Реферат на тему:
Катерина II і «добре регульована держава»
Петро І заклав підвалини модерної регульованої держави, але побудувала
її Катерина II. За її правління були реорганізовані російська
адміністрація та ціле суспільство, внаслідок чого українська автономія
була ліквідована. Катерина проводила свої реформи за певними
філософськими принципами, які слід дослідити для розуміння мотивів
реформ.
Чимало написано про підтримку Катериною «просвітницьких ідей» та її роль
як «освіченого деспота». Без сумніву, вона читала твори найвизначніших
філософів, листувалася з ними і навіть опікувалася ними. Деякі історики
XIX ст., розчаровані неспроможністю Катерини скасувати кріпацтво,
твердили, що діяльність Катерини з цього питання здебільшого була
саморекламою, приманкою, розрахованою на іноземну і частково домашню
опінію. Приватно, особливо в останній період свого правління, Катерина
глузувала з непрактичності філософів. Але неправильним буде припущення,
що всі її теоретичні зацікавлення були удаваними або простим
інтелектуальним самолюбуванням, що мали на меті потішити її
марнолюбство. За її часів теорії «просвітницького правління» стали
настільки популярними при дворі, що перетворилися у теоретичне підґрунтя
діяльності Катерини 2.
Схильність Катерини до просвітницьких теорій управління походила з трьох
джерел. По-перше, її батько, а також оточення з дрібних німецьких
князів, де вона виховувалася, дали Катерині можливість практично
ознайомитися з концепціями регульованої або добре впорядкованої держави.
По-друге, вона сама читала дуже багато праць як німецьких, так і
французьких мислителів і ознайомилася з ідеями Просвітництва з
першоджерел. По-третє, набутий при російському дворі досвід розвинув її
мислення. Потреба більш раціональної системи управління визнавалася ще з
часів Петра І, і, з певними модифікаціями й змінами, ця мета залишалася
актуальною впродовж XVIII ст. Навіть якщо самі царі мало що знали про
найновішу теоретичну літературу з цього питання, то з нею дуже часто
були добре обізнані члени різних політичних угруповань. У часи Єлизавети
ідеї камералізму, добре впорядкованої поліцейської держави та раннього
французького й німецького Просвітництва глибоко вкорінилися у російських
придворних колах 1.
Катерина сама говорила про те, що вона свого часу сприйняла
республіканські ідеали свого батька 1. Цим вона хотіла продемонструвати
своє бажання служити загальному добру, або — res publica. Малося на
увазі, що вона має почуття обов’язку стосовно своєї країни та її
громадян, що поєднувалося з її концепцією абсолютизму. Катерина вірила в
те, що її обов’язком було спрямовування дій громадян для досягнення
найвищого добра 2. У цьому вона була солідарна з німецькими теоретиками
XVII—XVIII ст. Катерина навіть сама висловлювалася на користь
«поліцейської», або скоріше «добре впорядкованої», держави 3. Такий
чисто німецький світогляд, що поєднував обов’язок, абсолютизм і
регулювання, засвоєний Катериною ще у Штеттіні, Цербсті й Берліні, був
головним принципом її правління Російською імперією.
Поряд з концепцією про добре впорядковану поліцейську державу Катерина
поділяла також окремі елементи французького та західноєвропейського
Просвітництва. Особливий вплив у справах правління на неї мав Монтеск’є,
з праць якого вона виписувала цілі частини, включаючи їх у свій
«Наказ» 4.
Вона також читала й листувалася з Вольтером, Гріммом, Дідро,
д’Алямбером, Мерсьє де ля Рів’єром та іншими. Якщо ці мислителі і
впливали якимось чином на законотворчість Катерини, то рівень того
впливу навряд чи можна визначити 1. Хоч як би там було, постійні
контакти з цими філософами створили своєрідну інтелектуальну атмосферу,
яка, застосована до політики, сприяла програмі «просвітницького
правління».
Загальний політичний світогляд Катерини — але не суцільна програма
реформ — сформувався вже тоді, коли вона посіла престол, що знайшло своє
відображення в її перших законах. Плануючи урядову реформу, Катерина
насамперед вивчила різні програми заміни провінційної військової
адміністрації професійною бюрократією, скорочення кількості
адміністративних одиниць й залучення місцевої знаті до участі у
провінційному уряді 2. 15 грудня 1763 р. вона видала штатний розклад, що
подвоював число чиновників, створював нові посади та систему оплати
їхньої праці 3. Її наказ від 21 квітня 1764 р., розісланий
генерал-губернаторам, уточнював функції провінційної адміністрації і
рекомендував запровадження різних «просвітницьких програм», які кожний
генерал-губернатор як її особистий представник мав втілювати в життя у
своїй провінції 4.
*
????????????O?нційному рівні, Катерина прискорила свою програму реформ,
видавши Статут для провінцій (1775), що різко збільшив кількість
чиновників місцевого уряду, розширив їхні функції і водночас примусив
виборних представників від основних прошарків суспільства взяти на себе
частину державних функцій. Цілий ряд законів регулював, або принаймні
наглядав, за самоврядуванням знаті й міщан. Ці заходи супроводжувалися
поліцейськими постановами, що регулювали усі аспекти міського життя 1.
На початку царювання Катерини адміністративна реформа тісно
пов’язувалася із запровадженням дії закону. Катерина підкреслювала, що
«законы основанія держави составляющіе, предполагають малые протоки,
сирЂчь правительства, чрезъ которые изливается власть государева» і що
«равенство всЂхъ гражданъ состоитъ въ томъ, чтобы всЂ подвержены были
тЂмъ же законам» 2. Цариця прагнула створити новий уніфікований кодекс
законів, який би не тільки запроваджував більш раціональну й гуманну
судову процедуру, але й визначав би компетенцію кожного урядового
організму. Пізніше вона скликала Законодавчу комісію, що повинна була
створити такі «фундаментальні закони» та визначити напрям
адміністративної реформи.
Адміністративні органи імперії відповідали також за експлуатацію
природних ресурсів. Прагнучи ліквідувати економічні бар’єри, стимулювати
розвиток торгівлі та сільського господарства і збільшити прибутки
держави, уряд розпочав виконання цілого ряду програм, окремі з яких були
запозичені з практики інших «освічених монархів». Щоб запобігти майновим
суперечкам і якнайкраще використати ресурси країни, уряд виступив
ініціатором нової політики в сфері хліборобства, заохочуючи впровадження
нових технічних культур і кращих сільськогосподарських методів,
колонізацію нових земель, імміграцію з-за кордону та повернення
емігрантів, що проживали поза межами імперії. Секуляризація церковних
земель принесла державі додатковий прибуток і водночас зробила церкву
економічно залежною від держави 3.
В цілому ці заходи мали на меті мобілізувати людський та економічний
потенціал імперії, а відтак збільшити багатство та могутність держави,
одночасно поліпшивши добробут народу.
В основі програм Катерини лежала мета унітарної держави. Оскільки
діяльність уряду мала базуватися на засадах розуму, або універсальних
принципах, його закони та інститути повинні були однаково добре служити
для всіх суб’єктів імперії, незалежно від того, де вони жили — у Москві,
Сибіру або Гетьманщині. Національним особливостям — хоча вони й
визнавалися — не надавалося значення; вважалося, що вони просто
відображають різницю у рівнях розвитку. Катерина вірила в те, що з
адміністративною інтеграцією та більш однорідним розвитком регіональні
відмінності зникнуть. Кінцевою метою була, за визначенням Марка Раєва,
«інституціональна русифікація» — інтеграція, що «мала привести до
однорідності: передусім — адміністративно-економічної, потім —
інституціонально-соціальної і, нарешті,— культурної» 1. Прагнучи такої
однорідності, Катерина, як її молодший сучасник Иосиф II в Австрії,
використовувала новий раціональний лад як зброю у боротьбі проти давніх
«феодальних» привілеїв окремих історичних регіонів. Для Катерини останні
були допотопними реліктами, що тільки перешкоджали її головній меті —
створенню унітарної, добре регульованої держави.
Література:
Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— №
72.— М., 1962.
Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии //
Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.
Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» //
Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С.
13-23.
Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений
// Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences
Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.
Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.—
Вінніпег, 1962.
Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк,
1954-1958. — Т. 6-10.
Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.
Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.
Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.
Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.
Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767
рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.
Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.
Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети //
Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С.
44-47.
Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII
віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
