.

Галицько-Волинський літопис. Загальна характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 29500
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Галицько-Волинський літопис. Загальна характеристика

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу
роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому
числі й Галицько-волинське. Воно успадкувало і продовжило
культурні традиції Київської Князівство. Зразком цього є
Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину
Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав
п’ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до
однієї літописної школи. Деякі вчені вважають, що в
Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник,
який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник
включав візантійські хроніки.

Ці “премудрі хронографи” були зразком для літописця і він,
визначаючи мету для себе, писав: “Хронографу треба описувати
повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє
— мудрий читач зрозуміє”. Характерною особливістю Галицько-волинського
літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда,
літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої
події визначався фразами “в ті ж роки”, “в той же час”, “після
того” і т. ін. У процесі подальшого редагування літопис набув
форми суцільною оповідання про історичні події.

Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження
використовувались різні, У ньому наводились документи, окремі
літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі,
Холмі, Пінську. Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь
про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались
народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними
приказками і прислів’ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були
виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею
збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської
знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади.
Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду
Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то
літописці відбивали точку зору різних князів. Перший автор,
наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила
Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського
Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в
обґрунтуванні права князя і Галицько-Волинської держави володіти
Києвом і всією Південною Руссю.

В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і
занепаду Галицько-волинського князівства. Його автори були
високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре
знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і
литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і
культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Про це свідчать ті місця літопису, де логічний і стилістично виразний
хід розповіді його попередника переривається фразами, які, безумовно,
належать перу останнього редактора.

Під 1280 р. розповідається про похід Льва на Краків після смерті
краківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх
натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у
цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Описавши похід
Льва до Судомира і далі до Кропивниці словами: «Посемь же поиде Левъ
своими полкы со силою великою ко Кропивници, c гордостью великою хотя
ити ко Кракову…», літописець робить такий відступ: «Володимеръ же бЂ
назадЂ стоя У города своимъ полкомъ: и начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ
полнъ людий и товара, не взиманъ бо бЂ никоторою же ратью, зане твердъ
бяше велми; Володимиръ же отряди к нему люди добрыи, и Кафилата с ними
же Селезенца; бысть же пришедшимъ имъ ко осЂкови, и бишася с ними ЛяховЂ
крЂпко, одва могоша и взяти c великимъ потомъ, и поимаша в немъ
множество людий и товара».

Зразу ж після цих слів редактор знову присвячує Льву фразу, яка явно
підкреслює вставний характер щойно розказаного: «Якоже передЂ писахомъ о
ЛвЂ, u бысть же идушу ему полкы своими u начаша росходитися воевать». Ця
вставка не могла походити від редактора 1292 р., тому що він взагалі не
знав ближче дрібніших подій, пов’язаних з Володимиром. Вона вказує на
когось, хто стояв близько до Володимира, постійно перебував з ним і,
можливо, брав участь з ним у тому поході. Це міг бути тільки редактор
зводу 1289 р., який з такою любов’ю описує останні роки життя Володимира
(пор. 1287 — 1288 рр., стор. 591 — 610). Коли це його вставка, то,
значить, вона вставлена в текст, який щойно тепер автор цього зводу
переробляв і доповнював. Під 1270 р. літописець, характеризуючи
литовського князя Тройдена, не жаліє для його змалювання найчорніших
епітетів: «оканьный и безаконьный, прокляты, немилостивый Тройденъ, его
же безаконья не могохомъ псати срама ради». Але під 1278 р., після опису
походу Тройдена на поляків, додається, що Тройден повернувся «со честью
великою домовь». Таке визнання «честі» не могло вийти з уст того самого
автора; отже, редактор зводу 1289 р. знайшов його, мабуть, у свого
попередника. Не гармоніює також із вказаним загальним ставленням до
Тройдена і звістка під 1276 р., що після війни біля Вослоніма Володимир
і Тройден «начаста быти во велицЂ любви». Не могла цьому авторові
належати і звістка під 1281 р. про локальний інцидент між Львом і Лешком
у далекому Переворську, на західних кордонах галицького князівства, про
побиття людей і пожежу цього міста. Під 1283 р. знаходимо опис облоги
Львова Ногаєм, страшного спустошення галицького князівства, заподіяного
татарами, і з приводу цього такі слова: «Се же наведе на ны Богъ грЂхъ
ради нашихъ казня ны, а быхомъ ся покаялЂ злыхъ своихъ безаконьныхъ
дЂлъ, и еще же наконЂць исполни на насъ гнЂвъ: измре в городЂхъ во остою
безчисленное мнржьство».

Ці слова не міг написати автор зводу 1289 р. Житель князівства
Володимира Васильковича не міг страждати з приводу того, що сталося в
столиці нелюбимого князя Льва. Від нього можна було сподіватись, що він
буде втішатись або іронічно глузувати з приводу того, що Лев постійно
мав справу з татарами (пор. під записами 1274, 1282 рр.). Отже, це ны не
від нього походить. Додамо, що і під 1264 р. розповідь про Войшелка
переривається вставкою про весілля Володимира Васильковича з дочкою
князя брянського Романа і про напад у той час Литви, про який вже
мимохідь говорилося під 1263 р. Закінчується і ця розповідь стереотипною
фразою «мы же на преднее возвратимся». А нам відомо, що все, що
пов’язане з життям Володимира, особливо цікавило редактора 1289 р.
Значить, це його вставка.

Під рукою редактора 1289 р. був інший звід, який він продовжував і (як
це побачимо пізніше) піддав ґрунтовній переробці. Що ж це за звід і де
закінчився? Об’єктивне, навіть прихильне ставлення цього зводу до
Тройдена, яке ми відзначили вище (1278 р.), знаходить пояснення у вістці
під 1274 р. про те, що Тройден «живяше со Лвомъ во велицЂ любви…, а с
Володимеромъ не живяше в любви». Вістка про облогу Львова татарами (1283
р.) теж вказує вже ясно на жителя князівства Льва.

Отже, це звід, що цікавився найбільше подіями старшої лінії Романовичів.
Тому, як це зрештою з усього видно, до цього зводу належать також вістки
під 1284 р. про смерть сина Юрія Львовича, Михайла, і стаття під 1285 р.
Ця остання стаття в кінці розповіді про перемогу Кондрата Семовітовича
над Лешком Казиміровичем зберегла характерне первісне закінчення зводу:
«и тако возвратися во свояси [Кондрат] с честью великою, хваля u славя
въ ТроицЂ Отца u Сына u святаго Духа въ вся вЂки агіосъ» (X., П.) 1.

Редакція Галицько-Волинського літопису 1285 р. також мала свого
попередника: він є продовженням і переробкою старшого зводу-редакції. До
цього висновку приходимо на основі таких даних.

Під 1280 р. розповідається про похід Льва на Краків після смерті
краківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх
натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у
цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Описавши похід
Льва до Судомира і далі до Кропивниці словами: «Посемь же поиде Левъ
своими полкы со силою великою ко Кропивници, c гордостью великою хотя
ити ко Кракову…», літописець робить такий відступ: «Володимеръ же бЂ
назадЂ стоя У города своимъ полкомъ: и начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ
полнъ людий и товара, не взиманъ бо бЂ никоторою же ратью, зане твердъ
бяше велми; Володимиръ же отряди к нему люди добрыи, и Кафилата с ними
же Селезенца; бысть же пришедшимъ имъ ко осЂкови, и бишася с ними ЛяховЂ
крЂпко, одва могоша и взяти c великимъ потомъ, и поимаша в немъ
множество людий и товара».

Галицько-Волинський літопис закінчується звісткою про смерть князя
степанського Івана (1292 р.). Останній редактор, який довів літопис до
цього місця, був, очевидно, особою, близькою до князя Мстислава
Даниловича, прославленню якого присвячені в основному останні листки.
Проте цей редактор не був автором усього літопису. Він тільки продовжив
працю свого попередника і зробив деякі виправлення.

Використана література:

Галицько-Волинський літопис. Дослідження істориків. – К., 2000.

Субтельний О. Історія України. – Львів, 2001.

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020