Поняття і ознаки демократії (реферат)

Поняття і ознаки демократії

Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з
грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в
Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид
організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при
монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а
всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і
рівності, зверталися кращі уми людства, збагачуючи і розвиваючи це
поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.),
Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джефферсон (США, XVIII ст.), I.
Франко (Україна, кінець XIX — початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.),
А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А.
Токвіль) акцентували увагу на необхідності «вчитися демократії». Гете
писав: «Лиш той є гідним щастя і свободи, хто що не день іде за них на
бій».

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і
розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських
організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі
наявність усіх цих значень. Демократія як форма держави можлива в
країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом
організації та діяльності всіх суб’єктів політичної системи суспільства
(органи держави, державні організації, громадські об’єднання, трудові
колективи), котрі одночасно є й суб’єктами демократії. Зрозуміло, що
суб’єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є
формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими
ознаками:

1) визнанням народу вищим джерелом влади;

2) виборністю основних органів держави;

3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті
рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних
ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різним. Демократизація
суспільства — це тривалий безперервний процес, що потребує не лише
внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою є
престижним) доповнюються низкою інших ознак і принципів:

(1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

(2) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

(3) повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

(4) верховенство закону;

(5) поділ влади та ін.

Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом,
можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть
цивілізовані держави.

Демократія — політична організація влади народу, при якій
забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і
суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у
функціонуванні всіх суб’єктів політичної системи суспільства;
забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних
стандартів.

Розглянемо ознаки демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним
органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі
як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи.
Він не може здійснювати сам належну йому владу і делегує державним
органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною
процедурою організації органів держави в результаті конкурентних,
вільних і чесних виборів;

в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та
діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними
справами.

2. Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова
економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і
плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що
демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за
володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття
політичних думок — партійних та інших, ідеологічних підходів до
вирішення суспільних і державних завдань. Демократія виключає державну
цензуру та ідеологічний диктат.

Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів,
якими має гарантуватися політичний плюралізм:

1) загальне право голосу; 2) рівність при виборах; 3) таємне
голосування; 4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Конституції
України проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах
політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна
ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура
заборонена;

б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в
управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності
виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними
політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення
прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних,
культурних, а так само — й їх обов’язків відповідно до міжнародних
стандартів, закріплених у Хартії прав людини (Загальна декларація прав
людини 1948р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966
p. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966
p., які набрали сили від 23 березня 1976 р., та ін.). Законом України
від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території
України» встановлено порядок застосування міжнародних норм про права
людини.

4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного
життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до
всього суспільства — до всіх суб’єктів політичної системи (вони ж — і
суб’єкти демократії) і, насамперед, до державних органів — засновуватися
і функціонувати на основі суворого і неухильного виконання правових
норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки
повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав
людини, їх охорони і захисту.

5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина,
що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх
взаємні права і обов’язки. У Конституції України наголошено: «Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ст. 3). Арбітром у
можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і
демократичний суд.

Функції і принципи демократії

Функції демократії — основні напрямки її впливу на суспільні відносини,
метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в
управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія — не статичний, а динамічний стан суспільства, її
функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися,
поглиблювалися.

Функції демократії можна поділити на дві групи:.

• що розкривають зв’язок із суспільними відносинами;

• що виражають внутрішні функції діяльності держави. До числа
найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.

1. Організаційно-політичну — організація політичної влади на
демократичних засадах. Вона містить у собі під функцію самоорганізації
народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у
наявності організаційних зв’язків між суб’єктами демократії: органами
держави, державними організаціями, громадськими об’єднаннями, трудовими
колективами.

2. Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяльності
суб’єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і
компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо
інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом
забезпечення даної функції є врегульованість правових статусів суб’єктів
демократії.

3. Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального служіння держави
суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і
активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв
тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого
самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

5. Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх
компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів;
підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату
(наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами,
звіт останніх перед першими).

6. Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності
кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм
власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

Останні три функції демократії виражають внутрішні функції держави.

Принципи демократії — незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх
учасників політичної діяльності, тобто до суб’єктів демократії.

Визнання міжнародною спільнотою основних принципів демократії
пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.

Основні принципи демократії:

1) політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми
правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5
Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода має
первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і
нерівність, але вона допускає рівноправність;

2) рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівну
відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед
судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв
або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та
інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Найважливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чоловіка і
жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

3) виборність органів держави і постійний контакт із ними населення —
допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом
народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і
взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права.
У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно
обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян,
призводить до втрати легітимності цих органів;

4) поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних
гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою
для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності:

5) прийняття рішень за волею більшості при обов’язковому дотриманні прав
меншості — означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка
перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність
дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті
рішень;

6) плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло
політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний
плюралізм — множинність партій, суспільних об’єднань тощо с різними
програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія
можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте
не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з
іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної
демократії.

Форми та інститути демократії

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма
демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати
чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами
(народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та

Пряма — представницька демократія Непряма — безпосередня демократія

– форма народовладдя, при якій здійснюється через виявлення волі
представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого
самоврядування) — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через
безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп
(референдум, вибори)

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі
демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності,
поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і
суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод
і обов’язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до
міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

— економічна;

— соціальна;

— політична;

— культурно-духовна та ін.

Наприклад, про значення економічної і соціальної демократії в розвитку
соціальної правової держави говориться в програмному документі
Соціалістичного Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 p.).

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (референдум,
громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної
системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у
державі через втілення в них принципів демократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне
оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його
юридичне оформлення, узаконення.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади та
управління відрізняють інститути демократії:

Структурні Функціональні

— сесії парламентів

— депутатські комісії

— народні контролери тощо — депутатські запити

— накази виборців

— громадська думка тощо

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути
демократії:

Імперативні Консультативні

• мають остаточне загальнообов’язкове значення для державних органів,
посадових осіб, громадян:

— референдум конституційний та законодавчий;

— вибори;

— накази виборців та ін. • мають дорадче, консультативне значення для
державних органів, посадових осіб, громадян:

— референдум консультативний; — всенародне обговорення законопроектів;

— мітинги;

— анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце
належить виборам.

Вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою
шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого
самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути
обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності.
Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і
потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого
самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною
(мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система — система визначення
результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від
виборчого округу отримують лише кандидати, що одержали встановлену
більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські
мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів,
відданих за партію в межах виборчого округи.

Так, вибори депутатів Верховної Ради України в 1998 p. проводилися за
змішаною системою: із 450 депутатів — 225 обиралося в одномандатних
виборчих округах на основі відносної більшості (мажоритарна система), а
225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих
блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на
основі пропорційного представництва (пропорційна система).

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів
демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення
шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і
місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або
внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань).
Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії,
проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі
громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект
конституції або конституційні поправки;

• законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або
чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо
принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов’язковості проведення:

• обов’язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією
до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад,
відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським
референдумом вирішуються питання про зміну території України);

— факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо
конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону
(наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській
області).

Предметом референдуму можуть бути питання:

— що мають істотне значення для визначення політики держави

ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних
міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в
Європейському Співтоваристві;

— що мають істотне значення для вдосконалення системи управління

усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань
управлінського характеру, наприклад, зміна
адміністративно-територіального поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:

1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу
юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов’язковими
для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і
правозастосовної діяльності.

2. Результати консультативного референдуму не є обов’язковими для
винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий
характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними
державними органами.

За територією проведення референдум може бути:

(1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни.
Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське
обговорення питань, що вирішуються референдумом.

Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціональний,
усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом.
Призначення всеукраїнського референдуму відбувається відповідно до
народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів громадян України,
які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення
референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по
100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань
податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно
всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території
України.

(2) Місцевим — проводиться в межах окремих суб’єктів федерації (у
федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в
унітарній та федеративній державах) із метою вирішення найважливіших
питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, перейменування
сіл, міст або дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її
голови) мають вищу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад
народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на
референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум —
через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих
питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які
досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне
волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним:
контроль за волевиявленням громадян не допускається.

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є
народне віче, народна законодавча ініціатива. У США референдум
застосовується нарівні з законодавчою ініціативою. У Франції через три
роки після проведення першого референдуму в 1789 p. почали
практикуватися плебісцити — всенародні опитування, які розглядаються як
синоніми референдумів.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *