Реферат на тему:
Економічна історія Англії, Франції, Німеччини
та України в ХІХ-ХХ століттях
Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи
промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США,
Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового
виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки
збуту.’ Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за
якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.
Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне
старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики
та заводи були збудовані ще в кінці XVIII — першій половині ХІХ,ст. і
оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони
неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як
американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій
основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст;
Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною,
але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових
капіталовкладень, Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу
експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких
наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз
капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній
сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ід.
Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися
структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами
розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна,
електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі —
видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку
англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість
країни.
Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж-в
США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні
підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами
концентрації і централізації. Напередодні першої світової війни 27
великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал
Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у
100 разів перевищували розміри метрополії.
Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу— будівництво
підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в
колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму
переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації,
створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для
підприємницької діяльності.
Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської
текстильної промисловості), політика Англії щодо залежних країн сприяла
їхньому економічному становленню, формуванню сучасної макроцивілізації
взагалі.
Франція. Впродовж XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем
промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX
ст. вона опинилася на четвертому місці.
Причиною цього була, перш за все, поразка у Франко-русській війні та її
наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигідним для Франції. Вона
зобов’язана була сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції і як
гарантію виплати віддавала частину своєї території — провінції Ельзас та
Лотарінгію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну
руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі
промисловості. Втрата Ельзасу та Лотарінгії примусила Францію ввозити
велику кількість залізної руди і чорних металів.
Сировинна база Франції й без того була недостатньою. Вона змушена була
імпортувати половину необхідного їй вугілля. Таким чином росла
собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їхня
конкурентоспроможність.
У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле
фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим
часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових
інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю
було вкладено 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності —
104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав
величезні прибутки.
Відсталою порівняно із США та Німеччиною була й структура французької
економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших
галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед
Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною
країною.
Існування гострих проблем у сільському господарстві також стримувало
розвиток економіки.
Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати наявні в
сільському господарстві суперечності.
Парцелярність (роздрібненість) селянських господарств і низький
технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затримували
“зайве” населення у землеробстві, зменшували ринок робочої сили, приріст
населення.
Непосильною для французького сільського господарства виявилася
конкуренція американського зерна та інших продуктів, що призвело до
гострої кризи і необхідності структурної перебудови аграрного сектора
країни.
На світовий ринок Франція виходила в основному з дорогими тканинами,
парфумами, косметикою, одягом, ювелірними виробами та іншими предметами
розкоші.
Німеччина. Індустріалізація кінця XIX — початку XX ст. вивела Німеччину
на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. Цьому
сприяло ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у
франко-прусській війні 1870— 1871 рр. Після завершення війни відбулося
об’єднання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької нації. Було
ліквідовано політичну роздрібненість, митні бар’єри, сформувалася єдина
грошово-фінансова система, прийнята загальнодержавна система міри і
ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло розвитку єдиного
внутрішнього ринку країни.
Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарінгії (промислове
розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд франків сприяли
економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у
промисловість. Масово виникають нові заводи і фабрики.
Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений
розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне
русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили
ріст галузей важкої індустрії.
Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр.) щорічно вводилося
1500—2000 км шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної
промисловості. Німецька металургія поступалася лише американський.
Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів
внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості:
хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.
У процесі індустріалізації змінилася структура господарства Німеччини:
промисловість почала домінувати в економічній системі країни. Німеччина
напередодні Першої світової війни стала індустріально-аграрною, частка
населення_зайнятого у промисловості, складала майже 50% від загального
числа працюючих. Темпи економічного зростання були найвищими у Європі.
Сповільненими темпами розвивалася галузь легкої промисловості. Її
відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими
цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того,
заробітна плата у Німеччині була нижчою, ніж у Франції та Англії.
Незначна кількість колоніальних володінь примушувала німецьких
підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість
продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому
ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність
Німеччини.
Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані.
Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали
величезну суму — 205 млрд крб, — яка в п’ятеро перевищувала державні
витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та
інших підприємств у роки довоєнних п’ятирічок. А загальні втрати, яких
зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну
цифру — майже 1,2 трлн крб.
Катастрофічне знизилось промислове виробництво республіки. У 1945 р. в
республіці було видобуто лише 36% вугілля, вироблено до 20%
електроенергії, 17% чавуну (порівняно з рівнем 1940р.). Величезна
кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення
елементарних потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо)
не виготовлялися практично зовсім.
Надзвичайно тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності
трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Це призвело до
залучення на важку, малокваліфіковану працю, зокрема у вугільну та
металургійну промисловість жінок, які в 1947р. становила до 35% всіх
працюючих у цих галузях. Продовжується й використання праці підлітків,
що призводить до зростання виробничих травм, каліцтва.
Однією з найголовніших передумов переходу до мирного будівництва була
демобілізація армії, яка в умовах загострення міжнародної обстановки
набула затяжного характеру. За три повоєнні роки в Україну повернулися
2,2 млн солдатів і офіцерів. Почалося й повернення колишніх полонених
радянських воїнів та громадян, вивезених на роботу до Німеччини. На
кінець 1945р. після відповідних перевірок, часто невиправданих та
принизливих, в Україну повернулося близько 800 тис. осіб, але багатьох
військовополонених та вивезених на каторжні роботи було звинувачено у
співробітництві з окупантами, і з фашистської каторги вони потрапили до
сталінських таборів.
В умовах переходу від війни до мирного будівництва постали питання про
шляхи подальшого розвитку економіки країни, про її структуру та систему
управління. Ішлося не лише про конверсію воєнного виробництва, але й про
доцільність збереження моделі економіки, що склалася. Роки війни виявили
сильні риси існуючої моделі, зокрема дуже високі мобілізаційні
можливості, здатність у короткий термін налагодити масове виробництво
висококласного озброєння та забезпечити необхідними ресурсами армію,
воєнно-промисловий комплекс (ВПК) за рахунок перенапруження інших
секторів економіки. Але війна також із всією силою показала основні
недоліки радянської економіки: високу питому вагу ручної праці, низьку
продуктивність праці та незадовільну якість невоєнної продукції. Те, що
було допустимим у передвоєнні роки та умовах війни, вимагало
кардинальної зміни в мирний час.
4) Німеччина. Індустріалізація кінця XIX — початку XX ст. вивела
Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі.
Цьому сприяло ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати
перемогу у франко-прусській війні 1870— 1871 рр. Після завершення війни
відбулося об’єднання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької
нації. Було ліквідовано політичну роздрібненість, митні бар’єри,
сформувалася єдина грошово-фінансова система, прийнята загальнодержавна
система міри і ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло
розвитку єдиного внутрішнього ринку країни.
Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарінгії (промислове
розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд франків сприяли
економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у
промисловість. Масово виникають нові заводи і фабрики.
Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений
розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне
русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили
ріст галузей важкої індустрії.
Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр.) щорічно вводилося
1500—2000 км шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної
промисловості. Німецька металургія поступалася лише американський.
Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів
внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості:
хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.
У процесі індустріалізації змінилася структура господарства Німеччини:
промисловість почала домінувати в економічній системі країни. Німеччина
напередодні Першої світової війни стала індустріально-аграрною, частка
населення_зайнятого у промисловості, складала майже 50% від загального
числа працюючих. Темпи еконрмічного зростання були найвищими у Європі.
Сповільненими темпами розвивалася галузь легкої промисловості. Її
відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими
цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того,
заробітна плата у Німеччині була нижчою, ніж у Франції та Англії.
Незначна кількість колоніальних володінь примушувала німецьких
підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість
продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому
ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність
Німеччини.
Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи
промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації Німеччини
зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська
промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту.’ Водночас
американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли
на внутрішній ринок країни.
Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне
старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики
та заводи були збудовані ще в кінці XVIII — першій половині ХІХ,ст. і
оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони
неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як
американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій
основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст;
Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною,
але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових
капіталовкладень, Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу
експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких
наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз
капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній
сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ід.
Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися
структурні зміни. Як і в та Німеччині, в Англії високими темпами
розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна,
електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі —
видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку
англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість
країни.
Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж в
Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства.
Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і
централізації. Напередодні першої світової війни 27 великих банків
Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала
в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів
Перевищували розміри метрополії.
Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу— будівництво
підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в
колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму
переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації,
створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для
підприємницької діяльності.
Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської
текстильної промисловості), політика Англії щодо залежних країн сприяла
їхньому економічному становленню, формуванню сучасної макроцивілізації
взагалі.
Завдання
Формування централізованих національних держав в Західній Європі.
Особливості економічного розвитку Англії, Франції, Німеччини.
Економічний стан Лівобережної України за часів гетьманщини.
Відбудова зруйнованого за роки другої світової війни в Україні.
Зробити порівняльну характеристику розвитку Англії та Німеччини в кінці
XIX на початку XX століття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
