Реферат на тему:
Основні засади зовнішньої політики Мазепи в 1680-х — 1690-х роках
Коломацький переворот і початок гетьманування Мазепи сталися в умовах
війни, яку Росія і Україна, як союзник її, провадили з Кримом і
Туреччиною. Воєнні дії українського й московського військ на півдні
пов’язані були з ширшими плянами антитурецької коаліції — Священної
Ліґи. Це не могло не відбитися на українській політиці, і новий уряд
Мазепи протягом наступного десятиліття (власне, до 1700 р.) приділяє
велику увагу питанням зовнішньої політики, ба навіть ширше — міжнароднім
проблемам тогочасного європейського Сходу, зокрема чорноморській
проблемі. Це не тільки було наслідком Коломацької угоди 1687 р., але
насамперед пов’язане було з основними політичними та економічними
інтересами України.
В українській політиці кінця XVII — початку XVIII ст. позначилися дві
основні концепції інтересів України в Чорноморському басейні і взаємин з
чорноморськими країнами. Перша, стара концепція часів гетьмана Петра
Дорошенка (а власне, ще Богдана Хмельницького і навіть старіша) —
концепція рівноваги сил на Чорноморщині, оперта на порозумінні з
Туреччиною й Кримом (або ж, як за часів П. Дорошенка, з самою
Туреччиною), з використанням їхньої політичної і мілітарної допомоги
проти Польщі чи проти Московщини або ж проти цих обох держав заразом.
Вплив цієї концепції помітний у політиці гетьманів Брюховецького (після
розриву з Москвою), почасти Многогрішного і особливо Самойловича. Ця
концепція була дуже популярна на Запоріжжі (з його ідеєю невтралітету й
торговельного миру з Кримом) і на півдні Гетьманщини (зокрема, в
Полтавському полку). Зрештою, це була концепція мирного розв’язання
чорноморської проблеми. Своє завершення в добу Мазепи ця концепція
знайшла в українсько-кримському союзному договорі Петра Іваненка
(Петрика) 1692 р. 1 Немає сумніву, що гетьман Мазепа, колишній
дорошенківець і прихильник чорноморської політики Самойловича, яка й
формувалася, мабуть, великою мірою під його впливом, співчував цій
концепції. І саме його впливові можна завдячити той відносний спокій,
який запанував на півдні після великих, але невдалих кримських походів
1687 і 1689 рр. — аж до середини наступного десятиліття. Хоч війна
тривала й далі, але в цей час впадає в око офензива Криму супроти
дефензиви України й Московщини.
Наприкінці XVII ст., в умовах антитурецької коаліції й триваючої війни з
Туреччиною й Кримом, зростає й зміцнюється друга концепція чорноморської
політики України. Ця концепція прагнула радикального розв’язання
чорноморської проблеми, а тому вимагала активної української політики на
Чорноморщині, Близькому Сході, а в дальшій перспективі — в цілій Східній
Европі. Як витвір немовби чужого походження й чужих політичних інтересів
(Священна Ліґа, Польща, Московщина), ця концепція не могла здобути собі
особливої популярности на Україні, від якої вона вимагала великого
напруження сил та ресурсів — і величезних жертв. Але й ця концепція мала
свою українську традицію й, головне, свій глибокий український зміст. Це
ж була традиція священної боротьби християнського українського лицарства
проти навали мусульманського світу, початки якої йдуть у глибоке минуле
Козаччини (а навіть ще далі). Це ж була ідея, яка присвічувала
українським державним і культурним діячам XVII ст., зокрема Богданові й
Тимошеві Хмельницьким, тому ж Петрові Дорошенкові (в останні роки
гетьманування), Йоаникієві Ґалятовському (його «?ab?d?», 1679 p.,
«Alkoran», 1683 p.) та іншим. Це була ідея об’єднання всіх сил
Православного Сходу (антитеза католицькій Священній Лізі) для повалення
отаманської могутности, для виходу України на південь, через
Чорноморщину, на широкі шляхи національної й міжнародньої політики.
Виходячи з традиційної програми Української держави, з Правобережжям і
Запоріжжям, як інтеґральними частинами української державної території,
Мазепа добре розумів, що без Полудневої України й північного узбережжя
Чорного моря (а може й Криму) незалежна й соборна Українська держава, а
передусім прилучення до Гетьманщини Правобережної України й повна
інкорпорація Запоріжжя, були неможливі. Це ставило тоді на порядок
денний української зовнішньої політики питання про цілковиту ліквідацію
турецько-татарського панування на півночі Чорноморщини.
>)Ue6¦@’K
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
