Конституція Франції 1946 року (реферат)

Реферат

на тему:

“Конституція Франції

1946 року”

ВСТУП

1946 рік і початок 1947 року були перехідним періодом у Франції —
періодом швидкого, можна сказати неухильного, переходу від деголлевської
позиції “між Сходом і Заходом” і “твердості у відношенні Німеччини” до
повного відмовлення від цієї політики у відношенні Німеччини, до
радісної готовності прийняти допомогу за планом Маршалла і погодитися на
зв’язані з нею політичні наслідки. Що стосується внутрішньої політики,
то тільки в 1946 р. було проведено два референдуми, вибори в
Установчі збори і Національні збори, прийняття нової конституції.

Процес створення нової конституції у Франції викликав дуже слабкий
інтерес. Опитування суспільної думки, проведений на перших етапах
обговорення конституції, показав, що половина опитаних зовсім не
цікавилася конституцією, 30 відсотків виявляло лише випадковий інтерес і
тільки 12 відсотків більш-менш систематично стежили за суперечками.

1. Розробка і прийняття Конституції 1946 р.

Вибори в муніципальні органи відбувалися в більшій частині країни 29
квітня і 13 травня 1945 року. Але саме в проміжок між двома турами
голосування капітулював німецький рейх і всі перспективи виявилися
порушеними; департаментські вибори були відкладені до осені, а вибори в
представницькі збори були попросту скасовані.

Закінчення воєнних дій і масове повернення на батьківщину
військовополонених, засланих і осіб, притягнутих до примусової праці,
зробили зайвим проміжний етап і дали можливість скликати в найближчий же
час Установчі збори, що раніше передбачався скликати через рік після
повного звільнення території.

Цього разу проблема відновлення дії конституції 1875 року, проблема, від
якої прагнули ухилитися при звільненні Парижа, повинна була розв’язатися
без усяких подальших ускладнень. Однак зі скасуванням проміжного етапу
зросли можливі несподіванки і ризик, зв’язані з обранням суверенних
Установчих зборів після п’яти років політичного безсилля і політичних
перекручень. Спокушені досвідом розуми знайшли рішення проблеми в
скликанні Установчих зборів з обмеженими повноваженнями і з обмеженим
терміном дії.

Можливі рішення питання:

Повернення до конституції 1875 року.

Суверенні Установчі збори.

Установчі збори з обмеженими правами.

У цих цілях Тимчасовий уряд прийняло в червні рішення про встановлення в
країні перехідного режиму, при якому функції виконавчої і законодавчої
влади зберігалися б за урядом, але з двома застереженнями, а саме:
голова вибирається Зборами, бюджет і закони, що стосуються реорганізації
структури, приймаються Зборами. Установчим зборам надається семимісячний
термін для розробки конституційного акта, що протягом місяця, що
випливає за його прийняттям, підлягав передачі на референдум. У випадку
неотримання схвалення на тих же умовах повинні були бути скликані нові
Установчі збори.

Ці пропозиції уряду зустріли сильний опір Консультативних зборів і
більшої частини преси. Тимчасовий уряд виявився змушеним погодитися з
дотриманням деяких гарантій стабільності його політики, із установленням
постійного контролю над урядом з боку Зборів і передачею останньому всіх
законодавчих функцій (пропозиція Венсана Оріоля і Клода Бурде).

Глава і велика частина членів Тимчасового уряду, ясно виявляючи свою
перевагу, не вважали себе, однак, правомочними нав’язувати країні своя
думка. Генерал де Голль відповідно до демократичних принципів,
прихильником яких він постійно себе виставляв, запропонував народу
висловити свою думку.

Дійсно, тільки суверенний народ міг сказати, чи повинне відродитися
Установчі збори 1875 року; тільки народ могли запропонувати Установчим
зборам тимчасову конституцію і зв’язати його визначеним терміном; тільки
народ могли залишити за собою право винести остаточне рішення.

Відповідно до цього на 1 жовтня було призначене всенародне опитування,
найбільш широкий із тих, що проводилися коли-небудь, у Франції.

У голосуванні взяло участь 69,5 відсотка виборців. За конституцію 1875
року висловилося тільки 670 000 голосів; проти її—17 908 000, тобто 96,4
відсотки всіх поданих голосів. Установчі збори, не обмежене в правах,
зібрало компактну меншість у 6 298 000 голосів, що відповіли “ні”; за
обмежені ж Установчі збори висловилася вирішальна більшість—12 291 000
голосів, що відповіли “так”.

Відповідно до результатів всенародного опитування 2 листопада був
промульгований перший “закон” Четвертої республіки, що установив у
Франції перехідний режим надалі до введення в дію нової конституції.

Як уже було сказано вище, цей акт в інтересах уряду проводив відоме
розмежування влади і встановлював деякі гарантії стабільності уряду.

Виконавча і законодавча влади розмежовувалися в такий спосіб: перша
покладалася на уряд, друга належала Зборам, що, крім того, вотувало
бюджет, але не мало ініціативи у відношенні видаткової його частини.
Зате Збори нарівні з урядом мало ініціативу у відношенні законів, що
промульгувало уряд і по який воно могло евентуально вимагати вторинного
їхнього обговорення Зборами.

Збори абсолютною більшістю голосів своїх членів вибирало главу уряду;
воно схвалювало склад і програму міністерства, воно могло змусити його
піти у відставку, але лише абсолютною більшістю голосів, поіменним
голосуванням і після дводенних міркувань. “Відхилення якого-небудь чи
акта кредиту не спричиняє відставку уряду”.

Ця система була власне кажучи гібридної: не було глави держави, окремого
від глави уряду; глава уряду був виборним; однопалатна система зближала
режим із правлінням представницьких зборів; організація законодавчої
влади (з поділом права законодавчої ініціативи, з особливим порядком
промульгації і вторинного обговорення), а також установлення
відповідальності міністерств зближали цю систему з парламентарним
режимом.

Установчі збори і перший проект Конституції

Отже, у листопаду 1945 р. відбулися вибори в Установчі збори.
Голосування проходило по “великих списках”, як звичайно після великих
політичних потрясінь. Кожному департаменту було надано не менш двох
місць у Зборах. Якщо населення департаменту перевищувало 125 тис.
чоловік, надавалося додаткове місце на кожні сто тисяч чоловік. При
наявності дев’яти і більш депутатських місць департаменти могли бути
розбиті на частині.

19 квітня 1946 року, ввечері у святу п’ятницю, конституція в цілому була
остаточно прийнята 309 голосами проти 249. Більшість складалася з
комуністів, соціалістів і депутатів, що примкнули до них; у меншість
входили МРП, майже всі члени “Демократичного і соціалістичного союзу
опору”, радикал-соціалісти, селяни, незалежні і члени “Республіканської
партії волі” (ПРЛ).

Проект нової конституції у своїх принципах ґрунтувався на
республіканській і демократичній конституційній традиції. Нова
конституція проголошувала, що Франція — демократична, неподільна і
соціальна республіка (ст. 40); що суверенітет належить народу (ст. 43);
що французький народ здійснює свій суверенітет через своїх депутатів у
Національних зборах (ст. 47).

Разом з тим нова конституція вводила істотні зміни у відношенні
заморських володінь і територій Франції, а також організації державної
влади.

Заморським територіям і володінням було присвячено, у порівнянні з
колишніми конституціями, значно більше число статей. Ці положення були
інкорпоровані в проект самої конституції, що доводило перевагу в
Установчих зборах тенденцій до уніфікації й асиміляції. Разом з тим під
впливом деяких федералістських орієнтацій у конституції виявлялися
ознаки “те протиріч, то невизначеності”.

Що стосується організації державної влади, те Пьєр Кіт охарактеризував
запроектовану комісією державну систему, як щось зовсім нове. Він
визначив її “як уряд представницьке на базі Національних зборів, з
конституційним поділом влади на основі дуже ретельно розробленої
організації їхньої рівноваги”. Кіт зображував новий режим, що не
представляло утруднень, як відмінний від класичного парламентарного
режиму; разом з тим він намагався установити розходження між новим
режимом і правлінням представницьких зборів, з яким супротивники проекту
хотіли б його ототожнити. Твердження Кота по цьому питанню ґрунтувалися
на трьох наступних основних аргументах:

1) наявність незалежного президента республіки;

2) утворення Ради магістратури;

3) збереження Ради міністрів. Утім, ні запозичення в парламентарного
режиму, ні деякі дотепні нововведення не могли сховати основну
особливість проекту конституції 19 квітень-всевладдя Національних
зборів.

1. Хоча проектом була передбачена посада президента республіки, але він
був позбавлений двох функцій, що за звичаєм фактично належали президенту
Третьої республіки, а саме права призначати голови Ради міністрів і
права помилування. Мало того, президент обирався тим же самими
Національними зборами, що приблизно в тих же умовах обирали голови Ради
міністрів і свого власного голови. Права цих трьох голів, що обираються
тим самим органом, не були чітко розмежовані і перепліталися. За умови
приналежності цих трьох голів до різних партій права їх могли б
нейтралізувати один одного на користь Зборів, а у випадку приналежності
всіх трьох голів до одного угруповання, що володіє більшістю в Зборах,
останньому належала б уся повнота влади.

2. Збори, що діють закон, безпосередньо втручалися в його застосування
шляхом судової процедури. Протягом усього дев’ятнадцятого сторіччя і
майже всієї першої половини двадцятого відправлення правосуддя входило в
сферу виконавчої влади. Володіючи більш-менш широкими і реальними
гарантіями, суди функціонували, будучи залежними від уряду, що
виражалося в призначенні і просуванні по службі членів магістратури. По
проекті 19 квітня ця прерогатива повинна була перейти до Національних
зборів, тому що останньому належала більшість у Раді магістратури, від
якого відтепер повинні були залежати і судді і відправлення правосуддя.
Збори мали право обирати не тільки шістьох членів Ради магістратури, але
також президента республіки і голови Ради магістратури. Воно могло також
впливати і на міністра юстиції. У кінцевому рахунку воно мало у своєму
розпорядженні голоси восьми членів Ради магістратури з дванадцяти.

3. Збори переважали над урядом. Збори затверджували його склад,
програму, структуру. Воно могло відкликати його, відмовивши у
твердженні. Голова Ради міністрів був вправі, звичайно, порушити питання
про довіру, але це не могло утруднити Збори. У випадку незгоди міністр
виходив у відставку і Збори вибирало нового голови Ради. Розпуск Зборів
передбачався новою конституцією, але він міг мати місце при
важкоздійснюваних і малоцікавих умовах. Збори могли бути розпущені
тільки в другій половині легіслатури, тобто після закінчення двох з
половиною років, і після двох вотумів недовіри в продовження однієї
річної сесії. (Цілком ймовірно, ряд міністерств виходив би у відставку і
без утручання Зборів у встановленому порядку, у результаті зробленого чи
тиску відставки представників тієї чи іншої політичної партії.) Уряду,
зі своєї сторони, не було розрахунку домагатися розпуску палати, тому що
цим викликалися його власний відхід і заміна його “нейтральним”
міністерством у складі голови Збори і голів його комісій, у ведення яких
переходили відповідні міністерства. До того ж погоджена зі Зборами
робота були цілком в інтересах міністрів, боротьба ж з ним
представлялася ризикованої. Справді, міністри залежали від Вищого суду,
що, строго говорячи, був утіленням Національних зборів. Національні
збори виступали одночасно в якості і судді і прокурора; воно саме вело
судовий розгляд проти обвинувачуваних їм же осіб, оскільки воно вибирало
членів Вищого суду, дві третини яких повинні були бути депутатами
Зборів.

Відповідно до конституційного закону 2 листопада 1945 року текст
конституції, прийнятий Установчими зборами 19 квітня, був лиш проектом,
що підлягає представленню на схвалення суверенного народу. Всенародне
опитування мало місце 5 травня в тих же умовах, що і 21 жовтня 1945
року, але цього разу на схвалення народу були поставлені тільки одне
питання: чи схвалюєте ви конституцію, прийняту Національними Установчими
зборами? Текст цієї конституції був широко розповсюджений серед
населення. Виборець голосував, закреслюючи слова “так” чи “ні”, поміщені
проти питання.

Референдум дав негативний результат: 10 450 тис. голосів відповіли “ні”,
9280 тис. голосів дали позитивну відповідь. Проект конституції був
відкину-факт безпрецедентний у французькій конституційній історії:
дотепер усі конституції, що представлялися на схвалення виборців,
затверджувалися значним і часто гнітючою більшістю.

3. Другі установчі збори і прийняття Конституції 1946 р.

Провал проекту конституції 19 квітня викликав призначення, відповідно до
конституційного закону 2 листопада 1945 року, нових виборів для обрання
других Установчих зборів. При цьому зберігали силу норми, що діяли при
обранні перших Установчих зборів.

Результати голосування 2 червня 1946 року в основному не відрізнялися
істотно від результатів виборів 21 жовтня. Розподіл сил на виборчій
шахівниці було простіше завдяки утворенню на обох флангах
народно-республіканського руху об’єднання лівих і Республіканський
партії волі; утім, ця подвійна концентрація сил не перешкодила припливу
голосів до великих партій, що объединяли понад три чверті що голосували,
що складало близько 15 млн. голосів для метрополії
(Народно-республіканський рух (МРП)—5589 тис. голосів; комуністична
партія і примкнули до неї— 5199 тис. голосів; об’єднана соціалістична
партія—4188 тис. голосів). Ліве об’єднання-радикали і Демократичний і
соціалістичний союз опірло-зібрало 2295 тис. голосів, Республіканська
партія волі й інші праві партії одержали 2540 тис. голосів.

Нова конституційна комісія включала в рівному числі прихильників тих,
хто голосував під час референдуму за і проти проекту конституції (21 і
21). У комісію входили 11 комуністів і депутатів, що примикали до них, 9
соціалістів, 1 “прихильник маніфесту”, 2 представника Демократичного і
соціалістичного союзу опору, 2 радикал-соціаліста, 12 народних
республіканців, 3 депутата Республіканської партії волі і 2 від
незалежних і “селян”.

Нарешті в неділю 29 вересня депутати остаточно висловилися по проекті в
цілому. Він був прийнятий 440 голосами (комуністи, соціалісти, МРП)
проти 106 (Демократичний і соціалістичний союз опору,
радикал-соціалісти, незалежні, “селяни” і Республіканська партія волі).
Біля тридцяти депутатів утрималося або було відсутнє.

У цей раз референдум дав позитивний результат: за конституцію
проголосувало 9297 тис. проти 8165 тис. Число тих, хто утримався, було
значно, складаючи більш 31 відсотка що голосували. 27 жовтня конституція
була промульгована головою Тимчасового уряду. 24 грудня, відповідно до
положень статті 98, зі скликанням Ради Республіки вона набрала сили.

4. Структура і зміст Конституції 27 жовтня 1946 р.

Конституція 27 жовтня 1946 року складається з 106 статей. По обсязі вона
значно перевищує не тільки конституцію 1875 року, але також обидві
конституційні хартії і конституції десятилітнього і довічного
консульства, так само як і конституції Другої імперії (1852 і 1870
років). Але вона менш об’ємиста, чим конституція 1848 року і революційні
конституції 1791, 1793 і 1795 років.

До цим останнім вона наближається по чіткому і систематичному
розташуванню матеріалу. Конституція розділяється на дванадцять глав,
яким передує преамбула.

Розділ 1. Про суверенітет.

Глава II. Про парламент.

Глава III. Про Економічну раду.

Глава IV. Про дипломатичні договори.

Глава V. Про президента республіки.

Глава VI. Про Раду міністрів.

Глава VII. Про кримінальну відповідальність міністрів.

Глава VIII. Про Французький Союз:

Роздягнув 1. Основні початки.

Роздягнув II. Організація.

Роздягнув III. Заморські території і департаменти.

Глава IX. Про Вищу раду магістратури.

Глава X. Про місцеві колективи.

Глава XI. Про перегляд конституції.

Глава XII. Перехідні постанови.

Вже одне це перерахування глав показує, як широкі рамки конституції 1946
року. Норми, що містяться в ній, можуть бути, однак, зведені в три
наступні категорії:

Розпорядження, що встановлюють структуру і взаємини Республіки і
Французького Союзу (абзаци 16, 17 і 18 преамбули і відділ VIII).

Основні початки, що відносяться до проблем, включається часто в
конституції французькими й іноземними установчими збори, хоча ці
проблеми не носять конституційного характеру у власному змісті цього
слова, а саме:

про публічні права і волі (абзаци 1—-13 преамбули) ;

про місцеві колективи (відділ X);

про міжнародні відносини (абзаци 14 і 15 преамбули і відділ IV).

Норми, що стосуються організації і взаємин державної влади. Вони
складають зміст восьми відділів конституції (1, II, III, V, VI, VII, IX,
XI) і частково відділу VIII.

ВИСНОВОК

Таким чином, Конституція 27 жовтня 1946 р. зберегла основні традиції
французьких республіканських конституцій XIX в.

Разом з тим їй були наявні і деякі специфічні риси, багато в чому
обумовлені підйомом демократичного руху в країні й одночасно
необхідністю компромісу між лівими і правими (консервативними)
політичними силами:

Була збережена двопалатна система парламенту. Це додавало стабільність
законодавству: законопроект, що піддався двохкратному обговоренню в
незалежних друг від друга палатах, повинний бути більш зробленим. Разом
з тим Конституція, з огляду на досвід Сенату Третьої республіки, що
гальмували прийняття демократичного законодавства, істотно обмежила
права верхньої палати;

Право приймати закони було надано тільки одній палаті – Національним
зборам, яким Конституція забороняли його делегування;

Конституція не передбачала сильну і незалежну від парламенту
президентську владу;

Уводився режим із залежної від Національних зборів урядовою владою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

“Загальна історія держави і права” / Під ред. К.И. Батиря – М.: 1998 р.
– 456 с.

“Історія буржуазної держави і права” / Під ред. З.М. Черніловського –
М.: 1964 р. – 495 с.

“Радянська держава і право”, 1947, № 7.

Крутоголов М.А. “Парламент Франції” – М.: 1988 р. – 257 с.

Крутоголов М.А. “Президент Франції” – М.: 1980 р. – 382 с.

Крутоголов М.А. “Центральні органи влади Французької Республіки” – М.:
1956 р. – 525 с.

Зопрівало Марсель “Конституційне право Франції” — М.: Видавництво
іноземної літератури, 1957 р. – 649 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *