускладнювалася строкатістю, насильницьким
окатоличенням і репресіями польських властей щодо місцевого українського
населення. Однак протистояння полонізації й асиміляції
викристалізовувало духовність, яка опановувала й згуртовувала сотні
тисяч селян. Суспільно-політичне становище в краї характеризувалося
суперечливими тенденціями, які проявлялися, з одного боку, в дальшому
розмежуванні політичних сил, а з іншого, – в їх консолідації на ґрунті
повсякденного життя сільської громади і духовності із боку
Греко-католицької церкви.

Як і в ХІХ ст., священики Греко-католицької церкви виступали
ініціаторами створення світських культурно-освітніх і господарських
товариств, організаторами низки шкіл, видання релігійно-історичної
літератури. У цьому велика заслуга митрополита А.Шептицького.
Першоієрарх ГКЦ вважав, що народ, який не має політичної свободи, все ж
може залишити свій слід у розвитку людства, давши культурі великих,
видатних людей. Він виявив глибоке розуміння процесу національної
консолідації та політичної свідомості через досягнення високого рівня
розвитку культури й освіти. Крім релігійної роботи, митрополит великого
значення надавав світській освіті.

Продовжувало плідну роботу Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові, в
якому працювали видатні вчені С.Смаль-Стоцький, В.Гнатюк,
І.Горбачевський, М.Возняк, Ф.Колесса, К.Студинський, В.Щурат і багато
інших. Інтелектуальний потенціал галичан-українців працював на
скріплення загальноукраїнської єдності – попри усі, іноді досить
виразні, історично-культурні відмінності.

?????????E?в сільській і приміській місцевості. Вони щорічно
влаштовували понад 20 тисяч різних прилюдних виступів. Успішно працювали
й інституції товариств “Сокіл”, “Пласт”, “Орли”, “Чорногора”, “Молода
Галичина”, “Луг” (організаційно-ідеологічна трансформація “Січі”), “Союз
українок”, “Українська захоронка”, “Українське Педагогічне Товариство”
(пізніше “Рідна школа” УПТ). Згідно зі статутами “Сокіл” –
“руханково-спортивне” товариство, “Луг” – “пожежно-руханкове”, “Пласт” –
“скаутсько-релігійне”, однак, їх діяльність базувалася на українській
державницькій ідеології. Українці – випускники гімназій, вчительських
семінарій – займали “низові” посади, творячи в кожному селі й містечку
досить потужну групу місцевої інтелігенції та “філії”, “кружки”,
“гнізда”, “секції” різних організацій.

Слід наголосити, що українське село мало вирішувати свої проблеми
власними силами. Українське селянство в силу історичних обставин змушене
було розв’язувати свої соціально-економічні проблеми на основі принципів
самоорганізації та самозахисту. Не випадково одним із популярних гасел
стали слова “Спирайся на власні сили!”. Самодіяльні кооперативні
об’єднання мали практичний досвід, набутий ще в ХІХ ст. Засновниками
перших кооперативів і популяризаторами кооперативних ідей виступали
найавторитетніші провідники українського суспільства: В.Антонович,
М.Драгоманов, М.Левитський, Б.Кістяківський, О.Кониський,
С.Подолинський, М.Зібер та багато інших.

У нових історичних умовах перед українцями Східної Галичини постали
складні завдання збереження своїх духовних основ. Стиснуті пресом
іноземного поневолення, життєві сили української нації виявилися
настільки великі, що процес національної самоідентифікації стримати було
неможливо. Повсякденна турбота про розвиток освіти, науки і культури
стала першочерговою у діяльності Греко-католицької церкви, різноманітних
політичних партій, громадських організацій та широкого загалу населення.
Незважаючи на всі ці зусилля культурно-освітні процеси на селі проходили
надзвичайно складно й суперечливо. Відновлена Польська держава
пріоритетним вважала відродження власної культурно-освітньої сфери. Якщо
раніше Пруссія послідовно намагалася перетворити школу на засіб
онімечення поляків, а Росія вела цілеспрямований наступ на національну
школу, то тепер поляки аналогічним чином намагалися діяти щодо українців
та інших національних меншин держави.

Нещадним переслідуванням із боку польської влади піддавалися твори
українських письменників. Духовна спадщина Т.Шевченка, І.Франка, Лесі
Українки, О.Кобилянської, М.Коцюбинського була заборонена. Громадська й
літературна діяльність А.Чайковського, О.Маковея, І.Вільде, В.Стефаника,
М.Черемшини й інших відобразила реальну історичну картину життя
галицького села. Їхня творчість мала велике значення для
національно-державницького освідомлення українців і залишається
прикладом високого патріотизму покоління, ідейним провідником якого був
І.Франко.

Українці Галичини збергли свою мову, культуру, зокрема такі перлини
народної творчості, як історичні перекази й пісні, коломийки, в яких
відображено тяжке повсякденне життя і незламну героїчну боротьбу за
національне визволення. Польська влада не змогла паралізувати центри
національної роботи на селі, якими виступали сільські громади, читальні,
товариства, партії, школи, кооперативи та Греко-католицька церква.
Незважаючи на несприятливі обставини, галичани-українці в умовах
бездержавності зберегли й сформували систему цінностей, що лягли в
основу майбутньої розбудови своєї суверенної держави. Слід наголосити,
що саме сільський соціум був найбільш приданим для
культурно-просвітницької роботи й національного розвою, консервуючи
риси, іманентні українському менталітету.

Література:

Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху
(ХІХ ст. – 1939 р.). – Івано-Франківськ, 1993. – 200 с.; Історія
української націонал-демократії (1918 – 1929). – Т. 1. – Київ –
Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 536 с.

Красівський О. Східна Галичина і Польща в 1918 – 1923 рр. Проблеми
взаємовідносин. – К., 1998. – 298 с.; Галичина у першій чверті ХХ ст.:
Проблеми польсько-українських стосунків. – Львів, – 416 с.

Качараба С.П. Еміграція з Західної України 1919 – 1939. – Львів:
Львівський національний університет ім. І.Франка, 2003. – 416 с.

Марчук В. Українська Греко-Католицька Церква. Історичний нарис. –
Івано-Франківськ: Плай, 2001. – 164 с.; Церква, духовність, нація.
Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. –
Івано-Франківськ: Плай, 2004. – 464 с.

Рубльов О.С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних
політичних та культурних процесах (1914 – 1939). – К.: Інститут історії
України НАН України, 2004. – 648 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020