Проблема розуміння права – історія і сучасність (реферат)

Реферат з теорії держави і права

Проблема розуміння права – історія і сучасність

Проблемі розуміння права завжди приділялось багато уваги. Спроби дати
змістовну відповідь на питання “що таке право?” прослідковуються з
глибокої давнини і не припиняються і досі.

Правові вчення, як спеціальня галузь, з’явились лише в ході досить
тривалого існування ранньокласових суспільств і держав. В
теоретико-пізнавальному плані генезис правових вчень відбувався в руслі
поступової раціоналізації початкових міфічних уявлень.

Однією з найбільш ранніх відповідей на питання “що таке право?” була:
“право – це веління, заповіді божества, які вказують людям, як вони
повинні жити, щоб виконати волю божества, що вони повинні робити і чого
повинні уникати”. (це були: 10 заповідей, вручених Моісею самим Богом. В
таких древніх правових кодексах інших народів, як “Закони вавілонського
царя Хаммурапі” чи “Закони Ману” Право розумілось як нелюдське явище
Критика цієї відповіді з боку вчених така: земні справи і явища потрібно
пояснювати земними ж справами, а не втручати сюди божу волю і робити її
відповідальною за багато земних підлостей. З середини І тисячоліття до
н.е. розуміння права змінюється. Право починає тлумачитись як офіційний
закон держави, тобто як веління і обов’язкові правила, які видаються чи
визнаються державою. Нове у цьому розумінні те, що право вводиться у
поняття держави. З’являється два права: право як веління Бога і як
веління держави.

Напротязі всієї історії поняття права розвивалося. Розвиток права
відбувався в напрямку поступової раціоналізації міфічних уявлень.
Спочатку воно розумілось як заповіді, веління Бога. Пізніше під правом
почали розуміти також закони, встановлені державою. Але майже завжди
головним змістом права вважали свободу і справедливість.

За браком часу не можливо роздивитися розуміння права кожного з вчених
окремо, як це представлено в рефераті, та неможливо не відмітити:

Власну правову концепцію українського правознавця С.С.Дністрянського.
Він намагався відійти від традиційного на той час позитивізму,
наголошуючи на соціальному характері норм та природних засад права. Свою
правову концепцію він визначив як “теорію суспільних зв’язків на основі
генетично-історичної системи досліду”.В суспільстві існують “суспільні
зв’язки”, основу яких складають економічні чинники. Він виділяв
органічні суспільні зв’язки (родина, рід, плем’я, держава, народ), що
немов органічно та природньо створюються самим суспільством, та
організаційні, які також поділяв на два види: 1) церква, стани й класи,
політичні партії й інші поширені форми стосунків між людьми
(розшаровують суспільство на окремі соціальні групи); 2) товариства та
підприємства (створюються для забезпечення суспільних цілей).

На думку С.Дністрянського, суспільні зв’язки, починаючи від родини і
закінчуючи державою, є джерелами права.

А також на Автора сучасної нормативістської концепції праворозуміння
Кельзена, на думку якого право представляє собою струнку, з логічно
взаємозв’язаними елементами ієрархічну піраміду на чолі з “основною
нормою”.

Предмет вивчення теорії права складають законодавчі норми, їх елементи,
їх взаємовідносини, порядок як ціле, його структура. Мета теорії –
забезпечити юриста (правознавця і практика), насамперед суддю,
законодавця чи викладача розумінням і описом позитивного права
(законодавства) їх країни.

Основоположною проблемою теорії права є проблема сутності і соціальної
природи права.

Сучасні теорії права не мають єдиного розуміння сутності права. А
натомість є набір окремих концепцій, напрямків в теорії права, серед
яких можна виділити основні.

Згідно теорії природного права /Гроцій, Гоббс, Локк, Монтеск’є/ в
суспільстві поряд з правовими нормами, встановленими державою, існує
також природне право. Природне право належить людині від народження і
включає в себе право на життя, особисту свободу, приватну власність,
право бути щасливим. Ці права визнаються невід’ємними, і всяке посягання
на них інших осіб, в тому числі і держави, є правопорушенням або взагалі
злочином. Позитивне право встановлюється державою у формі законів та
інших нормативно-правових актів. В основі цього лежать природні права
людини. Закон визнається постільки, поскільки він відповідає, розвиває і
конкретизує природні права людини.

АЛЕ ця теорія є антиісторичною. Вона містить перелік таких прав, які
ніби-то завжди належали людству і незмінно супроводжують його і в наш
час і ніщо їх не може відмінити чи змінити. По-друге, представники
теорії природного права не мають чітких критеріїв, за якими б можна було
якось відрізнити природне право від позитивного. Так, Гроцій визнавав
природним рабство. В якості форми державного устрою, яка найбільше
відповідає принципам природного права, Гоббс визнавав необмежену
монархію, тоді як Локк – обмежену монархію.По-третє, теорія природного
права ніяк не могла пояснити, яким чином на основі порівняно невеликої
сукупності природних прав виростає таке різноманіття правових систем.

Згідно з теорією відродженого природного права (сучасна модифікація
природно-правової теорії) те право, яке створюється державою, є похідним
по відношенню до вищого, природного права, яке витікає з людської
природи. В рамках теорії відродженого природного права виділяється два
основних напрямки – неотомістська теорія права і “світські” концепції
природного права.

Позитивне значення природно-правової теорії в наступному: по-перше, вона
стверджує ідею природних, невід’ємних прав людини; по-друге, завдяки цій
теорії почали розрізняти право і закон, природне і позитивне право;
по-третє, вона концептуально поєднує право і мораль.

Два види права визнають і представники психологічної теорії права,
основоположником якої був російський правознавець Л.І.Петражицький.

Право трактується головним чином як психологічна діяльність людини, її
правові, “імперативно-атрибутивні” емоції, почуття оцінки, переживання.
Право розглядається не як суспільне явище, пов’язане з державою, а як
дещо інтуїтивне, як явище, що існує в сфері емоцій, індивідуальних
психічних переживань людини.

Найбільш поширена у нашій країні нормативістська концепція
праворозуміння (або позитивістська). Право – це система
загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які виражають і
покликані забезпечувати свободу поведінки в її єдності з
відповідальністю і відповідно до цього виступають в якості
державно-владного критерію правомірної і неправомірної поведінки. Таке
визначення права дає С.С.Алексєєв.

Прибічники нормативістського підходу розглядають право як сукупність
норм, що містять правила “належної поведінки”. Цей підхід полягає у
тому, що норми права відрізняють від інших соціальних норм (звичаїв,
традицій, моральних, політичних, релігійних норм) за певними ознаками.
Щоб розкрити поняття права, як і інші поняття, потрібно відрізнити їх
від інших аналогічних соціальних явищ. З позицій нормативного підходу
такими явищами є інші соціальні норми.

Я не роздивлялася чим відрізняються правові норми від соціальних, бо це
було опрацьовано в лекціях і на семінарах.

Позитивне значення нормативізму заключається в тому, що: такий підхід,
по-перше, дозволяє створювати і вдосконалювати систему законодавства;
по-друге, забезпечує певний режим законності, однорідне застосування
норм права; по-третє, забезпечує формальну визначеність права, що
дозволяє чітко окреслити права і обов’язки суб’єктів, фіксувати міри і
засоби державного примусу.

Але при всіх своїх позитивних моментах, нормативний підхід до розуміння
права все ж односторонній. Право при такому підході береться як дане, як
зовнішня по відношенню до індивіда система правил, покликаних керувати
його поведінкою, ігноруються природні і моральні начала в праві (за
винятком “широкого” розуміння), абсолютизується державний вплив на
правову систему. Але разом з тим розумінням права повинні охоплюватись і
закономірності правоутворення, і місце правової надбудови у всій
суспільній системі, і право в дії – поєднання нормативів з реальною
людською діяльністю.

На відміну від позитивістів історична школа (Г.Гуго, К.Ф.Савіньї,
Г.Пухта) розуміє право як продукт народного духу, свідомості народу,
який живе і проявляється у взаємовідносинах його представників. Право,
як і мова, представляє собою невід’ємний компонент народу чи нації і
розвивається за аналогічними законами.

Основою для підходу до розуміння права, який умовно можна назвати
“генетичним”, послужила марксистська формула про те, що класова воля,
яка формує право, визначається матеріальними умовами життя цього класу.

Генетичний підхід до розуміння права розвивався у двох напрямках.
Прибічники одного з них вбачають правові явища вже в об’єктивних
передумовах права. Так, на думку Е.А.Лукашової, “соціальна обумовленість
права – це не тільки детермінованість його змісту досягнутим рівнем
суспільного розвитку, але і те, що певні суспільні відносини
запрограмовані саме як правові”.

Соціологічна концепція права. Право, яке розглядається не як застигла
сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян,
державних і суспільних організацій, які дотримуються, застосовують і
виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке
набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і
праворозуміння, орієнтоване на право в дії, тобто прагнення пізнати
право в дії.

Принципово іншу трактовку права, його сутності дають основоположники
марксизму. Розглядаючи суспільство як органічно цілісне утворення, що
діє і розвивається за об’єктивними, незалежними від волі людей законами,
К.Маркс і Ф.Енгельс досить чітко і послідовно розрізняли право і закон.

Право вони розуміли як міру свободи членів суспільства. Кожний клас в
силу його особливого становища в системі економічних відносин
суспільства має свою міру свободи, своє право.

Багатоманіття трактувань сутності і природи права в юридичній літературі
нерідко розглядається як досить позитивне явище, що свідчить про досить
високий рівень розвитку правової науки, і, насамперед, теорії права та
обумовлюється такими причинами:

складністю права, багатоманіттям його проявів у суспільстві;

впливом на процеси пізнання сутності права правової ідеології і класової
боротьби;

різними вихідними філософськими і методологічними основами;

Право, а точніше правове регулювання представляє собою досить складний і
багатоманітний соціальний інститут, що діє в економічній, політичній,
освітній і інших основних сферах суспільства. Одночасно правові явища і
процеси присутні і у взаємовідносинах людей, їх правосвідомості,
конкретних діях і вчинках. Складною і суперечливою постає зв’язок права
з іншими соціальними нормами.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *