.

Боротьба проти радянської окупації. 1944–1950 рр. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1670
Скачать документ

Реферат на тему:

Боротьба проти радянської окупації. 1944–1950 рр.

Hа 1944 р. УПА перетворилася у всенародну армію. За історичними даними
кількість її вояків становила 100 тис. Практично більша частина
території в Галичині, Волині, Поліссі і частково на Поділлі
контролювалася відділами УПА. Існували цілі “повстанські держави”,
навіть зі своїми структурами влади, досить значних обширів, в які зовсім
не сягали рейди німецьких військ. Загальнонародна підтримка УПА
грунтувалася на тому, що українські повстанці-націоналісти вели свою
боротьбу, боронячи і підтримуючи у всіх бідах війни українську людність.
Своєю жертовністю, лицарством, нарешті мужністю бійці УПА стали зразком
і прикладом якогось напівказкового народного месника, живим втіленням
народних мрій про справедливу боротьбу за волю. Але це не була стихійна
боротьба, стихійний вир подій. УПА – це добре вишколена, чітко
організована і надзвичайно боєздатна партизанська армія. ОУH, як ми
пам’ятаємо, від самих початків дбала про створення військового вишколу і
гартування військового духу. І це їй вдалося на славу. Українці (нам
часто закидають, як ваду національного характеру, брак організованості)
тоді витворили зразково організований, небачений до того в світовій
історії за масштабами і бойовитістю, повстанський рух.

Структурно УПА виглядала так. Її очолював Головний Командир і Головний
Військовий Штаб із шістьма відділами: оперативний, розвідувальний,
вишкільний, організаційно-кадровий, тиловий і політично-виховний.
Головному Командирові безпосередньо підлягали інспектори, що здійснювали
інспекцію оперативних відділів на теренах. Шефові Головного Штабу
підлягав центральний технічний зв’язок та армійська служба зв’язку. Штаб
наглядав за двома офіцерськими школами та системою військових курсів.
Головним оперативним формуванням була Воєнна округа зі своїм штабом
(група УПА). При кожному такому штабі була референтна Служба здоров’я
УЧХ. Hа території Воєнного об’єднання діяло кілька легких і тяжких
сотень УПА. Загалом був поділ на курені, сотні і чоти. Паралельно
існували Самооборонні кущові відділи ОУH, що поділялися на рої
(10–15чол.), крім того, як вже зазначалося, територія України, охоплена
повстанням, поділялася на три стратегічні регіони – Краї, де діяли
стратегічні з’єднання УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід зі своїми
крайовими штабами, які мали право розробляти великі стратегічні
операції.

І вся ця колосальна організаційна військова робота – творення структур,
забезпечення багатотисячної армії зброєю і постачанням, налагодження
широченної і надійної служби зв’язку, матеріально-технічне забезпечення,
фінансове, підготовка кадрів – велися в найтяжчих умовах окупаційного
терору і нищення, без будь-якої допомоги ззовні (всі європейські держави
відмовилися підтримувати український повстанський рух). Справді подиву
гідний героїчний чин українського народу!

Коли на початку 1944 р. лінія фронту наблизилася до території,
контрольованої УПА, перед українським рухом постало завдання
перегрупувати сили, сконцентрувати їх у зонах більш придатних для
ведення партизанських дій. Зазначимо, що ОУH ще раніше передбачала
повернення радянських військ в Україну, тому морально та ідейно готувала
членів руху і народ до нової фази боротьби. Як показали дальші події,
ідейний гарт був міцний і надійний: ворог зустрів в зонах впливу ОУH
справжній граніт опору. Ідея створення своєї незалежної держави,
можливості жити без голодомору, терору і садистського страху і знущань
різноманітних гестапо і HКВД, глибоко увійшла у свідомість українського
народу. Хотілося жити вільно, без боязні бути запідозреним у “класовій
ненадійності” і висланим на Сибір. Тому, коли почули про наближення
“будівників комунізму”, то вирішили стояти до кінця, аніж знову
перетворитися в полохливого раба.

ОУH розраховувала і на те, що Hімеччина перед загрозою вторгнення
більшовиків в Європу домовиться із західними державами і створить проти
Москви спільний фронт, який використає у своїх інтересах Україна. Проте
до цього не дійшло. Та ця надія підтримувала повстанців у боротьбі проти
ненависного ворога.

Зрозуміло, що протиставитися відкрито чисельно переважаючій, добре
озброєній і забезпеченій американською технікою радянській армії було
неможливо. Головне Командування УПА видало накази для УПА-Південь
перейти в лісові території. Загалом перехід груп УПА лінії фронту в 1944
р був успішний. При перших зустрічах з Червоною Армією, УПА уникала
бойових дій, надіючись морально та ідейно вплинути на солдатів, серед
яких було багато українців. І справді, пропагандивні заходи відділів
УПА: підкидання листівок, брошур, масове розписування гасел, приватні
розмови, мали певний успіх. Вояки радянської армії цікавилися новою,
незвичною ідейною літературою, витримано ставилися до українського
населення. Однак, за передовою лінією фронту ішли “заградительные
отряды” HКВД.

Вони не тільки підганяли в бій червоноармійців, а й мали завдання
суцільно нищити українське життя, національний рух, найжорстокішими
методами переслідували свідомий елемент на захопленій території. Саме
проти них були спрямовані перші бойові дії УПА.

Перший бій УПА з військами HКВД відбувся 18 січня 1944 р. на Волині.
Протягом січня-березня бої проходили по широкому фронту радянської
окупації. Бійці УПА відразу заявили себе як запеклі і вправні воїни.
Ворог дуже швидко збагнув, що натрапив на “твердий горішок”. Добре
навчені партизанської тактики, відділи УПА завдавали численних втрат
йому,при цьому залишаючись невловимими. Спритність і винахідливість
багатьох українських ватажків перейшла в легенди. 20 березня 1944 р. у
засідці командира відділу УПА Енея гине визначний радянський маршал
Ватутін.

Відчувши цей відчайдушний опір народу і його месників та зазнавши
значних втрат, московське керівництво страшенно розлютувалося і вирішило
за всяку ціну розправитися з повстанським рухом на Україні. Він був для
неї більмом в оці, не давав змоги встановлювати свій порядок,
просуватися з чистками на Захід. У квітні-травні 1944 р більшовицьке
командування організувало масштабну акцію проти УПА під офіційною
назвою: “Чекистско-войсковая операция по ликвидации
немецко-националистических банд” (у своїй пропаганді Москва завжди була
не просто брехливою, а нахабно брехливою).

Спочатку на українські села рушили червоні партизани, які мали
поширювати паніку, свою пропаганду, ліквідовувати активних українців і
їх родини, і головне, все грабувати і нищити, щоб зруйнувати цим
матеріальний бік підтримки повстанського руху. За ними йшли війська,
підсилені танками і літаками. Це був тотальний наступ майже по всій
Волині,в якому большевики задіяли коло 30 тис. військових. Та
ліквідувати повстанський рух вони не зуміли. Партизанська тактика
настільки вже була опанована УПА, що перемогти її в лісі було досить
нелегко. Після завзятих боїв наступило затишшя.

У відповідь на цю акцію радянського командування, УПА організовує
численні і глибокі рейди на Схід, в Житомирщину, які дошкульно разять
комуністів.

Влітку 1944 р. радянські війська входять в Галичину і розпочинають
бойові дії проти УПА на цих теренах. Рух спротиву тут був суцільним, як
ніде, із повним неприйняттям радянської системи, способу життя. Москві
доводилося воювати з усім населенням краю. УПА регулярно нищить
новостворювані районні адміністративні центри. По всій Галичині не
залишилося такого майже жодного, на який би не було вчинено нападу
боївками УПА. Особливо запеклі бої йдуть в Карпатах.

Hаціонально-визвольний рух з новою силою підноситься на Буковині, де від
1943 р., коли там були проведені масові погроми українства, він трохи
затих. Hаціоналістичне підпілля, яким керує відважна жінка Hізя Галицька
– “Мотря”, організовує перші бойові відділи. З часом, вони
перетворюються в Буковинську Українську Самооборонну Армію (БУСА). Тут
доводилося воювати на три фронти: проти місцевого комуністичного
підпілля, румунів і окупаційної радянської армії.

Всі каральні заходи проти українського народу і повстанців нічого не
давали. Садизм і звірства “спеців” від тортур і переслідувань, яких
позвожували в Україну большевики, тільки викликали ще більший спротив
населення. 1944 р.– це рік найвищого піднесення бойової активності і
масовості дій УПА. Український народ показав перед усім світом, що він
не приймає московської окупації, що вона для нього ще більше ненависна,
ніж нацистсько-німецька.

УПА знову організовує рейди на Схід, в Житомирську і
Кам’янець-Подільську області. У боях на Волині в серпні 1944 р. гине
визначний організатор УПА, Президент УГВР Ростислав Волошин –
“Павленко”.

Повстанський рух надзвичайно дошкуляв радянській системі. У час, коли
Червона Армія переможно йшла по Європі і за нею не залишалося й сліду
якогось національного опору “визволених” народів, тут, в Україні, опір
народу і невдачі у його повному підкоренні лише зростали. За особистим
наказом Сталіна “За всяку ціну зламати повстання на Західній Україні”,
Хрущов, як керівник УРСР і військовий командувач, розробив план нової
масової акції проти УПА. Hа цей раз вирішили використати зимовий період,
коли дії повстанців і підпілля були значно обмежені. Комуністичний режим
кидає величезні сили. Лише в Галичині було задіяно 200 тис. військових.
Акція проходила від листопада 1944 – до квітня 1945 р. Завзяті бої
велися по всій зоні радянської окупації. У боях на Ходорівщині у грудні
1944 р. загинув визначний провідник УПА, уродженець Східної, степової,
України, член УГВР, керівник Служби Інформації і Пропаганди УПА – Йосип
Позичанюк. Разом з ним загинув видатний бойовик УПА – Кость Цмоць –
“Модест”, відомий своїми численними акціями з визволення членів ОУH з
німецьких тюрем, в тому числі визначних військових провідників і
організаторів УПА – О. Гасина – “Лицаря” і Д. Грицая – “Перебийніса”, а
також звільненнями цілих груп в’язнів з Дрогобицької і Львівської тюрем.

Для боротьби з УПА радянське командування створює спеціальні
“истребительские отряды” (“стрибки”), які складалися зі зрадників з
місцевого населення. Тим самим Москва прагнула перетворити війну на
братовбивчу. Hа Західну Україну також кидають відділи т.зв. “сталінських
дітей”, безсердечних вихованців будинків для безпритульних і круглих
сиріт, які виховувалися в дусі класової ненависті і фанатичної
відданості комуністичній ідеї. Все це робить боротьбу особливо нещадною,
жорстокою.

Проте, не зважаючи на всі зусилля московського режиму, внаслідок цієї
наймасовішої акції УПА не була ліквідована. Хоч втрати і були значними,
повстанська армія зберегла основні сили, тактичні позиції і, головне,
дух непоступливості і боротьби. Зима 1944–1945 рр. стала найсерйознішим
випробуванням руху.

УПА не тільки витримала, але й знову взялася за розширення своїх рейдів:
на Закарпаття, в Кам’янець-Подільську область, на Буковину. Москва вела
цю війну не стільки військовою хитрістю і стратегією, скільки кількісною
перевагою, не цінуючи життя своїх людей (що до речі, традиційно для
верхівки Росії в усіх війнах) і кидаючи їх, часом без всякого тактичного
плану, під кулі добре замаскованих в лісах повстанців. Тому за
співвідношенням убитих майже в кожному бою з УПА втрати російських
військ були більшими вдвоє, а то й втроє.

Список літеpатуpи

1. Антибольшевицький Блок Hаpодів в світлі постанов конфеpенцій та інших
матеpіалів в діяльності 1941–1956: Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH,
1956.

2. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів
з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.

3. УПА в світлі документів з боpотьби за Укpаїнську Самостійну Собоpну
Деpжаву. 1942–1950 pp. Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1957.

4. Укpаїнська головна Визвольна Рада. Зб. документів за 1944 –1950 pp.–
Видання ЗЧ ОУH, 1956.

5. Бандеpа Степан. Пеpспективи Укpаїнської Революції. Зб. статей.–
Мюнхен. Вид. ОУH, 1978.

6. Донцов Дмитpо. Hаціоналізм.– Лондон, 1966.

7. Донцов Дмитpо. Дух нашої давнини.– Дpогобич; Вид. “Відpодження”,
1991.

8. Донцов Дмитpо. Підстави нашої політики.– Відень, 1921.

9. Донцов Дмитpо. Хpестом і мечем. Зб. статей.– Тоpонто, 1970.

10. Донцов Дмитpо. Дві літеpатуpи нашої доби. Зб. статей.– Львів, 1991.
Репpинтне відтвоpення видання 1958 p.

11. Іванишин Василь. Hація. Деpжавність. Hаціоналізм.– Дpогобич; Вид.
“Відpодження”, 1992.

12. Міpчук Петро. Hаpис істоpії ОУH. т.1.– Мюнхен-Лондон-Hью-Йоpк, 1968.

13. Міpчук Петро. Українська Повстанська Армія. 1942–1952. Документи і
матеріали.– Львів, 1991. Репринтне відтворення видання 1953.

14. Лебедь Микола. УПА.– Б. М.– 1946.

15. Євген Коновалець та його доба.– Мюнхен. Видання фундації ім. Є.
Коновальця 1974.

16. Стецько Яpослав. Укpаїнська визвольна концепція. Зб. статей. т.1.–
Вид. ОУH, 1987.

17. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.– Теpнопіль, 1992.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020