Політичні організації націоналістичних сил на заключному етапі війни
Напередодні визволення території Західної України від нацистських
загарбників з ініціативи Головного командування УПА в червні 1944 р. в
Карпатах біля Самбора відбулися збори представників різних течій
українського національного руху. Метою зборів було створення
загальнонаціонального всеукраїнського центру, який взяв би на себе
“найвище політичне керівництво визвольною боротьбою за Українську
самостійну Соборну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні”.
Після розгляду внутрішньої та міжнародної ситуації збори проголосили
себе “тимчасовим українським парламентом і назвали себе Українською
Головною визвольною Радою (УГВР)”; прийняли три документи: тимчасовий
устрій УГВР, політичну платформу і декларацію принципів (Універсал).
Збори обрали президію та голову президії УГВР, Генеральний секретаріат
(підпільний уряд), генерального суддю та інших вищих посадових осіб.
Наприкінці літа 1944 p. Червона армія взяла під свій контроль значну
частину території Західної України. Опір окремих підрозділів УПА
закінчився їх розпорошенням та зміною загальної військової тактики
боротьби, переходом на диверсійно-терористичну боротьбу невеликих
підрозділів, глибоку конспірацію. Більшість керівництва УГВР до жовтня
1944 p. загинули в боях або перебували за межами України. Контакти з
представниками західних країн були встановлені лише на початку 1945 p.
ph
(thС, НКВД наприкінці війни зазнав великих людських втрат. Створення
УГВР та спроби розбудови його центральних і місцевих органів як органів
державної влади в результаті дій радянського державно-правового
механізму так і не набули державотворчих форм.
Наприкінці війни серед української політичної еміграції склалися дві
основні течії: перша, яку представляла ОУН-Б, домагалася визнання
німецьким урядом незалежної Української держави, інші політичні
угруповання були готові до співробітництва з Німеччиною проти
більшовизму, навіть якщо Німеччина ще не була готова визнати
незалежність України.
У лютому 1945 p. німецьке командування в пошуках нових союзників, а
особливо додаткових людських ресурсів на фронті, взяло курс на утворення
на основі Українського національного комітету (Краківського) так званого
загальноукраїнського політичного центру. 12 березня 1945 p. було
створено Український національний комітет, до якого увійшли особи, котрі
входили до німецької цивільної окупаційної адміністрації на окупованій
території України. Того ж дня комітет був визнаний урядом Німеччини. Так
був створений маріонетковий уряд, голова якого — водночас й
головнокомандуючий української армії одним з перших своїх наказів змінив
назву дивізії СС “Галичина” на “Перша українська дивізія”, що так і не
було сприйнято гітлерівським командуванням.
З падінням Третього рейху припинив своє існування і Український
національний комітет, а решта військових формувань здалася
англо-американським військам і були інтерновані в Ріміні (Італія).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
