Правова держава (курсова робота)

Курсова робота

на тему:

Правова держава

План.

ст.

Вступ…………………………………………………………………….….3

Виникнення ідеї правової держави та її поняття..…………………..5

Ознаки правової держави………………………………………….……11

Основні напрями формування правової держави в
Україні………………………………………………………….
………………….…16

Висновки………………………………………………………….………..20

Список використаної літератури…………………………….…………22

Вступ.

Ми є свідками й учасниками творення новітньої Української держави. Більш
як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації
українського народу лягає в фундамент розбудови в нашій країні правової
держави.

Право покликане бути інструментом духовного оздоровлення українського
суспільства. Саме існування норм, які гарантують права особи, родини
(сім’ї), нації, реалізації цих норм у суспільній практиці сприятимуть
появі почуття безпеки, захищеності, стимулюватимуть розвиток відчуття
волі, свободи як окремої людини, так і всього українського народу.
Водночас лише свобода особи породжує свободу народу, а ця остання дає
змогу і народу і окремій особі відчувати себе рівними серед інших людей
і народів.

Україна прагне увійти в європейську і світову спільноту. Обов’язковими
умовами такого входження є економічна, політична і культурна інтеграція.
Проте без волі і свободи для індивіда і народу жодний з напрямів
інтеграції є недоступний, а сама інтеграція стає нездоланним бар’єром.

Механізмом, який повинен реалізувати право, є держава. Сучасна
Українська держава ще далека від досконалості, але вона формується на
правильних теоретичних і правових засадах:

( вона відділена від громадянського суспільства;

( підставою для функціонування держави загалом і окремих її органів є
право;

( головними цілями її є захист прав особи, родини (сім’ї), нації;

( вона повинна бути демократичною; органи влади мають формуватися гласно
та бути підконтрольні народові;

( свої повноваження держава реалізує не лише через примус, а й через
силу громадської думки;

( органом держави, який забезпечує справедливість і дає змогу захистити
своє право, є гласний, високопрофесійний, сформований демократичним
шляхом суд;

( Українська держава повинна синтезувати досвід творення держави і права
всіх минулих поколінь протягом тисячолітньої історії.

Власна держава і право тому для українського народу є не лише головною
метою, а й найвищою цінністю. Усвідомлення її є запорукою вдосконалення
і розвитку кожного зокрема і всіх громадян України разом.

1. Виникнення ідеї правової держави та її поняття.

Уявлення про державу як про організацію, що здійснює свою діяльність на
основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської
цивілізації. З ідеєю правової держави пов’язувалися пошуки більш
досконалих і справедливих форм життя. Мислителі античності (Сократ,
Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі
зв’язки і взаємодії між правом і державною владою, що забезпечували б
гармонічне функціонування суспільства. Вчені давнини вважали, що
найбільш розумна і справедлива лише та політична форма спільного життя
людей, при якій закон обов’язковий як для громадян, так і для самої
держави.

Державна влада, що визнає право, і одночасно обмежена їм, на думку
древніх мислителів вважалася справедливою державністю. “Там, де
відсутня влада закону, — писав Аристотель, — немає місця і якійсь формі
державного ладу”. Цицерон говорив про державу як про “справу народу”,
як про правове спілкування і “загальний правопорядок”. Державно-правові
ідеї й інститути Древньої Греції і Рима зробили помітний вплив на
становлення і розвиток більш пізніх прогресивних вчень про правову
державу.

У період розпаду феодалізму ідеї правової державності виклали
прогресивні мислителі того часу Н. Макіавеллі і Ж.Боден. У своїй теорії
Макіавеллі зробив спробу накидати контури ідеальної держави, що
щонайкраще відповідає потребам свого часу. Ціль держави він бачив у
можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки для
кожного. Боден визначав державу як правове керування багатьма
сімействами і тим, що їм належить.

У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової
держави значний внесок внесли прогресивні мислителі Г.Гроций, Б.Спіноза,
Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск’є, Д.Дідро, П.Гольбах, Т.Джефферсон і інші.

Гроций був першим видатним теоретиком школи природного права. Ціллю
держави він вважав охорону приватної власності за допомогою таких
правовстановлень, що забезпечували б кожній людині вільне користування
своїм надбанням за згодою усіх.

Спіноза одним із перших дав теоретичне обгрунтування демократичної
держави, що, будучи обмежена законами, забезпечує дійсні права і свободи
громадян. Він підтверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона
гарантує кожному громадянину не тільки цілість життя, але і задоволення
його інтересів, і застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на
власність, безпеку, честь, свободу й інші блага підданних.

Гоббс розробив ряд прогресивних положень про панування права в
громадському житті. До них відносяться, наприклад, обгрунтування
формальної рівності перед законом, непорушність договорів.

Локк також говорив про панування закону, як забезпечуючого природні,
невідчужувані права власності, індивідуальної свободи і рівності.

Монтеск’є пояснював установлення правової державності необхідністю
свободи в цивільному товаристві. “Свобода є право робити усе, що
дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що забороняється
законами, то в нього не було би свободи, тому що теж саме могли б робити
й інші громадяни”. Таким чином, політична свобода в Монтеск’є означає
встановлення законності і безпеки.

Значний внесок у розробку основних елементів правової державності в цей
період внесли Вольтер, Гельвецій, Руссо, Кант, Пейн і інші значні
мислителі.

Кант обгрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової
держави, центральне місце в якій займає людина. Верховенство народу
через верховенство Конституції, що виражає його волю, обумовлює свободу,
рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як
“об’єднання множини людей, підпорядкованих правовим законам”.

Філософська концепція правової держави по Канту зробила значний вплив на
подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового
будівництва.

Мислителі Західної Європи вдосконалювали елементи теорії з позицій свого
часу і досвіду минулого. Якщо відвернутися від суб’єктивних оцінок, то
більшість авторів сходилися в думці, що правовою можна вважати лише те
державу, де законодавець також відповідальний перед законом, як і
громадянин.

Після жовтневої революції ідея правової держави була замінена вимогами
революційної правосвідомості, а пізніше цілком виключена з дійсності.

Останнім часом у результаті реформ знову усі заговорили про правову
державу. Це знайшло свій відбиток у ст. 1 Конституції, де говориться,
що “Україна є демократична, правова держава… ”

Для того, щоб зрозуміти глибинну суть правової держави, недостатньо
обмежитися набором хоча і важливих, але усе ж зовнішніх характеристик
(обмеженість держави правом, поділ влади, наявність конституції),
визначеною системою принципів, інститутів і норм. Суть правової держави
не в дотриманні законів, так само як і не в достатку законодавчих актів,
— і те й інше є ознаки не правової, а поліцейської держави. Суть
держави правової — саме в характері законів, їхній відповідності
правовій природі речей, спрямованості на забезпечення суверенітету
особистості. Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до
процвітання держави, а вільна власність є основною умовою блиску його.

У найбільш розвинутому буржуазно-демократичному виді концепція правової
держави є соціальною цінністю всього людства, вдалим сполученням
загальнолюдських і класових інтересів. У основі правової держави,
по-перше, повинна лежати правова економіка, а не командно-казармена,
приречена на деградацію через відсутність внутрішніх стимулів до праці.
А, по-друге, основою правового ладу служить розвинуте цивільне
суспільство. Цивільне суспільство — система економічних, духовних,
культурних, моральних, релігійних і інших відношень індивідів, вільно й
добровільно об’єднаних в спілки, асоціації, корпорації для задоволення
своїх духовних і матеріальних потреб і інтересів. Воно будується на
принципі самоврядності, захищено традиціями, звичаями, моральними
нормами і правом втручання держави. Держава — лише форма суспільства.
У антиправовій (тоталітарній, моновладній) державі особистість,
суспільство і народ протипоставлені державі як політичному апарату
влади, відчужені від нього. Там немає громадян, є піддані. Цивільне
суспільство припускає наявність численних незалежних спілок, інститутів
і організацій, що служать бар’єром проти монополізму і зазіхань
державних органів. Поняття цивільного суспільства має на увазі не
тільки «цівільність», відомий ступінь політичної свободи, але і
«буржуазність», тобто економічну незалежність людини, можливість
одержати прибуток не з рук держави.

Розгортання всього комплексу інститутів держави в демократичному
суспільстві усуває домінування політичної влади, усуває або різко
обмежує прояви її негативних сторін. Серед великого комплексу
інститутів, характерних для розвинутої держави в умовах демократії,
необхідно зазначити, зокрема, на такі: мандат народу на здійснення
влади, насамперед шляхом формування представницьких органів, що
виконують законодавчі і контрольні функції; наявність муніципального
самоврядування; підпорядкованість усіх підрозділів влади закону;
незалежне і сильне правосуддя; наявність державної влади в окремих
блоках, включаючи виконавчу владу.

В основі правової економіки лежить принцип «від кожного по спроможностях
— кожному по праці. Це соціально-правовий масштаб міри регулювання
праці і споживання. Щоб відновити правові принципи в економіці, варто
відродити ряд свобод: 1) відчинити простір усім видам власності; 2)
замінити адміністративні накази договорами, заснованими на рівності
сторін, 3) зробити чільний принцип «дозволене усе, що не заборонено», 4)
забезпечити еквівалентний характер обміну, 5) затвердити рівноправність
і сумлінність у виборі партнера, 6) не обмежувати ініціативу і
підприємливість. Правова економіка і цивільне суспільство — перехід від
розподільного суспільства до ринкового — це глибинні, сутнісні
передумови формування правової держави.

Правова держава — це держава, що обслуговує потреби цивільного
суспільства і правової економіки, призначення якого — забезпечити
свободу і добробут. Вона подконтрольна цивільному суспільству і
будується на еквівалентності обмінюванних благ, на фактичному
співвідношенні суспільного попиту і пропозиції, відповідальна за
правопорядок, що гарантує людині свободу і безпеку, тому що духовним
фундаментом його є визнання прав людини.

Правова держава — це демократична держава, де забезпечується панування
права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним
судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в
основу організації державної влади покладений принцип поділів
законодавчої, виконавчої і судової влади.

Сучасна правова держава — це демократична держава, у якій забезпечуються
права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або
через представників) . Це припускає високий рівень правової і
політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі
забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої
погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні
і функціонуванні політичних партій, суспільних об’єднань, у політичному
плюралізмі, у свободі преси і т.п.

2. Ознаки правової держави.

Виходячи із сучасної правової думки про державу і право до основних
ознак правової держави слід віднести наступні:

1. Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства

2. Діяльність органів правової держави базується на принципі
поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

3. Взаємна відповідальність особистості і держави.

4. Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна
захищеність.

5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному
функціонуванні різноманітних партій, організацій, об’єднань, що діють у
рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій,
течій, поглядів.

6. Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.

До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави, певне,
можна віднести такі:

подолання правового нігілізму в масовій свідомості;

виробітка високої політико-правової грамотності;

поява діючої спроможності протистояти сваволі;

розмежування партійних і державних функцій;

встановлення парламентської системи керування державою;

торжество політико-правового плюралізму;

виробітка нового правового мислення і правових традицій, у тому числі:

а) подолання вузьконормативного сприйняття правової дійсності,
трактування права як продукту владно-примусової нормотворчості;

б) відмова від догматичного коментування й апології сформованого
законодавства;

в) подолання декоративності юридичних норм; г)

вихід юридичної науки із самоізоляції і використання загальнолюдського
досвіду. Суверенна правова влада повинна бути протипоставлена будь-яким
проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох
каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів
можуть рватися різноманітні переродженські антиправові структури, свого
роду політичні аномалії (авторитарна тиранія, бюрократична олігархія —
реакційно-реставраторські сили, а також войовнича охлократія,
антигуманна технократія — демагогічно популістські сили) .

»

?

?

?

$

?

?

???????????? ?????????d?????????

H

????t? Правова держава відчиняє юридично рівний доступ до участі в
політичному житті всім напрямкам і рухам. У чому ж полягає відмінність
правової держави від держави як такої? Держава як така характеризується
її всевладдям, непов’язанністю правом, свободою держави від суспільства,
незахищеністю громадянина від сваволі і насильства з боку державних
органів і посадових осіб. На відміну від неї правова держава обмежена
правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах,
установлених суспільством, підпорядковується товариству, відповідальна
перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян.
Водночас правова держава як і всяка держава має загальні риси, що
зводяться до таких:

1. Їй властива державна влада як засіб проведення внутрішньої і
зовнішньої політики.

2. Вона являє собою політичну організацію суспільства, засновану на
відповідному соціально-економічному базисі суспільства .

3. Має у своєму розпорядженні спеціальний державний механізм.

4. Має визначену адміністративно-територіальну організацію на своїй
території.

5. Існує завдяки податкам і іншим зборам.

6. Має державний суверенітет.

Особливості механізму правової держави полягають у натсупному. Усі його
структурні частини й елементи функціонують на основі принципу поділу
влади, строго у відповідності зі своїм цільовим призначенням. Наділені
владними повноваженнями, структурні частини й елементи правової держави
у своїй специфічній формі діяльності реалізують волю суспільства.
Структурні частини й елементи правової держави усю свою діяльність
строго поєднують із чинним законодавством. Посадові особи несуть
персональну відповідальність за зазіхання на права і свободи громадян,
гарантовані конституцією й іншими нормативно-правовими актами. Права і
свободи громадян забезпечуються органами правової держави. Механізм
правової держави є засобом її існування. Функції правової держави
реалізуються за допомогою її механізму.

У такий спосіб у правовій державі її механізм вільний від бюрократизму й
адміністративно-командних методів керування. Його демократичний
характер обумовлений відповідальністю перед товариством на службі якого
він знаходиться. Правова держава є концентроване вираження цивільного
суспільства. У силу цього його етапи розвитку в цілому і загальному
збігаються з етапами розвитку цивільного суспільства. Водночас,
оскільки всяка держава має відому самостійність по відношенню до
суспільства, то етапам розвитку правової держави властиві визначені
особливості, що відбивають його політичний характер. Перший етап
розвитку правового цивільного суспільства — це становлення ринкової
економіки, підприємництва, гласності, свободи засобів масової
інформації, соціальної захищеності громадян; другий етап — утвердження
ринкової економіки різноманітних форм підприємництва, забезпечення
соціальної захищеності громадян, наявність гласності, вільної діяльності
засобів масової інформації.

Крім цього іноді виділяють також і інші ознаки правової держави:

Зосередження всіх прерогатив державно-владного регулювання в системі
державних інститутів;

 наявність розвинутого цивільного товариства;

Створення антимонопольних механізмів, що перешкоджають зосередженню
владних повноважень у якійсь одній ланціі або інституті;

Встановлення в законі в законі і проведення на ділі суверенності
державної влади;

Формування суспільством на основі норм виборчого права законодавчих
органів і контроль за формуванням і вираженням законодавчої волі в
законах;

 Соответствие внутрішнього законодавства загальновизнаним нормам і
принципам міжнародного права;

Правова захищеність усіх суб’єктів соціального спілкування від довільних
рішення будь-кого;

Звеличення суду як зразка, моделі і засобу забезпечення правової
державності;

Відповідність законів праву і правовій організації системи державної
влади;

10. Єдність прав і обов’язків громадян.

3. Основні напрями формування правової держави в Україні.

Охарактеризувавши ознаки правової держави, потрібно виявити, якою мірою
відповідає їм наша держава.

Правова держава передбачає передусім розвиток її юридичної бази –
законодавства. В останні роки в Україні прийнято чимало законів, які
регулюють суспільні відносини в різних сферах життя. У недавно прийнятій
Конституції України критерієм закріплення основних прав та свобод
громадян міжнародні стандарти, загальновизнані принципи й норми
міжнародного права, зафіксовані, зокрема в Статуті ООН, Загальній
декларації прав людини, Пакті про громадянські та політичні права,
Паризькій хартії для нової Європи.

Розвиток конституційних положень щодо прав людини і громадянина
здійснюється в законах України, зокрема, про власність, підприємництво,
свободу совісті та релігійних організацій, про статус суддів,
прокуратуру, адвокатуру та інших.

Верховенство закону, зміцнення його авторитету досягається шляхом
поліпшення якості законів, удосконалення законодавчого процесу.

Крім прав і свобод людини, в законах повинні бути визначені також права
нації, національностей, народу. Прикладом виконання цієї вимоги можна
назвати Закон України “Про національні меншини в Україні”, який прийнято
з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Також на законодавчому рівні знайшов своє відображення
загальнодозвільний принцип. У чинних законах значно розширено сфери
діяльності громадянина, межі його свободи. Наприклад закон передбачає
право власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать
закону, а підприємці мають право самостійно приймати рішення і
здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

У плані реалізації такої ознаки, як взаємовідповідальність особи та
держави, слід зазначити, що вона діяла раніше лише в напрямі
відповідальності громадянина перед державою. Тепер ситуація змінилася. В
Україні прийнято низку законів, згідно з якими держава несе
відповідальність перед громадянином у разі порушення його прав.
Наприклад, Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”
встановлює порядок видачі компенсацій незаконно репресованим, надання їм
пільг.

Уже дещо зроблено в Україні і для підвищення політичної культури
населення. Так, закони України публікуються в засобах масової
інформації, проводиться трансляція пленарних засідань сесії Верховної
Ради, систематично виходять в ефір телерадіоканали політичної тематики,
збільшено набір студентів у юридичні вузи та на юридичні та
політологічні факультети.

Побудова правової держави неможлива і без чіткого розмежування
повноважень між різними гілками державної влади. В Україні законодавча
влада належить парламенту – Верховній Раді України. Виконавчу здійснюють
Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим,
органи державної виконавчої влади (центральні, місцеві та Республіки
Крим), судову владу доручено здійснювати судовим органам –
Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам.
Верховна Рада приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням;
виконавчі органи займаються організацією проведення їх у життя; суди
здійснюють правосуддя (шляхом вирішення кримінальних, цивільних,
господарських та інших справ).

Важливим у плані побудови правової держави є також створення ефективного
механізму охорони прав особи. На сьогодні в Україні діють
Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Господарський
процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за
захистом порушених прав. Нові положення , які значно розширюють засоби
захисту прав громадян, містять закони “Про адвокатуру”, “Про нотаріат”.

На підняття авторитету судових органів, забезпечення незалежності суддів
і підпорядкування їх тільки закону спрямований Закон України “Про статус
суддів”. Він встановлює порядок обирання суддів, процедуру здійснення
правосуддя та недопустимість втручання в цю діяльність, а також інші
важливі положення. Високими є вимоги щодо осіб, котрі обираються на
посаду судді.

На сьогодні значно розширено коло питань, з яких можна звернутися до
суду. Доступність суду для кожного громадянина – це своєрідний показник
того, як близько суспільство підійшло до правової держави.

Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто
такого стану відповідності суспільних відносин Конституції та іншим
законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма
суб’єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити
відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України
покликаний Конституційний Суд України. Вищий нагляд за додержанням і
правильним застосуванням законів Президентом України, Кабінетом
Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, міністерствами та
іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевої
виконавчої влади, самоврядування, політичними партіями, громадськими
організаціями, посадовими особами та громадянами здійснюється органами
прокуратури.

Аналіз ознак правової держави та напрямів її формування засвідчує, що,
хоч у чинній Конституції Україна проголошена правовою державою,
насправді це положення є дещо декларативним. Тому, незважаючи на певні
здобутки в справі побудови правової держави, нам необхідно ще докласти
чимало зусиль для вирішення цієї проблеми.

Висновок

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити що права людини — це
цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати «людський вимір» до
держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є деяким
нормативним виміром її соціально культурної діяльності. Більш того,
вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей.

При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма
дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і
процесуальними юридичними науками.

Таким чином, спираючись на міжнародне гуманітарне право, можна
відзначити, що:

Права людини — вища цінність, їх повага і дотримання — обов’язок
держави.

Забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією по будь-якому
принципу.

Здійснення прав і свободи людини не повинно порушувати права і свободи
інших осіб.

Основні права і свободи повинні бути єдині на всій території держави.

Особисті, економічні, політичні, соціальні, культурні права рівноцінні,
у єдиній системі цих прав немає ієрархії.

Колективні права невід’ємні від прав індивіда, вони не повинні
суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий статус особистості

Права людини можуть бути обмежені законом тільки в тому випадку, якщо є
пряма погроза державної і суспільної небезпеки, здоров’ю і моральності
населення, права і закони інших осіб.

Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для
якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі
національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієї
держави мають визначати такі принципи:

верховенство закону в усіх сферах соціального життя;

обов’язковість закону для всіх державних органів, громадських
організацій, офіційних осіб і громадян;

захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й гідності;

взаємна відповідальність особи і держави;

контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших
нормативних актів.

Здійснення усіх накреслених заходів, спрямованих на побудову правової
держави , стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення
України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії , найвищою
метою якої є забезпечення прав і свобод людини, основою нашої
державності.

Список використаної літератури.

Конституція України.

Монтескье Ш.Л. Избранные произведения. — М.: Политиздат, 1955.

Аристотель. Политика. -М., 1911.

Гуменюк А.Р. О едином правовом пространстве как условии формирования
правового государства. — М., 1994

Фаткуллин Ф. Н. Основные учения о праве и государстве.: Учебное пособие.
– Казань: Изд. КФЭИ, 1997.

Хропонюк В. Н. Теория государства и права.: Учебное пособие для высших
учебных заведений . – М. 1995.

Спиридонов Л.И. Теория государства и права. — С-Пб., 1995

Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. М.,
1996

Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. – М.: Юрайт,
1997

А. Б. Венегеров. Теория государства и права: Часть 1. Теория
государства. – М.: Юристъ, 1995.

Макаров О.В. Соотношение права и государства. –С-Пб., 1995.

Общая теория государства и права: Учебник./ Под ред.

В. В. Лазерева. – М.:
Юристъ, 1996

Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство : Введение в
теорию. — М., 1993.

В.Н. Лазарев. Общая теория права и государства. М. 1994.

Конституционное право зарубежных стран. Учебник.М.1995.

Нерсесянц В.С. Правовой характер взаимоотношений личности, общества и
государства // Социалистическое правовое государство: проблемы и
суждения. М., 1989.

Козак В. Форми політичної участі громадян у державотворчих
процесах// Розбудова держави.–1998.–№1-2.– с.62-70.

Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в
Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27
лютого 1998р.–К.: Гнозис, 1998.–226с.

Політологія / За ред. О. І. Семківа.–Львів: Світ, 1994.–592 с.

Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред.
О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка.–К.: Видавничий центр “Академія”,
1998.–368 с. (Гаудеамус).

Аристотель. Политика. М., 1911. — С. 155.

Монтескье Ш. Избранные сочинения. М., 1955. — С. 289.

Кант И. Сочинения. Т. 4. Ч.2. — С. 233.

Конституція України. — Ст. 1.

Т. А. Гуменюк — О едином правовом пространстве как условии формирования
правового государства. М.1994.С.32

Фаткуллин Ф. Н. Основные учения о праве и государстве: Учебное пособие.
– Казань: Изд. КФЭИ, 1997.С.45

Хропанюк В. Н. Теория государства и права.: Учебное пособие для высших
учебных заведений . М. 1995.С.78

Спиридонов Л.И. Теория государства и права. СПб., 1995.С.89

Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. М.,
1996.С.96

Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. – М.: Юрайт,
1997.С.126

А. Б. Венегеров. Теория государства и права: Часть 1. Теория
государства. – М.: Юристъ, 1995.С.123

PAGE 12

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *