Реферат на тему:
Нові дані до біографії Івана Сірка
Навряд чи можна знайти постать в історії України другої половини XVII
ст. більш контроверсійну і неоднозначну, ніж Іван Сірко. Саме до цієї
особи в українській історіографії немов “липли ярлики”: “головний фокус
свого часу” [1], “Дикий Сірко” [2], “Сірко, з його політичною
безпринциповістю, нахилом до демагогії і навіть браком якоїсь логіки в
поступуванні” [3], “національний герой” [4]. На нашу думку, жодна з цих
дефініцій не може характеризувати людину прикордоння, козацького ватажка
XVII ст. Насамперед, це була людина своєї доби, з характерними для того
часу поглядами та переконаннями. Що говорити, коли І.Сірко любив
повторювати – “Нужда закон міняє” [5]. Причина несталої поведінки
приховується не лише в українському “розтятому світі” XVII ст., але і,
здається, в дещо інакшій площині. Великий простір для колонізації (так
звані “дикі поля”), надзвичайна мобільність населення за середньовіччя
та у ранньомодерний час, сусіди-кочовики сприяли витворенню в
українському середовищі своєрідного типу поведінки людини прикордоння. З
одного боку, прикордонні козацькі вольності були основним пріоритетом
політичної культури такого типу людей. З іншого, за умов
калейдоскопічної зміни монархів, протекторів, побратимів, місць
проживання та перебування, цей елемент не мав жодної програми збереження
цих прав та вольностей, діяв швидше емоційно, ніж зважено.
Наявність демократично-еґалітарних традицій, індивідуальної сім’ї,
певної промислової ініціативи в умовах прикордоння дещо ідеалізуються
істориками. Таке прикордоння здатне було на соціальний вибух
Хмельниччини, і аж ніяк не на тривалу боротьбу, згуртованість планів та
інтересів еліти. Додамо, що величезні, малозалюднені і майже не
контрольовані державними бюрократичними установами умови життя на “диких
полях”, що служили надійним притулком пасіонарних мешканців прикордоння,
за браком джерел, не достатньо вивчені істориками. Важко дослідити і
біографії діячів прикордоння, що виринали то в одному, то в іншому місці
на просторі від Дністра до Дону. До таких діячів і належить Іван Сірко,
чия біографія насичена силою “білих плям” та суперечностей. Узяти хоча б
нез’ясовані питання місця народження І.Сірка, його ставлення до родини,
стосунків “славного кошового” з татарами. ”Знавець вод і рік, і урочиськ
Піль Диких”, за виразом сучасника-поета [6], Іван Сірко з’являється на
історичній арені 1653 р.[7], до цієї дати його біографія залишається
майже не відомою. Виявлені на початку XX ст. В.Данилевичем та іншими
істориками документи дозволяють реконструювати частину біографії І.Сірка
1644-1647 рр.
Перший пропонований документ – чолобитна українських мешканців міста
Усерда, російської фортеці на Бєлгородській лінії на чолі з Іваном
“Сериком”. Чи слід довіряти копії Данилевича? Цілком, на нашу думку, бо
В.Данилевич – досить ретельний копіїст-археограф [8]. Крім того,
подальші свідчення про цю особу як Івана Дмитрієва підтверджують, що
мова йде саме про Івана Дмитровича Сірка.
Місто Усерд збудоване російськими служилими 1637 р. в гирлі р.Усерду.
Фортеця мала важливе стратегічне значення, бо перекривала Кальміуську
сакму [9]. 1638 р. до Усерда прибули українські переселенці з Запоріжжя
на чолі з В.Іваникієвим. Усердська українська громада відома своїми
демократичними звичаями, бо вже 1638 р. козаки переобрали собі керівника
[10].
З 1644 р. в Усерді отаманує Іван Сірко. Крім поданої тут чолобитної,
існує ще кілька документів про діяльність цього усердського отамана.
Зокрема, І.Дмитрієв, як зветься І.Сірко в московських документах,
очолював побудову Ольшанського острогу (м. Ольшанська), постійно
відбиваючи татарські напади [11]. В 1645 р. усердським козакам на чолі з
І.Дмитрієвим видали царське жалування. Цікава характеристика окремих
усердських переселенців: “земли не пашут и хлеба не сеют, или которые
бражничают и наше царское жалованье пропивают и зернью проигрывают”
[12].
Наступний виявлений документ – неопублікований свого часу матеріал для
збірника “Воссоеденение Украины с Россией”, що зберігається в Науковому
архіві Інституту історії Національної Академії наук України. Документ
підготовлений до друку, копія звірена з ориґіналом. Це джерело дозволяє
пролити світло на факти біографії І.Сірка 1646-1647 рр. Ці дані
дозволяють черговий раз спростувати твердження про участь І.Сірка в
облозі Дюнкерка 1646 р. та про його французьку службу [13]. В 1646 р.
московський уряд організовував великий похід з Дону на улуси ногайських
татар. З цією метою до Воронежа було послано московського дворянина
Ждана Кондирєва з великою грошовою сумою. До загону Ж.Кондирєва, крім
донських козаків та служилих із московських прикордонних міст, зійшлося
чимало українських козаків [14]. У січні 1647 р. серед людей, що
отримували царське жалування на Дону, згадується “Ивашко Сериков” [15].
У цьому ж місяці в Москві подано чолобитну від усердських “черкас”, що
ходили із Ж.Кондирєвим під Азов, на чолі з Іваном Дмитрієвим. Цю
чолобитну і наводимо тут. Подальша доля І.Сірка пов’язана з іншою
частиною України і з подіями Визвольної війни [16].
Додатки
№ 1
1644 р. – Чолобитна усердських українців про надання пільг
?????????u?ых городов торговых людей на Усерд со всякими товары
пропускать чтоб нам дешевле искупит.
№ 2
1647 р. , січень. – Справа про видачу грошового жалування усердським
українцям
Царю, государю и великому князю Олексею Михайловичу всеа Руссии бьют
челом государь холопы твои бедные и безпомошные усердьские черкасы
Ивашка Дмитриев с товарищи восмь человек.
В прошлом государь во 154-м году по твоему государеву указу как
прибирали на Воронежи на Дон вольные козаки и мы холопы твои с Усерда
ходили на твою государеву службу на Дон и будучи на Дону мы государь
всякую службу служили на моря и под Озов и в степь для поиску крымских и
ногайских людей многожды ходили и на многих боях были и с крымскими и
ногайскими людьми билися не щадя головы своей и языков побрали и многих
татар побили и переранили и всякую нужю и голод терпели и та государь
наша службишка ведома Ждану Васильевичу Кондыреву, а служили мы холопы
твои тебе государю покаместа у нас был запас, а как у нас запас не стала
и по твоему государевому указу поехал з Дону к тебе государю Ждан
Васильевич и мы холопы твои после Ждана Васильевича з бедности и з
голоду неделю спустя после Покрова пошли с Дону и пришли на Усерд, а
твоего государева денежнова жалованья нам холопем твоим за донскую
службу на Воронежи и на Дону не дано ничево, а которые государь, наша
братья были в донских козаках и тем давано по пяти рублев с полтиною
человеку. Да после нас холопей твоих как мы были на твоей государевой
службе на Дону давана нашей братьи усердьским черкасом годового
денежного жалованья по пяти рублев человеку, а нам холопем твоим на Дону
и на Усерде годового денежнова жалованья недано ничево и теперя
государь мы будучи на Усерде вконец погибли и з женишками и з детишками
помираем голодною смертью.
Милосердный, государь, царь и великий князь Олексей Михайлович всеа
Русии пожалуй нас холопей своих бедных и безпомощных для нашей бедности
и за нашу службишку вели государь нас пожаловать своим царьским денежным
жалованьем за донскую службу против нашей братии вольных казаков, чтоб
нам холопем твоим вконец не погибнуть и твоей царьской службы впредь не
отбыть.
Царь, государь смилуйся, пожалуй…
От царя и великаго князя Алексея Михайловича всеа Русии на Усерд
стольнику нашему и воеводе князю Федору Никитичю Борятинскому по нашему
указу велено усердским черкасом на нынешней на 155 й год дати наше
денежное жалованье по окладом их сполна и наш указ о том на Усерд к
Ивану Чемоданову послан и ныне били нам челом усердские черкасы Ивашко
Дмитриев с товарищи осмнадцать человек, а сказали – в прошлом де во 154
м году были они на нашей службе на Дону з Жданом Кондыревым и на Дону
нам служили с крымскими и с ногайскими людьми бились, а з Дону пришли на
Усерд, а нашего де жалованья на Дону у Ждана Кондырева они не имали и на
нынешней на 155 й год против их братьи не дано и нам бы их пожаловати
для их службы велети им дать наше денежное жалованье на нынешний на 155
й год и как к тебе ся наша грамота придет, а будет усердским черкасом
Ивашке Дмитриеву, Сеньке Павлову с товарыщи осминадцати человеком,
которые были на Дону нашего денежново жалованья на нынешней на 155 й год
дал по нашему указу против их братьи усердских же черкас.
Писан на Москве лета 7155-го генваря в 29 день.
Которые усердские черкасы из нашей службы в 154 м году с Усерда сходили
на Дон и на Дону побиты и померли после их на Усерде остались жены и
дети сыновья и ты б тех черкас женам дал нашего жалованья по два рубли и
ту дачу велел написать в расходные книги. Да о том к нам отписал и
расходные книги прислал за своей рукою.
Науковий архів Інституту історії НАН України. – Опис 3. – № 6. –
Арк.248-249, 250. (Ориґінал – РДАДА. – Ф.210 (Розряд, Бєлґородський
стіл). – Стовп. 231. – Арк.125-128.
Література
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К.,1990. – Т.2. –
С.232; Яворницький Д.І. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман
війська запорозьких низових козаків// Іван Сірко. – К., 1992. – С.14.
Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа – К.,1991 – С.13.
Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд життя і політичної
діяльності. – Нью-Йорк, 1985 – С.401.
Мицик Ю. Іван Сірко – національний герой українського народу//500-річчя
Запорозької Січі: Історія запорізького козацтва: сучасний стан та
проблеми дослідження. – Дніпропетровськ, 1990. – С.17 – 29.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків – Т.2. – С.231; Яворницький
Д.І. Іван Дмитрович Сірко… – С.14.
Анонім. Короткий опис Сіркових діянь// Іван Сірко. – К., 1992. – C.134.
Мицик Ю. Отаман Іван Сірко – Запоріжжя, 2000. – С.12.
Дивись його історико-археографічні публікації: Данилевич В. Из истории
управления Слободской Украины в XVII ст. (К биографии Острогожского
черкаского полковника И.С. Саса). – Б.м., б.г. – 10 с.; Данилевич В.
Нові дані для біографії І. Сірка // Записки УНТ. – К., 1908. – Кн.3. –
С.140–148.; Данилевич В. Роспись борошню детей И.Н. Дзинковского. –
Б.м., б.г. – 10 с.
Загоровский В.П. Белгородская черта – Воронеж, 1969. – С.101 – 103.
Воссоеденение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. –
М., 1953. – Т.1: 1620 – 1647. Украина накануне освободительной войны. –
С.280.
Воссоеденение Украины с Россией. … – Т.1. – С.381 – 382.
Там само. – С.410 – 411.
Голобуцький В. Запорозьке козацтво – К.,1994. – С.300 – 316.
Детальныше див.: Новосельский А.А. Борьба Московского государства с
татарами в первой половине XVII века – М.-Л., – С.373 – 386.
Донские дела // РИБ. – СПб., 1909. – Т.26. –Кн.3. –С.630.
Мицик Ю. Отаман Іван Сірко – С.12, 13; Historia panowania Jana
Kazimierza pzez nieznajomego autora wydana z rekopismu pzez E.
Raczynskiego – Poznan, 1840. – T1. – S.182.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
