Соціально-економічний лад в період 1945 — середина 1950-х pp.

Соціально-економічний лад в період 1945 — середина 1950-х pp.

Після перемоги над фашизмом виникли умови для розв’язання багатьох
економічних, соціальних, міжнаціональних та інших проблем, які назріли в
суспільстві. Наш народ вийшов із війни повним надій на позитивні зміни у
своїй долі. Але на практиці усе вийшло складніше.

Економіка. Перед республікою повстали серйозні та складні завдання, перш
за все — економічне відродження України. Воно розумілося як необхідність
перевести економіку з воєнних рейок на мирні та в найстисліші строки
відновити виробництво, досягти довоєнного рівня в усіх галузях
господарства, а потім перевершити його. Відбудова господарства України
розпочалася відразу ж після вигнання німецьких окупантів з української
землі. Вона розумілася буквально — відновити все так, як було до війни.
Для Західної України та інших нових земель у складі УРСР ставилося
завдання форсовано здійснити там соціалістичні перетворення та увести їх
в загальний потік економічного розвитку всієї республіки. Така
економічна політика породжувала великі труднощі й витрати для народу.

В міру того як розв’язувалися ці завдання, посилювались необгрунтовані
наміри Сталіна переходити безпосередньо до побудови комунізму. Цю ідею
уперше було висловлено на XVIII з’їзді ВКП(б) у 1939 p. і підтверджено
рішенням XIX з’їзду КПРС у 1952 p. Цс була політика «стрибка» у
комуністичне майбутнє. В роботі «Економічні проблеми соціалізму в СРСР»
Сталін «обгрунтував» цю політику. Але вона була відірвана від
об’єктивних законів економічного розвитку і неминуче мала призвести до
порушення нормального функціонування народного господарства. Життя
показало утопічність та згубність цієї політики.

Зараз таку політику справедливо розцінюють як помилкову і навіть
злочинну. Вона стала заключною частиною сталінської концепції побудови
соціалізму. Але ж за режиму культу Сталіна вона була державною політикою
СРСР, усіх його суб’єктів, включаючи й Україну.

Зазначені завдання вирішувалися у складній обстановці. Одні умови
сприяли їх виконанню, інші — перешкоджали. Відбудову України
ускладнювали об’єктивні обставини. Перш за все — небачене в історії
зруйнування за час війни її національних багатств, адже вся територія
УРСР була окупованою. Було зруйновано 714 міст і містечок, 28 000 сіл,
16 000 промислових підприємств і 28 000 колгоспів. Господарству України
було заподіяно збитків на суму понад 285 млрд. крб. (або 100 млрд.
доларів). Жодна республіка СРСР, крім Білорусії, не зазнала таких
руйнувань. Війна призвела до різкого скорочення кількості робочих рук,
особливо кваліфікованих кадрів. Загальна чисельність робітників і
службовців у народному господарстві УРСР за роки війни зменшилась
втричі. Економіка України ледве дихала. Великих втрат зазнала
промисловість. Підприємства важкої індустрії були виведені з ладу.
Українська промисловість у 1945 p. виробила лише 26% продукції від тої,
що була вироблена у 1940 p., а сільське господарство одержало зерна на
40% менше, ніж до війни. Особливо тяжке становище склалося у західних
областях, які відставали в розвитку від Східної України.

Не можна не згадати також стихійне лихо — посуху 1946 p. Вона призвела
до голоду, який охопив 18 областей України. Офіційно від голоду померло
приблизно 800 тис. чоловік. Останнім часом висловлюється думка, що у
цьому голоді повинна не лише посуха, а й сталінський режим. Він допустив
голод, хоча на врятування людей слід було кинути все, що мала країна,
піти на закупівлю продовольства за кордоном. Але держава, навпаки, не
знизила обов’язкові поставки та відібрала у села продовольче зерно.

Несприятливі явища міжнародного життя, зовнішньо-політичні ускладнення
також впливали на відбудову республіки, збільшували її труднощі. Перш за
все йдеться про «холодну війну» між Радянським Союзом, з одного боку, і
США, Англією та їх союзниками — з другого, яка сіяла підозру, ворожнечу
між державами і народами, нагнітала загрозу розв’язування третьої
світової війни.

І все ж всупереч цим труднощам і трагедіям героїчними зусиллями народу
відбувався процес економічного відродження України. Незважаючи на
людські та матеріальні втрати, УРСР все ж мала матеріальну базу,
необхідну для відбудови господарства.

Після війни збільшилась територія країни. Внаслідок перемоги радянського
народу над фашистською Німеччиною були задоволені справедливі
територіальні претензії України. За договором між СРСР і Польщею від 6
серпня 1945 p. встановлений новий кордон між СРСР і Польщею, тобто також
між Україною і Польщею, по так званій лінії Керзона. 29 червня 1945 p.
офіційною угодою СРСР з Чехословаччиною було оформлено входження
Закарпатської України до складу УРСР. 22 січня 1946 p. було створено
Закарпатську область. До України також відійшла Північна Буковина, Таким
чином, нарешті завершився тривалий процес возз’єднання українських
земель в єдиній. Українській державі. Наприкінці 1945 p. територія УРСР
складала близько 580000 кв. км. Повільно, але все ж зростала чисельність
її населення, Деякі скорочення воєнних витрат дозволили збільшити
капіталовкладення в народне господарство.

Україна, надаючи допомогу іншим республікам СРСР, сама спиралася на їх
допомогу. Відомо, що у відбудові лише одного українського підприємства —
«Запоріжсталі» — брали участь 68 міст СРСР.

Вже наприкінці 1945 p. було відбудовано біля третини довоєнного
промислового потенціалу України. Протягом 1946 p. промисловість була
переведена на мирне виробництво.

Успішному розв’язанню внутрішніх проблем України сприяли зміни у
співвідношенні політичних сил на світовій арені. Вони були прямим
результатом перемоги радянського народу над гітлерівським фашизмом і
японським мілітаризмом, підвищення авторитету, престижу УРСР, зростання
її міжнародного впливу. Україна є однією із засновниць Організації
Об’єднаних Націй. У 1948—1949 pp. Україна була членом Ради Безпеки ООН;
крім того, її повноважні представники входили до складу багатьох
міжнародних організацій. Підпис УРСР був поставлений під 16 міжнародними
угодами та конвенціями.

Господарство України, як і раніш, мало плановий характер. 27 серпня 1946
p. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про п’ятирічний план відбудови й
розвитку народного господарства Української РСР на 1946—1950 pp.». Як і
попередні довоєнні плани, цей план виходив з пріоритету розвитку
промисловості, а серед галузей промисловості — з пріоритетного розвитку
групи А, особливо воєнної галузі. Натиск робився на виробництво
продукції по валу, тобто на зростання перш за все кількості продукції.
Передбачався занадто високий процент підвищення продуктивності праці (за
п’ятирічку — 36%). Тому мало уваги приділялося розвитку харчової та
легкої промисловості. Легка промисловість у 1950 p. досягла лише 80%
довоєнного рівня. Економіка мала потребу в багатьох коштах, а їх
бракувало. Ринкові відносини, як і до того, були відсутні.

ph

зації та діяльності народного господарства УРСР залишилися такими ж, як
і раніш. Керівництво ним здійснювалося грубими,
командно-адміністративними засобами. Господарство, хоча воно і
називалося народним, не забезпечувало життєвих потреб народу. Але
керівництво держави виправдовувало цей стан сталінською ідеєю про те, що
нібито за соціалізму потреби населення занадто випереджають можливості
виробництва.

Суспільний лад. У 1945 p. — на початку 50-х років в основному
зберігалася та соціальна структура, що була юридичне оформлена в
Конституції УРСР 1937 p. Новий статут КПРС, прийнятий на XIX з’їзді
партії, виходив з того, що суспільний устрій СРСР складають робітничий
клас, трудове селянство і трудова інтелігенція.

Проте війна залишила свій кривавий слід на суспільстві. Перш за все вона
заподіяла йому колосальні кількісні збитки. У роки війни загинуло більше
8 млн. мешканців України. Крім того, слід враховувати так звані побічні
втрати населення, тобто неминучі у війну зниження народжуваності та
збільшення смертності.

Але у ході відбудови та подальшого мирного розвитку країни чисельність
населення зростала. Поверталися на Батьківщину демобілізовані воїни. До
січня 1950 p. частково повернулися громадяни, що були насильно угнано у
Німеччину на примусову працю.

У 1950 p. чисельність населення України становила 36,6 млн. чол., але
довоєнного рівня вона досягла лише у 1958 p.

Змінюється співвідношення між класами і соціальними групами. Високими
темпами зростала чисельність робітничого класу, підвищувалась його
питома вага у складі населення республік. Зростання кількості
робітничого класу забезпечували система державних трудових резервів і
організований набір робочої сили за договорами. Особлива увага
приділялась зростанню кількості робітничого класу в західних областях
України.

У повоєнні роки в соціальній структурі України виділяється така фупа, як
демобілізовані з лав радянської армії та флоту.

Протягом трьох післявоєнних років повернулося 2,2 млн. чоловік, з них у
промисловість прийшло 350 тис. Демобілізовані ставали могутнім джерелом
поновлення виробничих сил. Вони привносили в трудові колективи високу
свідомість, дисципліну, волю до трудових звершень, вміння оперативно
вирішувати завдання, велику енергію. Приходячи до виробництва,
управлінського апарату чи в учбову аудиторію, демобілізовані набували
нового соціального статусу. Їх відзнакою завжди залишалась колишня
служба у збройних силах в роки боротьби з німецьким фашизмом і японським
мілітаризмом.

У 1946 p. Сталін розпочав кампанію за «чистоту» та міцність радянської
ідеології. Для цього він мав багато причин. Він розглядав народ як
велетенську виконавчу силу — «гвинтики» — в жахливій машині
тоталітаризму. І радянська ідеологія, марксистська однодумність повинні
були зміцнити цю силу. Сталін страхався народу-переможця, зміцнення його
віри у власні можливості, його потягу до волі. Він враховував також
пожвавлення впливу демократичної ідеології на радянських людей під час
війни.

Сталін доручив керувати боротьбою за чистоту ідеології своєму вірному
підручному секретарю ЦК ВКП(б) О.Жданову. Тому в народі ця кампанія
стала називатися «ждановщиною». Ждановщи-на не обминула й Україну. Тут
вона насаджувалася особливо енергійно. Адже ж український народ довше,
ніж народи інших союзних республік, перебував під впливом чужої
ідеології. В Україні, як і в Союзі у цілому, ця антилюдська політика
проводилася під проводом партійних та державних керівників. Особливо
старанно діяв тут Л.Каганович, найближча до Сталіна людина. Власно
кажучи, його й було послано в Україну у березні 1947 p. першим
секретарем ЦК К.ПУ спеціально з цим завданням.

У першу чергу ждановщина обернулася проти інтелігенції, бо саме в ній
Сталін вбачав можливість опозиційної сили своєму антинародному курсу.
Талановиті представники науки, літератури, мистецтва безпідставно
звинувачувалися в ідеологічних відхиленнях, українському націоналізмі,
космополітизмі. Багато з них було позбавлено не лише роботи, а й волі,
морально та фізично знищено. Такі найважливіші науки, як генетика,
кібернетика, соціологія, були охрещені лженауками, заборонені, а по суті
— знищені. Знов відновилися гоніння на школу славетного українського
історика М.Грушевського. В результаті свободу творчості було
ліквідовано, встановлено повсякденний, суворий контроль за усіма формами
ідеологічного життя. Сумний приклад ідеологічних переслідувань — доля
видатного поета В.Сосюри. В 1951 р. на нього обрушився шквал злісної
критики за щирий патріотичний твір «Любіть Україу!», якого він написав
ще у 1944 p. під впливом думок про рідну багатостраждальну землю.

До речі, перебування в компартії аж ніяк не захищало від переслідувань
за ідеологічні хиби. У 1949—1952 pp. з рядів КП(б)У було виключено 22175
чоловік (3% її загальної кількості) за обвинуваченням в українському
націоналізмі.

У західних областях України протягом вельми короткого часу існувала
суспільна структура відповідно до того ладу, який тут панував до
об’єднання цих земель з радянською Україною. У класі селян розрізняли
три групи: бідняки, середняки та «куркулі». Зберігалися капіталістичні
підприємства в промисловості та торгівлі. Але у 1945— 1950 pp. внаслідок
завершення тут суцільної колективізації із колишніх бідняків і
середняків був сформований клас колгоспного селянства, а «куркульство»
було ліквідовано, Втім ліквідація «куркулів» відбувалася уже
випробуваними жорстокими засобами, разом з цим безпідставно ліквідували
господарство багатьох селянських прошарків. У той же час у західних
областях пануюче становище зайняла державна промисловість,
капіталістичний підприємець був остаточно витіснений з промислового
виробництва.

У повоєнні роки в Західній Україні існувала певна група людей, які
виступали проти відновлення тут радянської влади, її «революційних»
перетворень. Юридичне, за радянським правом, вони підпадали під
категорію «класових ворогів». Соціальне походження цих людей було
різним, але їх об’єднувало неприйняття соціалізму і радянської держави.
Справедливість вимагає сказати про те, що дії цих людей були певною
мірою відповіддю на хибну, негуманну політику радянської держави в
західних областях. Ця політика не враховувала специфіки історичної долі
населення цих земель, їх відмінності від населення радянської України,
визнавала за краще жахливі репресивні заходи, щоб прискорити виконання
державних завдань.

Внаслідок цих обставин у Західній Україні розпочалася справжня
громадянська війна. З одного боку в ній виступали ОУН і УПА та
підтримуючі їх сили, а з другого — радянська держава з власними
збройними силами. Ця війна закінчилася тільки на початку 50-х років.
Вирішальну роль відіграло воєнне придушення руху ОУН радянськими
збройними силами. До Сибіру було депортовано понад 200 тис. жителів
Західної України.

Окупаційний режим, а також жорстока політика Сталіна, за якою з України
до Середньої Азії та Сибіру депортували деякі етнічні спільності
(німців, татарів, поляків та ін.) нібито за їх зрадницьку діяльність,
співробітництво з фашистами, призвели до змін в національному складі
України.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *