.

Міста в Західній Європі в ІХ-ХV ст., їх економічна роль (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3505
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Міста в Західній Європі в ІХ-ХV ст.,

їх економічна роль”

ПЛАН

1. Вплив ремесла на розвиток середньовічних міст

2. Формування незалежності та самоврядування

у містах середньовіччя

3. Найбільші міста середньовіччя, їх економічний розвиток

4. Список використаної літератури

1. Вплив ремесла на розвиток середньовічних міст

Оскільки феодальне господарство у своєму розвитку пройшло три стадії —
ранню, розвинену і пізню, то й відповідно відбувалося поетапне
піднесення ремесла.

На ранній стадії панувало натуральне господарство. Виробники в основному
задовольняли власні потреби та потреби свого феодала. Економічна
діяльність людей виявлялася в синтезі ремесла та сільського
господарства. Останньому належала провідна роль.

Досягнення промислового виробництва практично не були успадковані
“варварськими” народами. Виготовлення зброї і заліза, посуду, одягу тощо
при аграрному виробництві мало допоміжне значення. Поступово
сформувалася домашня промисловість — систематичне виробництво певними
групами сільського населення товарів на замовлення та продаж.

До перших галузей ремісничої діяльності належать: залізодобувна,
гончарство, ювелірна справа. З’явилися ремісники-професіонали,
спеціалісти. Вони мали земельні наділи, за які платили феодалу данину
або виконували певні повинності.

Однак основним засобом існування для них залишалась реміснича
діяльність. Відомі три організаційно-виробничі центри селянського
ремесла: замок сеньйора, село, господарства окремих селян, у яких
виготовлялася більша частина продукції. Ремісників професіоналів було
небагато, а тому левову частку промислових товарів залежні селяни
продукували для себе і своїх сеньйорів.

Внаслідок аграризації та натуралізації економіки європейські міста
занепали. Вони залишилися адміністративними, політичними та культурними
центрами. У VIII —Х ст. торгові та ремісничі функції міст почали
зростати. З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період
урбанізації — відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя,
Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лейпціг,
Магдебург), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною
цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду
натурально-господарських форм виробництва.

Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне помістя не могло
розв’язати свої промислові проблеми. Успіхи сільського господарства
зробили можливим існування частини населення, яке могло не займатися
сільськогосподарським виробництвом. Ремісники переводилися на оброк.
Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових
містечках біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення
перетворювалися на міста. Отже, відокремлення ремесла від сільського
господарства, розвиток товарних відносин стимулювали виникнення міст як
центрів ремесла і торгівлі. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню їх
сприяли хрестові походи, які активізували розвиток західноєвропейської
торгівлі.

Крім старих римських центрів, середньовічні торговопромислові міста
перебували під владою феодалів, які були зацікавлені у їхньому
виникненні на своїх землях, через те що мита і податки з них приносили
немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно
прив’язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста
певною мірою повторювали структуру феодального помістя.

Значну частину площі міста займав замок з господарськими і громадськими
будівлями. Феодал постійно перебував у місті. При ньому перебувала
значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта
землі, як правило, належала церкві. Багато міських жителів працювали в
сільськогосподарському виробництві. Як сільські ремісники, вони
відбували всі феодальні повинності.

В дещо кращому становищі були купці, хоч і не звільнені від повинностей.
Феодали мали певні обов’язки. Вони повинні були захищати місто, його
жителів від посягань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У Х ст. це
було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі
Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам.

2. Формування незалежності та самоврядування

у містах середньовіччя

У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають
своє значення як захисники міст. Це призвело до надзвичайного
загострення протиріч між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони
вирішувалися наприкінці XI—XIII ст. в ході так званих комунальних
революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування.
Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали власні управління
(виборний муніципалітет на чолі з мером), суд, фінанси, військове
ополчення.

Виникли міське і ринкове право. Всі повноправні міщани були вільними,
користувалися майновими і політичними правами. Міста мали різні пільги
та привілеї. Існували гарантії купецької власності, встановлювалися
ярмаркові правила. Західноєвропейські міста були невеликими за розміром
та населенням, оточені високими мурами, валами, ровами, наповненими
водою. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша —
адміністративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави,
всеміські збори, а також публічні страти злочинців. Від центральної
площі на всі сторони розходилися головні дороги. Місто не мало
каналізаційних споруд, нечистоти виливали прямо на вулиці. Все це
призводило до спалахів епідемій чуми, холери, які часто спустошували
міста. Набагато більше мешканців жило за мурами і валами у передмістях.
У випадку ворожого нападу населення рятувалося за фортечними мурами і
разом з гарнізоном обороняло місто. У містах жили ремісники, купці, люди
вільних професій (художники, лікарі, аптекарі, друкарі). Економічно
розвинені міста Англії, Франції та Німеччини в XI—XII ст. досягли
значного розквіту. Збільшилась чисельність міського населення,
розвивалися ремесла і торгівля.

Панівне місце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких
забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачувалося купецтво.
Інтенсивний розвиток ремесла в XII—XIII ст. сформував цеховий лад у
містах. Ремісничі об’єднання зростали в запеклій боротьбі з феодалами.
Хоча головна функція цеху виробнича, але важливе значення вони мали у
військовій, оборонній справі. Середньовічний цех організовувався лише за
професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний
тощо). Цехи складалися з майстерень певного профілю, які розташовувалися
по всьому місту. Час і від часу члени цеху збиралися в церкві або
ратуші, вирішуючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут.
Документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й
моральні засади життя ремісничого колективу. Члени цеху були і воїнами,
які захищали ділянку оборонного муру або вежі. Разом з купцями та іншими
станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала
відкрите антифеодальне спрямування.

Тисячі селян-кріпаків, тікаючи від феодальної неволі, знаходили за
фортечними мурами надійний притулок. Ті з них, хто пробув у місті один
рік і один день, ставали повноправними жителями міста. Герцоги часто
робили спроби повернути своїх підданих з допомогою війська, але
безрезультатно. Міста успішно протистояли таким авантюрам феодалів,
ревно зберігаючи свої права і вольності. У містах склалася ієрархія на
зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників.

Для того щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба було
пройти стаж учнівства (3 — 7 років), скласти складний іспит. Цехи мали
сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників (партачів),
обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренції. Наприклад,
виробництво продукції дозволялося лише при денному світлі, продукція
повинна була мати певні параметри. Для запобігання конкуренції інших
міст треба було заповнити міський ринок доброякісними товарами. Тому за
неякісні вироби паризьких пекарів, наприклад, ставили до ганебного
стовпа.

Цехова регламентація була економічно раціональною в XIII—XV ст. і мала
тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла
виробництву якісної продукції, але згодом почала стримувати піднесення
продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічити дрібне виробництво,
поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес. До
винахідників застосовувалася смертна кара, що призвело до застою в
розвитку науки і техніки. Розвиток ремесла набув бурхливого розвитку в
XIII ст. Так, у Парижі в той час налічувалося до 300 різних ремісничих
спеціальностей. В інших містах Франції та Німеччини їх було значно
менше.

Якщо до XII ст. міста з округами були самостійними економічними районами
і не залежали від ввезення сировини чи продуктів харчування, то в XII
ст. розпочинається процес обміну між окремими районами. В кожній країні
поділ праці призводить до спеціалізації (виробництво вина, олії, вовни,
прикрас тощо). Пожвавлення внутрішнього обміну свідчило про зародження
єдиного ринку. Цьому сприяли багаточисельні ярмарки, що відбувалися в
містах.

Вони носили обмежений і місцевий характер. Як правило, на них
продавались певні групи товарів — худоба, зерно, коні, вироби ремісників
тощо. Кількість ярмарків на рік в тому чи іншому місті залежала від
місцерозташування, попиту на певні товари. Багато з таких ярмарок
переросли місцеві масштаби і стали центрами міжнародної торгівлі. Так,
уже 85 в середині XII ст. ярмарки в Шампані (південь Франції)
відбувалися 6 разів на рік. Сюди приїжджали купці з Північної і
Центральної Франції, Італії.

На початку XII ст. вони перетворилися на важливі пункти європейської
міжнародної торгівлі. У Німеччині міста досягли найбільшого розвитку в
XIV —XV ст. Наприкінці XIII ст. тут нараховувалось більше 3500 міст, в
яких проживала п’ята частина всього населення. В основному це були малі
містечка до тисячі жителів, які об’єднували селянські округи в радіусі
10—ЗО км. Були в Німеччині й великі міста з чисельністю більше 20 тис.
чоловік. Через ці міста проходили торгові шляхи між Південною і
Північною Європою.

В умовах свавілля феодалів міста змушені були об’єднуватися в союзи. У
другій половині XIV ст. виникають Швабський і Рейнський союзи міст. З
середини V і до другої половини IX ст. візантійські міста, так само як і
західноєвропейські, переживали занепад. Набіги слов’ян, болгар, арабів
значно поглибили труднощі перехідного періоду від античності до
Середньовіччя. Однак міста не зникли. З другої половини IX ст.
розпочалося економічне піднесення візантійських міст. Цьому сприяла
зростаюча потреба в предметах розкоші не тільки серед місцевої, а й
серед романо-германської та слов’янської знаті. Візантія залишалася чи
не єдиним постачальником цих товарів для всієї Європи.

У зміцненні та розвитку міст були зацікавлені імператори, їхня політика
була спрямована на отримання податкових платежів з торгівлі та ремесла,
які дуже часто становили єдину статтю доходів центральної влади,
визначали силу і могутність Візантії. Ця політика знаходила підтримку
серед місцевої знаті, яка значну частку своїх прибутків отримувала з
державної скарбниці. Піднесення міст збіглося з сприятливими внутрішніми
і зовнішніми умовами: припинилися місцеві смути, набіги 86 слов’ян,
розпався Багдадський халіфат. Правда, великою перепоною для успішного
розвитку морської торгівлі залишалося арабське піратство.

3. Найбільші міста середньовіччя, їх економічний розвиток

Найбільшими містами Візантійської імперії були Константинополь і
Фесалоніки. В Х ст. ремесло і торгівля в цих містах переживали бурхливе
піднесення. Особлива роль в економічному житті тогочасного світу
належала Константинополю. Він був не тільки столицею Візантійської
імперії, а й ремісничим, торговим і фінансовим центром тогочасної
цивілізації. Завдяки своєму сприятливому місцерозташуванню на перехресті
найважливіших торгових морських і сухопутних шляхів Константинополь
міцно утримував лідерство у міжнародній торгівлі. Сюди приїжджали купці
з віддалених країн Сходу і Заходу, придунайських країн, Балканського
півострова, Північної Африки і Русі.

В містах та їхніх околицях розташовувалися цілі колонії іноземних
купців: італійців, арабів, євреїв, сирійців, русинів і багатьох інших.
Якщо в Західній Європі більшість майстерень перебувала у приватній
власності вільних ремісників, то в Константинополі були також державні
майстерні: монетний двір, зброярні, майстерні з виготовлення предметів
розкоші, дорогих тканин тощо. Вироби константинопольських майстрів
славились далеко за межами Візантії.

Ремісники самі виготовляли і продавали свої вироби. Головним виробником
у візантійському місті залишався дрібний самостійний ремісник, який мав
невелику майстерню, що одночасно слугувала крамницею для продажу
виготовлених у ній товарів.

Він працював з 2—3 помічниками. У великих державних, церковних і
феодальних майстернях працювало багато ремісників. У них, як правило,
існував поділ праці. Державні майстерні виробляли продукцію не на ринок,
а на потреби імператорського двору та армії.

Значна частина візантійських ремісників і купців була об’єднана у
корпорації. Поза корпораціями залишалися майстри, що були не в змозі
придбати майстерні й змушені були працювати просто на вулиці.

Корпорації беруть свій початок з пізньоримських часів, але в епоху
Середньовіччя вони зазнали значних змін. У Х ст., з піднесенням
економічного життя, вступ до них був значно обмежений. На відміну від
цехів у Західній Європі корпорації скоріше захищали інтереси не
ремісників, а держави.

Керівники цих організацій не вибирались, а призначались державними
посадовими особами. Корпорації перебували під пильним контролем держави.
Регламентувалася навіть господарська діяльність. Ремісник чи купець
могли займатися лише одним видом виробництва чи торгівлі. Ціни на хліб,
рибу і м’ясо були суворо фіксовані, заборонялося створювати запаси
товарів з метою спекуляції. Обмежувалась діяльність іноземних купців, їм
дозволялося зупинятися в спеціально відведених місцях не більше ніж 3
міс.

Контроль держави за виробництвом і торгівлею гальмував їхній розвиток.
Значних втрат візантійське ремесло і торгівля зазнали під час хрестових
походів. Було зруйновано і пограбовано багато міст, а після взяття
хрестоносцями в 1204 p.

Константинополя економічне життя в ньому занепало. Візантійські феодали
заохочували італійських купців до завезення товарів з Європи і вивезення
сільськогосподарської продукції зі своїх маєтків. Це підірвало
економічну могутність Візантії, було однією з причин загибелі
Візантійської імперії. У XIV—XV ст. в Європі виникла нова, вища форма
виробництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш
організовані великі робітничі майстерні. Хоча там все виконувалося
вручну (мануфактура — латинського походження, означає ручна праця), але
у процесі виробництва було застосовано поділ праці.

Якщо кустар сам виконує всі операції з виготовлення товару, то у
мануфактурі над цим самим завданням працюють десятки робітників. Поділ
праці у виробництві дав змогу значно збільшити випуск товарів,
поліпшилася їхня якість.

Головною фігурою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні
мануфактури відомі у містах Північної Італії та Нідерландів. Усі
операції з виготовлення суконних тканин (очищення, прядіння, ткацтво,
фарбування вовни) виконувалися в майстернях або вдома. Такими були так
звані розсіяні капіталістичні мануфактури, їхні власники, закупивши
сировину, віддавали її найманим робітникам.

Готову продукцію вигідно продавали на світових ринках. Як бачимо,
ремесло у Західній Європі розвивалося поступово. Спочатку воно
зародилося у феодальному сільському господарстві. Лише у VIII—XI ст.
воно стає самостійною галуззю суспільного виробництва. Найбільший
розвиток міського ремесла припадає на XII—XIII ст., у Німеччині — XIV—XV
ст. Головною організаційною формою ремесла був цех.

Список використаної літератури

Історія середніх віків. Посібник / За ред. Міщенка А.В. – К., 2000.

Всесвітня історія. – К., 1999.

Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика.
— К.: Вікар, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020