Станово-представницька монархія в країнах Західної Європи (реферат)

Реферат на тему:

Станово-представницька монархія в країнах Західної Європи

План

Вступ

Передумови становлення станово-представницької монархії.

Зміни в суспільному ладі в період станово-представницької монархії.

Станово-представницька монархія у Франції.

Станово-представницька монархія в Англії.

Станова монархія в Німеччині.

Висновок

Використана література

Вступ

Період феодалізму поділяється на три етапи: ранньофеодальна монархія,
станово-представницька монархія і абсолютна монархія. Другий період
цікавий тим, що в цей час зароджуються станово-представницькі органи –
парламент, Генеральні штати, рейхстаг та інші, які й дотепер
функціонують в багатьох країнах світу, тільки з більш ширшими
повноваженнями. Вперше за багато століть влада короля обмежується. В цей
період бурхливо розвиваються міста, відповідно формуються нові класи,
які прагнуть закріпити і захистити свої права, збагатитися, впливати на
політику держави.

Передумови виникнення станово-представницької монархії

Економічний образ західноєвропейських держав істотно змінився в ХІІІ
-ХІV ст., що зумовило перехід до нової форми феодальної держави, а також
певні зміни у праві. В Європі спостерігалося бурхливе зростання міст,
кількості міського населення. Це сприяло зміцненню внутрішнього ринку.
Розвиток товарно-грошових відносин, поштовх яким дали організовані
католицькою церквою хрестові походи, викликав розквіт ремесла і
торгівлі.

Ідейними організаторами походів були римо-католицька церква та
рицарство, які прагнули розширити свої земельні володіння. Крім того,
відтоді, як в XI ст. західна і східна церкви розділилися (1054 р.),
західна церква прагнула поставити під свій контроль східну та
підпорядкувати вірян. З цією метою було поширено легенду про існування
гробниці Ісуса Христа в Єрусалимі, активно пропагувалася ідея «звільнити
труну господню…». У серпні 1096р. в перший хрестовий похід вирушили
феодали. Вони дійшли до Єрусалима, завоювали його, розграбували й 1099
р. організували Єрусалимське королівство (у Південній Сирії та
Палестині) і ще три невеликі держави за європейським зразком (графство
Триполі на сирійському узбережжі, князівство Антіохійське в Північній
Сирії та графство Едеське у Верхній Месопотамії).[3, 70]

Наприкінці ХІІ ст. церква знову організувала хрестовий похід у Передню
Азію. Хрестоносці захопили Візантію та пограбували Константинополь.
Церква частково задовольнила свої апетити, нав’язавши місцевій церкві
унію з католицизмом. Окрім того, зі Сходу почався приплив товарів, яких
не було в державах Західної Європи. Щоб їх купувати, королі та феодали
вишукували можливості для одержання грошей. І ті, й інші звернули свої
погляди на міста. Феодали, які мали на території своїх земельних
володінь міста, нещадно грабували міщан, викликаючи в їхньому середовищі
не лише гнів, а й постійні повстання. Міста прагнули звільнитися від
зверхності феодалів і нерідко вдавалися до купівлі у короля хартій
свободи.[3, 71 — 72]

Розвиток економіки середньовічної Європи ознаменувався зростанням
політичної ролі міст. Місто, яке тим чи іншим способом вивільнилося
з-під феодальної експлуатації, створювало ніби державу у державі: з
власною суспільною організацією (цехи і гільдії), власним
самоврядуванням (виборні мери та радники), власними законами
(магдебурзьке право), власним автономним судом, власними збройними
силами (ополчення громадян) тощо. Така організація за своєю суттю була
ворожою старому феодальному суспільству та старому феодальному праву. У
надрах старого суспільства зароджувалося суспільство нове, буржуазне — з
власними уявленнями про державу і право. З іншого боку, саме поява
незалежних міст дозволяла європейським монархам суттєво зміцнити свої
позиції у боротьбі з феодальною роздробленістю. Опираючись на ті
ресурси, що їх могли — і були готові — надати вільні міста (не лише
кошти, але й власні збройні сили, а також моральна підтримка) королі
Франції та Англії успішно борються проти децентралізаторських намагань
феодальної верхівки. І навпаки, там, де можливості міст були меншими,
як, для прикладу, у Німеччині, влада монарха наштовхувалася на більший
опір феодалів.

Яскравою ознакою даної історичної доби стає поява органів станового
представництва: парламенту у Англії, Генеральних штатів у Франції та
Нідерландах, рейхстагу та ландтагів у Німеччині, кортесів у Іспанії,
снему у Чехії. Це — своєрідна плата монархів містам за
військово-політичний союз. Втім, сила і вплив цих органів станового
представництва значною мірою залежали від політичної волі представлених
у них верств населення. Саме союз старого і нового дворянства зумовив
успіхи англійського парламентаризму.[1, 110]

Основна відмінність від колишніх з’їздів феодалів полягає у тому, що
представлено вже не два стани, як було колись, а три. Тому, якщо колишні
з’їзди були знаряддям боротьби проти централізації країни, то
станово-представницькі установи стають засобом внутрішнього зміцнення
держави.

В станово-представницьких установах не представлені, як правило, народні
низи. Навіть особиста свобода не була підставою для надання політичних
прав. У містах, як уже зазначалося, патриціанська верхівка усувала плебс
від найменшої участі в управлінні. На селі ситуація була майже
аналогічною. Починаючи з епохи хрестових походів, селянство переводить
свої натуральні повинності у грошову форму. З’являється т. зв. цензива —
спадкове селянське тримання на умовах щорічної сплати певної суми.
Власник такої цензиви ставав особисто вільним. В Англії, наприклад, уже
в XIV ст. більшість селян були особисто вільними, а у Фландрії вони
звільнилися навіть на сто років раніше. Однак, як правило, вільні селяни
у станово-представницьких органах представлені не були, виняток
становили окремі німецькі та австрійські землі. Це пояснюється слабшою
організованістю селянства, а, отже, меншою заінтересованістю в цьому
класі монархів.[1, 114]

Зміни в суспільному ладі у період станово-представницької монархії

В аналізований період у державах Західної Європи остаточно сформувалися
такі стани: дворянство, духовенство і третій стан, куди входили міщани і
селяни. Проте розподіл на стани не повністю відображав правове становище
різних груп населення, оскільки ці стани складалися з неоднорідних
прошарків суспільства.

Вищими, привілейованими станами залишалися дворянство і духовенство. У
середовищі дворян відбулося розшарування, в результаті якого утворилася
група вищих дворян із загалу старої феодальної знаті й багатих міщан (у
Франції це — дворяни шпаги, в Англії — лорди, в Німеччині —
князі-курфюрсти). Підпорядковане становище посідали дворяни, які вийшли
з рицарів, чиновників і суддів. Такий самий розподіл відбувся й у стані
духовенства.

Бурхливий розвиток капіталістичних відносин у містах забезпечив значну
вагу в суспільному житті третьому станові — міщанам. Міське населення,
як і два інші стани, було досить неоднорідним. Вищий прошарок міщан —
патриціат — захопив найважливіші посади в містах і протиставив себе
бюргерству (у Франції — буржуазія), тобто середнім прошаркам міського
населення, а також плебейській чистині міського населення, що складалася
з підмайстрів, поденників та інших бідняків.

Із розвитком товарно-грошових відносин і ринків відбувалися значні зміни
в правовому становищі та складі селянства. Феодали, які потребували
грошей для придбання предметів розкоші почали заміняти натуральні
повинності грошовими. Це зумовило розвиток товарності селянських
господарств, диференціацію селян на верхівку і малоземельних бідняків.
Заможні кріпосні селяни викуповували собі право переходу в становище
вільних, орендували землі у феодалів, які розорялися, і скуповували їх у
бідняків. Одночасно відбувався процес обезземелювання селян-бідняків,
які мали шукати роботу в заможних господарствах, поповнювали ряди
міського й сільського пролетаріату.

Зміни соціально-економічних відносин, обумовлені ростом
продуктивних сил, викликали ряд змін і в політичній галузі. Розвиток
міст свідчив не лише про порушення замкнутості феодальних господарств і
посилення економічних зв’язків, а й про створення реальних передумов для
формування єдиної, більш або менш централізованої держави (зокрема у
Франції). У місті сформувався новий суспільний лад, який втілив у собі
подальший розвиток виробництва та обміну і став природним союзником
королівської влади в її боротьбі з великими феодалами за об’єднання
феодально-роздробленої держави. [3, 72 — 73]

Станово-представницька монархія у Франції

Приводом для скликання перших Генеральних штатів (1302 р.) стала сутичка
французького короля Філіпа IV Красивого з римським папою Боніфацієм
VIII. Король, потребуючи грошей для зміцнення своєї влади, в першу чергу
армії, почав випускати неповноцінну монету, вимагав грошей у
євреїв-лихварів, брав великі позики у міст. Церкву також обклали
податком, заборонялося вивозити золото і срібло до Риму, з в’язниць
випустили єретиків. Боніфацій VIII виступив з різкою критикою короля,
заборонивши йому збирати податки з духовенства, та

відкликав кількох прелатів до Риму, щоб обговорити подальші кроки.

У Франції ці дії були розцінені як спроба „перетворення Франції у
папський лен”.

Для вирішення конфлікту і були скликані Генеральні Штати. Особисте
запрошення отримали графи, герцоги, вищі сановники церкви. Решта
дворянства була представлена виборними депутатами. До третього стану
увійшов міський патриціат – виборні особи або призначені королівськими
чиновниками. Селяни представлені не були. Кожний стан засідав окремо від
інших і мав один голос з трьох.

Після цього Генеральні Штати збереглися і на майбутнє. Дуже швидко їхня
роль була зведена до встановлення нових податків. Питання на розгляд
виносилися виключно королем, королю ж продовжували належати
судово-адміністративні функції. Не дозволялося Генеральним штатам
тримати і власний апарат.[1, 115 — 116]

Існування Генеральних штатів зміцнювало королівську владу, сприяло
централізації держави. За згодою штатів у першій половині XV ст. було
видано ордонанс, який забороняв феодалам мати власне військо. У березні
1357 р., скориставшись послабленням королівської влади, Генеральні штати
змусили спадкоємця престолу Карла підписати ордонанс, який дістав назву
“Великого березневого ордонанса”. В ордонансі була проголошена
недоторканість депутатів, заборона вести приватні війни, проводити
незаконні реквізиції. Королівські чиновники не могли займати більш як
одну посаду і передавати свої функції іншим особам. Ордонанс забороняв
продавати на торгах посади суддів. Король був обмежений у праві
помилування. Скасовувалась практика грошового викупу за тяжкі злочини.
Виникла можливість перетворення Генеральних штатів на постійно діючий
парламент. У країні півтора року існувало двовладдя: влада дофіна і
Генеральних штатів. Згода Карла підписати ордонанс була вимушеною. Після
втечі з Парижу Карл став збирати сили для розправи з містом. На допомогу
Парижу прийшло велике селянське повстання 1358 р. – Жакерія, яке мало
антифеодальні цілі. Але паризький патриціат виступив проти повстання.
Без підтримки міста селянське повстання було придушене, а слідом за ним
прийшла черга Парижа. Березневий ордонанс втратив силу, а багато
депутатів Генеральних штатів були страчені.

Після закінчення успішної для Франції столітньої війни роль Генеральних
штатів падає і вони скликаються епізодично. У 1439 р. Генеральні штати
дозволили королю Карлу VІІ збирати постійний прямий податок.

Маючи постійне джерело поповнення королівської скарбниці, Карл VІІ
провів реформу військової справи, збільшив контингент постійних військ,
які стали основою збройної могутності королівської влади.

Із посиленням королівської влади падає роль Генеральних штатів і в 1614
р. вони скликаються останній раз аж до 1789 р. Замість них уряд зрідка
скликає збори нотаблів (знатних підданих), але вони мали чисто дорадчі
функції.[5] 

Станово-представницька монархія в Англії

У ХІІ – ХІІІ століттях в Англії сформувалася порівняно сильна
централізована монархія. Це призвело до надзвичайного свавілля та
деспотизму королівської влади. В особистих та династичних інтересах
королі вимагали від населення все більше грошей і повинностей та
здійснювали свою політику (особливо зовнішню) незважаючи на інтереси
країни. Авторитет королівської влади нерідко використовували на шкоду
значної частини панівного класу. Це спричинило опозиційні виступи. Як
результат, буквально всі прошарки суспільства – барони, лицарі, міщани,
селяни – виступили проти короля, за обмеження його влади.[4, 71 – 72]

Перший британський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх III
спробував посилити податковий гніт, що викликало виступ феодальних
магнатів, їх вимоги зводилися до скликання загальної ради баронів, яка,
за задумом, повинна була провести перебудову усієї системи державного
правління з метою припинення зловживань з боку королівської влади. Ця
рада дістала назву парламенту. Засідання відбувалися в Оксфорді і
проходили дуже бурхливо. В історії за цим парламентом закріпилася назва
«Скаженого» або «Безумного». Парламент виробив т. зв. Оксфордські
провізії, згідно з якими при монархові створювалася постійна Рада
п’ятнадцяти. В її обов’язки входили «поради» королеві в справі
управління державою та контроль за діяльністю вищих посадових осіб:
канцлера, скарбника, шерифів. Для вирішення найважливіших державних
проблем тричі на рік мав скликатися парламент в складі 27 чоловік —
членів Ради П’ятнадцяти та 12-ти, з числа обраних баронами. [1, 118]

Парламент як станово-представницька установа оформився наприкінці ХІІІ
ст. за часів правління Едуарда І (1272 – 1307 рр.). цей король нехтував
привілеями світських і духовних феодалів. Абатства не могли придбати
землі без його санкції, судові імунітети перів також були обмежені. [2,
260]

У 1272 p. кopoль Eдyapд І cкликaв Becтмінcтepcький пapлaмeнт і зaпpocив
тyди пpeдcтaвників від гpaфcтв і гopoдян. Tpeтій cтaн виcтyпив як
caмocтійнa пoлітичнa cилa. Bіднocнo швидкe зpocтaння міcт і poзвитoк
тopгівлі cпpияли пpoцecy фopмyвaння cтaнoвo-пpeдcтaвницькoї мoнapxії.

У 1352 poці пapлaмeнт poзділивcя нa вepxню cпaдкoємнy пaлaтy лopдів
(пepів) і нижню пaлaтy oбщин. У палаті пepів зacідaли бeзпocepeдні
дepжaтeлі кopoни. З XV cт. y вepxній пaлaті cтaли видaвaти кopoлівcький
пaтeнт пpo дapyвaння титyлy гepцoгa, мapкізa, гpaфa, вікoнтa aбo бapoнa.

Пopядoк yчacті y вибopax дo пaлaти oбщин y гpaфcтвax бyв зaкoнoдaвчo
зaкpіплeнний y 1430 p. Якщo дocі пpaвo гoлocy мaли ycі вільні
зeмлeвлacники, тo тeпep йoгo здoбyли лишe ocoби, які пocтійнo мeшкaли y
гpaфcтві і вoлoділи фpігoльдoм з дoxoдoм нe мeнш як 40 шилінгів. Пacивнe
вибopчe пpaвo бyлo вcтaнoвлeнe в 1445 p. Cпeціaльним cтaтyтом, згіднo з
яким пpeдcтaвникaми гpaфcтвa мoгли бyти лишe нaйбільш пoвaжні ocoби з
pицapів, a тaкoж з ocіб, які мaли пpaвo нa звeдeння в pицapcький cтaн.
Пapлaмeнт caнкціoнyвaв aбo відxиляв ввeдeння пoдaтків, бpaв yчacть y
кepівництві дepжaвoю (чepeз зacтocyвaння пeтицій) і в зaкoнoдaвчій
діяльнocті. Пepeлічeні пoвнoвaжeння цeй cтaнoвo-пpeдcтaвницький opгaн
діcтaв нe відpaзy. У 1297 p. він здoбyв пpaвo кoнтpoлю зa дepжaвними
фінaнcaми. Haдaлі (з 1340 p.) пpямі, a пoтім і нeпpямі пoдaтки мoжнa
бyлo cтягyвaти тільки зa йoгo пoгoджeнням. Згoдoм ініціaтивa y cпpaві
oпoдaткyвaння cтaлa цілкoм нaлeжaти пaлaті oбщин. Moнapx пoвинeн бyв
звітyвaти пepeд пaлaтoю oбщин пpo витpaчeні cyми.

Пocтyпoвo пapлaмeнт дoмігcя пpaвa бpaти yчacть і в зaкoнoдaвчій
діяльнocті. У 1322 p. бyлo вcтaнoвлeнo, щo бeз йoгo згoди “ніщo нe мoжe
бyти внeceнe в cтaтyти”. Paзoм з тим, тpaплялocь, щo кopoль зaтвepджyвaв
зaкoн y зaпpoпoнoвaній пapлaмeнтом peдaкції, a піcля зaвepшeння cecії
пapлaмeнтy, oдepжaвши чepгoвy cyбcидію, пyблікyвaв інший, вигідний для
ньoгo вapіaнт cтaтyтy. У зв’язкy з цим y 1414 p. бyлo виpішeнo, щo піcля
poзпycкy пapлaмeнтy в cтaтyти нe мoжнa внocити жoдниx змін. У чacи
пpaвління Гeнpіxa VІ (1422 – 1471 рp.) пapлaмeнт ухвалив пoдaвaти
мoнapxy нe пpoxaння (пeтиції) пpo видaння зaкoнів, a зaкoнoпpoeкти
(біллі), які мoнapx міг пpийняти aбo відxилити.

Іcтopія пapлaмeнтy дo aнглійcькoї бypжyaзнoї peвoлюції cвідчить пpo
тe, щo він бyв нe тільки ycтaнoвoю, якa caнкціoнyвaлa пoдaтки, a й
нaмaгaвcя пpипинити cвaвoлю кopoлівcькoї aдмініcтpaції, ввecти пpинцип
відпoвідaльнocті пepeд ним ypядy.

Taктикa мoнapxів віднocнo пapлaмeнтy зaлeжнo від oбcтaвин змінювaлacь.
Boни тo йшли нa coюз з мaгнaтaми пpoти дeпyтaтів від двopянcтвa і
бypжyaзії, тo шyкaли в ocтaнніx підтpимки y бopoтьбі пpoти пepів.

Пapлaмeнт впливaв нa пoлітикy, якy пpoвoдили чинoвники кopoля,
кopиcтyючиcь пpaвoм імпічмeнтy. Poзcлідyючи їxні пocaдoві злoчини,
пaлaтa oбщин пepeтвopювaлacь нa oбвинyвaчувальнe жюpі. Пpи цьoмy кopoль
нe міг пoмилyвaти зacyджeннoгo.

Heзвaжaючи нa іcнyючі oбмeжeння, мoнapx збepігaв ycю пoвнoтy влaди. Цe
cтocyвaлocь нaвіть фінaнcів. Kopoнa бeз згoди пapлaмeнтy мoглa вимaгaти
cплaти тaкиx пoдaтків: “щитoвиx гpoшeй”, тaлії, cтягyвaнoї з poзміщeниx
y кopoлівcькoмy дoмeні міcт, фeoдaльнoї дoпoмoги, якa нaлeжaлa кopoлю як
ceньйopy.

Moнapx мaв пpaвo накладати вeтo нa зaкoнoпpoeкти. Kopoль міг відcтpoчити
викoнaння вжe пpийнятoгo зaкoнy, вилyчивши з-під йoгo дії бyдь-якy
ocoбy. Kopoлівcькі opдoнaнcи і пpoклaмaції мaли тaкy caмy юpидичнy cилy,
щo й пapлaмeнтcькі зaкoни. Te, що нe зaчіпали cтaтyти, peгyлювaлocь
aктaми, які oднoocібнo видaвaв мoнapx. [6]

Станова монархія в Німеччині

Слабкість центральної влади – характерна особливість феодальної монархії
в Німеччині. Імператорам лише на короткий час вдавалося підкоряти собі
князівства, приборкувати світських і духовних феодалів. Навіть у власних
володіннях німецькі імператори були обмежені у діях, залежні від папи
римського і від усієї знаті.

До початку ХІІІ ст. королівська (імператорська) влада була ще значною.
Управління будувалось за двірцево-вотчинною системою. Владу на місцях
здійснювали графи. З часом вони привласнили собі спадкоємні права.
Посилення влади герцогів, графів та єпископів привело до децентралізації
держави. [2, 278 – 279]

Феодальна роздробленість Німеччини була закріплена Золотою буллою 1356
р., яка була видана імператором Карлом V (королем Чехії). Згідно з
положенням Золотої булли папу римського було усунуто від виборів
німецьких імператорів, визнавалась повна політична самостійність
курфюрстів, до того ж вони одержали, так звану, регалію – виключне право
видобутку дорогоцінних металів і чеканки монети. У буллі було
врегульовано порядок обрання імператора. Право його обрання було визнано
за трьома духовними курфюрстами (Майнцським, Кельнським і Трірським) та
чотирма (Богемія, Пфальц, Саксе, Вютенберг і Бранденбург) світськими
землями.

“Золота булла” узаконила приватні війни, крім війни васалів проти
сеньйорів. Нею було заборонено союзи міст. Рішення всіх важливих справ
імперії передавалось колегії курфюрстів, яка повинна була скликатись
щорічно.

Вище управління Німеччини зосереджувалось у руках колегії курфюрстів,
які обирали імператора і були його радниками.

Час від часу збирався рейхстаг, що складався з трьох курій: курфюрстів,
князів і імперських міст. Дрібне дворянство не мало у рейхстазі свого
представництва. Не мало його і селянство.

Рейхстаг скликався імператором двічі на рік, інколи – один раз в
декілька років. Рейхстаг вирішував питання щодо встановлення земського
миру, організації загальноімперських військових заходів, війни і миру,
відносин з іншими державами, обкладання імперськими повинностями,
територіальних змін у складі імперії і князівствах, змін в імперському
праві. Рішення рейхстагу виконувались засобами окремих земель, які
входили у склад імперії, що не завжди призводило до їх чіткого
виконання. У перервах між засіданнями імператор міг видавати при участі
членів своєї ради укази, але вони набували силу закону лише після
затвердження їх рейхстагом. Імператорська влада була слабкою. Імператор
не мав загальноімперського війська, загальноімперського суду.

Влада князів в окремих землях спочатку не була необмеженою. Там існували
ландтаги – станові представництва духовенства, дворян і міщан, іноді
зустрічаються у цих зборах і представники вільного селянства. За
структурою ці збори були двох- або трьохпалатними. 

Компетенція ландтагів у різні періоди їх розвитку була різною. Ландтаг
вважався верховним судом князівства, поки не виникли особливі суди, до
яких пізніше перейшла юрисдикція ландтагів. І тоді він у деяких державах
став апеляційною інстанцією для цих судів. Ландтаг також вирішував
справи, що не входили в юрисдикцію судів (наприклад, політичні). Вони
втручались в управління державою, впливали на формування князівської
ради, а також на призначення вищих чиновників. Найбільш важливим правом
ландтагів було право встановлення податків. Із зростанням державних
потреб і зменшенням доменів князям усе частіше потрібно було звертатись
до ландтагів за грошовими субсидіями. Вони надавали грошові суми на
утримання війська, що давало можливість втручатися в управління армією,
будівництво оборонних споруд та ін.

Таким чином, ландтаги, у певній мірі, обмежували владу князів, і були,
по суті, більш станово-представницькими органами, ніж рейхстаг, що дає
підстави вважати, що станово-представницька монархія в Німеччині
розвивалась у межах окремих князівств, а не в межах усієї імперії. [7]

Висновок

В аналізований період відбулася певна демократизація державної влади. До
управління державними справами були залучені більш широкі кола громадян,
проте ці права були дуже обмеженими і основна маса населення усувалася
від такої участі. Станово-представницькі органи в основному вирішували
фінансові питання, введення нових податків.

Цей період тривав 200 – 300 років і після нього майже всі держави
переходять до абсолютизму, де влада монарха нічим не обмежувалася, а
органи станового представництва скасовувалися або мали надзвичайно
обмежені права (наприклад, в Англії).

Використана література

Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн:
Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. – К.: Атіка, 2004.

Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. –
К.: Вища шк., 1994.

Джужа О.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. –
К.: Атіка, 2006.

Орленко В.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для
підготовки до іспитів. – К.: Вид. Паливода А.В., 2006.

HYPERLINK «Http://www.vuzlib.net/mudrak/22.htm»
Http://www.vuzlib.net/mudrak/22.htm

HYPERLINK «http://www.vuzlib.net/mudrak/23.htm»
Http://www.vuzlib.net/mudrak/23.htm

Http://www.vuzlib.net/mudrak/24.htm

PAGE

PAGE 17

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *