Реферат на тему:
Гетьман Іван Мазепа в західньоєвропейських джерелах 1687-1709
Історія кожної країни та її народу розвивається не ізольовано, а у
взаємозв’язках з іншими країнами і народами. Цей процес охоплює різні
сфери розвитку суспільства. Важливим є те, що події, які відбуваються в
тій чи іншій країні, знаходять своєї сприйняття й за її межами.
Врахування та належна оцінка цих подій дають можливість визначити
спільне і специфічне у них.
Щоб досягнути наукових результатів у дослідженні історичних проблем,
необхідно спиратися на використання фактичного матеріалу, почерпнутого з
різних джерел.
Події, які відбулися та відбуваються в Україні, знаходять своє
відображення й у зарубіжних джерелах, їх відповідне наукове
використання, безперечно, сприятиме висвітленню ряду проблем історії
України. З різних причин в умовах тоталітарного режиму було до краю
обмежено можливості використовувати історичні джерела, які зберігаються
у зарубіжних країнах, а також опубліковану там літературу. Нині ситуація
докорінно змінилася.
Серед численних зарубіжних праць, присвячених історії України, значний
інтерес викликає книга Теодора Мацьківа — „Гетьман Іван Мазепа в
західньоєвропейських джерелах 1687 — 1709“. На її сторінках мова йде про
події, що відбувалися в Україні у кінці XVII — на початку XVIII ст.
Автор монографії походить з Галичини, народився у 1918 р., закінчив
Франкфуртський університет, викладач історії. З 1963 р. — професор
університету в Акроні (Огайо, США). Багато років він досліджує історію
України козацьких часів, зокрема діяльність гетьмана І.Мазепи.
Праця написана на широкій джерельній базі. Теодор Мацьків проаналізував
широке коло як архівних, так і опублікованих джерел, у яких знайшли
відображення життя й діяльність гетьманаУкраїни, зокрема, його зовнішня
політика. Різноманітний фактичний матеріал вчений почерпнув з німецьких,
англійських, французьких, шведських, голландських, австрійських,
швайцарських дипломатичних реляцій, з преси, мемуарів, документів
зарубіжних архівів.
Науковий характер висвітлення порушених питань в історичних дослідженнях
визначається використанням з належною оцінкою джерел, з яких черпається
фактичний матеріал.
Проаналізувавши різноманітні західноєвропейські джерела, Теодор Мацьків
поставив собі за мету не писати біографію чи давати оцінку діяльності
Мазепи, а показати, як чужинці в Західній Європі писали про гетьмана та
як його оцінювали, наскільки його оцінка відповідає фактам та історичній
правді.
Праця складається з тринадцяти розділів, передмови, резюме на іноземних
мовах, документальних додатків, копій документів, покажчика прізвищ,
приміток, які подаються до кожного розділу з посиланням на джерела з
відповідними коментарями до ряду фактів і положень. У цьому огляді
зупинимося на окремих питаннях, порушених автором.
Книгу відкриває передмова відомого українознавця із західної діаспори
Любомира Винара. Він відзначив тематичну новизну та велике
історично-пізнавальне значення твору Теодора Мацьківа, підкреслив, що
свої дослідження з історії України доби козаччини автор опублікував у
численних працях. Серед них є монографії англійською та німецькою мовами
(1963, 1967, 1983 рр.), присвячені І.Мазепі, а монографія українською
мовою є „цінним і вагомим вкладом в українську й загальну
історіографію“. Любомир Винар також підкреслив, що у своїй праці автор
аналізує джерела і літературу та на основі цього робить численні
висновки, доводить помилковідть різних гіпотез і викриває фальсифікації
діяльності й біографії Мазепи.
У першому розділі книги автор коротко зупинився на становищі України в
другій половині X VII ст. — на початку XVIІI ст. Тут дається визначення
Української козацької держави, так званої Гетьманщини, яку в 1687-1798
рр. очолював І. Мазепа, наводиться ряд оцінок зарубіжних діячів щодо
поглядів і діяльності гетьмана України.
З наведених Теодором Мацьківом прикладів згадаємо деякі з них. Так,
визначний англійський журналіст і письменник Даніель Дефо у своїй книзі
про царя Петра І писав:„Мазепа не мав королівського титулу, але він був
рівний королеві відносно влади…“ Шведський полковник К.Г.Клінгспор
(1665 -1742) у своїх спогадах писав: „Мазепа був великим чоловіком і
його ім’я було відоме далеко поза межами країни, якою він володів“
(с.10-11).
Будучи гетьманом, І.Мазепа часто відвідував царя Петра І в Москві, де
було створено „Особый Малороссийский двор“, через який царський уряд
підтримував зв’язки з гетьманським урядом, а самого гетьмана цар приймав
у Посольському дворі. Австрійський посол у Москві Отто Плеєр 8 лютого
1702 р. писав у своєму звіті: „…Мазепа тут, його приймають із високими
почестями, а цар ставиться з респектом та пошаною“ (с. 13). Петро І
нагородив Мазепу за його діяльність першим тодішнім орденом св. Андрія
Первозваного. Такі відносини між царем та І.Мазепою були до 1708 р.,
коли гетьман перейшов на бік шведського короля Карла XII. Це було
викликане відповідними причинами.
В розділі звертається увага на те, як західноєвропейські діячі оцінювали
високий культурний рівень І.Мазепи, його знання іноземних мов:
латинської, польської, німецької, італійської, французької,
голландської, татарської.
У другому розділі монографії „Джерела та їх аналіз“ мова йде про
різноманітні види історичних джерел в західноєвропейських країнах:
різного характеру документи, мемуари, щоденники та інші матеріали кінця
XVII — початку XVIII ст., в яких знайшли відображення події, пов’язані з
Україною. Зокрема, значна увага приділена тогочасній пресі. Автор
зазначає, що пресу як першоджерело не можна рівняти до документів чи
спогадів, однак у даному випадку вона гідна уваги, оскільки не лише
допомагає відтворити умови тодішнього політичного життя, а й показати
роль, яку відіграв Мазепа у період Північної війни. Т.Мацьків зазначає,
що відомості про Україну та козацтво надходили на Захід через Рим,
Венецію, Відень та Аугсбург або прямо з Києва через Львів чи Варшаву,
або з Москви через Ригу, Кенігсберг чи Вільно. Він навів приклади з
преси, що стосувалися України та гетьмана І.Мазепи.
Теодор Мацьків дає оцінку монографічному дослідженню М.Костомарова —
„Мазепа и мазепинцы“. За його твердженням, М.Костомаров у цій праці
показав гетьмана у негативному світлі, бо користувався архівними
матеріалами Росії, які однобічні й неповні. Згадується також і про те,
що ця монографія побачила світу перекладі англійською та французькою
мовами. Т.Мацьківу слід було б зазначити, що книга М.Костомарова є
своєрідним поштовхом для дальшого дослідження проблем, пов’язаних з
І.Мазепою.
Позитивно оцінює Т.Мацьків працю Ф.Уманця „Гетьман Мазепа“ (СПб., 1897),
а також дослідження, що вийшли за кордоном різними мовами (І.Борщака,
Б.Крупницького, Б.Кентржинського, О.Субтельного, О.Оглоблина та ін.).
Доцільно було автору хоча б коротко зупинитися на спрямуваннях згаданих
публікацій.
Найбільший за обсягом та найширший за змістом у монографії розділ третій
„Мазепа у німецьких джерелах“, в якому наводяться численні відомості з
преси про події, що відбувалися в Росії, у тому числі і в українських
землях, у кінці X VII ст. -на початку XVIII ст., про Мазепу, зокрема,
про його участь як провідника козацьких походів проти Кримського ханства
і Туреччини, у придушенні повстання на Правобережній Україні,
очолюваного Семеном Палієм, проти польсько-шляхетського гніту.
У підрозділі „Мазепа в німецькій пресі до 1708 року“ Т.Мацьків зазначає,
що свідчення чужинців у тодішній пресі для нас цікаві й цінні, бо вони
висвітлюють не тільки постать гетьмана, а й тогочасне суспільне ,
політичне, культурне життя в Україні.
У монографії наведено ряд інших свідчень, почерпнутих автором з
німецької преси, в якій позитивно оцінювався І.Мазепа.
Змінилася позиція тогочасної німецької преси до Мазепи тоді, коли він у
1708 р. перейшов на бік шведського короля Карла XII, армія якого, за
згодою гетьмана, перемістилася в Україну. У німецькій пресі зазначалося,
що основна частина українського козацтва залишила Мазепу і приєдналася
до російських військ, які разом вели боротьбу зі шведами і Мазепою. В
ній засуджувалися дії гетьмана, щодо нього вживалися такі визначення, як
„зрадник“, „людина без совісті“. Про все це йдеться в окремому розділі —
„Мазепа у німецькій пресі по 1708 р.“.
Розглядаючи інформацію зарубіжної преси, Т.Мацьків зазначив, що „цар
висилав на захід спеціальних агентів, завданням яких було дбати про те,
щоб чужинецькі, зокрема німецькі часописи, писали прихильні відомості
про Москву. Вони самі мали готові статті чи дописи або давали редакторам
відповідні матеріали…“ (с.33).
Багатий своїм змістом підрозділ „Мазепа в німецьких мемуарах“, у якому
мова йде про події в Україні та їх політичне значення, що знайшли своє
висвітлення та оцінку. Ось як, наприклад, писав тогочасний німецький
політичний діяч Й.Барділі: „Україна, або Козакія — це край, у якому
давніше жили скіти (скіфи — Ф.Ш.), а їх наслідники є козаки, нарід
вільний, що не хоче бути ні під Польщею, ані під Москвою“ (с.65).
В цьому підрозділі наводяться також відомості й з інших мемуарів про
конкретні події, що відбувалися напередодні та під час Полтавської
битви, й про її наслідки.
У підрозділі „Мазепа у звітах пруського посла в Москві“ звертається
увага на дії, які проводилися царським урядом, зокрема в Україні, під
час війни 1708-1709 рр., згадується про жорстоке знищення м.Батурина та
його населення російськими військами, очолюваними О.Меншиковим.
У четвертому розділі книги „Мазепа в австрійських джерелах“ наводяться
документи 1703 р., де повідомляється про зустріч Мазепи з Петром І, про
те, що цар довго з ним розмовляв і подарував йому шаблю, прикрашену
діамантами. В пресі згадується зустріч Мазепи з іншими російськими
діячами, а також участь гетьмана в різних військових походах.
До переходу Мазепи на бік шведського короля Карла XII зарубіжні газетні
повідомлення називали його „князем“, „фельдмаршалом“ і т.п. Після цього
високі титули гетьмана в австрійській пресі зникли, а вживалися слова
„зрадник“, „егоїст“ тощо.
У джерелах наводяться відомості про те, що запорожці під проводом
К.Гордієнка приєдналися до Мазепи в 1709 р. Австрійська газета „Пост
мерліхер меркуріюс“ 10 липня на основі інформації з Кракова від 29
червня повідомляла, що російський полковник Яковлєв повністю знищив
Запорозьку Січ, захопив 150 гармат, а полонених січовиків закатував.
Австрійське посольство в Росії не обходило подій, що відбувалися в
Україні. Про це свідчить матеріал, поданий у підрозділі „Мазепа у звітах
австрійського посла в Москві“. Одним з перших, хто повідомив про перехід
Мазепи до шведів, був австрійський посол Отто Плеєр. У своєму звіті за
16 листопада
1708 p. він писав: „Потім прийшла несподівана вістка, що престарий і
білосивий, завжди відданий цареві та його улюбленець, козацький вождь
Мазепа перейшов до ворога з триста старшинами та деякими полками
козаків, допомагаючи тим кроком голодуючій шведській армії“ (с. 89).
Вже згадувалося про те, що цар Петро І нагородив І.Мазепу за його
діяльність першим тоді орденом Росії св. Андрія Первозваного. Король
Польщі Август II також нагородив його найвищим тоді польським
відзначенням — орденом „Білого Орла“. Приділена увага в книзі й наданню
Мазепі австрійським імператором титулу „Князь святої римської імперії“.
Безумовно, ці високі нагороди і титул, одержані від урядів різних країн,
свідчать про міжнародне визнання діяльності гетьмана України.
?
7e:Література: АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, (у дальшому "ЗНТШ"), Львів, 1930, т. 100. АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912. БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV. БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973. БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, "ПУНІ", т. 46, (1938). БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941 —1948, 4 т. БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, "ЗНТШ", т. 152, (1933), с. 1 ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962. ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, "Наука і суспільство", 1985, ч. 9, с. 34—37. ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, "ПУНІ", т. 46, с. 106—138. ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957. ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI. ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби, "Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718. ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955. ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, "ПУНІ", (1938), т. 46. с. 3—34. ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале XVIII, в., "Полтава. Сборник статей", Москва, 1959. ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892, 1895, 1897, 3 томи. ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, "ЗНТШ", 1909, т. 92, с. 239—241. КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, "Кіевская старина", 1886, т. XI, с. 522—535. КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении украинской дворянско-буржуазной историографии, "Полтава. Сборник статей", Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358. КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст. Петербург, 1905, т. VI. КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу, "Записки чина св. Василія Великого", 1932, т. IV, с. 292—316. КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, "Петр Великий. Сборник статей", Ленинград-Москва, 1947. ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, "Кіевская старина", 1899. ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи, "ПУНГ, т. 47, с. 57—68. ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954. МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., "Український Історик", 1966, т. III, ч. 1—2, с. 69—72.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
