Криміналістичні версії та прогнозування

Криміналістичні версії та прогнозування

1. Поняття та класифікація криміналістичних версій

Розкриття злочину — процес встановлення об’єктивної істини у справі,
який здійснюють на основі загальних положень теорії пізнання. У пізнанні
обставин злочину важливе місце посідає також метод аналогії. Під час
попереднього розслідування та судового слідства звернення до аналогії
досить правомірне, бо вона часто є стимулом до роздумів і логічною
основою побудови версій. Порівнюючи розслідуваний злочин за подібними
ознаками (способом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з
аналогічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові
суттєві обставини у кримінальній справі.

У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і подій
минулого, тому особливе значення має формально-логічна категорія
гіпотези. Стосовно діяльності правоохоронних органів з розкриття
злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія — обгрунтованого
припущення, яке пояснює характер злочину в цілому чи його окремих
обставин.

Необхідно зважати на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не
тільки для попереднього та судового слідства. Його широко застосовують в
оперативно-розшуковій діяльності, а також експерти.

Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідства,
називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового розгляду, —
судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової
діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці
використовують так звані експертні версії.

Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко
застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного
вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль
вірогідних інформаційно-логічних моделей розслідуваних діянь і
поділяються на два види:

• загальні — припущення, які охоплюють злочин, що розкривається, у
цілому;

• окремі, які пояснюють певні обставини злочину.

У літературі зустрічаються також поняття версії робочої (припущення
стосовно дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової
(припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів,
речей), які належать до різновидів окремої версії.

Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину
логічну природу. Деякі їх особливості й відмінності визначаються
характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової
діяльності та функціональними відмінностями її суб’єктів — слідчого,
судді, експерта, оперуповноваженого.

Крім зазначених у криміналістиці розрізняють ще типові версії,
характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкриття
злочинів. Наприклад, під час розслідування справи за фактом пожежі, коли
її причину не встановлено, типовими слідчими версіями можуть бути такі:

• пожежа сталася внаслідок злочинного порушення правил протипожежної
безпеки;

• пожежа сталася через вплив природних факторів, наприклад унаслідок дії
блискавки, відсутності чи несправності захисних засобів;

• пожежа сталася випадково через самозаймання, яке неможливо було
передбачити;

• пожежа сталася внаслідок підпалу.

Типові версії, які є результатом наукового узагальнення слідчої,
судової, експертної та оперативно-розшукової практики, детально
викладені у відповідних посібниках із розслідування окремих видів
злочинів. Здійснюючи розслідування в конкретній кримінальній справі,
слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які грунтуються на
матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.

Типові версії можуть бути загальними й окремими. Наведені раніше версії
про причини пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії
щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об’єкті;
стороння особа).

Зазначені різновиди версій і теоретичні положення, що стосуються їх
змісту, класифікації, стадій розвитку, а також умов достовірності,
становлять учення про криміналістичні версії.

2. Етапи розвитку криміналістичної версії

Однією з умов повноти та об’єктивності розслідування є дотримання правил
побудови та перевірки версій. Стосовно кожної неясної чи сумнівної
обставини вчиненого злочину мають бути висунуті та перевірені всі
можливі на цей момент версії: не можна захоплюватися одними з них та
ігнорувати інші на тій підставі, що вони здаються маловірогідними. Кожна
версія має бути достатньо обгрунтованою й підлягає ретельній перевірці.
Порушення цієї вимоги породжує обвинувальний нахил у розслідуванні, який
найчастіше є не так результатом навмисної тенденційності слідчого, як
наслідком його однобічності, захоплення тією чи іншою версією. Надійним
засобом попередження такої необ’єктивності слідчого поряд з іншими є
його постійний самоконтроль, уважне, критичне ставлення до матеріалів,
правильна їх правова оцінка, глибока та всебічна перевірка всіх
висунутих версій.

Версія як ідеальна (уявна) логічна модель вчиненого злочину проходить у
своєму розвитку три чітко окреслені послідовні стадії, які відображають
процес розслідування: виникнення (висунення) версії; аналіз (розробка)
висунутого припущення та визначення ряду наслідків (обставин, подій,
фактів), які логічно випливають із висунутого припущення; практична
перевірка можливих наслідків та порівняння їх із тими, що в результаті
перевірки встановлені насправді. Якщо це порівняння засвідчить, що
наслідки, які були логічно виведені аналізом змісту версії, насправді не
існують, то це означає, що висунута версія не відповідає об’єктивній
істині і має бути відкинута. Якщо ж можливі наслідки відповідають
встановленим фактам дійсності, то висунута версія є вірогідною
(можливою). Але вважати її достовірною (що відповідає дійсності) на
цьому етапі поки що не можна, бо одні й ті самі наслідки можуть
випливати з різних підстав, і не виключено, що встановлені факти
дійсності зумовлені іншою закономірністю (причиною), яка не охоплюється
висунутою версією. Наприклад, якщо під час перевірки версії про
розкрадання на фірмі А було встановлено, що заступник директора останнім
часом придбав багато дорогих речей, то це ще не означає, що він
причетний до розкрадання, бо він отримав спадщину.

Поділ процесу розвитку версії на три послідовні стадії має велике
практичне значення. Побіжне врахування або ігнорування тієї чи іншої
стадії призводить до суттєвих помилок у плануванні розслідування і, як
наслідок, — до порушення строків розслідування та його низької якості.
Іноді слідчий, плануючи розслідування, обмежується формулюванням версій
і переліком заходів їх перевірки, не аналізуючи змісту версій, не
визначаючи можливих наслідків (фактів, обставин), не зупиняючись на
конкретних питаннях, які слід з’ясувати в кожній з них. У результаті
перелік заходів перевірки висунутих версій виявляється неповним або
випадковим.

Розумова діяльність у процесі висування та аналізу версій охоплює
сукупність встановлених у справі фактів, їх оцінювання та можливі
причини. Через те що справжня причина явища, яке перевіряється, фактично
невідома, одразу виникають кілька версій, що виключають одна одну,
конкурують між собою доти, поки не буде встановлено, які з них є
безпідставними, а яка відповідає об’єктивній істині.

Пізнавальна роль версії полягає не тільки в тому, що вона може пояснити
вже відомі слідству обставини злочину, а й у тому, що за її допомогою
встановлюються нові обставини й факти, які не були відомі слідчому на
момент висунення версії. Якщо версія виражає об’єктивну істину, то з її
змісту аналітично можуть бути виведені не тільки ті висновки (факти),
встановлення яких передувало висуненню версії, а й ті, які стали відомі
після її висунення.

Зі структури версії як логічної моделі розслідуваного злочину в цілому
чи його окремих епізодів випливає, які елементи цієї моделі є в
наявності, а які відсутні й потребують додаткового пошуку та перевірки
для того, щоб модель стала повною. Виявлення під час перевірки версії
нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує ступінь її надійності.
Спроможність версії не тільки пояснювати раніше відомі факти, а й
виявляти нові — важлива умова можливості перевірки висунутого
припущення, свідчення великого пізнавального значення криміналістичних
версій.

3. Побудова й аналіз криміналістичних версій

Логічний процес побудови версій є єдиним для всіх її різновидів
(слідчої, судової, експертної, загальної, окремої). Версія не може бути
продуктом необгрунтованих і надуманих здогадок і припущень.

В основу версії мають бути покладені фактичні дані, які поділяються на
дві основні групи.

1. Дані, отримані з різних джерел, які стосуються кримінальної справи.
Вони можуть міститись у судових доказах, матеріалах
оперативно-розшукової діяльності, актах відомчих перевірок, заявах і
повідомленнях громадян, повідомленнях засобів масової інформації та в
інших джерелах. Для побудови версій на основі даних цієї групи
застосовують переважно такі логічні прийоми та форми мислення, як аналіз
і синтез, безпосередні та опосередковані (здебільшого індуктивні)
умовиводи.

2. Дані, які є результатом наукових узагальнень і безпосередньо не
стосуються кримінальної справи. Це дані природничих, технічних та інших
наук (криміналістики, судової медицини, фізики, хімії), а також отримані
з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагальнень слідчої,
судової та експертної практики. Зокрема, велике значення під час
висунення версій мають результати кримінологічного аналізу і видова
криміналістична характеристика злочину.

За допомогою аналогії, порівняння та дедуктивних умовиводів ці дані
можуть бути використані як основа для висунення версії.

Важливим є використання професійного досвіду слідчого, проте слід
обережно підходити до обгрунтування версії за допомогою «слідчої
інтуїції», бо непродуманий підхід до побудови та висунення версії
недопустимий.

Існує безпосередній зв’язок між побудовою слідчих версій і прийняттям
процесуальних рішень. Як для процесуальних висновків та рішень, так і
для висунення слідчих версій необхідні надійні критерії їх оцінювання.
Висунення слідчих версій та їх подальша перевірка можуть потребувати
прийняття процесуальних рішень, застосування заходів процесуального
примусу (обшуку, виїмки, затримання, арешту). Перевірка за допомогою
таких засобів необгрунтованих версій може призвести до порушення прав і
законних інтересів громадян, що неприпустимо.

Висунення версій — процес, що охоплює всі сумнівні та невідомі обставини
розслідуваного злочину. Якщо будь-які обставини слідчому поки що
невідомі або сумнівні чи є дані про їх суперечливість, необхідно щодо
кожної з цих обставин висунути всі можливі на цей момент розслідування
обгрунтовані версії.

Процес розкриття злочинів з використанням гіпотетичного методу пізнання
передбачає оцінювання розслідуваної події в цілому та висунення
загальних версій, кожна з яких потім деталізується, поділяється на низку
версій за окремими обставинами, що охоплюються загальною версією.
Наприклад, у разі виявлення трупа людини з ознаками насильницької смерті
розумова діяльність слідчого розпочинається із загальної оцінки
отриманої інформації та висунення таких можливих загальних версій:

• вчинено вбивство;

• стався нещасний випадок;

• вчинено самогубство.

Кожна з цих трьох загальних версій передбачає висунення та перевірку
окремих версій. Так, припущення про вбивство породжує версії про час,
місце, мотив і мету вбивства, його виконавця та спів-виконавців,
знаряддя вбивства, інші обставини злочину.

Обсяг окремої слідчої версії може бути різним: версія може стосуватися
будь-якої обставини, що перевіряється, події чи охоплювати дві та більше
взаємопов’язані обставини. Іноді в одній окремій слідчій версії
об’єднуються кілька припущень щодо різних обставин злочину (наприклад,
про суб’єкт, мотив, час, місце та спосіб). Аналіз і перевірка таких
«збільшених», великих за обсягом версій ускладнені і їх можуть здійснити
тільки досвідчені, висококваліфіковані слідчі. Під час розслідування
багатоепізодних, складних злочинів бажано, щоб окремі версії охоплювали
якусь одну обставину. При цьому збільшується кількість версій, але
спрощуються їх аналіз і перевірка.

Логічна розробка висунутої версії призводить до уявлення про те, які
факти, явища й обставини мають існувати насправді, якщо висунута версія
виражає об’єктивну істину. Визначення конкретних наслідків, що
випливають з кожної висунутої версії, — основне завдання аналізу
(розробки) версії.

Важко передбачити всі наслідки висунутого припущення. Ступінь надійності
версії тим вищий, чим більше наслідків виводиться з версії і
підтверджується під час перевірки. Наслідки, що випливають з висунутої
версії, мають бути максимально деталізовані для того, щоб полегшити їх
порівняння з фактами реальної дійсності.

Логічні наслідки зробленого слідчим припущення щодо певної обставини
розслідуваного злочину відображаються в питаннях, що мають бути
з’ясовані. Визначення стосовно кожної висунутої версії вичерпної
сукупності таких питань — одна з передумов повноти, всебічності та
об’єктивності розслідування справи.

4. Перевірка криміналістичних версій

Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з висунутих
припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спрямована на те,
щоб виявити, чи існують вони насправді.

Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманітні і
відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у
науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці
відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи перевірки
криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного
соціального явища — злочину — і спрямовані на вирішення питання про
винність або невинність конкретного суб’єкта. Тому вони мають
відповідати суворим критеріям надійності, правомірності, моральності та
припустимості. Здійснювана в умовах певного правового режиму перевірка
криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно
несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обгрунтовані
і перебувають на стадії експериментальної перевірки.

Засоби й методи перевірки криміналістичних версій визначають залежно від
того, до якого різновиду вони належать. Слідчі та судові версії
перевіряють переважно виконанням слідчих і судових дій. При цьому
застосовують також оперативно-розшукові засоби й методи, однак вони
мають допоміжний характер. Для перевірки оперативно-розшукових версій
найчастіше використовують засоби й методи оперативно-розшукової
діяльності; при цьому процесуальні засоби доречні лише в тому обсязі, в
якому їх застосовують під час розслідування кримінальної справи, що
здійснюється паралельно. Застосування процесуальних засобів перевірки
оперативно-розшукових версій поза межами судочинства неприпустиме.

Специфічні й форми застосування спеціальних знань для перевірки слідчих,
судових і оперативно-розшукових версій. Під час перевірки слідчих і
судових версій спеціальні знання використовують переважно у формі
експертизи та залучення спеціалістів до участі у виконанні слідчих дій,
а для перевірки оперативно-розшукових версій характерна непроцесуальна
форма застосування спеціальних знань. Експертні версії перевіряють також
на основі суворої правової регламентації із застосуванням
загальнонаукових і спеціальних методів.

Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії
криміналістики використовують принцип паралельної (одночасної) перевірки
версій, що забезпечує найоптимальніший темп розслідування, економію
робочого часу слідчого, його сил, а також коштів. Поступова перевірка
версій з дотриманням черговості не гарантує отримання цих переваг, а
навпаки, містить загрозу втратити сліди злочину, цінну доказову
інформацію, що спричинює необхідність здійснення повторних слідчих дій,
призводить до порушення процесуальних строків розслідування.

Кожний наслідок, що випливає з висунутої версії, необхідно детально
перевірити. Доки версія не спростована і не відкинута, кожний факт, що
логічно випливає з неї, необхідно перевірити з позиції відповідності чи
невідповідності його реальній дійсності. Обмеження перевірки
дослідженням тільки якоїсь певної частини наслідків не дає підстав для
впевненості, що підтверджена версія виражає об’єктивну істину у справі.

Якщо при перевірці отримано суперечливі дані, одні з яких підтверджують
версію, а інші спростовують її, зупиняти перевірку цієї версії
неприпустимо — вона повинна тривати до повного виявлення та усунення
розбіжностей.

З метою глибшої та детальнішої перевірки обставин, що випливають із
висунутої версії, необхідно використовувати, якщо можливо, комплекс
процесуальних і непроцесуальних засобів (наприклад, необхідно допитати
свідків, здійснити слідчий експеримент, оперативно-розшукові заходи).

Послідовність виконання комплексу слідчих і оперативно-розшукових дій
визначається з урахуванням певних факторів. Передусім виконують дії,
спрямовані на виявлення й фіксацію слідів злочину, що швидко змінюються,
а також доказів, які можуть бути втрачені чи навмисно змінені. Першими
здійснюють також заходи, спрямовані на припинення злочинів, що
готуються, а також на те, щоб перешкодити злочинцю знищити речові
докази, утекти чи покінчити життя самогубством.

За інших рівних умов насамперед виконуються дії, результати яких мають
значення для перевірки кількох версій, а також ті, які в тому чи іншому
конкретному випадку можуть дати істотніші та надійніші результати. Дії,
спрямовані на встановлення попередніх епізодів злочину, доцільно
виконувати до здійснення заходів, спрямованих на перевірку фактів,
виявлених пізніше.

Важливе загальне правило перевірки версій полягає в тому, що перевірка
здійснюється доти, поки висунута версія не буде спростована або поки не
з’являться умови, за наявності яких її можна буде вважати об’єктивною
істиною.

Філософи твердять, що припущення про будь-який факт перетворюється на
достовірне знання про нього, якщо можна довести, що з цього факту й
тільки з нього випливають виявлені наслідки. Гіпотеза перетворюється на
достовірне знання й тоді, коли доведено, що з усіх можливих причин
певного факту треба виключити як недоведені всі причини, крім однієї, що
спричинила цей факт.

Наведені умови достовірності гіпотези застосовують і до криміналістичних
версій. Версія достовірна в таких випадках:

• якщо було висунуто всі можливі припущення стосовно обставини злочину,
яка перевіряється, і при розслідуванні на основі нових додаткових даних
не виникло іншої версії, що стосується тієї ж обставини. Наприклад, у
справі про вбивство з трьох можливих версій (умисне вбивство, необережне
вбивство, нещасний випадок) підтвердилася версія про умисне вбивство.
Якби при розслідуванні було встановлено, що можливих причин смерті в
цьому разі більше, то виключення двох із них не було б достатнім доказом
істинності третьої версії. Версія про умисне вбивство стала б
неправильною, а істинною була б версія (про самогубство), не висунута
слідчим;

• усі висунуті версії про певну обставину були перевірені, і всі їх, за
винятком однієї, що була об’єктивно підтверджена, було спростовано та
відкинуто;

• усі наслідки (обставини), що логічно виводяться з підтвердженої
версії, були всебічно досліджені та знайшли підтвердження, тобто
виявлені насправді;

• підтверджена версія повністю узгоджується з усіма іншими обставинами
справи.

Тільки за наявності сукупності наведених умов можна визнати версію, що
підтвердилася, такою, що відповідає дійсності, виражає об’єктивну істину
у справі.

Зазначені умови достовірності можна застосовувати тільки до однорідних
версій, тобто до тих, що стосуються однієї обставини злочи-

ну, яку перевіряють. Якщо, наприклад, перевіряють три версії: про
спосіб, мотив і суб’єкт злочину, то підтвердження будь-якої з них ще не
є підтвердженням її достовірності. У цьому разі наведені раніше умови
достовірності версій застосовувати не можна, бо версії, які перевіряють,
не є однорідними. Зазначимо також, що в цьому разі щодо трьох різних
елементів складу злочину було висунуто тільки по одній версії, тоді як
будь-яка обставина справи, яку перевіряють, породжує два протилежних
припущення (версії): тезу та антитезу (вчинено розкрадання — розкрадання
не було). Тільки за умови перевірки однорідних версій можна
застосовувати умови

5. Криміналістична профілактика злочинів

Одним з основних напрямів у сфері боротьби зі злочинністю є розробка і
застосування заходів щодо її попередження. Наукове забезпечення цієї
сфери здійснюється кримінологією, криміналістикою та іншими
кримінально-правовими галузями.

Криміналістична профілактика, як діяльність уповноважених суб’єктів і
напрям наукових досліджень, базується на загальних кримінологічних
рекомендаціях щодо встановлення причин і умов, що сприяють конкретним
злочинам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх
профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність
криміналістичної профілактики — це сфера практичної діяльності та один
із наукових напрямів криміналістичної науки.

Правову основу попередження злочинів становлять норми різних галузей
права. Відповідні положення, що стосуються попереджувальної діяльності,
містяться в ряді міжнародних правових актів: Загальній декларації прав
людини, Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, Кодексі
поводження посадових осіб з підтримання правопорядку, Декларації
основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою та
ін. Правові основи криміналістичної профілактики злочинів містяться у
відповідних нормах КПК, законах України «Про оперативно-розшукову
діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю», «Про судову експертизу» та інших нормативно-правових
актах.

Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню, є однією з
обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі. Так,
відповідно до ст. 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і
судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор
зобов’язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Орган
дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли
вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську
організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення
цих причин і умов (ч. 1 ст. 231 КПК). Суд, за наявності на те підстав,
виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних
органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені
причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагають прийняття
відповідних заходів (ч. 1 ст. 232 КПК).

Одним із завдань оперативно-розшукової діяльності є припинення
правопорушень (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову
діяльність»).

Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення
у справі і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі
про них зазначити у своєму висновку (ст. 200 КПК, п. 2 ст. 13 Закону
України «Про судову експертизу»). До таких фактів можуть належати
обставини, що сприяли вчиненню злочину, встановлені під час проведення
криміналістичної, судово-економічної, товарознавчої та інших видів
експертиз.

Важливе значення має положення ст. 97 КПК, яке встановлює, що одночасно
з ухваленням рішення про порушення кримінальної справи або відмові в
цьому приймаються всі можливі заходи щодо запобігання злочину або
припиненню його.

Отже, потреби практики, вимоги закону і логіка розвитку науки зумовили
потребу в формуванні криміналістичної профілактики як окремої
криміналістичної теорії, що досліджує і розробляє:

1) закономірності утворення, виявлення і дослідження слідів прояву
криміногенних обставин (чинників) при підготовці, вчиненні або
приховуванні окремих видів злочинів;

2) техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації
дослідження обставин криміногенного характеру, захисту окремих об’єктів
від злочинних посягань;

3) тактико-криміналістичні прийоми і засоби виявлення й усунення
обставин криміногенного характеру;

4) криміналістичні методи виявлення безпосередніх причин злочинів і
умов, що сприяли їх вчиненню, а також їх профілактики, запобігання і
припинення.

Криміналістична профілактика, як один із наукових напрямів
криміналістики, покликана розробляти рекомендації щодо встановлення
обставин, які сприяли вчиненню певного виду злочинів, що спричинили
слідоутворення, а також застосуванню запобіжних заходів
криміналістичними методами, прийомами і засобами.

Суб’єктами криміналістичної профілактики у відповідних видах і формах її
застосування є органи дізнання (оперативно-розшукові органи), слідчий,
експерт, прокурор, суд (суддя).

У практичній діяльності щодо з’ясування обставин, які сприяли вчиненню
злочинів, і застосування заходів для їх попередження склався певний
досвід здійснення профілактичної функції правоохоронних органів і суду,
що включає як власне криміналістичну профілактику, так і загальні
кримінологічні рекомендації.

Профілактична робота при розслідуванні злочинів повинна проводитися
протягом усього провадження у справі, включаючи вживання термінових
заходів, спрямованих на негайне попередження злочинів. У цьому розумінні
велике значення має виявлення і попередження латентних злочинів, коли
при розгляді слідчим заяв і повідомлень виникає потреба припинити
злочинні дії. У подібних випадках використовуються рекомендації,
розроблені на основі кримiнолого-криміналістичних досліджень латентних
злочинів, зокрема, дані про особливості їх характеристики, ознаки і
способи їх підготовки, вчинення і приховування.

Успішна профілактична діяльність слідчого залежить від ефективності
провадження слідчих дій, до яких насамперед належать допит, огляд і
призначення судових експертиз, а також тактичні операції, серед яких
слід виділити такі, як виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочину,
що має виражену профілактичну спрямованість.

У випадках, коли за відсутності достатніх підстав до порушення
кримінальної справи проводяться перевірочні дії по заявах, що надійшли,
і повідомленнях про злочин, заходи, які може застосовувати слідчий,
полягають в одержанні пояснень від окремих громадян чи посадових осіб,
витребуванні необхідних документів, аналіз яких дає можливість
установити обставини, що сприяли вчиненню злочину, запобігти або
припинити його (ст. 97 КПК).

Допит кола осіб, пов’язаних із подією злочину, дозволяє уточнити не
тільки встановлені факти, а й приховані обставини, у тому числі
криміногенного характеру. Значні можливості для виявлення обставин, що
сприяли злочину, має допит свідків, пов’язаних із винними особами
спільною діяльністю, а також позаслужбовими, особистими стосунками.

При з’ясуванні під час допиту обставин, що сприяли вчиненню злочину,
необхідно враховувати можливість отримання свідомо неправдивої або
помилкової інформації. Судження допитуваних осіб із зазначених обставин
нерідко вимагають перевірки. Так, під час розслідування іноді
трапляються випадки, коли обвинувачений, визнавши себе винним у вчиненні
злочину, неохоче дає свідчення про додаткові негативні явища, що
належать до причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.

Стосовно розслідування багатьох злочинів, важливе значення має огляд
місця події, а у випадках підробки, фальсифікації — огляд документів,
речових доказів. Поряд із цим важливим джерелом отримання відомостей про
умови, що сприяли злочинам, є огляд ділянок території та приміщень, які
не є місцем події, зокрема складських і виробничих приміщень тощо. Під
час огляду можуть бути виявлені й зафіксовані умови збереження і
транспортування матеріальних цінностей, які призвели до їх втрат і
псування, що вказує на непридатність складських приміщень для збереження
певних видів сировини чи готових виробів і зумовлює випуск неякісної
продукції. Можуть бути виявлені також такі суттєві обставини, як
недосконалість, непридатність пристроїв, за допомогою яких замикаються
приміщення, або відсутність сигналізації.

Експертиза є діючим засобом виявлення обставин, що сприяли злочину, і
розробки заходів, спрямованих на їх усунення. Слід мати на увазі, що
виявлення зазначених обставин може бути як певною частиною завдання,
поставленого слідчим перед експертом, так і самостійним предметом
спеціального експертного дослідження.

У діяльності слідчих органів із попередження злочинів використовуються
дані узагальнень обставин, що сприяли їх виникненню і характеризують
типові криміногенні ситуації.

Спеціальною процесуальною формою профілактичної діяльності слідчого за
результатами розслідування конкретного злочину є внесення подання до
відповідного державного органу, громадської організації або повідомлення
посадовій особі про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які
сприяли вчиненню даного злочину (ст. 231 КПК). У цьому процесуальному
документі слідчий повідомляє встановлені розслідуванням обставини
злочину, аналізує сприяючі причини та умови, пропонує вжити заходів щодо
їх усунення.

До інших форм здійснення профілактичних заходів для усунення умов, що
сприяли вчиненню злочинів, які доповнюють процесуальні дії слідчого,
належать:

а) повідомлення обставин учинення конкретного злочину посадових осіб
підприємств, організацій із метою з’ясування чинників, які сприяли
злочинній поведінці винного, а також вживання заходів щодо їх усунення;

б) узагальнення відповідей на подання слідчого відповідних органів,
організацій, посадових осіб у зв’язку з недостатнім прийняттям ними
заходів щодо виявлених нестач для належного реагування (процесуального,
прокурорського);

в) публікації у місцевій пресі, виступи по радіо і телебаченню, якщо
встановлені розслідуванням чинники, які сприяють учиненню злочинів,
мають поширений характер серед певних груп населення (наприклад,
поширення наркоманії, хуліганські прояви, побутові конфлікти тощо).

Загальні положення криміналістичної профілактики злочинів
конкретизуються в окремих криміналістичних методиках. Найважливіші
розробки здійснюються в методиках розслідування злочинів проти життя
людини, екологічних, економічних та інших злочинів.

6. Криміналістичне прогнозування

Реалізація прогностичної функції криміналістики неможлива без
поглибленої розробки теоретико-методологічної бази, побудови та
перевірки криміналістичних прогнозів, створення необхідного робочого
інструментарію здійснення прогностико-криміналістичних досліджень. При
цьому важливо розрізняти прогностику — теорію розробки прогнозів і
прогнозування — практику розробки прогнозів, намагаючись досягти
випереджаючого розвитку першої у порівнянні з останньою.

Криміналістична прогностика — це самостійне вчення, яке являє собою
систему наукових положень про загальні закономірності побудови і
перевірки прогнозів, які відображають перспективи і напрями розвитку
криміналістики та об’єктів її пізнання в майбутньому.

Термін «криміналістичне прогнозування» доцільно розглядати у двох
аспектах:

а) як спеціальну діяльність щодо реалізації положень криміналістичної
прогностики на практиці за допомогою використання найефективніших
прогностичних методик і спрямовану на побудову прогнозів щодо визначення
основних тенденцій, шляхів розвитку криміналістичних об’єктів, їх стану
в майбутньому;

б) як галузь правового (юридичного) прогнозування, що є різновидом
передбачення у сфері боротьби зі злочинністю, де спільною сферою
прогностичних досліджень правознавців, процесуалістів та криміналістів є
передбачення тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення методів і
засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази, своєчасного
введення нормативного регулювання і відповідальності.

Оскільки прогнозування є невід’ємною функцією криміналістики, то й
об’єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об’єкти її
пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним
наслідки;

б) діяльність щодо розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий,
науково-прикладний та практичний характер.

Точність і обґрунтованість криміналістичних прогнозів зумовлена якістю
вихідної інформації, яку можна упорядкувати таким чином:

а) за джерелами — офіційна (відомості, які містяться в різних офіційних
документах, що виходять від компетентних державних органів та посадових
осіб; відомості із матеріалів кримінальних справ та інших офіційних
проваджень) та неофіційна (монографії, періодичні видання, результати
криміналістичного моніторингу тощо);

б) щодо прогнозованої системи — внутрішня (перероблена за певною схемою,
тобто перекодована та згрупована за чіткими ознаками, наприклад, у
кореляційні таблиці, що відображають залежності між конкретним способом
вчинення певного виду злочину та особою злочинця) і зовнішня (первинна
інформація, що характеризує як сам об’єкт прогнозу, його властивості та
ознаки з позиції методології криміналістичного прогнозування, так і
прогнозний фон, тобто чинники-детермінанти, передпрогнозну ситуацію
тощо);

в) за характером відображуваних знань — якісна (фактографічні дані та
експертні оцінки) та кількісна;

г) за функціональним призначенням — інформація для побудови прогнозів у
науці; інформація для науково-прикладного прогнозування; інформація для
практичного прогнозування.

Джерела формування вихідної для прогнозування інформації доцільно
поділити в такий спосіб:

1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій
(наприклад, дані щодо повторюваності способу вчинення і приховання
злочинів, механізмів слідоутворення, навичок злочинної діяльності при
збереженні стабільності детермінуючих чинників);

б) результати наукометричних досліджень у криміналістиці (наприклад,
висновки щодо напрямів, інтенсивності та змісту дисертаційних досліджень
з певних проблем криміналістики);

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та
технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також
тенденції і перспективи розвитку науково-технічного прогресу (наприклад,
результати досліджень у сфері природничих, технічних та суспільних наук
постають інформаційною базою для побудови прогнозів про шляхи та напрями
трансформації та адаптації цих результатів для удосконалення
науково-технічних засобів криміналістики і методів їх практичного
застосування);

г) результати соціологічних, правових та кримінологічних прогнозів;

ґ) опитувальні дані (результати анкетування, інтерв’ювання наукових і
практичних працівників, а також висновки (думки) експертів щодо об’єкта
і ситуації прогнозу).

2. Статистичні дані:

а) статистичні дані криміналістичних обліків (інформація про осіб, які
вчинили злочини, способи вчинення злочину і відповідні сліди, предмети
злочинного посягання);

б) кількісні характеристики злочинності, її окремих видів, динаміки.

3. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжний досвід):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди
злочинних посягань, нові види предмета посягань, трансформацію
обстановки, в якій вчиняються ті чи інші злочини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів
криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного
виду;

в) інформація про нові засоби і прийоми судового дослідження, що виникли
на практиці тощо.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відображаються в
прогностичних судженнях, та обсягом розв’язуваних завдань в
судово-слідчій практиці прогнозування диференціюється на стратегічне,
тактичне та індивiдуальне.

Стратегічне прогнозування пов’язане з прогнозуванням перспектив
розслідування і судового розгляду у справі в цілому, з моделюванням
наслідків процесуальних рішень, що приймаються, і заходів щодо
нейтралізації або мінімізації негативних результатів їх реалізації, а
його висновки є невід’ємною частиною процесу доказування у справі,
забезпечуючи планування, визначаючи найприйнятніші форми взаємодії та
характеризуючи можливі варіанти розвитку слідчих і судових ситуацій та
ін.

Тактичне прогнозування — це прогнозування результативності планованих
тактичних операцій, слідчих дій та прийомів з метою вирішення тактичних
завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду, а
також наслідків використання одержаних результатів у доказуванні,
ступеня тактичного ризику і засобів його мiнiмізації тощо.

Індивідуальне прогнозування спрямоване на розробку прогностичної моделі
щодо:

а) можливої поведінки професіональних і непрофесіональних учасників під
час досудового слідства та судового розгляду (наприклад, поведінка
обвинуваченого на допиті, його реакції, форми протидії та ін.);

б) можливого прояву в невстановленого і незатриманого злочинця та його
спільників елементів доказової поведінки;

в) можливого місця і часу вчинення злочину, що готується (наприклад,
вивчення і аналіз просторового розташування місць вчинення серійних
зґвалтувань і вбивств із зґвалтуванням і розробка на цій підставі
моделей для прогнозування ймовірних районів можливих повторних або
серійних злочинів даної категорії дають змогу локалізувати межі пошуку
можливого злочинця в реальних умовах, оскільки вибір злочинцем місця
вчинення задуманого злочину з високим ступенем імовірності пов’язаний із
місцем його проживання або з місцем вихідної «бази», із якої він, як
правило, діє);

г) варіантів підготовки можливих місць переховування осіб, причетних до
вчинення злочину тощо.

Результатом прогностичних досліджень є прогнози, які, у свою чергу,
можуть бути поділені на пошукові та нормативні, конструктивні,
деструктивні або застерігаючі, групові та індивідуальні, поточні,
коротко- та довгострокові. Базисними методами розробки цих прогнозів є
опитування експертів, моделювання та екстраполяція (поширення знань з
однієї предметної галузі на іншу, ще не досліджену).

Завершальний етап прогностичних досліджень пов’язаний з визначенням форм
та шляхів реалізації сформульованих прогнозів. При цьому зміст
рекомендацій для осіб (органу), які приймають рішення на основі
прогностичних висновків, видозмінюється залежно від характеру і
специфіки об’єкта прогнозу, цілей прогнозних розробок і спрямованості
проведених досліджень. Так, якщо результатами криміналістичного
прогнозування є судження щодо ймовірності появи в майбутньому нових
способів учинення злочинів, нових об’єктів (предметів) посягання і нових
обставин, які сприятимуть вчиненню злочинів даної категорії, то й
рекомендації мають бути деструктивного характеру. У таких рекомендаціях
повинні бути відображені пропозиції, спрямовані на здійснення комплексу
заходів (нормативних, організаційно-технічних, інформаційних та ін.)
щодо запобігання вчиненню злочинів новим способом, недопущення
можливості виникнення нових обставин, що сприятимуть вчиненню злочину,
розробки пропозицій, які активізують процес розкриття злочинів, котрі
вчиняються новим способом і котрі не вдалося відвернути.

Якщо ж йдеться про перспективи розвитку криміналістичних методів,
прийомів та засобів, то й рекомендації повинні мати конструктивний,
відтворюючий характер і сприяти вдосконаленню або створенню нових
техніко-криміналістичних засобів і прийомів (наприклад, пропозиції щодо
створення найбільш сприятливих умов для їх розробки тощо). При цьому
пропоновані рекомендації можуть ґрунтуватися на минулому досвіді
вирішення подібних завдань (у тому числі й зарубіжному) і оперуванні вже
апробованими методами, а можуть мати суто пошуковий характер, тобто
включати пропозиції щодо відшукання нових шляхів і засобів, які
забезпечують досягнення прогностичних висновків щодо розвитку об’єктів
дослідження.

Рекомендації щодо реалізації криміналістичних прогнозів у судово-слідчій
і оперативно-розшуковій діяльності повинні бути спрямовані на
оптимізацію процесу планування та організації розслідування, дізнання,
судового розгляду, підвищення ефективності слідчих дій і
оперативно-розшукових заходів (наприклад, при висуванні та перевірці
версій, оцінці слідчих, судових та оперативних ситуацій і прийнятті
тактичних рішень відносно визначення оптимальної системи тактичних
прийомів як основних засобів впливу на ситуацію, що склалася, та окремі
її компоненти).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *