Співвідношення міжнародного і українського права (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Співвідношення міжнародного

і українського права”

ПЛАН

1. Співвідношення національного і міжнародного права

2. Міжнародний договір і його статус у системі національного права

Висновки

Список використаної літератури

1. Співвідношення національного і міжнародного права

Міжнародне право — частина національної системи права. У процесі
укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій),
підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій
(вступ України в РЄ) національне право збагачується завдяки міжнародному
— особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.

Україна першою із республік колишнього СРСР підписала міжнародний
договір — Угоду про партнерство з Європейським Союзом (ЄС) та з
державами — членами ЄС (16 червня 1994 p.), яка передбачає політичний
діалог і співробітництво в сферах торгівлі, інвестицій, економіки,
культури та фінансів, а також створення відповідних інституцій, здатних
гарантувати втілення в життя положень цих угод.

За допомогою норм міжнародного права регулюються відносини між державами
й іншими її суб’єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби
забезпечуються примусом — колективним або індивідуальним.

Міжнародне право існує на декількох рівнях:

— загальні (універсальні та загальновизнані) принципи, закріплені в
Статуті ООН: суверенна рівність держав, право націй на самовизначення,
добровільне виконання зобов’язань, поважання прав людини, вирішення
міжнародних спорів мирним шляхом та ін.;

— право міжнародних організацій, закріплене в конвенціях, пактах,
деклараціях, резолюціях (ЮНЕСКО та ін.);

— право співдружностей у рамках міждержавних об’єднань (принципи, акти,
норми Європейського Союзу, Ради Європи, СНД та ін.);

— міждержавні угоди (дво- та багатосторонні). Між національним і
міжнародним правом існують тісний взаємозв’язок і взаємодія.

1. Міжнародне право акумулює досягнення національних систем права. За
структурою міжнародне право наближається до їх структури (поділ на дві
підсистеми — приватну і публічну, наявність галузей права — міжнародне
економічне, космічне, повітряне, морське, гуманітарне тощо), що свідчить
про вплив національного права на міжнародне.

2. Міжнародне право (у формі міжнародно-правового договору) служить
одним із юридичних джерел національного права, допускає пряме
«входження» норм міжнародного публічного і приватного права в
конституційне, цивільне, кримінально-виконавче та інше право.

Безсумнівним є правило: міжнародне право має переважну силу над
національним правом.

Це основний принцип міжнародного права. Принцип верховенства
міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається державами або в
законодавчому порядку, або на практиці.

Маючи обов’язкову силу для держав, міжнародне право лишає на їх розсуд
вирішення питання про застосування його норм у рамках внутрішніх
правових систем. Державам не потрібно формально визнавати верховенство
міжнародного права над національним законодавством, але вони повинні
цілком додержуватися цих норм тими шляхами, котрі визначать самостійно.
Пріоритет міжнародного права над національним супроводжується
оптимальною участю держав у розробці та прийнятті міжнародно-правових
норм і рішень, відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при
цьому державного суверенітету.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що
випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції
України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про
громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом
її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України
«Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного
договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають
застосовуватися правила міжнародного договору.

Центральна проблема міжнародного права, опосередкованого в пактах,
деклараціях, — права і свободи людини. Особа є суб’єктом як
національного, так і міжнародного права.

Міжнародне право регулює не лише міждержавні відносини, але й впливає на
відносини усередині країни, на систему національного права. Через
міжнародне право відбувається зближення різних галузей права
(підприємницького, банківського, фінансового), а також певних норм
(технічних норм у галузі ядерної енергетики) тощо.

Затвердження правил, принципів і прийомів, загальних для всіх країн
Європейського Союзу, у перспективі є найможливішим у таких блоках права,
як адміністративно-господарське, фінансове, банківське, митне, податкове
і, звичайно, цивільне з усіма його договорами, що забезпечують вільне
пересування капіталів, товарів і послуг, підприємницьку діяльність,
охорону інтелектуальної власності, а також трудове право і страхування.
По суті, може відбутися глибоке відновлення всієї системи права України
на шляху поступового зближення із системою європейського права.

2. Міжнародний договір і його статус

у системі національного права

Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення,
зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між ними,
наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права
міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви:

договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами,
заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно
складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

За рівнем, на якому вони укладаються:

— міждержавні;

— міжурядові;

— відомчі.

За кількістю сторін:

— двосторонні;

— багатосторонні.

За об’єктом регулювання:

— політичні;

— економічні;

— з спеціальних питань.

Розрізняють міжнародні договори:

— що підлягають ратифікації;

— що не підлягають ратифікації.

Договори, що підлягають ратифікації

набирають сили в порядку, передбаченому для законів України, тобто через
10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено
самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному
друкованому виданні.

Ратифікація (затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою якого
держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати
договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов’язання в міжнародному
плані на підставі відповідного договору.

Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи
під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов’язань. Проте відмова
ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж
правилом.

Не підлягають ратифікації, приєднання до яких або прийняття (укладення)
яких проводиться —

від імені України

(міждержавний договір) від імені Уряду України

(міжурядовий договір) від імені міністерств

чи інших центральних органів виконавчої влади України

(відомчий договір)

— набирають чинності в порядку, передбаченому для указів Президента
України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо
інше не передбачено самими актами — набирають чинності в порядку,
передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України, тобто з моменту
їх прийняття, якщо пізнішій строк не передбачений у цих актах —
набирають чинності з моменту їх підписання або з моменту затвердження
міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані

Вимоги до міжнародних договорів, що підлягають ратифікації:

1) обов’язковість їх якнайшвидшої ратифікації, яка здатна надати їм
внутрішньодержавної сили;

2) суб’єктом ратифікації міжнародних договорів може бути законотворчий
орган;

3) порядок ратифікації міжнародних договорів є таким самим, що й порядок
ухвалення нормативно-правових актів;

4) строки ратифікації та порядок вступу в дію нормативних міжнародних
договорів — такі самі, що й для нормативно-правових актів.

В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію
міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України.

Єдина система реєстрації і обліку міжнародних договорів України
перебуває у віданні Міністерства закордонних справ України. Реєстрація
міжнародних договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах
інших міжнародних організацій здійснюється Міністерством закордонних
справ.

Міжнародні договори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори,
що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких
провадиться від імені України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради
України», газеті «Голос України», «Зібранні чинних міжнародних договорів
України».

Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких
або ухвалення яких провадиться від імені уряду України, публікуються в
«Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур’єр».

Договори, укладені від імені міністерств або інших центральних органів
державної виконавчої влади України, публікуються в «Зібранні чинних
міжнародних договорів України».

Висновки

Отже, міжнародне право — частина національної системи права. У процесі
укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій),
підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій
(вступ України в РЄ) національне право збагачується завдяки міжнародному
— особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.

Міжнародне право акумулює досягнення національних систем права.
Міжнародне право (у формі міжнародно-правового договору) служить одним
із юридичних джерел національного права, допускає пряме «входження» норм
міжнародного публічного і приватного права в конституційне, цивільне,
кримінально-виконавче та інше право.

міжнародне право має переважну силу над національним правом.

Це основний принцип міжнародного права. Принцип верховенства
міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається державами або в
законодавчому порядку, або на практиці.

Маючи обов’язкову силу для держав, міжнародне право лишає на їх розсуд
вирішення питання про застосування його норм у рамках внутрішніх
правових систем. Державам не потрібно формально визнавати верховенство
міжнародного права над національним законодавством, але вони повинні
цілком додержуватися цих норм тими шляхами, котрі визначать самостійно.
Пріоритет міжнародного права над національним супроводжується
оптимальною участю держав у розробці та прийнятті міжнародно-правових
норм і рішень, відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при
цьому державного суверенітету.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що
випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції
України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про
громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом
її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України
«Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного
договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають
застосовуватися правила міжнародного договору.

Використана література:

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2000.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 2000.

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А.
Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 2000.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *