Державний лад України на початку 20-х років
Формально правову основу організації та діяльності державного механізму
республіки на початку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919р.
Відповідно до неї найвищими органами державної влади були Всеукраїнський
з’їзд Рад, ВУЦВК і Рада Народних Комісарів. У 1921—1922 pp. в їхній
роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраїнський з’їзд Рад, який за
Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, став
збиратися лише один раз. За постановою V Всеукраїнського з’їзду Рад “Про
радянське будівництво” ВУЦВК повинен був розглядати всі декрети, які
встановлювали загальні норми політичного та економічного життя. Президія
ВУЦВК зобов’язувалася публікувати проекти декретів не пізніш ніж за два
тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликати чергові сесії
ВУЦВК не рідше ніж один раз на два місяці. Проте періодичність сесій
невдовзі була змінена. Постановою Президії ВУЦВК від 8 березня 1922 p.
вони мали скликатися не менше трьох разів на рік і на більш тривалі
строки. Подальшого розвитку набули і конституційні положення про Раду
Народних Комісарів щодо посилення її ролі в усіх сферах життя країни та
уточнення правового становища уряду республіки. Раднарком як найвищий
виконавчий і розпорядчий орган державної влади здобував право розглядати
і розв’язувати всі невідкладні загальнодержавні питання, в тому числі
заходи законодавчого характеру. Все це свідчило про те, що поглибився
процес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої.
У зв’язку з переходом до мирної господарської діяльності Українську Раду
трудової армії було реорганізовано в Укрекономраду, яка одержала статус
економічної комісії при Раднаркомі УСРР і була виключена з числа
законодавчих органів. Все це знайшло своє закріплення в Положенні про
Українську Економічну Раду від 28 вересня 1921 p.
Безпосереднє управління більшістю промислових підприємств перейшло до
губраднаргоспів, діяльністю яких керував Укрраднаргосп згідно з єдиним
державним господарським планом. Відбулися також зміни організаційної
структури наркоматів, уточнювалися їхні завдання, компетенція.
Нові умови потребували перебудови роботи й місцевих органів влади.
Законодавчим актом, спрямованим на дальше зміцнення Рад як місцевих
органів державної влади, уточнення їхніх взаємин із вищими органами та
посилення їхньої ролі в умовах мирної господарської діяльності, стала
постанова V Всеукраїнського з’їзду Рад про радянське будівництво.
Встановлювалося, що рішення місцевих з’їздів Рад можуть скасовуватися в
разі необхідності лише вищими з’їздами Рад, їхніми виконкомами та ‘ВУЦВК
і його Президією. Ніякі інші органи влади та управління такого права не
мали. Обмежувалося право губвиконкомів припиняти проведення в життя
розпоряджень окремих наркоматів. Важливе значення мало положення про те,
що центральні відомства повинні були провадити всі справи через місцеві
Ради та їхні відділи. Тим самим місцеві Ради й виконкоми визнавалися
єдиними повноважними і повноправними органами державної влади на місцях.
?
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
