Виникнення і розвиток держави (реферат)

Реферат на тему:

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ

План

1. Причини виникнення держави.

2. Процес формування і розвитку народів.

3. Роль права у виникненні та зміцненні державної організації
суспільства.

4. Історичний розвиток держави:

а) держави античного світу;

б) держави феодального середньовіччя;

в) станова держава;

г) сучасна держава.

5. Відмінність держави від додержавної організації суспільства.

1. Причини виникнення держави.

Перехід від племінної організації суспільства до держави є результатом
тривалого, багатовікового процесу розвитку людської цивілізації. Попри
все епохальне значення державної організації у справі культурного й
економічного розвитку людського суспільства, сам факт виникнення держави
обумовлений тими численними змінами, які відбуваються в людському
суспільстві і обумовлюють зміну додержавних племінних форм організації
суспільства державними.

Межі цього переходу від племені до держави не легко встановити. На
певному етапі плем’я, яке осіло на даній території, закріпило цю
територію за собою, стає організацією державного типу. Воно набуває
основних складових держави: територію, населення, що постійно проживає
на цій території, та владу, якій в межах цієї території
підпорядковується населення. В даному випадку можна говорити про
племінну державу. Всі основні ознаки державної організації такий
розвинутий, сталий і постійний племінний союз вже має. Певним критерієм
державної організації, як форми, що приходить на зміну племінному союзу,
є те, що держава має справу вже не з населенням, об’єднаним за
племінними зв’язками, а з певним народом.

Це означає, що в державній організації зникає поділ населення на окремі
роди, які вели свій початок від спільних предків, населення держави
перестає бути об’єднаним на основі спільного племінного походження.
Основною ознакою приналежності до держави стає постійне перебування на
території даної держави, незалежно від походження чи приналежності до
племені, яке перше заселило цю територію.

Замість старих родових і племінних ознак, які скріплювали колишню
племінну організацію, в державній організації об’єднуючим фактором стає
влада, єдина для всього населення, яке заселяє певну територію, на яку
вона розповсюджується. Для цієї влади, на відміну від влади в
додержавному суспільстві, характерне:

1) створення спеціальних органів, які для виконання завдань держави
підпорядковують або контролюють органи місцевого самоуправління (рада
племені, роду тощо);

2) ускладнення функцій, які виконують ці державні органи, у порівнянні з
додержавними органами управління.

2. Процес формування і розвитку народів.

Населення держави під впливом державної влади, для якої характерна
однаковість вимог до всього населення на всій території, поволі
переборює свої племінні відмінності. Зберігаючись на перших стадіях
розвитку держави, вони поступово зникають, поступаючись місцем новому
поняттю спільної приналежності до спільної суспільної організації. Так
відбувається процес виникнення народу чи постання й народження нації.
Спільна мова, принаймні письмових творів, спільні культурні риси,
спільна історична традиція, яка базується на досвіді попередніх етапів у
розвитку даної держави, об’єднують нащадків колишніх окремих племен у
спільне ціле. При цьому, момент свідомості належності до цього спільного
цілого, народжуючись на певному етапі розвитку даного суспільства, далі
стає могутнім фактором, який об’єднує це суспільство і підтримує
стабільність його існування. Це почуття спільності може переживати саму
державну організацію даного народу. Під впливом певних факторів,
здебільшого зовнішніх, ця державна організація може припинити своє
існування. Але витворене на попередніх етапах державного існування
почуття спільності, народної єдності оберігає даний народ від його
зникнення, розчинення в інших державних організаціях, які захопили його
територію. Ця свідомість народної єдності може тривати віками, при
найбільш несприятливих обставинах протистоячи всім спробам її знищення
чи ігнорування. І на певних етапах вона виявляє себе у вигляді
могутнього національного руху за створення нової, спільної і єдиної для
всього народу державної організації.

Народна єдність населення держави скріплюється також елементами
релігійними, при цьому характерним є процес зникнення племінних і
родових культів та богів і поява спільного для всього населення, для
всієї держави релігійного культу.

3. Роль права у виникненні та зміцненні

державної організації суспільства.

Важливим фактором у становленні і розвитку держави є право. Право в
державі знаходить нові форми свого виявлення. Замість норм звичаєвого
права, яке неподільно панує на попередніх етапах суспільного розвитку, в
державній організації народжуються нові форми правових норм, перш за все
ті, які містить писане законодавство. Це писане законодавство, яке
видається органами центральної державної влади, поступово витісняє
звичаєве право, норми якого сягають родового та племінного устроїв. Роль
законодавства полягає не тільки у зміцненні держави, воно також відіграє
велику роль у зміцненні й об’єднанні населення держави в єдиний народ.

Визначаючи державу, як об’єднання людей, які населяють певну територію і
підлягають єдиній верховній владі, ми виділяємо три основні складові
державної організації: 1) територія, 2) населення, 3) влада. Ці
складники є неодмінними при виникненні й існуванні державної організації
суспільства. Не існує держава без території, бо якщо населення не займає
певної території, хоч і підпорядковується якійсь верховній владі, то це
кочова орда, а не держава. Так само не може бути державою незаселена
територія, наприклад Арктика чи Антарктида. Врешті, не являє собою
держави і населення, яке населяє певну територію, але не
підпорядковується верховній державній владі. Така, некерована
центральною владою, людність буде перебувати або на додержавному ступені
розвитку, або буде у стадії цілковитої анархії, що можливо більш
теоретично, ніж практично.

4. Історичний розвиток держави.

Коли ми говоримо про державну організацію, як останню і найвищу досі
форму суспільних об’єднань, необхідно пам’ятати, що ця державна
організація протягом тривалого історичного періоду проходить певний
процес у своєму розвитку. Держава, як така, зазнає у своєму устрої,
своїх засадах і у своєму реальному змісті суттєвих і кардинальних змін.
Проте, на відміну від розвитку людського суспільства, про яке ми вже
говорили, що воно поступово ускладнюється, проходячи шлях від простіших
організацій до організацій складніших, з державою відбувається не зовсім
так. В усякому разі, якщо підходити чисто хронологічно, це зовсім не
так. Наприклад, така держава, як Римська імперія, існувала раніше, ніж
державні організації середньовічної Європи. Проте, перша була дуже
складною суспільною організацією, яка мала за собою тривалий процес
розвитку, держави ж середньовічної Європи являли собою примітивні молоді
суспільні побудови. Не маючи можливості стверджувати наявність
постійного прогресу в розвитку держави, можна, у той же час,
спостерігати наявність певних періодів у розвитку державних організацій.
Власне наявність таких періодів дає можливість пояснити появу, розквіт
та занепад великих культур і створених на їхній основі держав далекого
минулого. Зникли, як могутні державні сили і як могутні державні
комплекси, великі організації стародавнього Єгипту, Вавілону,
стародавньої Греції і Риму. Після них постають прості суспільні
організації у вигляді тих же феодальних держав європейських варварів,
які стали спадкоємцями спадщини Великої Римської імперії. Пройшовши
певний період свого розвитку і досягнувши певного рівня розвитку, ці
держави також впали, і на зміну їм приходить інший тип держав. У цьому
процесі можна визначити наявність певної спадковості і використання
здобутків попереднього етапу на наступному етапі, проте форми цього
використання і його межі завжди мають свою специфіку.

Розглядаючи історичний процес розвитку держави, можна, базуючись на
європейському досвіді, виділити наступні періоди в їхньому розвитку:

1 період — зародження держави — племінна держава. Саме на цьому етапі
появляються основні її складові — територія, населення, влада;

2 період — держави античного світу. Це, перш за все, держави Греції та
Римська імперія. Для цих держав характерним є наявність досить високого
правового статусу у вільних громадян і, у той же час, наявність великої
кількості людей, які є тільки об’єктами права, — рабів. Саме на них
опирається суспільне виробництво цього циклу;

3 період — держави феодального середньовіччя. Організація цих держав
спочатку була нескладна, відбиваючи простоту існуючих суспільних
відносин. Існування міждержавних та внутрішньодержавних зв’язків
мінімальне. Населення таких державних груп розбите на ряд різних
соціальних груп, з різним правовим статусом.

4 період — станова монархія. Наявність чіткої структуралізації
суспільства з практично виключеною можливістю переходу з одного стану в
інший. Принципово різний правовий статус представників різних груп.

5 період — сучасна держава.

Таким чином, в розвитку держави, базуючись на правовому статусі особи у
той чи інший історичний період, можна виділити п’ять періодів:
зародження держави, антична держава, держава раннього середньовіччя,
станова держава і сучасна держава.

Антична держава характеризується тим, що в ній існує значна частина
людей, які взагалі не визнаються суб’єктами права і, відповідно, не
мають жодних прав і свобод, тобто раби. При цьому, людина могла бути
рабом від народження, стати ним у результаті захоплення у полон чи в
силу економічних чинників (боргове рабство). Наявність такої групи
абсолютно безправних людей є характерним явищем для всіх держав
античності: від Єгипту і Вавілону до Греції та Риму. У той же час, уже в
античних державах, хоча і різною мірою і в різних формах, проявляється
принцип правової рівності, який, звичайно, поширюється тільки на вільних
громадян.

Держава раннього середньовіччя, як правило, має значно нижчий рівень
розвитку законодавства, механізмів правового регулювання суспільних
відносин, сама є доволі слабкою. У такій державі визначальна роль у
правовому регулюванні належить звичаєвому праву, втручання держави в
життя людей є мінімальним і часто обмежується тільки сплатою податку
(данини) та участю у захисті держави від зовнішніх посягань. У такій
державі, якщо й продовжує існувати рабство, то в значно менших
масштабах, ніж на попередньому етапі. Можна стверджувати, що в державі
раннього середньовіччя практично нема людей, які б не визнавалися
суб’єктами права. Правовий статус особи значною мірою залежить від неї
самої і визначається її суспільною діяльністю. Можлива зміна місця
проживання чи роду і характеру занять, нема жорстких правових обмежень.
Разом з тим, ідея правової рівності і в законодавстві, і в реальному
суспільно-політичному житті практично відсутня.

Станова держава характеризується тим, що правовий статус особи
визначається її походженням. Суспільство поділене на певні стани, між
якими існують чіткі межі, перехід з одного стану в інший утруднений або
й не можливий. Всі люди визнаються суб’єктами права, проте між правовим
статусом різних станів колосальна відмінність — від селян-кріпаків, які
мало чим відрізняються від рабів, будучи особисто залежними, до
представників шляхти, дворянства, які мають надзвичайно широкі права і
свободи, які в багатьох випадках можуть бути реально забезпеченими та
захищеними. Питання про правову рівність може мати місце тільки в рамках
окремого стану.

Сучасна держава базується на визнанні принципу правової рівності всіх
громадян, незалежно від їхнього походження, майнового стану, роду та
характеру занять та інших обставин. По суті, у сучасній державі правовий
статус особи визначається нею самою, залежно від того, чим вона
займається, її інтелектуальних та інших здібностей. Існування різних
соціальних груп у суспільстві визначається розвитком суспільства, а не
якимись правовими приписами. Перехід з однієї соціальної групи в іншу не
має жодних правових обмежень, хоча може бути утрудненим або й неможливим
в силу інших обставин (фінанси, інтелект тощо). Приналежність особи до
певної соціальної групи не впливає на її правову рівність з іншими
людьми. У сучасній державі людина, її права і свободи є пріоритетними
соціальними цінностями. Напрямок розвитку сучасної держави — це все
більш повне і всестороннє закріплення і забезпечення прав і свобод
людини. При цьому, можливі певні тенденції до перебільшення значення або
ігнорування тих чи інших прав і свобод, що проявляється у тоталітарних
чи авторитарних режимах у сучасних державах. Заперечення принципу
правової рівності, виходячи з тих чи інших засад (класових,
національних, релігійних), має, як правило, тимчасовий, перехідний
характер. Основною, визначальною характеристикою сучасної держави все ж
таки залишається рівність всіх перед законом, обмеження державної влади
правами та свободами людини.

Можливі і інші класифікації та періодизації історичного розвитку
держави.

5. Відмінність держави від додержавної

організації суспільства.

1. В додержавній формі організації суспільства влада виражає
недиференційовані інтереси всієї групи; в державі інтереси
диференціюються на інтереси загалу, панівної групи, правителя;

2. В додержавній формі влада існує окремо у кожній групі (племені,
роді), невіддільно від неї; в державі влада єдина, відособлена, для її
забезпечення на всій території держави створюються спеціальні органи;

3. В додержавній формі організації суспільства регулятором відносин є
норми звичаєвого права, окремі і специфічні для кожної групи; в державі
твориться єдина система правових норм — законодавство.

Існує також ряд інших, менш важливих, відмінностей, наприклад у державі
встановлюються податки, відбувається поділ влади за певними функціями
тощо.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *